Ухвала суду № 130280836, 17.09.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

17 вересня 2025 року м. Київ № 320/38210/25

Суддя Київського окружного адміністративного суду Дудін С.О., розглянувши позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Кроноспан УА" до Державної податкової служби України та Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання незаконною бездіяльності, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Кроноспан УА" з позовом до Державної податкової служби України та Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, в якому просить суд:

- визнати незаконною бездіяльність ДПС України, що полягає в неврахуванні у рішенні про розгляд скарги №17770/6/99-00-06-01-01-06 від 19.06.2025 з порушенням принципу законних очікувань платника податків висновків, висловлених ДПС України у рішенні про розгляд скарги №35008/6/99-00-06-01-01-06 від 20.11.2024, викладених за результатами розгляду скарги позивача щодо тих самих питань дисконтування за тими ж операціями, а також відсутності перевірки розрахунків та показників акта перевірки та неврахування доказів та аргументів позивача;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.04.2025 №150/33-00-07-01, прийняте на підставі висновків акта документальної планової виїзної перевірки від 24.03.2025 №97/33-00-07-01/33273907.

Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

За результатом розгляду матеріалів позовної заяви суд дійшов висновку про необхідність її повернення з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що місцезнаходженням ТОВ "Кроноспан УА" є: Волинська обл., Володимирський р-н, м. Нововолинськ, вул. Луцька, 20.

Місцезнаходженням відповідача-1 - Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, є: м. Львів, вул. Стрийська, 35.

Місцезнаходженням відповідача-2 - Державної податкової служби України, є: м. Київ, Львівська площа, 8.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.

З наведеної норми слідує, що адміністративна справа в частині заявлених позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.04.2025 №150/33-00-07-01 Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, прийнятого на підставі висновків акта документальної планової виїзної перевірки від 24.03.2025 №97/33-00-07-01/33273907, за вибором позивача підлягає розгляду Львівським окружним адміністративним судом або Волинським окружним адміністративним судом.

Судом з аналізу інформації, розміщеної в Єдиному державному реєстрі судових рішень, було встановлено, що саме до Львівського окружного адміністративного суду позивачем було оскаржено, наприклад, податкове повідомлення-рішення від 21.10.2024 №948/33-00-23-02, винесене Західним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків (справа №380/2101/25).

У свою чергу, позовні вимоги в частині визнання незаконною бездіяльності ДПС України, можуть бути розглянуті та вирішені за вибором позивача Волинським окружним адміністративним судом або Київським окружним адміністративним судом.

Отже, позивачем у позовній заяві об`єднані вимоги, які, у випадку їх окремого розгляду, територіально підсудні різним судам.

Згідно з частинами першою та другою статті 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою.

Якщо справа щодо пов`язаних вимог територіально підсудна різним місцевим адміністративним судам, то її розглядає один з цих судів за вибором позивача.

Отже, право позивача на вибір суду для розгляду заявлених ним вимог (у разі їх територіальної підсудності різним судам) передбачено процесуальним законом, однак це право не є безмежним та його реалізація залежить від визначених Кодексом умов, а саме: заявлені позовні вимоги мають бути пов`язаними між собою. При цьому для такої пов`язаності не є достатнім лише зазначення позивачем у позовній заяві про зв`язок вимог одна з одною, оскільки таке спрощене розуміння зведе нанівець можливість запобігання штучній зміні територіальної підсудності розгляду справи шляхом об`єднання в одному позові вимог, які насправді не пов`язані між собою, є самостійними, не є основними та похідними, а тому підлягають розгляду різними судами.

Відповідно до частини першої статті 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Обґрунтовуючи вимоги щодо ДПС України, позивач стверджує, що бездіяльність відповідача полягає у неврахуванні у рішенні про розгляд скарги №17770/6/99-00-06-01-01-06 від 19.06.2025 позицій, висловлених ДПС України у рішенні про розгляд скарги №35008/6/99-00-06-01-01-06 від 20.11.2024, викладених за результатами розгляду скарги позивача щодо тих самих питань дисконтування за тими ж операціями, а також відсутності перевірки розрахунків та показників акта перевірки та неврахуванні доказів та аргументів позивача.

Відповідно до пункту 23 частини першої статті 4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

У цьому контексті суд зазначає, що позовна вимога, заявлена до ДПС України, є самостійною та не залежить від позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.04.2025 №150/33-00-07-01, заявленої до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків. Жодна з цих вимог не є по відношенню одна до одної основною чи похідною.

З наведеного вбачаються ознаки штучного об`єднання позивачем вимог із залученням в якості відповідача ДПС України з метою зміни територіальної підсудності справи, що є зловживанням процесуальними правами.

Так, пунктом 4 частини другої статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема: необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою.

Перелік дій, які підпадають під ознаки зловживання процесуальними правами, закріплений нормою частини другої статті 45 КАС України, проте, за будь-яких умов, визнання певних дій зловживанням процесуальними правами здійснює виключно суд, керуючись власним розсудом та виходячи з конкретних обставин справи.

Суд з метою запобігання зловживанням справами активно забезпечує справедливий баланс використання учасниками процесу своїх прав і обов`язків, що не спростовує принцип змагальності сторін. Обмеження чи позбавлення процесуального права повинно застосовуватися судом відповідно до принципу пропорційності.

Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства (пункт 9 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Своєю чергою, під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, направлених на штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни територіальної підсудності справи.

Суд зауважує, що ознакою зловживання процесуальними правами є не просто конкретні дії, а дії, спрямовані, зокрема на зміну територіальної підсудності шляхом об`єднання позовних вимог із залученням відповідного співвідповідача.

Водночас вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.05.2020 у справі №826/12191/18 та від 15.07.2021 у справі № 420/698/21.

Частинами третьою та четвертою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги наявність ознак зловживання позивачем наданими йому процесуальними правами, суд вважає за необхідне позовну заяву повернути позивачеві з усіма доданими до неї документами.

Правові висновки із вказаного питання були викладені Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 07.04.2021 у справі № 9901/23/21, відповідно до яких саме з метою виконання завдання адміністративного судочинства сторона у справі має користуватися процесуальними правами, сприяючи тим самим суду у здійсненні правосуддя. Якщо особа здійснює певну процесуальну дію не із цією метою, а для досягнення інших цілей, така особа виходить за межі дійсного змісту відповідного процесуального права, тобто зловживає ним. Правова система має бути спроможною ефективно захистити себе від цих дій. І саме на такий захист спрямовані заходи, які суд застосовує через зловживання учасником судового процесу процесуальними правами. Відповідні заходи передбачені у частинах третій і четвертій статті 45, частині восьмій статті 139, частині першій статті 144, пункті 5 частини першої статті 145, статті 149 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.10.2024 у справі №580/4217/24.

Також суд вважає за доцільне зазначити, що процесуальний закон установлює умову, за якої суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або кілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства і розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, буде продовжувати здійснювати суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог (частина шоста статті 172 КАС України).

Саме такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 грудня 2024 року у справі № 990/308/24 та від 10 квітня 2025 року у справі № 990/52/25.

З урахуванням цього суд позбавлений процесуальної можливості роз`єднати заявлені позивачем позовні вимоги, оскільки у такому випадку частина позовних вимог (про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.04.2025 №150/33-00-07-01) підлягатиме розгляду Львівським окружним адміністративним судом або Волинським окружним адміністративним судом, а не Київським окружним адміністративним судом, який прийматиме рішення про роз`єднання вимог.

Відповідно, у даному випадку позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог, а згідно з пунктом 6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

У даному випадку підстави для застосування положень статті 172 КАС України відсутні.

З огляду на те, що позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог, встановлені КАС України, наведене є також підставою для повернення позовної заяви.

У пункті 35 рішення у справі "Плахтєєв та Плахтєєва проти України" від 12.03.2009 (Заява № 20347/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом (див. рішення у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, серія A, N 18, сс. 17-18, пп. 35-36). Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності, заходи забезпечення позову, нормативне регулювання такого права стосовно неповнолітніх та психічно хворих осіб (див. рішення у справі "Стаббінґс та інші проти Сполученого Королівства" (Stubbings and Others v. the United Kingdom) від 22 жовтня 1996 року, Reports 1996-IV, с. 1502-3, пп. 51-52; і у справі "Толстой Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, серія A, N 316-B, сс. 80-81, пп. 62-67). Якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія A, N 93, сс. 24-25, п. 57).

У пункті 31 рішення у справі "Наталія Михайленко проти України" від 30.05.2013 (Заява № 49069/11) Європейський суд з прав людини також зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі Ешингдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A № 93). Встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що надмірний формалізм може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах Zubac v. Croatia, Beles and Others v. the Czech Republic, №47273/99, пп. 50-51 та 69, та Walchli v. France, №35787/03, п. 29).

При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

Передбачене статтею 169 КАС України право суду на повернення позовної заяви у випадку порушення правил об`єднання позовних вимог, а також право суду на повернення позовної заяви у випадку встановлення фактів зловживання процесуальними правами у вигляді штучного об`єднання позовних вимог з метою зміни територіальної підсудності розгляду справи, є законодавчо закріпленим процесуальним обмеженням, встановленим державою з метою регулювання процедурних питань з метою їх упорядкування.

Суд зазначає, що повернення позовної заяви позивачеві свідчить не про допущення судом надмірного формалізму, а про вчинення дій, направлених на упорядкування процесуальних правовідносин, тобто є необхідним (позитивним) формалізмом, який сприяє належному здійсненню правосуддя. При цьому, така процесуальна дія не є порушенням права позивача на доступ до суду в розумінні норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, оскільки не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду у належному (встановленому законом) порядку.

Правовий висновок щодо необхідності повернення позовних заяв у випадку порушення правил об`єднання позовних вимог викладено Верховним Судом у постановах від 05.03.2019 у справі №917/1377/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80470812), від 27.02.2019 у справі №922/2225/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80308662), від 14.08.2018 у справі №910/3569/188 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 75896052).

Відповідно до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Керуючись статтями 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Позовну заяву повернути позивачеві з усіма доданими до неї документами

2. Роз`яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

3. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Дудін С.О.