Рішення № 130279579, 17.09.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2025 рокуСправа №160/19821/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В. розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром, що становить десять прожитковий мінімумів установлених для осіб, які втратили працездатність, під час здійснення перерахунку та виплати пенсії з 01.04.2019;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 про розмір грошового забезпечення №ФД110777 від 30.08.2021, згідно з рішеннями Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.12.2021 по справі №160/18298/21 та від 18.07.2022 по справі №160/6785/22, з 01.03.2022 враховуючи індексацію пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» від 16.02.2022 №118, з 01.03.2023 враховуючи індексацію пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» від 24.02.2023 №168, з 01.03.2024 враховуючи індексацію пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» від 22.02.2024 №185, з 01.03.2025 враховуючи індексацію пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» від 25.02.2025 №209, з урахуванням всіх наявних надбавок та доплат, без обмеження максимальним розміром пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років згідно з Законом України №2262-ХІІ від 09.04.1992 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ). Позивач звертає увагу, що нарахування йому пенсії здійснюється у межах максимального розміру. На відповідне звернення представника позивача, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області листом №0400-010202-8/81772 від 29.04.2025 повідомило, що підсумок пенсії позивача (з надбавками) становить 31 531,84 грн, втім з урахуванням максимального розміру, пенсія виплачується в сумі 23 610,00 грн. Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернуся до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 14.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою суду встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Відповідач суду відзив на позов не надав, про причини неподання відзиву суд не повідомив.

На підставі частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 призначена пенсія за вислугу років у відповідності до вимог Закону №2262-ХІІ.

Станом на 01.04.2019 розмір пенсії позивача (з надбавками) становив 22 559,23 грн, пенсія виплачувалась в сумі 22 559,23 грн, що підтверджується копією розрахунку пенсії по пенсійній справі позивача станом на 01.04.2019.

Станом на 01.03.2022 розмір пенсії позивача (з надбавками) становив 25 778,74 грн, пенсія виплачувалась в сумі 22 559,23 грн (з урахуванням максимального розмір пенсії), що підтверджується копією розрахунку пенсії по пенсійній справі позивача станом на 01.03.2022.

Станом на 01.03.2023 розмір пенсії позивача (з надбавками) становив 27 701,44 грн, пенсія виплачувалась в сумі 22 559,23 грн (з урахуванням максимального розмір пенсії), що підтверджується копією розрахунку пенсії по пенсійній справі позивача станом на 01.03.2023.

Станом на 01.03.2024 розмір пенсії позивача (з надбавками) становив 29 656,84 грн, пенсія виплачувалась в сумі 23 610,00 грн (з урахуванням максимального розмір пенсії), що підтверджується копією розрахунку пенсії по пенсійній справі позивача станом на 01.03.2024.

Станом на 01.03.2025 розмір пенсії позивача (з надбавками) становив 31 531,84 грн, пенсія виплачувалась в сумі 23 610,00 грн (з урахуванням максимального розмір пенсії), що підтверджується копією розрахунку пенсії по пенсійній справі позивача станом на 01.03.2025.

На відповідне звернення представника позивача від 06.05.2025, листом №25337-17151/Є-01/8-0400/25 від 04.06.2025 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повідомило позивача про те, що після перерахунку пенсії, проведеного на виконання рішення суду, загальний розмір пенсійної виплати ОСОБА_1 станом на 01.04.2019 становив 22 559,23 грн. У зв`язку з тим, що розмір пенсії ОСОБА_1 , обчислений на виконання рішення суду (22 559,23 грн), перевищує максимальний розмір, встановлений статтею 43 Закону №2262-ХІІ (з 01.03.2022 19 340,00 грн, з 01.07.2022 20 270,00 грн, з 01.12.2022 20 930,00 грн), проведення індексації пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №118 від 16.02.2022 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» та постанови Кабінету Міністрів України №168 від 24.02.2023 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» не призвело до збільшення розміру пенсії. На виконання постанови Кабінету Міністрів України №185 від 22.02.2024 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» розмір пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2024 проіндексовано в межах максимального розмір, визначеного статтею 43 Закону №2262-ХІІ, склав 23 610,00 грн. Оскільки рішенням суду не зобов`язано відповідача провести індексацію пенсію відповідно до Постанов №118, №168, №185 понад максимальний розмір, визначений статтею 43 Закону №2262-ХІІ. Також, у зв`язку з тим, що розмір пенсії ОСОБА_1 обчислено у максимальному розмірі (23 610,0 грн), перерахунок відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №209 від 25.02.2025 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» не призвів до збільшення розміру пенсійної виплати, оскільки позивач не відноситься до категорії осіб, виплата яким проводиться без обмеження максимальним розміром.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо проведення перерахунку пенсії з обмеженням граничного розміру, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема, Закон №2262-ХІІ.

Закон №2262-XII визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI від 08.07.2011 (далі Закон № 3668-VI), який набрав законної сили 01.10.2011.

Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.

Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.

Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.

Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.

На підставі пункту 2 резолютивної частини зазначеного Рішення Конституційного Суду України положення частини сьомої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

При цьому суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.

Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.

Аналогічний правий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19.

За наведених обставин, станом на час розгляду цієї справи обмеження максимального розміру пенсії за вислугу років, призначеної за нормами Закону № 2262-ХІІ не застосовуються.

Таким чином, відмова ГУ ПФУ в Дніпропетровській області у перерахунку пенсії ОСОБА_1 без обмеження граничного розміру, що викладена в листі №25337-17151/Є-01/8-0400/25 від 04.06.2025, є протиправною.

Щодо формулювання позивачем позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01.03.2022 враховуючи індексацію пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» від 16.02.2022 №118, з 01.03.2023 враховуючи індексацію пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» від 24.02.2023 №168, з 01.03.2024 враховуючи індексацію пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» від 22.02.2024 №185, з 01.03.2025 враховуючи індексацію пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» від 25.02.2025 №209 суд зазначає, що позивачу з 01.03.2022, з 01.03.2023, з 01.03.2024, 01.03.2025 нараховується індексація на підставі вищевказаних Постанов, втім, у зв`язку з обмеженням максимального розміру пенсії, виплачується в сумі 23 610,00 грн.

Судовому захисту в адміністративному процесі підлягають лише порушені права позивача на час звернення за судовим захистом.

За таких обставин, належним способом захисту у спірних правовідносинах є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01.03.2022 ОСОБА_1 без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та таким, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини 1 статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір», а у матеріалах справи відсутні докази понесення ним інших судових витрат, розподіл судових витрат не проводиться.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 21910427) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо застосовування обмеження максимального розміру при проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01.03.2022.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01.03.2022 ОСОБА_1 без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Бондар