Ухвала суду № 130267444, 29.08.2025, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/40341/25-к

пр. 1-кс-34230/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2025 року Печерський районний суд міста Києва у складі:

слідчого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання прокурора другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 62024000000000330 від 22.04.2024,

В С Т А Н О В И В :

Прокурор другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді з клопотанням у кримінальному провадженні № 62024000000000330 від 22.04.2024 про арешт майна із забороною відчуження, розпорядження та користування майном, яке вилучене 15.08.2025 під час проведення на підставі ухвали слідчого судді обшуку за місцем знаходження Державного підприємства «Дослідне господарство «Миклашів» Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН», а саме у будівлях та спорудах, розташованих на земельній ділянці з кадастровим номером 4623684000:06:000:0035 за адресою: Львівська область, Львівський район, на території Підберізцівської сільської ради (колишня Миклашівська сільська рада), а саме: системного блоку марки «Dell» із серійним кодом 37744534324, який належить Державного підприємства «Дослідне господарство «Миклашів» Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН».

Метою накладення арешту є забезпечення збереження речових доказів у кримінальному провадженні, збереження вищевказаного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Клопотання обґрунтовано тим, що Головним слідчим управлінням Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62024000000000330 від 22.04.2024 за фактом перевищення влади та службових повноважень працівниками правоохоронного органу шляхом вчинення в інтересах службових осіб Національної академії аграрних наук України дій, які явно виходять за межі наданих їм прав чи повноважень, зокрема сприяння приховуванню незаконної діяльності зазначених службових осіб, уникнення притягнення їх до кримінальної відповідальності за незаконні дії із землями державної власності, тощо, що спричинило істотну шкоду державним інтересам, тобто за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України.

Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні здійснює група прокурорів Офісу Генерального прокурора.

Досудовим розслідуванням встановлено, у період з 09.08.2023 по 15.04.2025 ДП «ДГ «Грусятичі», ДІ «ДГ «Миклашів» та Прикарпатська ДСДС здійснили реалізацію вирощених сільськогосподарських культур (соняшника, кукурудзи, пшениці, ріпаку та сої) на користь підконтрольної юридичної особи - ТОВ «Дружба Агро-ІФ» (ЄДРПОУ 42955289) на загальну суму близько 100 млн. грн. без ПДВ.

В подальшому, ТОВ «Дружба Агро-ІХ» продало вищевказані сільськогосподарські культури за реальними ринковими цінами на загальну суму понад 160 млн. грн. без ПДВ.

При цьому, різницю вартості такої продукції на суму понад 50 млн. грн. без ПДВ, згідно наявних матеріалів, було розподілено між учасниками злочинної схеми та працівниками правоохоронного органу.

Також, ДП «ДГ «Оброшине» 21.09.2024 здійснило реалізацію вирощених сільськогосподарських культур (179 тонн соняшника) на користь контрагента ТОВ «Дружба Агро-ІФ» - ПП «Оліяр» (ЄДРПОУ 32461721) на загальну суму понад 3 млн. грн. без ПДВ., що на 700 тис. грн. нижче від ринкової ціни.

При цьому зазначену різницю, згідно досягнутої між учасниками злочинної схеми домовленості, було також розподілено між ними та працівниками правоохоронного органу.

Аналогічні порушення в діяльності НААН, підприємств, установ та організацій, що перебувають у її віданні, а саме недоотримання установами доходу внаслідок реалізації сільгосппродукції за заниженими цінами, були виявлені Рахунковою палатою під час проведення аудиту ефективності використання Національною академією аграрних наук України коштів державного бюджету та управління об?єктами державної власності, що мають фінансові наслідки для державного бюджету (рішення Рахункової палати від 09.06.2020 N? 13-1), а також Державною аудиторською службою України під час проведення державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм Національною академією аграрних наук України за період з 01.07.2018 по 30.06.2024, що свідчить про системний характер таких зловживань.

Зокрема, згідно Аудиторського звіту від 17.12.2024 N? 000700-23/16, до виявлених в ході державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм Національною академією аграрних наук України за період з 01.07.2018 по 30.06.2024, порушень в діяльності НААН та підприємств, установ та організацій, що перебувають у її віданні, віднесено, серед іншого, ймовірне недоотримання установами доходу внаслідок реалізації сільгосппродукції за заниженими цінами орієнтовно на суму 47,9 млн. грн.

Також, згідно рішення Рахункової палати від 09.06.2020 №13-1, в ході проведення аудиту ефективності використання Національною академією аграрних наук України коштів державного бюджету та управління об?єктами державної власності, що мають фінансові наслідки для державного бюджету встановлено, серед іншого, факти недобросовісної конкуренції (змови сторін), спрямованої на отримання прихованої вигоди, і як наслідок зростання витрат/або втрат державних підприємств, які перебувають у віданні НААН, при здійсненні операцій із закупівлі засобів захисту, добрив та іншої сировини і матеріалів за цінами, значно вищими від відповідних середніх цін по Україні, а реалізації готової продукції - за цінами, нижчими від відповідних ринкових цін; невідповідності фактичних та звітних даних щодо площ земельних ділянок, на яких вирощуються основні види сільськогосподарських культур, та обсягів вирощеної і реалізованої продукції.

З метою відшукання речей та документів, які мають значення для досудового розслідування, 15.08.2025 в період часу з 09 год. 13 хв. по 14 год. 05 хв. на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 29.07.2025 у справі № 757/35505/25-к (пр. 1-кс-30499/25) проведено обшук за місцем знаходження Державного підприємства «Дослідне господарство «Миклашів» Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН», а саме у будівлях та спорудах, розташованих на земельній ділянці з кадастровим номером 4623684000:06:000:0035 за адресою: Львівська область, Львівський район, на території Підберізцівської сільської ради (колишня Миклашівська сільська рада), що належать на праві власності Головному управлінню Держгеокадастру у Львівській області, а на праві постійного користування земельною ділянкою використовується Державним підприємством «Дослідне господарство «Миклашів» Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН».

В ході зазначеного обшуку вилучено речі, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, а саме: системний блок марки «Dell» із серійним кодом 37744534324, який належить Державному підприємству «Дослідне господарство «Миклашів» Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН», у зв?язку з необхідністю проведення експертного дослідження, та з огляду на достатність підстав вважати, що вилучене майно було засобом або знаряддям вчинення кримінального правопорушення.

15.08.2025 вилучене під час обшуку майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.

Таким чином, є обґрунтована необхідність застосування на даній стадії досудового розслідування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна з метою збереження речових доказів.

Прокурор ОСОБА_4 подав заяву про розгляд справи у його відсутність, доводи клопотання підтримав у повному обсязі та просив задовольнити.

Власник майна у судове засідання не з`явився, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Слідчий суддя розглянув клопотання за відсутності власника майна на підставі ч. 1 ст. 172 КПК України.

Згідно з нормою ч. 4 ст. 107 КПК України фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду клопотання слідчим суддею не здійснювалась.

Вивчивши клопотання та дослідивши його матеріали, слідчий суддя дійшов наступного висновку.

Згідно з ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Положеннями ч. 2 ст. 170 КПК України визначено, арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Частиною 10 ст. 171 КПК України визначено, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (ч. 11 ст. 171 КПК України).

Відповідно до положень ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»).

Відповідно ч. 2 ст. 170 КПК України арештованим може бути майно, яким володіє, користується чи розпоряджається підозрюваний, обвинувачений, засуджений, треті особи, юридична особа, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру за рішенням, ухвалою суду, слідчого судді.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Так, прокурором не обґрунтовано та не доведено, що вилучене майно відповідає положенням ст. 98 КПК України, тобто набуте кримінально протиправним шляхом, зберегло на собі сліди кримінально правопорушення або інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Також до матеріалів клопотання не долучено жодних доказів, які б давали слідчому судді достатні підстави вважати, що вилучене майно є засобом або знаряддям вчинення кримінального правопорушення, а також доказів того, що стосовно вказаного майна призначено експертне дослідження.

Таким чином, ні в матеріалах клопотання, ні під час судового розгляду прокурором не доведено існування ризиків, які б обґрунтували такий рівень втручання у право власності особи, яка не є підозрюваною у даному кримінальному провадженні.

Разом з тим, в даному випадку, слідчий суддя звертає увагу, що визнання вилученого в ході обшуку майна речовим доказом в даному кримінальному провадженні не є безумовною підставою для накладення арешту на таке майно, а виходячи зі змісту постанови про визнання речовим доказом - остання не містить переліку критеріїв відповідності вилученого майна ознакам речового доказу, що зазначені в ч. 1 ст. 98 КПК України.

Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі «АГОСІ» проти Сполученого Королівства» (AGOSI v. the United Kingdom від 24 жовтня 1986 року, серія А, № 108, п. 52). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

В той же час таке обмеження права власності не є співмірним і пропорційним завданням кримінального провадження.

Враховуючи викладене, з метою недопущення необґрунтованого втручання держави у право власності слідчий суддя вважає клопотання недостатньо обґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 131, 132, 170-173, 309, 376, 395, 532 КПК України, слідчий суддя,

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання прокурора другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 62024000000000330 від 22.04.2024 - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1