Ухвала суду № 130263789, 17.09.2025, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/18069/25

Провадження № 2-о/638/300/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2025 року суддя Шевченківського районного суду м. Харкова Штих Т. В., розглянувши матеріали заявипредставника ОСОБА_1 адвоката Мироненка Станіслава Станіславовича, заінтересована особа ПП «Автоентерпрайз» про встановлення факту поширення недостовірної інформації, -

В С Т А Н О В И В:

16 вересня 2025 року ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Шевченківського районного суду м. Харкова із заявою в якій просив встановити юридичний факт, який має юридичне значення а саме, що інформація, яка розміщена на веб-сайті https://myrotvorets.center/criminal/nykonov-dmytryianatolevych/ під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », опублікована ІНФОРМАЦІЯ_2 , є недостовірною та такою, що порушує честь, гідність та перешкоджає діловій репутації ОСОБА_1 , який є власником ПП «Автоентерпрайз» ЄДРПОУ 40119580.

Зазначена вище стаття, значно ускладнює ведення робочої діяльності заявника, оскільки потенційні робочі контрагенти, співробітники, державні органи, фінансові установи, при зборі інформації про особу заявника перед укладанням із ним будьяких угод, при введенні у пошуковій стрічці будь-якого браузера ПІБ заявника або його РНОКПП, отримують посилання на сайт «Миротворець» та оскаржувану статтю, яка перебуває у відкритому доступі, на підставі чого, в подальшому відмовляють заявнику у спільній співпраці, з підстав, що не бажають вести робочі справи із людиною, яка відповідно оскаржуваної статті має відношення до фінансування держави-агресора, фінансові установи та банки з цих самих підстав, відмовляють заявнику у проведенні фінансових транзакцій.

Таким чином, встановлення факту що має юридичне значення, а саме визнання оскаржуваної інформації недостовірною та такою, що порушує честь, гідність та перешкоджає діловій репутації, необхідне заявнику з метою подальшої можливості офіційного підтвердження такого факту у державних органах та інших закладах (у банках, фінансових установах, щодо).

Заявник не має іншої можливості підтвердити факт що має юридичне значення, а саме визнання інформації недостовірною та такою, що порушує честь, гідність та перешкоджає діловій репутації, окрім як звернення із такою заявою до суду, оскільки чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення даного юридичного факту, також він не пов`язаний з вирішенням спору про право та встановлення його іншим шляхом неможливе, оскільки встановити власників Інтернет-сайту «Центр дослідження ознак злочинів проти національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку «Миротворець» та автора статті «Финансирование российского агрессора» опублікованої за посиланням https://myrotvorets.center/criminal/nykonov-dmytryi-anatolevych/ встанови неможливо.

Крім того, встановлення даного факту не суперечить закону і жодним чином не порушує прав і законних інтересів інших осіб.

Дослідивши матеріали заяви та доданих до неї документів, суд приходить до висновку про відмову у відкритті провадження, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1 роз`яснено, що відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 277 ЦК судовий захист гідності, честі та ділової репутації внаслідок поширення про особу недостовірної інформації не виключається і в разі, якщо особа, яка поширила таку інформацію, невідома (наприклад, при направленні анонімних або псевдонімних листів чи звернень, смерті фізичної особи чи ліквідації юридичної особи, поширення інформації в мережі Інтернет особою, яку неможливо ідентифікувати, тощо). У такому випадку суд вправі за заявою заінтересованої особи встановити факт неправдивості цієї інформації та спростувати її в порядку окремого провадження. Така заява розглядається за правилами, визначеними розділом IV ЦПК.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із ст. ст. 94, 277 ЦК України, ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Під поширенням інформації слід розуміти опублікування її у пресі, передавання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення у мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №439/1469/15-ц (провадження №61-5189св18) міститься висновок про те, що суди повинні брати до уваги, що відповідно до статті 275 ЦК України захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК України), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК України) тощо.

Вбачається, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем.

Якщо позивач заявляє вимоги до одного з належних відповідачів, які спільно поширили недостовірну інформацію, суд вправі залучити до участі у справі іншого співвідповідача лише у разі неможливості розгляду справи без його участі (статті 50, 51 ЦПК України).

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України).

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації.

У пункті 6.5. постанови Великої Палати Верховного Суду 12 листопада 2019 року у справі №904/4494/18 (провадження №12-110гс19) зроблено висновок, що «належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.».

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» №5 від 31 березня 1995 року суд вправі розглядати справи про встановлення юридичних фактів, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян та встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

У порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, так як метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення, і мати безспірний характер, оскільки якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд повинен залишити заяву без розгляду і роз`яснити заявнику право подачі позову на загальних підставах. З вище наведеного вбачається, що встановлення факту, що має юридичне значення в окремому провадженні можливе при умові, що факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають безпосередньо залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи без повторного звернення до суду на підставі цього рішення та встановлення такого факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Таким чином, враховуючи висновки Верховного Суду щодо розгляду справ про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації у позовному провадженні, зі змісту заяви представника ОСОБА_1 адвоката Мироненка Станіслава Станіславовича, заінтересована особа ПП «Автоентерпрайз» про встановлення факту поширення недостовірної інформації вбачається спір про право.

Відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що дана заява не підлягає розгляду у порядку окремого провадження, а відтак у відкритті провадження слід відмовити, відповідно на підставі ч. 4 ст. 215 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 15, 16, 260, 263, 293-294, 315, 319, 353-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У відкритті провадження за заявоюпредставника ОСОБА_1 адвоката Мироненка Станіслава Станіславовича, заінтересована особа ПП «Автоентерпрайз» про встановлення факту поширення недостовірної інформації - відмовити.

Роз`яснити заявнику право звернутися з позовом до суду на загальних підставах.

Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Харківського апеляційного суду.

Суддя Т. В. Штих