Рішення № 130262984, 16.09.2025, Покровський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області)

Справа № 184/1658/24

Номер провадження 2/184/245/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2025 рокум. Покров

Покровський міський суд Дніпропетровської областів складі:

головуючого судді Томаш В.І.,

за участю секретаря судових засідань Михайлової Т.В.,

позивачки ОСОБА_1 ,

відповідачки ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Башмакової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Покров цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Покровської міської ради Дніпропетровської області «про позбавлення батьківських прав», -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом про позбавлення батьківських прав своєї доньки ОСОБА_2 . Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що у відповідачки є троє неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відомості про батька дітей записані згідно ч.1 ст.135 СК України. На протязі декількох років її донька, мати дітей, веде аморальний спосіб життя, ніде не працює, живе за рахунок дитячих коштів, які отримує від держави як мати-одиначка, зловживає алкогольними напоями. Вона неодноразово зверталася до поліції з приводу того, що відповідачка часто йде в загули, на телефонні дзвінки не відповідає, на що працівниками поліції було складено адмінпротокол за ст.184 КУпАП. Відповідачка вже на протязі тривалого часу не піклується про фізичний і духовний розвиток своїх дітей, не займається їхнім вихованням та утриманням, не забезпечує необхідними продуктами харчування, медичним доглядом, лікуванням, що негативно впливає на їх фізичний і психологічний розвиток, не спілкується з дітьми, не пускає їх додому. На даний час діти знаходяться на її утриманні та вихованні. Тому просить суд позбавити відповідачку батьківських прав відносно її неповнолітніх дітей.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнала та просить відмовити в їх задоволенні. В останнє судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду була повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Представник третьої особи - Башмакова О.О. в судовому засіданні підтримала позовні вимоги позивача, а також наданий суду висновок органу опіки. Вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітніх дітей.

Суд, вислухавши сторони, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи і оцінивши їх в сукупності, прийшов до висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги обґрунтовані, знайшли своє підтвердження та підлягають задоволенню в повному обсязі за наступних підстав.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановленихЦПК України, відповідно до ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, згідно свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 , батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є: батько ОСОБА_6 та мати ОСОБА_7 (а.с.6).

Згідно свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_2 , 15 січня 2011 року ОСОБА_7 зареєструвала шлюб з ОСОБА_8 . Прізвище після державної реєстрації шлюбу « ОСОБА_9 » (а.с.5).

Згідно свідоцтва про народження Серії НОМЕР_3 , батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є: батько ОСОБА_10 та мати ОСОБА_2 (а.с.9).

Згідно свідоцтва про народження Серії НОМЕР_4 , батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є: батько ОСОБА_10 та мати ОСОБА_2 (а.с.10).

Згідно свідоцтва про народження Серії НОМЕР_5 , батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є: батько ОСОБА_10 та мати ОСОБА_2 (а.с.8).

Згідно повідомлення т.в.о. начальника ВП №2 НРУП ГУНП в Дніпропетровській області №46.2/6735 від 16.07.2024р., відносно ОСОБА_2 було складено адміністративний протокол за ст. 184 КУпАП, який направлено до Орджонікідзевського міського суду для прийняття законного рішення (а.с.11).

Згідно висновку Органу опіки та піклування Покровської міської ради Дніпропетровської області від 16.12.2024 року №837/06-53-24 щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , служба вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (а.с.34-36).

Встановивши фактичні обставини, суд керується наступним.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції про права дитини покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Відповідно достатті 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IVрішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

У рішенні у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року ЄСПЛ наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).

При цьому, у рішенні від 16 липня 2015 року справі "Мамчур проти України" (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).Сімейним кодексом Україниустатті 7 визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установленихКонституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Статтею 150Сімейного кодексуУкраїни встановлено обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, в тому числі зобов`язання піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною освіти.

Згідно із частинами другою та четвертоюстатті 155СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно дост. 164 ч. 1 п. 2 Сімейного кодексу Українимати та батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. На переконання суду, головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно ч. 2 ст. 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, висновок Органу опіки та піклування носить рекомендаційний характер і чинне законодавство не містить перешкод для встановлення судом іншого, ніж визначений Органом опіки та піклування, способу розв`язання спору.

Приймаючи до уваги викладене у відповідності до ч.6 ст.19 СК України суд не погоджується і не приймає до уваги висновок органу опіки та піклування від 23.08.2023 року №333/06-53-23 через його недостатню обґрунтованість та невідповідність інтересам дітей, оскільки зміст цього документу містить лише викладення встановлених обставин за результатами матеріалів позовної заяви та зібраної інформації від суб`єктів соціальної роботи, цитування законодавства і взагалі не містить будь-якого мотивування прийнятого рішення.

Судом не встановлено обставин, які б свідчили про неможливість виконання батьківських обов`язків одноосібно позивачем. Натомість, судом встановлено неможливість виконання матір`ю батьківських обов`язків у повній мірі.

Наведені вище обставини переконують суд в тому, що з метою якнайкращого забезпечення інтересів неповнолітніх дітей буде задоволення позовних вимог в частині позбавлення матері батьківських прав. При цьому суд роз`яснює, що стаття 169 Сімейного Кодексу України надає матері та батьку, які позбавлені батьківських прав, право звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Суд зазначає, що обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставин и та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч. 4 ст. 11 ЦПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хаджинастасіу проти Греції» національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Кузнецов та інші проти Російської Федерації зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи Серявін та інші проти України, Проніна проти України), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява №4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії).

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Роуз Торія проти Іспанії, параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії, параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд погоджується з позивачем, що така поведінка та бездіяльність відповідача, як матері, суперечить інтересам дітей, порушує їхні права, гарантовані міжнародним та національним законодавством та приходить до висновку, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками щодо виховання та розвитку дітей, а тому позовні вимоги щодо позбавлення її батьківських прав є підставними та підлягають до задоволення.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.150, 155, 164, 165 СК України, ст.ст. 12, 13, 80, 89, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Покровської міської ради Дніпропетровської області «про позбавлення батьківських прав» - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 у, ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_6 , батьківських прав відносно трьох її неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до ч. 6 ст. 164 СК України рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили надіслати органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

Роз`яснити, що мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у разі зміни поведінки особи, позбавленої батьківських прав, та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 16.09.2025 року.

Суддя Покровського міського суду В. І. Томаш