Рішення № 130248965, 16.09.2025, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/1877/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2025 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Тарасюк А.М.,

за участю секретаря Пінчук О.М.,

розглянувши упідготовчому судовомузасіданні заправилами загальногопозовного провадження в місті Дубровиця справу за позовом ОСОБА_1 до Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області про про визнання права власності на спадкове майно,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області та просить визнати за нею право власності на земельну ділянку кадастровий номер 5621885600:04:006:0023, загальною площею 2,02 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Нивецької сільської ради (нині Дубровицька міська рада) Дубровицького (нині Сарненського) району Рівненської області, що належала ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія РВ №009661 від 07.11.2003 року, після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в порядку спадкування за заповітом.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько ОСОБА_2 , за життя якому на праві приватної власності належала земельна ділянка загальною площею 2,02 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Нивецької сільської ради '(нині Дубровицька міська рада) Дубровицького (нині Сарненського) району Рівненської області, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія РВ №009661.

Також за життя її батько ОСОБА_2 , склав заповіт, згідно якого свій сертифікат на земельну частку (пай) Серія РВ №0213187 заповів своїй доньці, тобто їй.

На час смерті її батько разом із дружиною ОСОБА_3 , її матір`ю, та нею, а тому вони вважалися такими, що фактично прийняли спадщину, оскільки фактично вступили в управління та володіння спадковим майном.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла її матір ОСОБА_4 .

На час смерті її мати ОСОБА_3 , проживала за адресою АДРЕСА_1 , разом із сином ОСОБА_5 .

У свою чергу, за життя ОСОБА_3 , склала заповіт, згідно якого частину свого майна також заповідала їй.

Отже, вона є спадкоємцем за заповітом після смерті батька ОСОБА_2 , та звернулася до нотаріуса для оформлення спадкових прав відповідно до положень ст. 1269 ЦК України, тобто шляхом подачі заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини, внаслідок чого, нотаріусом було відкрито спадкову справу, після смерті батька ОСОБА_2 .

Таким чином, після смерті батька ОСОБА_2 , вона фактично вступила у володіння спадковим майном, засаджувала та обробляла земельні ділянки, вирощувала врожай. Жодних претензій до неї стосовно успадкованого майна ніхто не ставить.

Втім, оформити спадкові права на земельну ділянку через нотаріальну контору вона не змогла, оскільки Державний акт на право власності на земельну ділянку серія РВ №009661 виданий після смерті власника ОСОБА_2 , що унеможливлює оформлення спадкових прав в нотаріальному порядку та рекомендовано за вирішенням даного питання звернутися до суду, про що було надано постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій №275/02-31 та №276/02-31 від 09.07.2025 року.

Проте, позивач вважає, що обставина видачі державного акта після смерті спадкодавця не може бути перешкодою включення належних спадкодавцю земельного паю до спадкового майна.

Позивач, посилаючись на п. 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" та постанову Верховного Суду від 17 березня 2020 року по справі №396/1683/18-ц, зазначає, що оскільки державний акт був виданий на ім`я ОСОБА_2 , то це свідчить про те, що він був включений в державний акт на право колективної власності на землю, отже вона набула права на спірну земельну частку (пай).

Вона є спадкоємцем, тобто власником майна померлого батька і має право успадкувати земельну ділянку.

При цьому, позивач просить врахувати, що на сьогоднішній день спору про спадкування немає, сама спадщина не визнана відумерлою, вона є досі відкритою.

До початку підготовчого судового засідання від позивача надійшла заява про розгляд справи без її участі, позов підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився. Проте, на електронну адресу суду надійшла заява міського голови Микульського Б.М. про розгляд справи без участі представника міської ради за наявними у справі матеріалами, проти позовних вимог не заперечують.

Частиною 3 ст. 198 ЦПК України визначено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд приходить до наступного висновку.

Так, згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 04 листопада 2003 року, копія якого наявна у матеріалах справи, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Нивецьк Дубровицького району Рівненської області (а.с. 11).

Судом встановлено, що за життя ОСОБА_2 належала земельна ділянка загальною площею 2,02 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Нивецької сільської ради Дубровицького району Рівненської області, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія РВ №006961, виданого 07 листопада 2003 року на підставі розпорядження голови Дубровицької райдержадміністрації від 06 жовтня 2003 року №397 (а.с.17).

Згідно копії заповіту, посвідченого 23 липня 2003 року секретарем Нивецької сільської ради Дубровицького району Рівненської області Кулик Н.К. та зареєстрованому в реєстрі за №167 (а.с.12) ОСОБА_2 на випадок своєї смерті зробив розпорядження, яким належний йому сертифікат на земельну частку (пай) серії РВ №0213187, виданий 12 травня 1997 року та зареєстрований в Книзі реєстрації сертифікатів за №7446, заповів на ОСОБА_1 .

Як вбачається з довідки №251/02 від 01 серпня 2025 року, виданої старостою Трипутнянського старостинського округу Дубровицької міської ради П.Чайковського (а.с.16) померлий ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 та з ним проживали та були зареєстровані його дружина ОСОБА_3 , син дочка ОСОБА_1 та онуки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 .

Втім, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 померла, що підтверджується наданою копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 29 травня 2024 року (а.с.10).

Судом також встановлено, що за життя ОСОБА_3 залишила заповіт, посвідчений 20 листопада 2020 року секретарем Нивецької сільської ради Дубровицького району Рівненської області Лавор Л.І., який зареєстровано в реєстрі під №46 (а.с.14) яким зробила розпорядження та своїй дочці ОСОБА_1 заповіла земельну ділянку, площею 0,25 га, яка призначена для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та знаходиться в АДРЕСА_2 та житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за вказаною адресою; сину ОСОБА_5 1/2 частини земельної ділянки, площею 1,61 га, яка призначена для ведення особистого селянського господарства та знаходиться в с. Нивецьк Дубровицького району, кадастровий номер 5621885600:04:006:0008 та 1/2 частини земельної ділянки, площею 4,02 га, яка призначена для ведення особистого селянського господарства та знаходиться в с. Нивецьк Дубровицького району, кадастровий номер 5621885600:04:008:0026 та сину ОСОБА_8 1/2 частини земельної ділянки, площею 1,61 га, яка призначена для ведення особистого селянського господарства та знаходиться в с. Нивецьк Дубровицького району, кадастровий номер 5621885600:04:006:0008 та 1/2 частини земельної ділянки, площею 1,61 га, яка призначена для ведення особистого селянського господарства та знаходиться в с. Нивецьк Дубровицького району, кадастровий номер 5621885600:04:008:0026.

Як вбачається з довідки №250/02 від 01 серпня 2025 року, виданої старостою Трипутнянського старостинського округу Дубровицької міської ради П.Чайковським (а.с.15) померла ОСОБА_5 проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та з нею проживали та були зареєстровані син ОСОБА_5 , невістка ОСОБА_9 та онука ОСОБА_10 .

Факт родинних відносин між померлими та позивачем ОСОБА_1 підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 11 серпня 1975 року та відміткою в паспорті про одруження, з якої прослідковується зміна прізвища (а.с.5-6, 8).

Отже, для отримання спадкових документів у встановленому законом порядку ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Скирі А.В. про видачу їй свідоцтва про право на спадщину після смерті її батька ОСОБА_2 та матері ОСОБА_3 на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 2,02 га, яка розташована на території Трипутнянського старостинського округу Дубровицької міської ради (колишня Нивецька сільська рада) Сарненського (колишнього Дубровицького) району Рівненської області право власності на яку підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії РВ №009661, виданого Дубровицькою райдержадміністрацією 07 листопада 2003 року в результаті чого 26 лютого 2025 року була заведена спадкова справа, яка зареєстрована у Спадковому реєстрі за номером 73719593, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №80264125, виданого 26 лютого 2025 року (а.с.20).

Проте, 09 липня 2025 року приватний нотаріус Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Скиря А.В. своєю постановою відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 матері ОСОБА_3 на 1/2 частку земельної ділянки, площею 2,02 га, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, місцем розташування якої є: Рівненська область, Сарненський (колишній Дубровицький) район, Трипутнянський старостинським округ Дубровицької міської ради (колишня Нивецька сільська рада), що належала ОСОБА_2 , батьку, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якого була дружина ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав (а.с.18).

Також, 09 липня 2025 року приватний нотаріус Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Скиря А.В. своєю постановою відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 на 1/2 частку земельної ділянки, площею 2,02 га, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, місцем розташування якої є: Рівненська область, Сарненський (колишній Дубровицький) район, Трипутнянський старостинським округ Дубровицької міської ради (колишня Нивецька сільська рада) (а.с.19).

Підставою для відмови нотаріусом у видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину послугувало те, що спадкоємцем був наданий документ, що посвідчує право власності на зазначену земельну ділянку, а саме: державний акт на право власності на земельну ділянку серії РВ №009661, виданий Дубровицькою районною державною адміністрацією Рівненської області 07 листопада 2003 року та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №288.

Нотаріусом зазначається, що вказаний державний акт виданий після смерті ОСОБА_2 , а тому останній за життя не міг набути права власності на вказану земельну ділянку і виданий державний акт є недійсним.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі, коли спадщина, яка відкрилась до набуття чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

При цьому слід враховувати, що норми п. 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, згідно з якими цей ЦК України застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК України може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм ст.ст. 529-531 ЦК УРСР (1963 року). При вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 01 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК України 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР.

Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР (1963 року) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця про що зазначено у ст. 525 ЦК УРСР (1963 року).

Згідно зі ст. 548 ЦК УРСР (1963 року), для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженням. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 549 ЦК УРСР (1963 року) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 631/1153/13-ц (провадження № 61-26750св18) зазначено, що "згідно зі статтею 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців. Прийняття спадщини може підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном. Спадщина вважається прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном. Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, слід мати на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані, тощо. Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась".

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 року №4 "Про практику розгляду судами України справ про спадкування" у разі, якщо позивач у шестимісячний строк для прийняття спадщини вступив в управління та володіння спадковим майном або його частиною, суд з цих підстав вирішує питання про визнання права на спадкове майно.

Таким чином, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 фактично вступив у володіння та управління спадковим майном, зокрема, як зазначила позивач, засаджувала та обробляла вказану земельну ділянку, вирощувала врожай.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Право власності є непорушним.

Статтею 524 ЦК УРСР (1963 року) встановлено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Як встановлено судом, померлі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за життя склали заповіт, тому спадкування після їх смерті здійснюється за заповітом.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв (ст. 548 ЦК УРСР).

Позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом після смерті батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та прийняла спадщину після їх смерті шляхом вступу в управління і володіння спадковим майном померлих.

Відповідно до п. 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Згідно з п. 5 цього Указу, видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.

Згідно з п. 17 розділу X Перехідних положень ЗК України, сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Як передбачено ст. 1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку. Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Відповідно до п. 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року за № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" право на земельну частку (пай) одержали всі особи, які входили до складу КСП на момент паювання землі і яких внесено до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно із п. 2 вказаного Указу, членами КСП були, зокрема, такі особи: постійні працівники - члени КСП, пенсіонери, які раніше працювали в КСП і залишилися його членами.

Крім того, право на земельний пай мають спадкоємці тих членів КСП, які мали таке право, але померли до моменту видачі документа про це право, а саме - земельного сертифіката (Указ Президента України від 10 листопада 1994 року № 666/94 "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва").

Окрім того, у своїй постанові від 17 березня 2020 року по справі №396/1683/18-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду зазначив, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Позови громадян, пов`язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

За правилами Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" моментом виникнення права на земельну частку (пай) є момент виникнення відповідного права колективної власності на земельну ділянку та існує незалежно від його посвідчення сертифікатом.

Із змісту ст. 3 ЦК України випливає неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та іншими законами.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Як передбачено ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Статтею 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Так, як вбачається з матеріалів справи, за життя ОСОБА_2 мав право на земельну частку (пай) та 12 травня 1997 року отримав сертифікат на земельну частку (пай) серії РВ №0213187, що зареєстрований у Книзі реєстрації сертифікатів за №7446 та який заповів своїй дочці ОСОБА_1 .

Відповідно до постанови КМ України "Про затвердження форми сертифікату на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) від 12 жовтня 1995 року №801, документом, що підтверджує право власності на пай та його виділення в натурі, є сертифікат, який при вступі у спадщину, серед іншого, надається спадкоємцем нотаріусу.

Отже, виданий ОСОБА_2 сертифікат на земельну частку (пай) став підставою для виділення земельної ділянки в натурі та отримання правовстановлюючого документу, а отже він є таким, що правомірно набув право власності на спірну земельну ділянку, проте, у зв`язку із смертю, не отримав державний акт на право власності на таку земельні ділянки.

На переконання суду, видача державних актів на спірні земельні ділянки після смерті власників не спростовує факту наявності у спадкодавців права власності на ці земельні ділянки і не може бути підставою для позбавлення права спадкоємця на спадкове майно.

Відповідно до ст. 78 ЗК України, право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, в тому числі, прийняття спадщини (п.п. г) ч. 1 ст. 81 ЗК України).

Таким чином, право позивача за земельну частку (пай) знайшло підтвердження в ході судового розгляду справи, адже позивач, яка є спадкоємцем після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , прийняла спадщину шляхом вступу в управління і володіння спадковим майном померлих, до якого входять і спірна земельна ділянка.

Враховуючи вищенаведене, суд, керуючись ст. 16 ЦК України, дійшов висновку, що право позивача підлягає захисту в судовому порядку шляхом визнання за нею права на земельні ділянки в порядку спадкування за законом.

У зв`язку з тим, що позивач не заявляє вимог про стягнення з відповідача на її користь судових витрат, суд, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, закріпленим у ст. 13 ЦПК України,не вирішує питання про розподіл судових витрат згідно ст. 141 ЦПК України.

На підставінаведеного такеруючись ст.ст.524,525,548,549ЦК УРСРв редакції1963року,ст.ст.319,328,392ЦК України,ст.ст.78,81ЗК України,керуючись ст.ст.3,4,12,13,16,78,81,89,200,259,263-265,352,354ЦПК України,суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області про визнання права власності на спадкове майно задоволити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 5621885600:04:006:0023, загальною площею 2,02 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Нивецької сільської ради (нині Дубровицька міська рада) Дубровицького (нині Сарненського) району Рівненської області, що належала ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія РВ №009661 від 07.11.2003 року, після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в порядку спадкування за заповітом.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 на, ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач: Дубровицька міська рада Рівненської області, код ЄДРПОУ: 05390997, місцезнаходження: 34100, м. Дубровиця, вул. Воробинська, буд. 16, Сарненський район Рівненська область.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду Тарасюк А.М.