Рішення № 130218631, 15.09.2025, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/7594/25

2/212/4231/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2025 року м. Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу в складі: головуючого судді Колочко О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу «Жовтень-9» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

01 липня 2025 року позивач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гудима Т.В., звернулася до суду з позовом до відповідача ЖБК «Жовтень-9» про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 73760,00 грн без утримання податку та інших обов`язкових платежів та у розмірі 16000 грн з утриманням податку та інших обов`язкових платежів, компенсації за невикористану щорічну відпустку у розмірі 16000 грн, середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні в розмірі 48371,70 грн, моральної шкоди у розмірі 30000 грн.

В обґрунтування позову посилається на те, що з 04.01.2021 по 30.08.2024 позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працювала на посаді двірника, звільнена була за власним бажанням. Після звільнення відповідач не здійснив розрахунку і не виплатив заборгованість по заробітній платі за період з червня 2023 року по червень 2024 року у розмірі 73760 грн, за липень та серпень 2024 року у розмірі 16000 грн, при цьому за липень-серпень 2024 року відповідачем не був сплачений податок, а також невірно визначено заробітну плату за серпень 2024 року у розмірі 4000 грн, замість вірного 8000 грн, оскільки позивач відпрацювала повний місяць. Крім того, позивачу не виплачено компенсацію за невикористану щорічну відпустку у розмірі 16000 грн. У зв`язку із затримкою повного розрахунку при звільненні середній заробіток за шість місяців становить 48371,70 грн, виходячи із розрахунку середньоденного заробітку в сумі 372,09 грн за 130 днів з урахуванням п`ятиденного робочого тижня. Через систематичну невиплату зарплати протягом тривалого часу позивач була позбавлена можливості отримати необхідне медичне лікування, офіційно працевлаштуватися, вважає, що діями відповідача їй заподіяно моральну шкоду, яку оцінює в 30000 грн.

Ухвалою судді від 03 липня 2025 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, яким роз`яснено їх право, порядок та строки на подачу заяв по суті справи, судовий розгляд призначено на 23 липня 2025 року.

Ухвалою суду від 23 липня 2025 року судовий розгляд відкладено на 10 вересня 2025 року через відсутність відомостей про отримання відповідачем копії ухвали та матеріалів позовної заяви.

Згідно з вимогами ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розглядсправи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідачу ЖБК «Жовтень-9»надіслано копію позовної заяви з додатками разом з ухвалою про відкриття провадження,проте відповідач правом надання відзиву на позовну заяву не скористався, заяв із запереченнями розгляду справи в порядку спрощеного провадження, а також клопотань про розгляд справи з викликом сторін, до суду не направив.

Згідно з ч. 8ст. 178 ЦПК Україниу разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про частковезадоволення позову,з таких підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами 1, 2 ст. 5 передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до частин 1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У відповідності до ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працювала в ЖБК «Жовтень-9» на посаді двірника з 04 січня 2021 року та була звільнена з посади 30 серпня 2024 року за власним бажанням ст. 38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с. 15-17).

Як вбачається з Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного Фонду України, ОСОБА_1 у період з червня 2023 року по червень 2024 року була нарахована заробітна плата, з якої були сплачені страхові внески, а саме: червень-грудень 2023 року по 6 700 грн кожного місяця, січень-березень 2024 року по 7100 грн кожного місяця, квітень-червень 2024 року по 8000 грн кожного місяця, у липні та у серпні 2024 року нарахована заробітна плата у розмірі 8000 грн та 4000 грн відповідно, з якої не сплачено страхові внески (а.с. 18).

Відповідно до наданої позивачем Виписки по картці вбачається, що за період 01.06.2023-13.06.2025 відсутні зарахування грошових коштів від ЖБК «Жовтень-9» на рахунок позивача (а.с. 19-21).

Згідно із листом Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 14.11.2024 на ім`я ОСОБА_1 , керівництвом ЖБК «Жовтень-9» надана інформація та пояснення про існування перед позивачем заборгованості з заробітної плати за період з 01.06.2023 по 31.08.2024, яка виникла у зв`язку з накладенням арешту на банківський рахунок Покровським ВДВС у м. Кривому Розі.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» та ч. 1 ст. 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 21, 22 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Частиною 3 статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Аналогічне положення закріплено в ч. 5 ст. 97 КЗпП України.

Згідно з частиною першою ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про відпустки» встановлюється, зокрема, такий вид щорічної відпустки, як основна відпустка (ст. 6 цього Закону).

При цьому, за змістом ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до частини ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначеній статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином, враховуючи викладене, приймаючи наведений позивачем розрахунок заборгованості, як такий, що проведений відповідно до наявних в справі доказів та вимог законодавства, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 у частині вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, з якої утримано страхові внески, у розмірі 73760,00 грн, та у розмірі 16000 грн, з якої не утримані податок та обов`язкові платежі, а також компенсації за дні невикористаної відпустки, у розмірі 16000 грн підлягає задоволенню.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що уразі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно правового висновку Верховного Суду України у спорі про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (постанова у справі № 6-64цс13 від 3 липня 2013 року) згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Порядок здійснення відповідних розрахунків визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Пунктом 8 даного Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу ПФУ, заробітна плата за останні два місяці роботи, що передували звільненню, тобто червень-липень 2024 року становить 16000 грн, отже, враховуючи кількість робочих днів 43 (20 у червні, 23 у липні) середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 372,09 грн.

Таким чином, оскільки позивач була звільнена з роботи 30 серпня 2024 року, час затримки розрахунку при звільненні, що обмежується шестимісячним строком, визначеним ст. 117 КЗпП України, тобто з 01 вересня 2024 року по 01 березня 2025 року складає 130 робочих днів.

Отже, середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні складає 48371,70 грн. (372,09 грн х 130 робочих днів), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (яка діяла до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

01 липня 2022 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України №2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, за яким статтю 233 КЗпП України було змінено.

Так, згідно з новою редакцією зазначеної норми працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (частина перша).

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (частина друга).

Аналіз приведеної норми свідчить про те, що законодавець принципово змінив правовий підхід до вирішення спорів про стягнення заборгованості по заробітній платі, по суті трансформувавши частину другу у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року, яка дозволяла звертатися з такими позовами без обмеження будь-яким строком, у частину першу, у редакції, що діє після 19 липня 2022 року, яка обмежила таке право трьома місяцями.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнилася 30 серпня 2024 року.

Матеріали справи не містять відомостей про одержання позивачем повідомлення ЖБК «Жовтень-9» про суми, нараховані та виплачені при звільненні, а тому звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом 01 липня 2025 року відбулося в межах строків, визначених статтею233 КЗпП України.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом вказаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Згідно зпунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Крім того, судом враховуються висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 682/1892/15-ц, відповідно до яких підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення підприємством трудових прав працівника, а саме невиплата всіх належних сум, що змусило докладати додаткових зусиль для відновлення порушеного права, внаслідок чого в житті працівника відбулися вимушені зміни негативного характеру.

Отже, суд виходить з того, що сам факт порушення прав позивача щодо невиплати всіх належних їй сум, свідчить про перенесені останньою моральні страждання, оскільки позивач об`єктивно була вимушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя. З урахуванням характеру страждань, їх обсягу, тривалості, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості суд вважає, що розміром грошового відшкодування моральної шкоди необхідним, достатнім, розумним і справедливим за наведених обставин, є 5000 гривень, а тому задовольняє позовні вимоги в цій частині частково.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збірдоказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, професійну правничу допомогу ОСОБА_1 надавала адвокат Гудима Т.В. на підставі Договору про надання правничої допомоги № 23-06/25 від 23 червня 2025 року та Ордеру АЕ № 1400551 від 27.06.2025 (а.с. 22-26).

Згідно Актом виконаних робіт № 1 від 25 червня 2025 року адвокатом Гудима Т.В. були вчинені дії щодо вивчення та опрацювання матеріалів справи, правовий аналіз наявних доказів, законодавчої бази, збору доказів та підготовки позовної заяви, всього на загальну суму 15 000 грн. (а.с. 28), які було сплачено згідно з квитанцією № 1 від 25.06.2025 (а.с. 27).

З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності підготовки процесуальних документів та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що витрати на правничу допомогу в розмірі 15000 грн. є обґрунтованими та підлягають стягненню з відповідача, що не суперечить принципу розподілу судових витрат та є пропорційним до розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, суд враховує, що позивач була звільнена від сплати судового збору за подання позову в силу вимог п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а тому згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на відповідача у розмірі 1591,32 грн. (за три майнові вимоги у загальній сумі, що стягнута судом).

Керуючись ст. 2, 4, 7, 10, 12, 13, 76-81, 141, 178, 263-265,268,273,279 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу «Жовтень-9» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Жовтень-9» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 73760 (сімдесят три тисячі сімсот шістдесят) гривень без утримання податку та інших обов`язкових платежів; заборгованість по заробітній платі у розмірі 16000 (шістнадцять тисяч) гривень з утриманням податку та інших обов`язкових платежів; компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 16000 (шістнадцять тисяч) гривень; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 48371 (сорок вісім тисяч триста сімдесят одна) гривню 70 коп; моральну шкоду в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень; витрати на правничу допомогу в розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Жовтень-9» в дохід держави судовий збір у розмірі 1 591 (одна тисяча п`ятсот дев`яносто одна) гривню 32 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України, якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження, залежно від складності справи складання повного рішення суду може бути відкладено на строк - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач:Житлово-будівельний кооператив «Жовтень-9», ЄДРПОУ 23076767, адреса місцезнаходження: 50081, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, мкрн. 5-й Зарічний, 24.

Повне судове рішення складено 15 вересня 2025 року.

Суддя: О. В. Колочко