Рішення № 130193885, 08.09.2025, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 183/3943/25

№ 2/183/3453/25

08 вересня 2025 року м.Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Оладенко О.С.

за участю секретаря судового засідання Павлюк А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадженняу у приміщенні Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач, позичальник), у якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №3840593 від 22.07.2023 у розмірі 45024 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем був укладений кредитний договір №3840593 від 22.07.2023 , відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в сумі 11200 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку та зобов`язався їх повернути, сплати проценти за користування кредитом. Позикодавець виконав умови кредитного договору, надавши обумовлену суму кредитних коштів, а позичальник зобов`язання з їх повернення належним чином не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. У подальшому, через укладання договору факторингу №26/07/2024 від 26.07.2024, до Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» перейшло права вимоги до відповідача за вищезазначеним кредитним договором. Оскільки відповідач у добровільному порядку не здійснює погашення заборгованості як на користь попереднього кредитора, так і на користь нового кредитора, позивач заявив до стягнення заборгованість у розмірі 45024 грн., яка складається з суми заборгованості за тілом кредиту 8400 грн; заборгованості за процентами 36624 грн.

Ухвалою суду від 30.04.2025 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судове засідання представник позивача не з`явився, через підсистему «Електронний суд» подав заяву про розгляд справи за його відсутності та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, позовні вимоги підтримав.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, був повідомлений своєчасно та належним чином, правом на подання відзиву не скористався, будь-яких заяв та клопотань від відповідача не надходило.

Враховуючи, що у судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У зв`язку з повторною неявкою в судове засідання належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання відповідача, який не повідомив про причини неявки та не подав відзив відповідно до статті 280 ЦПК України, суд за згодою позивача вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 04.09.2025 є дата складення повного судового рішення 08.09.2025.

Суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір №3840593 від 22.07.2023 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

Відповідно до п.п.1.1. Договору, укладення зазначеного кредитного договору здійснене Сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечений клієнту через Вебсайт або Мобільний додаток. Електронна ідентифікація позичальника здійснена при вході в Особистий кабінет, шляхом перевірки ТОВ «Лінеура Україна» правильності введення одноразового ідентифікатора, направленого на номер мобільного телефону позичальника, вказаний ним при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення Пароля для входу до Особистого кабінету.

Відповідно до п.п.1.2-1.6. Договору ТОВ «Лінеура Україна» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 11200 грн., строком на 360 днів, зі сплатою процентів 2,0% в день за стандартною процентною ставкою, яка застосовується в межах усього строку кредиту; 0,01 % в день за зниженою процентною ставкою, застосовується за умов визначених договором. Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає 30341,06%, орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору становить 91840 грн за стандартною ставкою.

Договір споживчого кредиту підписаний обома сторонами договору. Відповідач ОСОБА_1 підписала договір електронним підписом А559 22.07.2023 о 22:52:03.

26.07.2024 ТОВ «Лінеура Україна» відступило позивачу своє право грошової вимоги за кредитним договором на підставі Договору факторингу №26/07/2024 від 26.07.2024, укладеного між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ», за умовами якого ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» набуло Право Вимоги, до Боржників, вказаних у Реєстрі боржників, у тому числі й до боржника ОСОБА_1 відповідно до Витягу з реєстру боржників, яка станом на дату відступлення прав вимоги мала непогашену заборгованість за договором №3840593 від 22.07.2023 у розмірі 45024 грн., яка складається з суми заборгованості за тілом кредиту 8400 грн; заборгованості за процентами 36624 грн.

До правовідносин, що виникли між сторонами, підлягають застосуванню такі норми права.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина другої статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19; від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

Частиною першою статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 вказав, що важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Судом установлено, що ОСОБА_1 уклала кредитний договір з ТОВ «Лінеура Україна» в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором згідно із Законом України «Про електронну комерцію».

За нормами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідач ознайомився і погодився з умовами договору №3840593 від 22.07.2023 , укладеним з ТОВ «Лінеура Україна», тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч.13 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію».

Як вбачається з матеріалів справи, Договір позики №3840593 від 22.07.2023 містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суми позики, дату їх видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови надання позики.

За вказаних обставин, суд вважає встановленим факт укладення ОСОБА_1 вищезазначеного кредитного договору із дотриманням вимог ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Після закінчення строку позики ОСОБА_1 не повернула грошові кошти та не сплатила проценти за користування ними. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини 1 статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Згідно з статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Положеннями ст. ст. 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Матеріали справи містять належні докази переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором №3840593 від 22.07.2023 , укладеним з ТОВ «Лінеура Україна» на підставі договору факторингу.

Оскільки позивач у встановленому законом порядку набув право грошової вимоги за вищезазначеним договором, а відповідач ОСОБА_1 прийняла умови та правила надання банківських послуг шляхом підписання його електронним цифровим підписом за допомогою одноразового ідентифікатора, проте відповідач в порушення умов Договору позики не виконав своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором №3840593 від 22.07.2023 у вищезазначеному розмірі.

Оскільки суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, у відповідності до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40грн.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, то суд приходить до наступного.

Згідно статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач заявив до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн., до позовної заяви додав докази на підтвердження цих витрат.

Дослідивши матеріали справи, суд зауважує, що витрати вказані позивачем є занадто завищеними, оскільки виходячи із предмету позову, справа не є складною та розглядається в порядку спрощеного провадження, є стала судова практика з розгляду даної категорії спорів, заявлений розмір витрат правничої допомоги є необґрунтованим та завищеним.

Сума витрат на правничу правову допомогу у розмірі 10000 грн. є неспівмірною з ціною позову, не відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їх розміру та підлягає зменшенню.

Велика Палата Верховного Суду вказує на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності). а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited" проти України», заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн. є завищеними, неспівмірними з ціною позову та складністю справи, а тому підлягають зменшенню до 3000,00 грн.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст.12,13,76-82,89,141,223,263,265, 280-283 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» заборгованість за кредитним договором №3840593 від 22.07.2023 в розмірі 45024 грн., яка складається з суми заборгованості за тілом кредиту 8400 грн; заборгованості за процентами 36624 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн, а разом судові витрати в сумі 5222 (чотири тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ», код ЄДРПОУ 40966896, місцезнаходження: 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд.27;

відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено і підписано 08 вересня 2025 року .

Суддя Оладенко О.С.