Рішення № 130191564, 15.09.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.09.2025Справа № 910/5183/25За позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»

до відповідачів: Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві

про стягнення 17695,84 грн

Суддя Смирнова Ю.М.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» (далі - позивач, ДП «Адміністрація морських портів України») звернулося до Господарського суду міста Києва (далі - суд) з позовом до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач-1, Шевченківський ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ)) та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - відповідач-2) про стягнення з Державного бюджету України надлишково стягнутих грошових коштів у розмірі 17 695,84 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що стягнення органом Державної виконавчої служби виконавчого збору у розмірі 17 695,84 грн є безпідставним, а тому зазначені кошти підлягають поверненню позивачу на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 910/5183/25 та справу передано на розгляд судді Смирновій Ю.М.

Ухвалою суду від 30.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

15.05.2025 в системі «Електронний суд» відповідачем-2 був сформований відзив на позовну заяву (зареєстрований судом 16.05.2025), в якому останній просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що правильним способом захисту права позивача у даній справі є звернення його із заявою до органу, який контролює справляння надходжень бюджету, а у випадку відмови чи неотримання відповіді - звернення до суду з вимогою про зобов`язання органу, який контролює справляння надходжень бюджету по рахунку на який було перераховано кошти подати до органу Казначейства відповідне подання. Судовою практикою підтверджується те, що позивачі звертаються до суду не з вимогою про стягнення з державного бюджету, а саме з вимогою про зобов`язання контролюючого органу сформувати та подати до органу Казначейства подання про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань (виконавчий збір, податок на додану вартість тощо), у зв`язку з чим, зважаючи на існування позасудового порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, стягнення в судовому порядку коштів з державного бюджету є недопустимим та не може вважатися належним способом захисту та відновлення порушеного права позивача, а навпаки, буде протиправним та таким, що в цілому порушує публічний законний порядок повернення коштів з бюджету, який у відповідних правовідносинах має бути єдиним для всіх суб`єктів.

На лист-вимогу позивача про повернення коштів відповідачем-1 надано роз`яснення, що відділ формує подання на повернення помилково або надміру зарахованих до державного бюджету коштів лише у разі отримання рішення суду про зобов`язання відділу провести відповідні дії, у зв`язку з чим, відсутні підстави для відновлення становища позивача шляхом стягнення на його користь безпідставно утримуваного майна на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки Бюджетним кодексом України та Порядком повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих державного та місцевих бюджетів, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787, як спеціальними нормативно-правовими актами, визначено спосіб повернення в позасудовому порядку коштів, помилково або надміру зарахованих до Державного бюджету України.

Також відповідач-2 зазначав, що Головне управління Казначейства не вступало з позивачем у зобов`язальні господарські або цивільні правовідносини, жодним чином не порушено право позивача, відсутні будь-які зобов`язальні судові рішення на виконанні.

Твердження позивача щодо застосування у даних правовідносинах приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України з посиланням на судову практику Великої Палати Верховного Суду, на думку відповідача-2, не є тотожними з предметом спору даної справи і не можуть братися до уваги.

19.05.2025 в системі «Електронний суд» відповідачем-1 був сформований відзив на позовну заяву (зареєстрований судом 20.05.2025), в якому останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що на 30.10.2023 - момент перерахування виконавчого збору у сумі 21 688,85 грн рішення суду було чинним, а отже підстави для повернення відсутні.

20.05.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній заперечував проти аргументів відповідача-2, викладених у відзиві на позовну заяву, посилаючись на те, що на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 24.10.2023 юридична підстава для такого платежу існувала - було чинним рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11.09.2023 у справі № 761/3864/23 та відкрите виконавче провадження, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що кошти стягнуті з позивача помилково, як і відсутні підстави вважати, що позивач сплатив виконавчий збір надміру, у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній вище постанові виконавця, а зважаючи на набрання законної сили судовим рішенням - постанови Київського апеляційного суду від 05.06.2024 відповідна юридична підстава відпала.

У спірних відносинах з огляду на зменшення суми середнього заробітку, яка підлягала стягненню в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 на користь стягувача, зменшенню підлягала і сума виконавчого збору з 28 247,95 грн до 3 966,01 грн (10 % від суми, яка підлягала стягненню на користь Гринюк О.В.), у зв`язку з чим зайво стягнутою до державного бюджету (неповернутою позивачу) є сума виконавчого збору у розмірі 17 695,84 грн (28 247,95 грн - 6 586,10 грн - 3 966,01 грн), а норми Постанови № 787 не підлягають застосуванню в даному випадку, оскільки неповернута сума виконавчого збору у розмірі 17 695,84 грн не є надміру зарахованими коштами або помилково зарахованому коштами, як то визначено вказаним нормативним актом.

Щодо твердження відповідача-2 щодо обов`язкового звернення позивача з відповідною вимогою про зобов`язання органу, який контролює надходжень бюджету по рахунку, позивач зазначав, що оскільки набувачем сплаченого боржником у виконавчому провадженні збору є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми виконавчого збору підлягають стягненню саме з Державного бюджету України, водночас, у разі неповернення таких коштів у встановлений законом строк, зокрема внаслідок ненадання органом стягнення відповідного подання (висновку) органу державного казначейства, платник має право на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.

Щодо твердження відповідача-2, що Головне управління Казначейства не вступало з позивачем у зобов`язальні господарські або цивільні правовідносини, позивач зазначав, що спірні суми мають стягуватись з Державного бюджету України, оскільки, з огляду на положення статей 2, 170 ЦК України та частини четвертої ст. 56 ГПК України, відповідачем у таких справах є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади.

22.05.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній заперечував проти аргументів відповідача-1, викладених у відзиві на позовну заяву, посилаючись на те, що скасування рішення, у зв`язку з виконанням якого стягнутий виконавчий збір, є підставою для повернення відповідних коштів, адже правова підстава для їх стягнення є такою, що відпала, а твердження відповідача-1 щодо відсутності підстави для повернення виконавчого збору - необґрунтовані.

За приписами частини п`ятої ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, у відповідності до частини п`ятої ст. 252 ГПК України, справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебувала цивільна справа № 761/3864/23 за позовом ОСОБА_1 до ДП «Адміністрація морських портів України», третя особа: Первинна профспілкова організація працівників державного підприємства «Адміністрація морських портів України», про визнання незаконним та скасування пункту наказу, поновлення дії трудового договору та стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 30.08.2022 по 10.01.2023 у розмірі 281 405,92 грн без врахування податків та інших обов`язкових платежів та судові витрати.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11.09.2023 у справі № 761/3864/23 позов задоволено частково, визнано незаконним та скасовано пункт наказу; стягнуто з ДП «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 281 405,92 грн, з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів та судовий збір у розмірі 1 073,60 грн; стягнуто з ДП «Адміністрація морських портів України» в дохід держави судовий збір у розмірі 2 814,06 грн. В решті вимог відмовлено.

На виконання вказаного рішення, ДП «Адміністрація морських портів України» було сплачено 65 860,96 грн за вересень 2023 року, що підтверджуються платіжними інструкціями № 2905 від 13.09.2023 на суму 53 018,08 грн (призначення платежу: виплата за рішенням суду по справі 761/3864/23 за вересень 2023), № 2907 від 13.09.2023 на суму 987,91 грн (призначення платежу: сплата військового збору з виплати за рішенням суду по справі 761/3864/23 за вересень 2023) та № 2908 від 13.09.2023 на суму 11 854,97 грн (призначення платежу: сплата податку з доходів фіз осіб із виплати за рішенням суду по справі 761/3864/23 за вересень 2023).

24.10.2023 старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа Шевченківського районного суду міста Києва № 761/3864/23 від 18.10.2023 про стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 281 405,92 грн, з утриманням із цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, судового збору у розмірі 1 073,60 грн, а всього заборгованості у розмірі 282 479,52 грн.

24.10.2023 старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, відповідно до якої визначено для ДП «Адміністрація морських портів України» суму мінімальних витрат у розмірі 250,00 грн.

24.10.2023 старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про стягнення виконавчого збору, відповідно до якої постановлено стягнути з ДП «Адміністрація морських портів України» виконавчий збір у розмірі 28 247,95 грн.

27.10.2023 на депозитний рахунок Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) надійшли кошти у сумі 310 977,47 грн, які були примусово списані з рахунку ДП «Адміністрація морських портів України», що підтверджується інструкцією № JBKLNAQO86WWN1 від 27.10.2023.

26.10.2023 ДП «Адміністрація морських портів України» звернулось до Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою № 3469/10-01-01-/Вих, в якій просило зупинити виконавче провадження на підставі частини першої ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження» та повідомило про добровільну сплату до моменту відкриття виконавчого провадження 65 590,96 грн середнього заробітку за місяць, а сама: 53 018,08 грн на користь ОСОБА_1 відповідно до платіжної інструкції № 2905 від 13.09.2023, 987,91 грн військового збору до бюджету відповідно до платіжної інструкції № 2907 від 13.09.2023, 11 854,97 грн податку з доходів фізичних осіб до бюджету відповідно до платіжної інструкції № 2908 від 13.09.2023, у зв`язку з чим невиконаним залишається судове рішення на суму 216 888,56 грн (281 405,92 грн + 1 073, 60 грн) - 65 590,96 грн) з урахуванням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

31.10.2023 Шевченківським ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) було повернуто ДП «Адміністрація морських портів України» надмірно стягнутих грошових коштів у розмірі 72 447,05 грн, з яких надмірно стягнутий виконавчий збір у розмірі 6 586,10 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 31.10.2023.

09.11.2023 старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про зупинення виконавчого провадження на підставі частини першої ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки відповідно до ухвали Київського апеляційного суду № 761/3864/23 від 05.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП «Адміністрація морських портів України», зокрема, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11.09.2023 у справі № 761/3864/23.

16.11.2023 ДП «Адміністрація морських портів України» звернулось до Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) з листом № 3707/10-01-01/Вих (вх. № 45666 від 29.11.2023), в якому повідомлено, що з метою негайного виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11.09.2023 у справі № 761/3864/23 в частині стягнення заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць, ДП «Адміністрація морських портів України» добровільно сплачено на користь ОСОБА_1 65 860,96 грн середнього заробітку за один місяць, про що державного виконавця повідомлено листом від 26.10.2023 № 3469/10-01-01/Вих, а також надано інформацію про суми податків та загальнообов`язкових платежів, які підлягають вирахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 215 544,96 грн, та складають: податок на доходи фізичних осіб - 38 798,09 грн та військовий збір - 3 233,17 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 05.06.2024 у справі № 761/3864/23, з урахуванням ухвали від 10.04.2024 про виправлення описки, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11.09.2023 в частині задоволених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору та судового збору на користь держави змінено; зменшено розмір стягнутого з ДП «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору з 281 405,92 грн до 113 794,52 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів, та розмір судового збору на користь держави із 2 814,06 грн до 1 137,94 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.

14.06.2024 ДП «Адміністрація морських портів України» звернулось до Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою № 1930/10-01-01/Вих (вх. № 45666 від 29.11.2023), в якій просило повернути надмірно стягнуті на підставі виконавчого листа № 761/3864/23, виданого 18.10.2023 Шевченківським районним судом м. Києва, кошти у сумі 194 904,29 грн.

27.06.2024 старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про поновлення вчинення виконавчих дій у зв`язку з винесенням постанови Київського апеляційного суду у справі № 761/3864/23 від 05.06.2024.

27.06.2024 старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних, згідно з якою замість резолютивної частини: «стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 281 405,92 грн, з утриманням із цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, судового збору у розмірі 1 073,60 грн, а всього заборгованості у розмірі 282 479,52 грн» постановлено зазначити: «стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 113 794,52 грн, з утриманням із цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, судового збору у розмірі 1 073,60 грн, а всього заборгованості у розмірі 114 868,12 грн» та замість: «сума коштів до стягнення за ВП: 282 479,52 грн» зазначити: «сума коштів до стягнення за ВП: 114 868,12 грн».

Як зазначає позивач, 28.06.2024 Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) повернуто ДП «Адміністрація морських портів України» помилково стягнуті кошти у розмірі 176 958,44 грн.

З огляду на постанову Київського апеляційного суду від 05.06.2024 у справі № 761/3864/23 та добровільно сплачені ДП «Адміністрація морських портів України» 13.09.2023 кошти у розмірі 65 860,96 грн, розмір недоплачених ОСОБА_1 коштів складає 47 933,56 грн (113 794,52 грн - 65 860,96 грн), з яких підлягає утриманню установлені законодавством України податки і збори у розмірі 9 347,04 грн (8 628,04 грн - податок на доходи фізичних осіб та 719,00 грн - військовий збір), у зв`язку з чим середній заробіток за час вимушеного прогулу, стягнутий на користь ОСОБА_1 , підлягає зменшенню на суму податків і зборів та становить 38 586,52 грн (47 933,56 грн - 9 347,04 грн).

05.07.2024 ДП «Адміністрація морських портів України» було сплачено 8 628,04 грн податку на доходи фізичних осіб та 719,00 грн військового збору, що підтверджується платіжними інструкціями № 1914 від 05.07.2024 та № 1915 від 05.07.2024.

09.07.2024 ДП «Адміністрація морських портів України» звернулось до Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) і заявою про повернення надміру стягнутих коштів у розмірі 17 695,84 грн (28 247,95 грн - 6 586,10 грн - 3 966,01 грн).

05.12.2024 ДП «Адміністрація морських портів України» звернулось до Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) зі скаргою № 3669/10-01-01/Вих від 05.12.2024 щодо бездіяльності державного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 щодо повернення надмірну стягнутого виконавчого збору.

30.12.2024 Шевченківським ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) на скаргу № 3669/10-01-01/Вих від 05.12.2024 було надано відповідь від 23.12.2024 № НОМЕР_1, в якій з приводу повернення надмірно стягненого виконавчого збору у сумі 17 695,84 грн повідомлено, що Відділ формує подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджету відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 у разі отримання рішення суду про зобов`язання відділу провести відповідні дії.

08.04.2025 головним державним виконавцем Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про закриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Шевченківського районного суду міста Києва № 761/3864/23 від 18.10.2023 про стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 113 794,52 грн, з утриманням із цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, судового збору у розмірі 1 073,60 грн, а всього заборгованості у розмірі 114 868,12 грн у зв`язку з виконанням.

Оскільки підстави для стягнутого з позивача виконавчого збору за виконавчим провадженням з примусового виконання виконавчого листа за рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11.09.2023 у справі № 761/3864/23 згодом відпали, зважаючи на набрання законної сили постанови Київського апеляційного суду від 05.06.2024 у справі № 761/3864/23, згідно якої, з урахуванням ухвали від 10.04.2024, було зменшено розмір стягнутих з позивача сум, 17 695,84 грн виконавчого збору, на думку позивача, є безпідставно отриманими та такими, що підлягають поверненню позивачу з Державного бюджету України на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, чого здійснено не було, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

За приписами частини першої ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Тобто, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2018 у справі № 904/5844/17.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи.

Тобто, обов`язковими передумовами є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених ст. 11 ЦК України.

Традиційно в доктрині цивільного права зобов`язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. «condictiocausa» - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним. Аналогічний висновок у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі №6-3090цс15.

У постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 910/9665/17 сформовано висновок про те, що вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття чи збереження майна однією особою за рахунок іншої.

Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.03.2019 у справі № 910/1531/18.

Згідно з висновками Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду, викладених у постановах від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Як встановлено судом, 24.10.2023 старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа від 18.10.2023, виданого на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11.09.2023 у справі № 761/3864/23 про стягнення з ДП «Адміністрація морських портів України» суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 281 405,92 грн, з утриманням із цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, судового збору у розмірі 1 073,60 грн, а всього заборгованості у розмірі 282 479,52 грн.

Згідно з п. 1 та п. 3 частини першої ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір, стягнутий з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, та стягнуті з боржника кошти на витрати виконавчого провадження належить до коштів виконавчого провадження.

Відповідно до частини другої ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» витратами виконавчого провадження є витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення (частина четверта ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження»).

Положеннями частини першої ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Частиною другою ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» унормовано, що виконавчий збір стягується державним виконавцем з боржника до Державного бюджету України у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (частина третя ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження»).

В межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 згідно постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 24.10.2023 та постанови про стягнення виконавчого провадження від 24.10.2023, старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) постановлено стягнути з ДП «Адміністрація морських портів України» виконавчий збір у розмірі 28 247,95 грн (281 405,92 грн + 1 073,60 грн = 282 479,52 грн * 10%) та витрати виконавчого провадження у сумі 250,00 грн.

27.10.2023 з рахунку ДП «Адміністрація морських портів України» на депозитний рахунок Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) в примусовому порядку були стягнути суми виконавчого провадження № НОМЕР_1 у загальному розмірі 310 977,47 грн, з яких: 281 405,92 грн сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу з утриманням із цієї суми податків та інших обов`язкових платежів + 1 073,60 грн судовий збір + 28 247,95 грн виконавчий збір + 250,00 грн витрати виконавчого провадження, що підтверджується інструкцією № JBKLNAQO86WWN1 від 27.10.2023.

За змістом частини сьомої ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Київського апеляційного суду від 05.06.2024 у справі № 761/3864/23, з урахуванням ухвали від 10.04.2024, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11.09.2023 в частині задоволених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору та судового збору на користь держави змінено; зменшено розмір стягнутого з ДП «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору з 281 405,92 грн до 113 794,52 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів, та розмір судового збору на користь держави із 2 814,06 грн до 1 137,94 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.

Таким чином, рішення, у зв`язку з виконанням якого стягнутий виконавчий збір у розмірі 28 247,95 грн та витрати виконавчого провадження, частково скасоване та сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу з утриманням із цієї суми податків та інших обов`язкових платежів зменшено з 281 405,92 грн до 113 794,52 грн, при цьому розмір судового збору 1 073,60 грн залишено без змін.

Враховуючи зазначене, старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) в постанові про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 27.06.2024 змінено суми стягнення виконавчого провадження № НОМЕР_1 - суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 113 794,52 грн, з утриманням із цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, судовий збір - у розмірі 1 073,60 грн, а всього заборгованість у розмірі 114 868,12 грн.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивачем до відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 в добровільному порядку на користь стягувача та до бюджету було сплачено 65 860,96 грн за вересень 2023 року, що підтверджуються відповідними платіжними інструкціями № 2905 від 13.09.2023 на суму 53 018,08 грн (середній заробіток за час вимушеного прогулу), № 2907 від 13.09.2023 на суму 987,91 грн (військовий збір) та № 2908 від 13.09.2023 на суму 11 854,97 грн (податок з доходів фізичних осіб), копії яких наявні в матеріалах справи.

Слід зазначити, що зазначення позивачем у заяві № 3469/10-01-01-/Вих від 26.10.2023 про сплату ним 13.09.2023 добровільної суми у розмірі 65 590,96 грн є арифметично помилковим, оскільки загальною сумою складання сум за вищезазначеними платіжними інструкціями становить 65 860,96 грн (53 018,08 грн + 987,91 грн + 11 854,97 грн), у зв`язку з чим помилковим є також твердження повивача, зазначене у позовній заяві, що залишок суми заборгованості на момент відкриття виконавчого провадження становив 216 888,56 грн, тоді як він становив 216 618,56 грн (282 479,52 грн - 65 860,96 грн).

Таким чином, сума коштів, яка підлягала стягненню за виконавчим провадженням № НОМЕР_1 складає 49 007,16 грн (114 868,12 грн - 65 860,96 грн), з яких: 38 586,52 грн сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу + 9 347,04 грн суми установлених законодавством України податків і зборів (8 628,04 грн - податок на доходи фізичних осіб та 719,00 грн - військовий збір) + 1 073,60 грн судовий збір, а виконавчий збір, відповідно до частини другої ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», становить 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню та передачі стягувачу за виконавчим документом та складає 3 966,01 грн (38 586,52 грн сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу без сум установлених законодавством України податків і зборів + 1 073,60 грн судовий збір = 39 660,12 грн * 10%).

Приймаючи до уваги вищевикладене, в порядку примусового виконання з ДП «Адміністрація морських портів України» було стягнуто суму виконавчого збору у розмірі 17 17 695,84 грн (28 247,95 грн - 6 586,10 грн - 3 966,01 грн), підстава до стягнення якої згодом відпала шляхом часткового скасування рішення, у зв`язку з виконанням якого стягнутий виконавчий збір.

Отже, враховуючи положення частини сьомої ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», скасування рішення, у зв`язку з виконанням якого стягнутий виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, є підставою для повернення відповідних коштів, оскільки правова підстава для їх стягнення є фактично такою, що відпала.

Відносно доводів відповідача-2, що він не вступав з позивачем у зобов`язальні господарські або цивільні правовідносини, не порушував прав позивача та відсутність будь-яких зобов`язальних судових рішень на виконанні, суд зазначає наступне.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 15.02.2022 у справі № 910/6175/19, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19, у випадку, коли держава вступає в цивільні, у тому числі господарські, правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Інакше кажучи, органи державної влади, насправді, не діють як юридичні особи, навіть якщо вони формально наділені таким статусом, а діють від імені держави, що відповідає за своїми зобов`язаннями державним майном, яким наділяє, зокрема, її органи.

В судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Це випливає, зокрема, з частини четвертої ст. 56 ГПК України. Тобто під час провадження у справі стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Слід звернути увагу, що при визначенні складу учасників справи та формулювання резолютивної частини судових рішень у справах за зазначеними позовами про повернення помилково або надміру сплачених сум виконавчого збору необхідно звернутися до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16. За змістом зазначеної правової позиції спірні суми мають стягуватись з Державного бюджету України, оскільки, з огляду на положення статей 2, 170 ЦК України та частини четвертої статті 56 ГПК України, відповідачем у таких справах є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади.

Судом встановлено, що постановою старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення виконавчого збору від 24.10.2023 у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 постановлено стягнути з боржника - ДП «Адміністрація морських портів України» виконавчий збір у розмірі 28 247,95 грн. За результатами примусового списання коштів, на підставі виставлених державним виконавцем платіжних вимог у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, з рахунків підприємства були списані грошові кошти в рахунок сплати, зокрема виконавчого збору у розмірі 28 247,95 грн, які в подальшому були перераховані до державного бюджету України.

Отже, у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через Шевченківський ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) (дії якого призвели до стягнення спірних коштів) та Казначейська служба, яка відповідно до законодавства є органом, що здійснює повернення коштів з державного бюджету. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.06.2024 у справі № 910/12267/23.

Отже, те, що позивач вказав відповідачами у справі щодо стягнення з Державного бюджету України коштів, які утримуються там без достатньої правової підстави, яка існувала на момент стягнення, але згодом відпала, певний орган державної влади - не означає, що у спірних правовідносинах відповідальним суб`єктом є не держава, а саме цей орган. Інакше кажучи, у кондикційних спірних правовідносинах орган держави є представником її інтересів, а не суб`єктом владних повноважень, який здійснює щодо позивача публічно-владні управлінські функції. Останні він реалізував тоді, коли виніс постанову про стягнення з позивача спірної суми. Подальше намагання позивача повернути з Державного бюджету України відповідну суму, заявивши вимогу про її повернення, не пов`язане з виконанням органами державної влади, зокрема Шевченківським ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) та Головним управлінням Державної казначейської служби України у м. Києві, публічно-владних управлінських функцій щодо позивача.

Оскільки відповідно до наведених вище норм набувачем сплачених боржником у виконавчому провадженні виконавчого збору та витрат виконавчого провадження є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми підлягають стягненню саме з Державного бюджету України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.06.2023 у справі № 913/567/19 (913/725/21).

Щодо доводів відповідача-2, що повернення помилково або надміру зарахованих сум з Державного бюджету України має відбуватись відповідно до приписів ст. 45 Бюджетного кодексу України та п. 5 Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерством фінансів України № 787 від 03.09.2013, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою ст. 45 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

На виконання зазначеної статті Кодексу наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 затверджений Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів (далі - Порядок № 787).

Пунктом 2 розділу І Порядку № 787 (в редакції, чинній на момент звернення позивача із скаргою про повернення надмірно стягнутого виконавчого збору) передбачено, що цей Порядок визначає процедури: повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме, зокрема: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету.

Надміру зараховані кошти - сума коштів, що становить позитивну різницю між сумою фактично сплачених коштів та сумою коштів, яку повинен сплатити до відповідного бюджету платник платежів (зборів), що визначені відповідним законодавством, для повного виконання покладеного на нього грошового зобов`язання (п. 1 розділу І Порядку № 787).

Помилково зараховані кошти - кошти, що сплачені платником за видом доходів, який не відповідає суті платежу (збору), визначеного в абзаці третьому цього пункту, та/або до невідповідного бюджету (п. 1 розділу І Порядку № 787).

Положеннями п. 5 розділу І Порядку № 787 визначено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДПС та органи Держмитслужби) орган, що контролює справляння надходжень бюджету, засобами системи Казначейства формує подання в електронній формі згідно з додатком 1 до цього Порядку та подає його до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Порядку № 787, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджетів платежів здійснюється з відповідних рахунків за надходженнями, відкритих в Казначействі на ім`я головних управлінь Казначейства та Казначейства відповідно до законодавства, у межах поточних надходжень за день.

Таким чином, Головне управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету є органом, який здійснює повернення коштів, які було помилково або надмірно зараховано до бюджету, за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, яким у цьому випадку виступає Шевченківський ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) (відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 № 106 «Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету»).

Зазначені положення встановлюють порядок взаємодії державних органів між собою (казначейства України та органів, що контролюють справляння надходжень до бюджету), тому у разі, коли орган, що контролює справляння надходжень бюджету, в установлений законом строк не надає відповідний висновок (подання) органу державного казначейства, платник вправі скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру сплаченої суми) з державного бюджету.

З огляду на викладе, суд відхиляє доводи відповідача-2 щодо неналежно способу захисту та недотримання позивачем способу повернення коштів в позасудовому порядку.

Крім того, слід зазначити, що на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 24.10.2023 юридична підстава для такого платежу існувала - було чинним рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11.09.2023 у справі № 761/3864/23 та відкрите виконавче провадження, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що кошти стягнуті з позивача помилково, як і відсутні підстави вважати, що позивач сплатив виконавчий збір надміру, у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній вище постанові виконавця, а зважаючи на набрання законної сили судовим рішенням - постанови Київського апеляційного суду від 05.06.2024 відповідна юридична підстава відпала.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/3831/22, Велика Палата Верховного Суду досліджуючи обставини щодо початку періоду прострочення з часу безпідставного набуття відповідачем грошових коштів, виснувала, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або коли підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала.

Оскільки відповідно до наведених норм набувачем сплаченого боржником у виконавчому провадженні збору є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми виконавчого збору підлягають стягненню саме з Державного бюджету України. Водночас, у разі неповернення таких коштів у встановлений законом строк, зокрема внаслідок ненадання органом стягнення відповідного подання (висновку) органу державного казначейства), платник має право на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів на підставі статті 1212 ЦК України (такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 551/1099/21, від 21.05.2019 у справі № 910/2569/18).

При цьому, суд, враховуючи правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 та постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі № 906/775/17, звертає увагу на те, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). У даній категорії справ відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади.

Такими органами у даній справі є Шевченківський ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ), дії якого призвели до безпідставного стягнення коштів, та Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, яке відповідно до законодавства є органом, що здійснює повернення коштів з державного бюджету.

При цьому у спорах про повернення помилково або надміру сплачених сум виконавчого збору спірні суми мають стягуватися із Державного бюджету України.

Відповідно до частини п`ятої ст. 238 ГПК України, відсутні вимоги про зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, номера (види) рахунків, з яких має бути здійснено стягнення (списання) коштів, зокрема, за вимогами до держави Україна.

Таким чином, необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, наведені вище положення не встановлюють, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення. Наведені висновки узгоджуються з правовими позиціями викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, від 05.02.2020 у справі № 910/15295/18, від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21.

Матеріали справи не містять доказів повернення позивачу грошових коштів у сумі 17 695,84 грн, і зворотного належними доказами не доведено.

За приписами ст.ст. 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Частинами першою та другою ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, враховуючи встановлене та наведене, суд дійшов про наявність правових підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь позивача грошових коштів у сумі 17 695,84 грн на підставі ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

При цьому, суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

У зв`язку з задоволенням позову, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн (сплачений позивачем з урахуванням понижуючого коефіцієнта у розмірі 0,8), відповідно до положень ст. 129 ГПК України, покладається на відповідачів.

Також, позивачем, відповідно до п. 9 частини третьої ст. 129 ГПК України, у позовній заяві було зазначено, що він не планує понести інших судових витрат, пов`язаних з розглядом цієї справи в суді першої інстанції, крім витрат на сплату судового збору за подання цього позову.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 14); ідентифікаційний код 38727770) безпідставно стягнуті кошти у розмірі 17 695 (сімнадцять тисяч шістсот дев`яносто п`ять) грн 84 коп. та судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.М. Смирнова