Рішення № 130190681, 15.09.2025, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" вересня 2025 р.Cправа № 902/746/25

Господарський суд Вінницької області у складі судді Маслія І.В., при секретарі судового засідання Андрущенко Г.В.,

за участю представників

позивача Горовенко Л.М. (поза межами приміщення суду),

відповідача Рудик С.М., виписка з ЄДРЮОФОП та ГФ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали справи

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Жежелівський кар`єр" (вул. Кар`єрна, 1-В, с. Жежелів, Хмільницький р-н, Вінницька обл., 22116)

до: Глуховецької селищної ради (вул. Шкільна, 41, с-ще Глухівці, Хмільницький р-н, Вінницька обл., 22130)

про: про визнання укладеною додаткової угоди про внесення змін до договору оренди землі

В С Т А Н О В И В :

До Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Жежелівський кар`єр" до Глуховецької селищної ради про визнання укладеною Додаткової угоди № 5 про внесення змін до договору оренди землі № 2 від 18.12.2007.

Ухвалою суду від 09.06.2025 відкрито провадження у справі № 902/746/25 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 30.06.2025.

30.06.2025 до суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення по справі.

На визначену судом дату, 30.06.2025, в судове засідання з`явився представник позивача.

За наслідками судового засідання суд протокольною ухвалою відклав підготовче засідання на 14.07.2025 об 11:00 год.

Враховуючи неявку у судове засідання відповідача, ухвалою суду від 01.07.2025 останнього повідомлено про дату, час та місце наступного судового засідання у порядку, визначеному ст. 120, 121 ГПК України.

На визначену судом дату, 14.07.2025, в судове засідання з`явився представник позивача.

Строк підготовчого провадження у справі продовжено на 30 днів (протокольна ухвала).

За наслідками судового засідання суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 03.09.2025 о 12:00 год.

Враховуючи неявку у судове засідання відповідача, ухвалою суду від 14.07.2025 останнього повідомлено про дату, час та місце наступного судового засідання у порядку, визначеному ст. 120, 121 ГПК України.

На визначену судом дату в судове засідання з`явились представники сторін.

Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Після переходу суду до стадії ухвалення та проголошення судового рішення, відповідно до ст. 219 ГПК України та з урахуванням складності справи, суд дійшов висновку про необхідність відкладення ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів до 15.09.2025 о 15:30 год., про що повідомлено присутнього в судовому засіданні представника позивача в судовому засіданні під звукозапис.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Приватне акціонерне товариство «Жежелівський кар`єр» (надалі Позивач/Орендар) є юридичною особою за законодавством України, основним видом економічної діяльності якого зареєстровано добування декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистого сланцю (код КВЕД 08.11).

Добування корисних копалин Позивач здійснює на підставі Спеціального дозволу на користування надрами від 28.12.1996 року №735 та актів про надання гірничого відводу від 07.06.2018 року № 3345 і №3346.

Видобувна діяльність провадиться Позивачем зокрема на земельній ділянці, яка була надана в оренду на підставі договору оренди землі №2 від 18 грудня 2007 року, укладеного між Жежелівською сільською радою і Відкритим акціонерним товариством «Жежелівський кар`єр», перейменованим в Публічне акціонерне товариство «Жежелівський кар`єр», а в подальшому - у Приватне акціонерне товариство «Жежелівський кар`єр» (далі Договір).

Відповідно до п. 1 Договору Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку із земель промисловості, яка знаходиться в с. Жежелів, на території Жежелівської сільської ради Козятинського району для добувної промисловості.

Пунктом 2 Договору (в редакції додаткової угоди №1 від 18 жовтня 2011 року) передбачено, що в оренду передається земельна ділянка №2 загальною площею 0,1652 га, з якої землі промисловості 0,1652 га.

Відповідно до п. 7 Договору строк дії договору становить 48 років.

Пунктом 8 Договору встановлено, що орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в рік.

Згідно з п. 11 Договору розмір орендної плати переглядається щорічно у разі: зміни умов господарювання, передбаченим договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п. 13 Договору земельна ділянка передається в оренду для добувної промисловості.

Згідно з п. 16 Договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельні ділянки під розробку кар`єру і розміщення виробничих приміщень.

Договір зареєстрований ВРФ Центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 03 жовтня 2008 року за №040881800002.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №218984021 від 04.08.2020 року право оренди вказаної земельної ділянки зареєстровано державним реєстратором Козятинської районної державної адміністрації Голодняк С.О., рішення про державну реєстрацію індексний номер 53445287 від 04.08.2020 року.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 року №707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області» територія Жежелівської територіальної громади увійшла до складу Глуховецької селищної ради.

Рішенням Глуховецької селищної ради Вінницької області 8 скликання від 26.11.2020 року №15 розпочато процедуру реорганізації Жежелівської сільської ради шляхом приєднання до Глуховецької селищної ради та визначено Глуховецьку селищну раду правонаступником активів і пасивів, всіх майнових прав та обов`язків Жежелівської сільської ради.

Відповідно до витягу №НВ-9940433412025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, наданого Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 0521481800:01:003:0201 на 2025 рік склала 209 313,37 грн.

27.03.2025 року Позивач звернувся до Глуховецької селищної ради з пропозицією про внесення змін до Договору стосовно перерахунку розміру орендної плати з урахуванням п. 284.4 ст. 284 Податкового кодексу України та надіслав проект відповідної додаткової угоди (вих. №29 від 27.03.2025), якою запропонував внести зміни до п.8, 10 Договору.

Посилаючись на пункт 284.4 статті 284 Податкового кодексу України, відповідно до якого плата за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу, позивач вказує, що річний розмір орендної плати за вищезазначену земельну ділянку становить 1 569,85 грн. (одна тисяча п`ятсот шістдесят дев`ять грн 85 коп.).

Листом №319 від 06.05.2025 року Відповідач відмовив у внесенні змін до Договору, вказавши, що вказані позивачем в листі норми статей 274, 277 та 284 Податкового кодексу України жодного відношення до вказаних договорів оренди не мають, оскільки вони стосуються виключно земельного податку. Що стосується орендної плати, то відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі визначається статтями 288 та 289 ПК України.

Як стверджує позивач, використання орендованої земельної ділянки для видобування корисних копалин надає йому право на визначення розміру орендної плати відповідно до пункту 284.4 статті 284 Податкового кодексу України, а запропоновані Позивачем умови додаткової угоди до договору оренди відповідають положенням пункту 274.1 статті 274, пункту 284.4 статті 284 і пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Вищенаведене стало підставою для звернення позивача до суду із позовною заявою про визнання укладеною Додаткової угоди № 5 про внесення змін до договору оренди землі № 2 від 18.12.2007.

У письмових поясненнях відповідач зазначає, що місцеві податки та збори є тим інструментом, який забезпечує наповнення місцевого бюджету, створюючи умови для життєдіяльності та підвищення добробуту населення на місцевому рівні в межах територіальної громади. Власне для досягнення цієї мети, Глуховецькою селищною радою прийнято Положення про оренду земельних ділянок комунальної власності на території Глуховецької селищної ради, яке було затверджено рішенням 8 сесії 8 скликання Глуховецької селищної ради №221 від 20 квітня 2021 року. Оскільки зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, відповідач просить відхилити позовні вимоги позивача з метою надання сторонам можливості обопільно переглянути діючі договори оренди землі, та привести їх у відповідність.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Предметом позову у цій справі є вимоги про визнання укладеною додаткової угоди щодо внесення змін до договору оренди землі в частині розміру орендної плати.

Отже, спір у цій справі стосується договірних правовідносин, на які поширюється дія загальних норм Цивільного кодексу України, що підтверджується як Земельним кодексом України, так і Законом України "Про оренду землі".

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини дев`ятої статті 93 Земельного кодексу України відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

У статті 626 Цивільного кодексу України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За статтею 648 Цивільного кодексу України зміст договору, укладеного на підставі правового актe органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов`язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту. Особливості укладення договору на підставі правового актe органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування встановлюються актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

За змістом частин першої, другої, четвертої статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Отже, за загальними правилами, договори укладаються сторонами цивільних правовідносин, різновидами яких є правовідносини, що виникають з договорів оренди землі, на принципах рівності сторін, свободи договору та урахування обов`язкових вимог щодо такого виду договорів із зазначенням його істотних умов та у відповідній формі.

Аналогічні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19.

Визначення договору оренди землі міститься у статті 792 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

У статті 13 Закону України "Про оренду землі" вказано, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

У частині першій статті 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України) (чч. 1, 2 ст. 21 Закону України «Про оренду землі»).

Разом з тим, згідно з підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності обов`язковий платіж, що його орендар вносить орендодавцю за користування земельною ділянкою.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку й орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Отже, орендна плата за користування землею комунальної власності за своїм правовим статусом є обов`язковим платежем, який орендар вносить орендодавцю, а також це і загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку.

Подвійний статус орендної плати зумовлює ту обставину, що при визначенні її розміру, окрім норм цивільного, земельного законодавства та Закону України "Про оренду землі" необхідно враховувати і вимоги Податкового кодексу України.

Плата за землю справляється на підставі положень розділу XII Податкового кодексу України.

Відповідно пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування земельним податком є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування плати за землю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XII Податкового кодексу України, а у разі якщо нормативну грошову оцінку не проведено площа земельних ділянок.

Пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

У пункті 288.4 статті 288 Податкового кодексу України вказано, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім випадків консервації таких земельних ділянок або визнання земельних ділянок забрудненими (потенційно забрудненими) вибухонебезпечними предметами).

Згідно з положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки. Для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

У підпункті 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України передбачено, що річна сума орендної плати не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Проаналізувавши вказані норми права, можна зробити висновок, що при визначенні розміру орендної плати, у випадку передачі в оренду земель комунальної власності, має враховуватися нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства, а річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території, однак і не може перевищувати 12% нормативної грошової оцінки.

З аналізу наведених положень чинного законодавства вбачається, що плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, і її зміна може бути підставою для внесення змін до договору оренди земельної ділянки.

Подібні правові висновки містяться в численних постановах Верховного Суду, зокрема, постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №635/4233/19.

Водночас, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів" від 23.11.2018 (набрав чинності з 01.01.2019) внесено зміни, в тому числі, до пункту 284.4 статті 288 Податкового кодексу України, згідно з яким плата за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу.

Структурно-системний аналіз зазначених норм в контексті встановлення плати за земельні ділянки дозволяє послідовно надати відповідь на наступні питання "1) що? 2) для кого? 3) з яких умов? 4) в якому розмірі?" та дійти таких висновків.

Як зазначалося, відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

В такий спосіб, при внесенні змін до пункту 284.4 статті 284 Податкового кодексу України законодавець застосував саме загальне поняття "плата за землю", яке включає як земельний податок, так і орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Пунктом 284.4 статті 284 Податкового кодексу України також визначено суб`єктний склад осіб щодо яких вона може бути застосована, а саме гірничодобувні підприємства.

Водночас, у статті 1 Гірничого закону України, який визначає правові та організаційні засади проведення гірничих робіт, забезпечення протиаварійного захисту гірничих підприємств, установ та організацій закріплено наступні визначення:

гірнича (гірничодобувна) промисловість - комплекс галузей важкої промисловості з розвідування родовищ корисних копалин, їх видобутку з надр землі та збагачення;

гірниче підприємство - цілісний технічно та організаційно відокремлений майновий комплекс засобів і ресурсів для видобутку корисних копалин, будівництва та експлуатації об`єктів із застосуванням гірничих технологій (шахти, рудники, копальні, кар`єри, розрізи, збагачувальні фабрики тощо).

Відповідно до статті 24 Гірничого закону України гірниче підприємство при проведенні гірничих робіт повинно мати: спеціальний дозвіл на користування надрами; акт про надання гірничого відводу (для гірничих об`єктів, розробка родовищ корисних копалин на яких здійснюється підземним способом); технічний проект, затверджений і погоджений у встановленому порядку; геолого-маркшейдерську, технічну та обліково-контрольну документацію (календарні плани розвитку гірничих робіт, проекти, паспорти, схеми).

Отже, вищезазначена норма Податкового кодексу може бути застосована до підприємств, які за своїми ознаками належать до гірничих підприємств, оскільки добування корисних копалин є невід`ємною складовою їх статусу.

За змістом пункту 284.4 статті 284 Податкового кодексу України його дія поширюється не на всі земельні ділянки, які є в користуванні гірничодобувних підприємств, а лише на ті, що надані для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин.

Статтею 19 Земельного кодексу України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

Статтею 66 Земельного кодексу України передбачено в тому числі, що до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під`їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння.

Надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим відповідним робочим проектом землеустрою на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

При цьому статтею 12 Гірничого закону України встановлено, що місця розташування гірничих підприємств визначаються до початку проектних робіт цих підприємств.

Відведення землі під розташування гірничого підприємства проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, а надання гірничого відводу Кодексом України про надра.

Статтею 18 Кодексу України про надра закріплено, що надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством України.

Земельні ділянки для користування надрами, крім випадків, передбачених статтею 23 цього Кодексу, надаються користувачам надр після одержання ними спеціальних дозволів на користування надрами чи гірничих відводів.

Місцеві ради при наданні земельної ділянки для розробки родовищ корисних копалин місцевого значення одночасно надають у користування і надра.

Тільки за умови дотримання попередніх критеріїв особа має право на встановлення їй плати за землю за надані їй земельні ділянки у законодавчо врегульованому розмірі 25 відсотків від податку.

Водночас, суд зазначає, що відповідно до статті 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належить, в тому числі податок на майно. В свою чергу плата за землю входить до складу податку на майно (підпункт 265.1.3 пункту 265.1 статті 265 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 284 Податкового кодексу України "Особливості оподаткування платою за землю" встановлення ставок плати за землю та пільг щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території належить до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування.

В такий спосіб, за змістом пункту 284.4 статті 284 Податкового кодексу України, у випадку внесення змін до договору оренди з посиланням на нього орендна плата встановлюється у розмірі 25 відсотків саме ставки податку для такої земельної ділянки, визначеної органом місцевого самоврядування, а не ставки орендної плати, яка була погоджена сторонами у договорі.

Підсумовуючи наведене, при вирішенні спору про внесення змін до існуючого договору оренди за рішенням суду з посиланням на приписи пунктом 284.4 статті 284 Податкового кодексу України зазначені обставини або їх відсутність підлягають доведенню сторонами та, відповідно оцінці судом при встановленні підстав для задоволення позовних вимог або відмови у їх задоволенні.

Як встановлено судом, ПрАТ "Жежелівський кар`єр" є гірничодобувним підприємством, що здійснює добування декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистого сланцю (код КВЕД 08.11), на підставі: спеціального дозволу на користування надрами №735 від 28.12.1996 в південно-східна околиця с. Жежелів та актів про надання гірничого відводу від 07.06.2018 року № 3345 і №3346.

При цьому земельна ділянка за договором оренди № 2 від 18.12.2007 надана позивачу для добувної промисловості. Відповідно до вказаного договору позивач користується земельною ділянкою №2 загальною площею 0,6021 га, з якої землі промисловості - 0,6021 га, в тому числі під капітальною одноповерхневою спорудою - 0,0928 га; під проїздами, проходами, площадками 0,5093 га.

Разом з тим, на вказаній земельній ділянці розміщені гірничотехнічні споруди та будівлі, які безпосередньо задіяні в процесі видобування залізної руди та входять до єдиної технологічної схеми гірничодобувного підприємства.

Судом також враховано, що Державною службою геології та надр України видано позивачу спеціальний дозвіл на користування надрами № 735 від 28.12.1996 відповідно до змісту якого: за видом користування надрами видобування; мета користування надрами видобування граніту ділянки Північна, придатного для видобування блоків та виробництва плит і облицювальних виробів з них, відходи та порушення вивітрюванням граніти придатні для виробництва щебеню будівельного каменю побутового. Видобування граніту ділянки Південна, придатного для виробництва щебеню для будівельних робіт в якості заповнювача важких бетонів, для баластного шару залізничної колії та каменю бутового, відсіви від дроблення гранітів придатні для благоустрою, рекультивації і планування; назва родовища Жежелівське родовище ділянки Північна та Південна; місцезнаходження Вінницька область, Козятинський район; площа 54,9 га; строком дії до 28.12.2036.

Крім того, Державною службою України з питань праці 07.06.2018 ПрАТ "Жежелівський кар`єр" видано акти про надання гірничого відводу з метою розробки Південної ділянки Жежелівського родовища, Північної ділянки Жежелівського родовища граніту. Гірничий відвід знаходиться у Козятинському районі Вінницької області. Площа проекції гірничого відводу, , становить 33,28 га та 15,92 га відповідно.

Враховуючи наведене, а також основний вид діяльності позивача суд доходить висновку про те, що надана в оренду земельна ділянка відповідно до договору оренди № 2 від 18.12.2007 використовується ПрАТ "Жежелівський кар`єр" для видобування корисних копалин та розробки їх родовищ.

Отже, використання позивачем орендованої земельної ділянки для видобування корисних копалин, з огляду на фактичні обставини цієї справи, надає йому право на визначення розміру орендної плати відповідно до пункту 284.4 статті 284 Податкового кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 904/3714/18, від 16.07.2019 у справі № 904/3720/18, від 08.08.2019 у справі № 904/3706/18, від 27.08.2019 у справі № 904/3718/18, від 11.09.2019 у справі №904/5638/18, від 18.09.2019 у справі № 904/3712/18, від 24.09.2019 у справі №904/5636/18, від 15.10.2019 у справі № 904/5630/18, від 22.10.2019 у справі №904/5639/18 та від 29.10.2019 у справі № 904/5628/18.

Разом з тим, як уже зазначалося, згідно з частинами першою, другою статті 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони.

Статтею 30 Закону "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Договір оренди землі є цивільно-правовим договором оренди (найму), що регулюється ЦК України, іншими нормативними актами; особливості правового регулювання відносин з оренди землі обумовлюються, зокрема, формою власності на земельні ділянки, що орендуються; так, норми, що регулюють розмір, форму та порядок внесення орендної плати за землі державної та комунальної власності, характеризуються більшим ступенем імперативності регулювання порівняно із землями приватної власності. Зазначені висновки відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 05.06.2024 у справі № 914/2848/22.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі № 914/2848/22 в результаті аналізу правовідносин, які складаються у зв`язку зі зміною нормативної грошової оцінки земельних ділянок, зазначила таке:

"92. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що для визначення розміру орендної плати за землі державної та комунальної власності базою для обрахунку є нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

93. Порядок проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок встановлено Законом України "Про оцінку земель".

94. Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

95. Статтею 13 Закону України "Про оцінку земель" встановлено випадки обов`язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі, зокрема, визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

…

98. Порядок затвердження технічної документації з оцінки земель визначений статтею 23 Закону України "Про оцінку земель". Частинами першою, третьою та четвертою цієї статті передбачено, що технічна документація з бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Протягом місяця з дня надходження технічної документації з бонітування ґрунтів, нормативної грошової оцінки відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає та приймає рішення про затвердження або відмову в затвердженні такої технічної документації. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру. Рішення рад, зазначених у цій статті, щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України.

…

100. Положеннями пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

101. Отже, нормативна грошова оцінка земель встановлюється шляхом затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, яка здійснюється відповідною сільською, селищною, міською радою. Зазначене імперативне регулювання унеможливлює встановлення нормативної грошової оцінки земельних ділянок договором, зокрема договором між органом місцевого самоврядування і орендарем".

Таким чином, за висновками Великої Палати Верховного Суду нормативна грошова оцінка земельних ділянок взагалі не може бути умовою договору оренди, а відповідно її зміна не є підставою для внесення змін до договору оренди. Так, Велика Палата Верховного Суду у згаданій постанові зазначає, що нормативне регулювання визначення розміру орендної плати за оренду земельних ділянок державної або комунальної власності відбувається за імперативно встановленою формулою множення нормативної грошової оцінки на коефіцієнт, який погоджується сторонами в договорі, але у законодавчо встановлених межах (пункт 108); з моменту початку застосування відповідно до пункту 271.2 статті 271 ПК України нового розміру нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності автоматично змінюються і права та обов`язки сторін договору оренди в частині розміру орендної плати, якщо він визначений у відсотковому співвідношенні до нормативної грошової оцінки.

Виходячи з викладеного, внесення змін до договору в частині розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки не може призвести до виникнення, зміни або припинення прав сторін за договором. Отже, задоволення позовної вимоги про внесення таких змін до договору не призведе до захисту прав чи інтересів позивача; тож така позовна вимога не відповідає критеріям належного (зокрема ефективного) способу захисту прав (постанова Верховного Суду від 02.04.2025 у справі № 918/297/24).

Натомість задоволення судом позовної вимоги про внесення змін до договору в частині розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки здатне створити хибне уявлення про зміст прав та обов`язків сторін до набрання судовим рішенням законної сили. Адже якщо договір змінений судом, то згідно із частиною третьою статті 653 ЦК України відповідне договірне зобов`язання змінюється з моменту набрання рішенням суду законної сили (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 921/530/18 (провадження № 12-58гс20, пункт 57).

Відповідно до частини першої статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Договір, яким передбачене визначення розміру орендної плати у певному відсотку від нормативної грошової оцінки, є договором, укладеним під відкладальною умовою. У разі зміни нормативної грошової оцінки відповідно змінюються права та обов`язки сторін договору оренди без необхідності внесення змін у його текст. У разі, якщо сторони при укладенні договору визначили орендну плату не як відсоток від нормативної грошової оцінки, а вказали конкретний розмір орендної плати, то такий відсоток визначається як результат ділення розміру орендної плати на розмір нормативної грошової оцінки.

Хоча затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок здійснюється відповідною місцевою радою, таке затвердження не можна вважати дією, спрямованою на односторонню зміну умов договору, оскільки місцева рада, здійснюючи таке затвердження, діє як суб`єкт владних повноважень, який приймає нормативний акт, а не як суб`єкт цивільного права - сторона цивільного договору. Тому зміну нормативної грошової оцінки земельних ділянок, яка відбувається внаслідок дій відповідної місцевої ради як суб`єкта владних повноважень, у цивільних відносинах, у тому числі за участю такої ради як суб`єкта цивільного права, слід розглядати як подію, від якої залежить настання відкладальної умови.

Виходячи з викладеного зміна розміру орендної плати, вказаної в договорі, відбувається автоматично в разі зміни розміру нормативної грошової оцінки, а тому в такому випадку не є підставою для внесення змін у договір оренди землі.

Аналогічно і в разі, якщо законом імперативно змінюється порядок визначення розміру орендної плати (зокрема у зв`язку зі зміною регулювання, яке встановлюється ПК України), така зміна відбувається автоматично без внесення змін у договір оренди землі (вказані висновки викладено в постанові Верховного Суду від 02.04.2025 у справі №918/297/24.

Таким чином, враховуючи положення чинного законодавства та висновки Верховного Суду, зміна розміру нормативної грошової оцінки або зміни, внесені до Податкового кодексу України в частині визначення орендної плати, не є підставою для внесення змін до договору оренди судовим рішенням.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 914/2848/22 (провадження № 12-66гс23, пункти 109, 110) сформульований висновок щодо належного способу захисту орендодавця. У випадку зміни розміру орендної плати у зв`язку зі зміною нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної чи комунальної власності: він вправі вимагати від орендаря сплати орендної плати у зміненому розмірі, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом про стягнення спірної суми. Належному способу захисту орендодавця у такому випадку відповідає позовна вимога про стягнення орендної плати, не сплаченої орендарем. Водночас несплачена орендна плата підлягає стягненню за весь період прострочення з моменту початку застосування відповідно до пункту 271.2 статті 271 ПК України рішення ради щодо зміни розміру нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності.

Щодо належного способу захисту орендаря суд звертає увагу на те, що якщо орендодавець звернувся з позовом до суду з вимогою про стягнення орендної плати в розмірі, з яким орендар не погоджується, то орендар має доводити, що насправді розмір орендної плати є меншим, в цьому судовому процесі. Якщо ж орендодавець вимагає від орендаря сплати орендної плати в розмірі, з яким орендар не погоджується, але орендодавець не звертається до суду з позовом про стягнення коштів, то задля задоволення інтересу у правовій визначеності орендар може звернутися до суду з позовом про відсутність в орендодавця права вимагати сплати орендної плати в розмірі більшому, ніж вважає правильним орендар (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20, пункти 32- 34)).

Підсумовуючи наведене, позовні вимоги є такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Ч. 1 ст. 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 2 вказаної статті).

При винесенні даного рішення суд врахував висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Серявін та інші проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"). При цьому суд зазначає, що інші доводи сторін жодним чином не спростовують викладених судом підстав для часткового задоволення позову та зменшення пені за порушення терміну виконання робіт.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з пунктом 2 частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Приймаючи до уваги, що у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ :

У задоволенні позову відмовити.

Понесені позивачем судові витрати залишити за позивачем.

Примірник судового рішення вручити присутнім у судовому засіданні учасникам справи, іншим направити засобами електронного зв`язку.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст. 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 15 вересня 2025 р.

Суддя Ігор МАСЛІЙ

віддрук. прим.:

1 - до справи