Рішення № 130170785, 12.09.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2025 рокусправа № 380/25430/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕШЛТЕХ» до Головного управління ДПС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

у с т а н о в и в :

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕШЛТЕХ» до Головного управління ДПС у Львівській області, з вимогами:

- Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 03.12.2024 №51784/13-01-07-09.

Позовні вимоги мотивовані тим, що фактична перевірка, за результатами якої було прийнято оскаржуване рішення, призначена та проведена з грубим порушенням норм Податкового кодексу України (далі ПК України). Позивач наголошує, що наказ про проведення перевірки не містив конкретних фактичних підстав, передбачених законом, а також інших обов`язкових реквізитів, що свідчить про безпідставність та упередженість контрольного заходу. Крім того, позивач заперечує сам факт порушення, стверджуючи, що надав перевіряючим усі необхідні документи щодо обліку товарів, які були безпідставно проігноровані. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 24.12.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (від 27.01.2025 за вх.№6264) в якому проти позову заперечив. В обґрунтування зазначив, що перевірка була ініційована на підставі отриманої в установленому порядку інформації про можливі порушення з боку Позивача. Щодо суті порушення Відповідач пояснив, що надані Позивачем документи (накладні на внутрішнє переміщення) не підтверджують походження товару, як того вимагає законодавство, а лише фіксують його внутрішній рух. Ненадання документів, що підтверджують походження товару, є самостійним та доведеним правопорушенням. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив (вх.№8643 від 03.02.2025) у якій заперечив, щодо доводів наведених у відзиві, підтримує позовні вимоги.

Від відповідача на адресу суду надійшло клопотання про долучення доказів (вх.№14221 від 20.02.2025).

Від відповідача на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх.№14269 від 20.02.2025) у якому підтримує доводи наведені у відзиві.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

Посадові особи Головного управління ДПС у Рівненській області у період з 18.10.2024 до 24.10.2024 проводили фактичну перевірку за адресою: Рівненська обл., м. Рівне, вул. С. Бачинського, 5, де позивач здійснює свою господарську діяльність.

Фактична перевірка проводилася на підставі наказу в.о. начальника ГУ ДПС у Рівненській області А. Троцко від 18.10.2024 за № 2507-п.

За результати цієї перевірки оформлено акт від 24.10.2024, виконаний на бланку № 001044.Позивач отримав примірник акта 31.10.2024.

12.11.2024 позивач на 9-й робочий день з моменту отримання примірника акта перевірки скерував на адресу ГУ ДПС у Рівненській області заперечення на акт перевірки.

27.11.2024 ГУ ДПС у Рівненській області розглянуло заперечення позивача та надіслало відповідь за №7798/Ж12/17-00-07-05-24.

Позивач 06.12.2024 отримав поштою податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Львівській області від 03.12.2024 №51784/13-01-07-09, за яким на позивача нараховані штрафні санкції у розмірі 210 148,00 грн на підставі ст. 20 Закону України № 265/95 ВР від 06.07.1995.

Не погодившись зі вказаним рішенням та вважаючи його протиправним позивач вирішив звернувся з цим позовом до суду.

Вирішуючи спір суд керувався таким.

Згідно із ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Статтею 67 Конституції України передбачено обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України, який, зокрема, визначає компетенцію контролюючих органів та повноваження їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю.

Відповідно до пп. 61.1 ст. 61 ПК України, податковий контроль це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи. Одним із способів здійснення такого контролю є проведення перевірок (пп. 62.1.3 п. 62.1 ст. 62 ПК України).

Право контролюючих органів проводити перевірки платників податків закріплено у пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України.

Згідно з пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності. Така перевірка здійснюється контролюючим органом, зокрема, щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій.

Порядок проведення фактичної перевірки врегульовано статтею 80 ПК України. Вона може проводитися на підставі наказу керівника контролюючого органу за наявності хоча б однієї з підстав, визначених у п. 80.2 цієї статті.

Згідно із п.80.1 ст. 80 ПК України, фактична перевірка здійснюється без попередження платника податку (особи).

Відповідно до п. 80.2 ст. 80 ПК України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, пі розписку до початку проведення такої перевірки.

Пунктом 81.1 ст.81 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках визначених цим Кодексом, таких документів:

-направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична) підстави, дача початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, як проводитиме перевірку.

Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу;

-копії наказу про проведення перевірки;

-службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки

У спірному наказі № 2507-п від 18.10.2024 зазначено підставу, передбачену пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України: «у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства».

Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло.

Відповідно до п. 81.1 ст. 81 ПК України встановлено імперативні вимоги до змісту наказу про проведення перевірки, який, серед іншого, повинен містити підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом.

Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.

У спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою.

У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/ отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення.

Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/ або невизначеність із фактичною підставою перевірки.

Тому такий наказ не можна вважати протиправним.

Отже, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 26 березня 2024 року по справа № 420/9909/23 адміністративне провадження № К/990/67/24.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, суд зазначає таке.

За результатами фактичної перевірки складено акт від 14.10.2024, в якому зазначено, що ТзОВ «СПЕШЛТЕХ» порушено вимоги п.12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме: не забезпечено облік товарних запасів за місцем їх зберігання/реалізації.

Ця норма встановлює обов`язок: «вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку. При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам під час проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті)».

Частиною першою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

До первинних документів належить видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, податкова накладна.

Однак, позивач не враховує, що накладна на переміщення №33/1 від 20 жовтня 2024 року на суму 17 288,00 грн, накладну на переміщення №33 від 17жовтня 2024 року на суму 1 283 923,00 грн не підтверджує облік та походження товару, оскільки дані накладні створені ТзОВ «СПЕШЛТЕХ» для переміщення товару з основного складу до торгової точки.

При цьому, накладна на переміщення не є документом який дозволяє ідентифікувати постачальника та отримувача товару, а лише вказує на переміщення товару ТзОВ «СПЕШЛТЕХ» з одного складу на інший, що належать ТзОВ «СПЕШЛТЕХ».

А тому, на початок проведення перевірки відсутні будь-які документи, що підтверджують облік та походження товарів, при цьому накладна на внутрішнє переміщення не підтверджує походження товару та не є документом на підставі якого можна встановити від якого суб`єкта господарювання ТзОВ «СПЕШЛТЕХ» отримав товар.

Статтею 20 Закону №265 передбачено, що до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до статті 3 Закону №265, Податкового кодексу України та підпункту 5 пункту 4 Положення про Міністерство фінансів України було розроблено Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, у тому числі платників єдиного податку, який затверджений наказом МФУ № 496 від 03.09.2021.

Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2021 року № 496 було затверджено Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, який визначає правила ведення обліку товарних запасів та поширюється на фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку (далі - ФОП), які відповідно до Закону зобов`язані вести облік товарних запасів та здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку, та осіб, які фактично здійснюють продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об`єкті) такого ФОП (надалі Порядок № 496).

Пунктом 9 цього Порядку № 496, заборонено продаж товарів, на які у місцях продажу таких товарів (господарських об`єктах) відсутні: первинні документи, записи про які внесено до Форми обліку, що має місце; відповідні записи у Формі обліку про наявні первинні документи; первинні документи і записи у Формі обліку про такі первинні документи.

Відповідно до пункту 10 Порядку № 496 форма обліку, первинні документи на товари мають зберігатись у місці продажу (господарському об`єкті) до моменту вибуття останньої одиниці товару, відображеної в таких первинних документах.

Пунктом 11 Порядку № 496 передбачено, що форма обліку, первинні документи, які підтверджують облік та походження товарів, надаються посадовій особі контролюючого органу на її вимогу під час проведення перевірки.

У разі якщо оригінали первинних документів відсутні у місці продажу, посадовій особі контролюючого органу можуть бути надані копії таких первинних документів з подальшим пред`явленням їх оригіналів до закінчення перевірки (за потреби).

Судом встановлено, що позивачем цього зроблено не було.

Такі документи надаються особисто ФОП або особою, яка фактично здійснює продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об`єкті) такої ФОП. Форма обліку в електронній формі на вимогу посадових осіб контролюючого органу має бути візуалізована у форматі, який дозволяє такій особі здійснити його перегляд та/або копіювання.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-ХГУ (далі - Закон № 996- XIV), бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

Відповідно до приписів статті 8 Закону № 996-ХГУ бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. За правилами статті 9 Закону № 996-ХГУ підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Окрім того суд звертає увагу, що висновки Верховного Суду з подібних правовідносин, були сформовані щодо застосування положень Закону № 265 в іншій редакції.

Так, стаття 20 Закону № 265/95-ВР у редакції до 01 серпня 2020 року передбачала, що відповідальність застосовується до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку.

Тобто, підставою для притягнення до відповідальності згідно із нормою у зазначеній редакції могло бути лише встановлення факту реалізації товару, який не був облікований належним чином.

Водночас 01 серпня 2020 року набрав чинності Закон України від 20 вересня 2019 року №128-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та інших законів України щодо детінізації розрахунків у сфері торгівлі та послуг".

Цим Законом стаття 20 Закону № 265, викладена у новій редакції, де відповідальність суб`єктів господарювання передбачена не тільки за реалізацію необлікованих товарів, а і за ненадання документів, які підтверджують облік товарів.

Тобто, ненадання під час проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу, визначено самостійною підставою для застосування штрафної санкції.

При цьому зазначеним Законом було уведено обов`язок суб`єктів господарювання надавати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи, що підтверджують облік та походження товарних запасів.

Судом встановлено, що ці документи були відсутні на початок проведення перевірки, про що було зазначено уповноваженою позивачем особою в акті фактичної перевірки.

Аналогічна позиція викладена ВС у постанові від 07.02.2024 справа № 280/6422/22.

Отже, попередні висновки Верховного Суду, щодо подібних правовідносин, були сформовані за іншого правового регулювання та не враховують внесені до Закону № 265 зміни, які передбачають розширене коло обов`язків суб`єкта господарювання та збільшену кількість підстав, за яких може бути накладено відповідальність, а тому такі висновки не підлягають врахуванню у спірних правовідносинах.

Таким чином суд висновує, що з боку відповідача доведено факт порушення позивачем п. 12 ст. 3 Закону № 265 та правомірність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій передбачених ст. 20 Закону № 265.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд висновує, що доводи позивача про протиправність перевірки та відсутність порушення є необґрунтованими. Контролюючий орган діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 243-246, 255, 293, 295, КАС України, суд

ухвалив:

1.У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕШЛТЕХ» (адреса: вул. Данилишина, 6, 206,м. Львів, Львівський р-н, Львівська обл.,79007, ЄДРПОУ 45459088) до Головного управління ДПС у Львівській області (адреса: вул. Стрийська, 35,м. Львів, Львівська обл., Львівський р-н,79026, ЄДРПОУ 43968090) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення- відмовити повністю.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяГрень Наталія Михайлівна