Постанова № 13016132, 13.12.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2010                                                                                           № 33/341

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Корсака В.А.

суддів:           

За участю представників:

від позивача: не з’явився;

від відповідача -1: Сергійчук Н.В. – за довіреністю

від відповідача-2: не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Кредит Оптима Банк"

на рішення Господарського суду м.Києва від 11.10.2010

у справі № 33/341 ( .....)

за позовом                               ТОВ "Лінкор"

до                                                   ВАТ "Кредит Оптима Банк"

                                                  АКБ "Європейський"

про                                                   визнання недійсним договорів застави майновиї прав

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Лінкор” (далі – ТОВ “Лінкор”, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного комерційного банку “Європейський” (далі – АКБ “Європейський”, відповідач-1) та до Відкритого акціонерного товариства “Кредит Оптима Банк” (далі – ВАТ “Кредит Оптима Банк”, відповідач-2) про визнання недійсними договорів застави майнових прав в частині.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 02 березня 2009 року між Акціонерним комерційним банком “Європейський” та Відкритим акціонерним товариством “Кредит Оптима Банк” було укладено договір застави майнових прав №02.03.09/980-E/S-l, відповідно до умов якого майнові права на кошти в сумі 6 150000грн. та 1 879 999,97 доларів США 97 центів, що належать АКБ “Європейський” згідно Кредитного договору №К/13/2601 від 05 березня 2008 року, укладеного між АКБ “Європейський” та TOB “Лінкор”, передаються в заставу.

16 квітня 2009 року між Акціонерним комерційним банком “Європейський” та Відкритим акціонерним товариством “Кредит Оптима Банк” було укладено договір застави майнових прав №16.04.09/980-E/S-l, відповідно до умов якого майнові права на кошти в сумі 6 150 000,00 грн. 00 коп. та 1 879 999,97 доларів США 97 центів, що належать АКБ “Європейський” згідно Кредитного договору №К/13/2601 від 05 березня 2008 року укладеного між АКБ “Європейський” та TOB “Лінкор”, передаються в заставу.

Позивач вважає, що вищезазначені договори укладені з порушенням умов Кредитного договору №К/13/2601 від 05 березня 2008 року та Додаткової угоди до нього № 4 від 05 лютого 2009 року, якою встановлено обмеження відповідача –1 передавати в заставу право вимоги 16 квітня 2009 року та 02 березня 2009 року без письмової згоди позивача. Позивачем згоди не надавалось.

На підставі викладеного та керуючись ст. 227 Цивільного кодексу України, позивач просив господарський суд визнати недійсним Договір застави.

Відповідач-2 не погодився з позовом, у відзиві на позовну заяву зазначив, що з огляду на статті 512, 546, 572, 586 Цивільного кодексу України та редакцію п. 10.3 Кредитного договору, позивач та відповідач-1 домовилися лише про те, що АКБ “Європейський” не має права без згоди ТОВ “Лінкор” укладати правочини про відступлення першим своїх прав за Кредитним договором, тобто, не має права без згоди позивача змінювати себе як кредитора у зобов’язанні. Будь-яких інших заборон в Кредитному договорі встановлено не було.

Оскільки в момент укладання Договору застави не відбулася зміна суб’єктного складу саме Кредитного договору, то положення п. 10.3. Кредитного договору не були порушені, а сам договір застави міг бути укладений без згоди позивача, оскільки такий Договір застави за своєю правовою суттю не є договором про відступлення права вимоги.

Таким чином, відповідач зазначає, що Договір застави підписаний уповноваженими на те особами, тому підстави, передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України на визнання спірного договору недійсним – відсутні.

Рішенням Господарського суду міста Києві від 11.10.2010 р. у справі №33/341 позов задоволений повністю:

- Визнано недійсним договір застави майнових прав від 02 березня 2009 року №02.03.09/980-Е/S-1, укладений між Акціонерним комерційним банком “Європейський” та Відкритим акціонерним товариством “Кредит Оптима Банк”, в частині передачі в заставу майнових прав на кошти в сумі 6150000грн. та 1879999,97 доларів США 97 центів, які належать АКБ “Європейський” згідно кредитного договору №К/13/2601 від 05.03.2008 року.

- Визнано недійсним договір застави майнових прав від 16.04.2009 року №16.04.09/980-Е/S-1, укладений між Акціонерним комерційним банком “Європейський” та Відкритим акціонерним товариством “Кредит Оптима Банк”, в частині передачі в заставу майнових прав на кошти в сумі 6150000грн. та 1879999,97 доларів США, що належать АКБ “Європейський” згідно Кредитного договору № К/13/2601 від 05 березня 2008 року;

- Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства “Кредит Оптима Банк” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Лінкор” 85грн. – державного мита та 118грн. – витрат на інформаційне технічне забезпечення судового процесу;

- Стягнуто з Акціонерного комерційного банку “Європейський” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Лінкор” 85грн. – державного мита та 118 грн. – витрат на інформаційне технічне забезпечення судового процесу.

Рішення обґрунтоване тим, що між позивачем та відповідачем-1 існувала домовленість про те, що АКБ “Європейський” не має право повністю або частково відступити свої права та зобов’язання по цьому Договору, а також по правочинам, пов’язаним із забезпеченням виконання позичальником своїх зобов’язань за цим Договором, третій особі без попередньої письмової згоди позичальника.

А в разі невиконання АКБ “Європейський” зобов’язань перед ВАТ “Кредит Оптима Банк” за Кредитним договором №16.02.09/980-Е від 16.02.2009 р., останній набуває права вимоги до ТОВ “Лінкор” за кредитним договором № К/13/2601 від 05 березня 2008 р., яке відповідно до статті 51 Закону “Про заставу” може пред’явити в будь-який час.

Не погодившись з рішенням, відповідач-2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, прийняти нове, яким в позові відмовити.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення прийняте судом при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, а висновки суду, які викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи.

Відповідач-2 вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не було враховано, що з огляду на статті 512, 546, 572, 586 Цивільного кодексу України та редакцію п. 10.3 Кредитного договору, позивач та відповідач-1 домовилися лише про те, що АКБ “Європейський” не має права без згоди ТОВ “Лінкор” укладати правочини про відступлення першим своїх прав за Кредитним договором, тобто, не має права без згоди позивача змінювати себе як кредитора у зобов’язанні. Будь-яких інших заборон в Кредитному договорі встановлено не було.

Оскільки в момент укладання Договору застави не відбулася зміна суб’єктного складу Кредитного договору, то положення п. 10.3. Кредитного договору не були порушені, а сам Договір застави міг бути укладений без згоди Позивача, оскільки такий Договір застави за своєю правовою суттю не є договором про відступлення права вимоги.

Таким чином, відповідач зазначає, що Договір застави підписаний уповноваженими на те особами, тому підстави, передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України на визнання спірного договору недійсним – відсутні.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач апеляційні вимоги не визнав, зазначив, що вони є безпідставними та необґрунтованими, рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, прийняте за результатом повного та всебічного з’ясування обставин і документів, що мають значення для справи. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення – без змін.

Відповідач-1 відзиви на апеляційну скаргу суду не надав.

Ухвалою від 18.11.2010 р. апеляційна скарга прийнята до провадження, розгляд справи призначений на 13.12.2010 р.

В судове засідання 13.12.2010 р. з’явився представник відповідача-2.

Представники позивача і відповідача-1 в судове засідання не з’явились. Про дату, час та місце слухання справи повідомлялись належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення. В зв’язку з викладеним, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі за наявними матеріалами та без участі представників відповідачів.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, колегія встановила наступне.

05.03.2008 між АКБ “Європейський” та ТОВ “Лінкор” укладено Кредитний договір № К/13/2601 (далі – Кредитний договір).

За умовами вказаного Кредитного договору відповідач-1 надає позивачу грошові кошти в кредит в межах відкритої кредитної лінії, що поновлюється у розмірах, на строк та на умовах, передбачених у цьому Договорі, а позичальник зобов’язується повернути кошти, одержані в рахунок кредитної лінії, сплатити проценти за користування кредитною лінією, комісії, передбачені цим Договором, а також виконати всі зобов’язання у повному обсязі у строки, передбачені цим Договором.

05.02.2009 між позивачем та відповідачем-1 укладений Додатковий договір № 4 про внесення змін і доповнень до Кредитного договору №К/13/2601 від 05.03.2008, яким п. 10.3 Кредитного договору сторони виклали у новій редакції. Зокрема, сторони погодили, що відповідач-1 не має права повністю або частково відступити свої права та зобов’язання по цьому Договору, а також по правочинам, пов’язаним із забезпеченням виконання позивача своїх зобов’язань за цим Договором, третій особі без попередньої письмової згоди ТОВ “Лінкор”. Позивач не має права повністю або частково уступити свої права та зобов’язання по цьому Договору іншій особі без попередньої письмової згоди відповідача-1.

02 березня 2009 року між Акціонерним комерційним банком “Європейський” та Відкритим акціонерним товариством “Кредит Оптима Банк” було укладено договір застави майнових прав №02.03.09/980-E/S-l (далі – Договір застави, спірний договір).

За умовами Договору застави відповідач-2 згідно умов договору № 16.02.09/980-Е від 16.02.2009 та додаткових договорів до нього надав відповідачу-1 міжбанківський кредит в сумі 7000000 грн. на строк до 03.03.2009 під 50% річних.

Згідно з п. 1.2 Договору застави для забезпечення своєчасного та повного виконання умов кредитного договору відповідач-1 передає в заставу майнові права на кошти, що належать йому на підставі угоди про надання кредиту, наданої ТОВ “Лінкор” у сумі 6150000,00 грн. та 1 879 999,97 грн. доларів США згідно Кредитного договору №К/13/2601 від 05.03.2008 та додаткових договорів до нього і строком повернення коштів до 05.03.2012.

Позивач (ТОВ “Лінкор”) вважає, що відповідач-1 не мав права укладати спірний договір застави, оскільки фактично, з укладенням цього договору відбулась заміна кредитора за Кредитним договором № К/13/2601, а саме у разі невиконання відповідачем 1 зобов’язань перед відповідачем-2 останній набуває права вимоги за кредитним договором № К/13/2601 від 05 березня 2008 р. Відповідно до ч. 3 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов’язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Судова колегія не погоджується з правовою позицією позивача і вважає, що позовні вимоги необґрунтовані, тому не підлягають задоволенню в зв’язку з наступним:

Відповідно до частини 2 статті 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Внаслідок укладання договорів кредитування та застави між сторонами згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов’язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Основні положення про заставу визначаються Законом України “Про заставу”.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися у тому числі заставою.

Згідно з ч. 1 ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

У відповідності зі ст. 1 Закону України “Про заставу” застава – це спосіб забезпечення зобов’язань, якщо інше не встановлено законом.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Тобто договір застави за своєю правовою природою є забезпечувальним правочином.

Відповідно до ст. 586 Цивільного кодексу України заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави.

Заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 17 Закону України “Про заставу” заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.

З аналізу зазначених норм вбачається, що при передачі в заставу майна/майнових прав права власності на таке майно, майнові права від заставодавця до заставодержателя не переходить, а лише встановлюються певні обмеження щодо здійснення заставодавцем своїх прав на таке майно/майнові права.

Таким чином, при укладанні між відповідачами спірних Договорів застави майнові права, що були передані в заставу на підставі такого Договору застави, а саме: майнові права на кошти, що належали відповідачу-1 на підставі угоди про надання кредиту позивачу залишились у власності відповідача-1, тобто не були передані/відступлені відповідачу-2, і відповідач-1 продовжував отримувати доходи від таких майнових прав у вигляді процентів, комісій, нарахованих та сплачених позивачем відповідачу-1 за користування кредитом за Кредитним договором.

У статті 512 Цивільного кодексу України визначені випадки заміни кредитора у зобов’язанні. Так, кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

2) правонаступництва;

3) виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4) виконання обов’язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов’язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права (повністю або частково) новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов’язується або не зобов’язується їх оплатити.

Отже, відступлення права вимоги за своєю правовою природою є договором (правочином) про зміну суб’єктного складу зобов’язання із збереженням змісту цього зобов’язання, є самостійним видом договору, а не є забезпечуваним правочином, а також повністю відрізняється від договору застави, в тому числі за наслідками, що настають після його укладання.

Таким чином, ст. 512 Цивільного кодексу України не передбачає випадків заміни кредитора у зобов’язанні внаслідок укладення договору застави, а чинним законодавством також не встановлено, що наслідком укладення договору застави є заміна кредитора у зобов’язанні.

У п. 10.3 Кредитного договору в редакції Додаткового договору № 4 позивач та відповідач-1 погодились, відповідач-1 не має права без згоди Позивача укладати правочини про відступлення відповідачем-1 своїх прав за таким Кредитним договором, тобто не має права без згоди позивача змінювати себе як кредитора у зобов’язанні. Будь-яких інших заборон в Кредитному договорі встановлено не було.

Оскільки в момент укладання спірних Договорів застави не відбулася зміна суб’єктного складу у Кредитному договорі №К/13/2601 від 05.03.2008, укладеному між позивачем та відповідачем-1, кредитором за даним Кредитним договором залишився відповідач-1, положення п. 10.3. Кредитного договору № К/13/2601 від 05.03.2008 не були порушені відповідачем-1 та відповідачем-2 внаслідок укладання Договору застави. Спірний Договір застави міг бути укладений без згоди позивача, оскільки Договір застави за своєю правовою природою не є договором про відступлення права вимоги.

Також помилковим є твердження позивача про невідповідність спірного Договору застави положенням ст. 227 Цивільного кодексу України, оскільки вказана стаття надає суду право визнати недійсним правочин, вчинений без відповідного дозволу, який іменується ліцензією.

Відповідно до Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” діяльність щодо надання в заставу майна/майнових прав та укладення відповідних договорів застави не потребує ліцензування, тому положення ст. 227 Цивільного кодексу України не поширюються на спірний Договір застави.

Крім того, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, визнаючи недійсними спірні договори на підставі статті 215 Цивільного кодексу України у зв'язку з тим, що договір був укладений без погодження на те власника майна, не звернув уваги, що права особи, яка є власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійною угоди, стороною в якій така особа не є, незалежно від того, чи відповідає спірна угода закону.

Зазначена правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 12.05.2009 р. у справі №5/29.

Враховуючи те, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Лінкор” не являється стороною в оскаржуваних ним договорах, суд першої інстанції не мав підстав для задоволення позову про визнання угод недійсними.

Таким чином, при прийнятті оскаржуваного рішення, суд першої інстанції не врахував вимоги статей 23, 51 Закону України “Про заставу” та статті 589 Цивільного кодексу України, позиції Верховного Суду України, викладеного в від 12.05.2009 р. у справі №5/29, в зв’язку з чим дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, що призвело до прийняття незаконного рішення.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення – скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Кредит Оптима Банк” задовольнити.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2010 р. у справі № 33/341 скасувати.

У позові відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛІНКОР” (04205; м. Київ. просп. Оболонський,23,А; код ЄДРПОУ 31486001) на користь Відкритого акціонерного товариства “Кредит Оптима Банк” (01135, м. Київ, вул.Дмитрівська, 69; код ЄДРПОУ 3481965) 85 (вісімдесят п’ять) грн. – держмита за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду м. Києва.

3.          Матеріали справи № 33/341 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді