Ухвала суду № 130156267, 12.05.2025, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/10880/25 1-кс/760/6032/25

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2025 року Солом`янський районний суд м. Києва

В складі: головуючого слідчого судді - ОСОБА_1

секретаря - ОСОБА_2

за участі: прокурора - ОСОБА_3

підозрюваного - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в залі суду клопотання підозрюваного ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу із застави на особисте зобов`язання, в рамках кримінального провадження, відомості про злочин якого внесенні вчиненні до ЄРДР за №42024100000000228 від 03.06.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. ст. 27 ч. 2, 28 ч. 2, 114-1 ч. 1, 369-2 ч. 2 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

До Солом`янського районного суду м. Києва надійшло клопотання підозрюваного ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу із застави на особисте зобов`язання, в рамках кримінального провадження, відомості про злочин якого внесенні вчиненні до ЄРДР за №42024100000000228 від 03.06.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. ст. 27 ч. 2, 28 ч. 2, 114-1 ч. 1, 369-2 ч. 2 КК України.

Клопотання обґрунтовується наступним.

В провадженні Головного Управління служби безпеки України в м. Києві та Київської області Слідчим 1-го відділу слідчого управління ГУ СБУ у місті Києві та Київської області знаходиться кримінальне провадження, яке 03 червня 2024 року внесено до ЄРДР за № 42024100000000228 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.. 114-1, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 369-2 КК України.

18 січня 2025 року, ОСОБА_4 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушенні, передбаченого ст. 114-1 КК України у кримінальному провадженні, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42024100000000228 від 03 червня 2024 року.

20 січня 2025 року слідчий суддя Солом`янського районного суду міста Києва постановила Ухвалу, якою клопотання слідчого 1-го відділу слідчого управління ІНФОРМАЦІЯ_2 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного задовольнити частково.

Застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в межах строків досудового розслідування, тобто до 10 год. 05 хв. 18 березня 2025 року.

Встановити строк дії ухвали слідчого судді про застосування відносно підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - до 10 год. 05 хв. 18 березня 2025 року.

Підозрюваного взяти під варту в залі суду.

Одночасно визначити суму застави у розмірі 200 (двохста) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 605 600 (шістсот п`ять тисяч шістсот) грн., яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок: банк отримувача коштів ДКСУ, м. Київ; код банку отримувача (МФО) 820172; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26268059; рахунок отримувача: UA128201720355259002001012089 та надати документ, що це підтверджує, до Солом`янського районного суду міста Києва.

Підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі суду, протягом дії ухвали.

У разі внесення застави покласти на підозрюваного наступні обов`язки:

- прибувати до слідчого, прокурора, слідчого судді та суду залежно від стадії кримінального провадження за кожним викликом,

- повідомляти слідчого, прокурора, слідчого суддю або суд про зміну свого місця проживання та роботи,

- утриматись від спілкування із іншими підозрюваними та свідками у даному кримінальному провадженні,

- не відлучатись за межі міста Києва без дозволу слідчого, прокурора, слідчого судді або суду,

- здати на зберігання слідчому слідчого управління ІНФОРМАЦІЯ_2 або іншому слідчому, який входить до групи слідчих у кримінальному провадженні, свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, для долучення до матеріалів кримінального провадження на строк дії обов`язків, визначених ст. 194 КПК України, які зазначені в ухвалі слідчого судді;

- носити електронний засіб контролю.

Щодо підстав для зміни запобіжного заходу підозрюваний просить суд звернути увагу на те, я на сьогоднішній день являється командиром окремого підрозділу Дніпровець 1, який входить до складу ДФТГ «Лівий Берег», який підпорядкований військовій частині НОМЕР_1 , яка відноситься до 112 Бригаді ТРО.

Також на його утриманні знаходиться мати інвалід 2 групи, ОСОБА_4 .

Просить суд звернути увагу на те, що жодного разу не порушував покладені на мене обов`язки, у слідства відсутні докази того, що він впливав на свідків, а також намагався знищити будь які докази.

Також підозрюваний просив врахувати,що він є віцепрезидентом Федерації «Кіокушинкай карате», діючим адвокатом, у зв`язку з чим він розуміє наслідки не виконання покладених на нього обов`язків, у зв`язку з чим, просить суд змінити запобіжний захід на особисте зобов`язання.

Щодо обґрунтування підозри відносно ОСОБА_4 , просить суд звернути увагу на те, що а його думку, повідомлення про підозру від 18.01.2025 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 114-1 КК України, є неконкретним та очевидно необґрунтованим. Зокрема, не містить зазначення часу, місця вчинення, а також інших суттєвих обставин, які б вказували на наявність у нього, як підозрюваного умислу, направленого на заволодіння грошовими коштами заявника, обставин щодо способу такого заволодіння, фальсифікації волі потерпілого та отримання підозрюваним грошових коштів як предмету злочину, можливість підозрюваного розпорядитися таким майном та виключали б сумніви щодо того, що кримінальне правопорушення справді відбулося, кримінальне правопорушення вчинене підозрюваною особою, діяння підозрюваної особи містить об`єктивну сторону складу даного кримінального правопорушення. Йому фактично інкримінується наявність умислу на вчинення ряду діянь у кримінальному провадженні, що за версією слідства, містять ознаки фіктивних контрактів з ДФТГ, зокрема, отримання грошових коштів від заявника у кримінальному провадженні за начебто укладення фіктивних контрактів та вимагання грошових коштів, після чого він був затриманий у порядку ст. 208 КПК України.

Просить суд звернути увагу на те, що на момент повідомлення про підозру матеріали кримінального провадження не містили жодних належних та достатніх доказів, які підтверджували б виникнення та наявність у мене злочинного умислу, направленого на заволодіння грошовими коштами; відсутній факт попередньої змови між мною та іншими особами, яким вручено повідомлення про підозру наявність факту обману з мого боку по відношенню до особи, у якої вимагали грошові кошти; відсутній факт отримання грошових коштів та завдання потерпілому будь-якої матеріальної шкоди.

При цьому, також підозрюваний вказав,що вважає,що був затриманий за відсутності будь-яких підстав, передбачених ст. 208 КПК України. Проведені за місцем штабу, проживання невідкладні обшуки є незаконними, а будь-яких грошових коштів знайдено та вилучено не було.

Також він вважає, що в даному випадку відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 114-1 КК України, в даному випадку відносно інших осіб є склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України, однак, кримінальне правопорушення, передбачене ст. 190 КК України, не є підслідним слідчим органів СБУ, всі зібрані останніми докази є недопустимими. Тобто, процесуальний керівник та вищестоящий прокурор, проігнорували вимоги закону, а саме ст. 216 КПК України, не вирішили питання про визначення належного органу досудового розслідування та направлення матеріалів для подальшого розслідування уповноваженим слідчим.

Хоче звернути увагу суду на те, що між ДФТГ «Лівий Берег» та потерпілим не був підписаний контракт, а також на час його затримання в порядку ст. 208 КПК України, такого контракту не було, у зв`язку з чим виникає питання, на якій підставі йому вручили підозру за ст. 114-1 КК України якщо контракт не був підписаний з потерпілим.

Також він просить суд звернути увагу на те, що відповідно до Положення «Про добровольчі формування територіальних громад» контракт підписується між добровольцем та командиром та укладається в 4 екземплярах.

В подальшому один контракт залишається у добровольця, інший у командира ДФТГ, один контракт залишається в військовій частині, четвертий контракт залишається в ІНФОРМАЦІЯ_3.

Облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, здійснюється ІНФОРМАЦІЯ_3.

Під час мобілізації добровольці територіальної оборони, які за станом здоров`я придатні до військової служби у воєнний час та мають військово-облікову спеціальність, за потреби призиваються для комплектування військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил та інших складових сил оборони за територіальним принципом.

Таким чином, після укладення контракту, військова частина та ІНФОРМАЦІЯ_3 отримують повну інформацію стосовно добровольця.

Також він просить суд звернути увагу на те, що відповідно до Положення «Про добровольчі формування територіальних громад», контракт з добровольцем не звільняє особу від мобілізації та проходження військової служби в ЗСУ. Під час мобілізації добровольці територіальної оборони, які за станом здоров`я придатні до військової служби у воєнний час та мають військово-облікову спеціальність, за потреби призиваються для комплектування військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил та інших складових сил оборони за територіальним принципом.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 21 КПК України передбачено, що кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним неупередженим судом, створеним на підставі закону.

Процесуальна процедура повідомлення про підозру регулюється положеннями глави 22 КПК України: порядок повідомлення про підозру передбачено ст. 278, випадки повідомлення про підозру передбачені ст. 276, зміст повідомлення про підозру ст. 277 вказаного закону.

На даний час у слідства відсутні докази та не встановлено наявності доказів, що підтверджують факт заволодіння мною грошовими коштами у потерпілого, оскільки ані під час затримання, ані у ході проведених невідкладних обшуків, за місцем проживання та роботи, такі кошти у мене знайдено не було.

При цьому, з повідомлення про підозру та матеріалів кримінального провадження не вбачається, у чому полягає обман з мого боку по відношенню до потерпілого та в чому саме виражається фіктивність укладення контрактів та перешкоджання законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань.

Відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 276 КПК України повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадку наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Вирішуючи питання про обґрунтованість повідомлення про підозру, суд виходить з того, що з огляду на положення закріплені у ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», судам слід враховувати позицію Європейського суду з прав людини з цього приводу.

Так, у пункті 175 рішення ЄСПЛ від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначається наступне: «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182).

Вимога, що підозра має ґрунтуватись на обґрунтованих підставах є значною частиною гарантії недопущення свавільного затримання і тримання під вартою. За відсутності обґрунтованої підозри особа не може бути за жодних обставин затримана або взята під варту з метою примушення її зізнатися у злочині, свідчити проти інших осіб або з метою отримання від неї фактів чи інформації, які можуть служити підставою для обґрунтованої підозри (рішення у справі «Чеботарі проти Молдови», № 35615/06, п. 48, від 13 листопада 2007 року)».

Обґрунтованість підозри передбачає, що об`єктивно існують дані про причетність особи до вчинення правопорушення. До таких даних відносяться показання, документи, речові докази, висновки експертів, тощо. Саме наявність відповідних фактичних даних є необхідною для обґрунтованого повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

Для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення. За визначенням Європейського суду з прав людини «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йде мова у статті 5 § 1 (c) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин». Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

Положення кримінально-процесуального законодавства не містять визначення змісту поняття «підозра», проте системний аналіз змісту норм КПК України свідчить, що підозра є складовим елементом процедури притягнення до кримінальної відповідальності, оскільки саме з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення розпочинається кримінальне переслідування такої особи (п.14 ч.1 ст.3 КПК України). Визначення змісту поняття «підозра» обумовлює необхідність врахування практики Європейського суду з прав людини з питань застосування кримінального процесуального законодавства (ч. 5 ст. 9 КПК України).

Так згідно з практикою ЄСПЛ «підозра» є частиною більш широкого поняття «обвинувачення», яке відповідно до п.13 ч.1 ст. 3 КПК України являє собою твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Порушення порядку повідомлення про підозру призводить до нівелювання завдань кримінального провадження, окреслених у ст.2 КПК, що полягають в охороні прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення того, щоб до кожного учасника кримінального провадження було застосовано належну правову процедуру.

В той же час підозра повинна бути обґрунтованою, оскільки закон вимагає, що особа обов`язково повідомляється про підозру передусім за наявності достатніх доказів для її підозри у вчиненні кримінального правопорушення (п.3 ч.1 ст.276 КПК). Якщо про підозру повідомляється особа у разі обрання щодо неї запобіжного заходу, у клопотанні слідчого також уже мають бути такі достатні докази, оскільки КПК встановлює, що підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення (ч.2 ст. 177 КПК). Підставою для ймовірного висновку про причетність особи до вчинення злочину та повідомлення особи про підозру є також сам собою факт затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення (п.1 ч.1 ст.276 КПК). Цим фактом і обґрунтовується виникнення припущення про вчинення кримінального правопорушення певною особою, яке має бути перевірене під час кримінального процесуального доказування для її спростування або підтвердження та трансформації в обвинувальне твердження, що знайде своє відображення в обвинувальному акті.

Із урахуванням цього, стандарт «достатніх підстав (доказів)» для цілей повідомлення особі про підозру передбачає наявність доказів, які лише об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення) і вони є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування для висунення обвинувачення або спростування такої підозри.

Згідно з ч. 1 ст. 131 КПК заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження є запобіжні заходи (п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК).

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам (ч. 1 ст. 177 КПК).

Відповідно до частин 1, 3 ст. 201 КПК підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до суду клопотання про зміну запобіжного заходу. До клопотання мають бути додані, зокрема, копії матеріалів, якими обвинувачений обґрунтовує доводи клопотання.

Згідно з ч. 1 ст. 333 КПК заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу II цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.

Відповідно до ч. 1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

У силу ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, слідчий суддя зобов`язаний, крім передбачених ст.177 КПК України ризиків, оцінити у сукупності інші обставини, у тому числі вагомість наявних доказів вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання підозрюваного винуватим у інкримінованому правопорушенні; вік та стан здоров`я підозрюваного; міцність соціальних зв`язків та низку інших факторів, які мають суттєве значення для застосування певного запобіжного заходу.

Вищевикладене, а також тлумачення норм ст.ст. 177, 194 КПК у їх системному зв`язку з положеннями Глави 4 КПК приводить слідчого суддю до висновку, що під час вирішення питання щодо зміни запобіжного заходу оцінка зібраних доказів має спрямовуватися не на досягнення твердого переконання у винуватості особи у вчиненні інкримінованого правопорушення, а має на меті встановити, чи є підозра обґрунтованою.

Відповідно до ч.4 ст.200 КПК України слідчий суддя, суд зобов`язаний розглянути клопотання підозрюваного, обвинуваченого протягом трьох днів з дня його одержання згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Згідно з п. 3 ст. 5 Конвенції зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою, які мають бути чітко сформульовані (рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2000 року у справі «Яблонський проти Польщі», від 23 вересня 1998 року у справі «І.А. проти Франції», від 04 жовтня 2001 року у справі «Іловецький проти Польщі»).

При цьому ЄСПЛ зазначає, що існує презумпція на користь звільнення з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними» (рішення ЄСПЛ у справі «Смирнова проти Росії» ). У всіх випадках, коли ризик ухилення обвинуваченого від слідства ( суду ) можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів ( рішення ЄСПЛ від 23 вересня 2008 року у справі «Вренчев проти Сербії»).

В рішенні «Тодоров проти України» ЄСПЛ зазначив, що для продовження тримання особи під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

Для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (Ilgar Mammadov v. Azerbaijan п. 88; Котій проти України п. 42; Влох проти Польщі п. 108; Erdagoz v. Turkey п. 51; Cebotari v. Moldova п. 48).

Також, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для обмеження свободи особи має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Як зазначає у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, ризики неналежної процесуальної поведінки підозрюваного з часом зменшуються (справа «Ткачов проти України» від 13.12.2007 р., «Єлоєв проти України» від 06.11.2008р.).

Підозрюваний ОСОБА_4 підтримав своє клопотання в судовому засіданні та просив суд змінити йому у кримінальному провадженні, яке внесено до ЄРДР за №42024100000000228 від 03 червня 2024 року запобіжний захід з взяття під вартою з визначенням розміру застави у розмірі 200 (двохста) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 605 600 (шістсот п`ять тисяч шістсот) грн. на запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання з покладенням на нього наступних обов`язків:

- прибувати до слідчого, прокурора, слідчого судді та суду залежно від стадії кримінального провадження за кожним викликом;

- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та роботи;

- утримуватися від спілкування з іншими підозрюваними у даному кримінальному провадженні;

- не відлучатись за межі Київської області без дозволу слідчого, прокурора, слідчого судді або суду.

Прокурор ОСОБА_3 просила відмовити в задоволенні клопотання підозрюваного,вважає,що ризики передбаченні ч. 1 ст. 177 КПК України існують на даний час, окрім того ухвалою слідчого судді було продовжено обов`язки у зв`язку з внесеною заставою до 17.05.2025 року.

Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали провадження, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також наявність ризиків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

За таких умов, дослідивши матеріали клопотання та долучені до нього документи, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи сукупність зібраних доказів, лише щодо пред`явленої підозри, з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу суд зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров`я підозрюваного; міцність соціальних зв`язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного постійного місця роботи; репутацію підозрюваного, його майновий стан; наявність судимостей у підозрюваного.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Відповідно до частини першої ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Згідно з Листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.04.2013 р. №511-550/0/4-13 вирішуючи питання про застосування, продовження, зміну або скасування запобіжного заходу при розгляді відповідних клопотань, слідчий суддя, суд щоразу зобов`язаний враховувати, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (Конвенція), а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Суд вважає, що ОСОБА_4 не доведено, що зміна запобіжного заходу із застави на особисте зобов`язання, не може запобігти настанню вказаних ризиків щодо нього, які передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо неправомірним для нього.

Таким чином, суд вважає відмовити в задоволені клопотання.

Керуючись вимогами ст.ст. 40, 131, 132, 176-178, 182, 184, 194,376 ч. 2 КПК України, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні клопотання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про заміну йому запобіжного заходу із застави на особисте зобов`язання - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: ОСОБА_1