Ухвала суду № 130145864, 11.09.2025, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/14726/25

Провадження № 2-з/752/200/25

У Х В А Л А

11.09.2025 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Чекулаєва С.О.,

з участю секретаря Шевченко В.В.,

розглянувши заяву позивача про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини,

ВСТАНОВИВ:

в провадженні Голосіївського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа №752/14726/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 та про зобов`язання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , передати дитину його батьку.

Позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, відповідно до якої ОСОБА_1 просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони перетинання державного кордону неповнолітньому ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в напрямку виїзду з України у супроводі матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , чи інших осіб за її дорученням, без нотаріальної згоди на те батька дитини ОСОБА_1 .

В обґрунтування поданої заяви позивач вказує, що 18.10.2019 Голосіївським районним судом міста Києва шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

У зв`язку із повномасштабним військовим вторгненням російської федерації на територію України, 04.03.2022, відповідач з дитиною виїхала за межі України і тривалий час проживала з дитиною у Республіці Польща, а згодом у Республіці Ірландія.

Позивач тривалий час не знав в якій країні та в якому місті проживає його дитина, у якій школі навчається, в яких умовах проживає. Увесь цей час позивач розшукував свого неповнолітнього сина, надсилав запити до посольств та консульств, в МЗС України та ДПС України.

04.10.2024 Високим судом Ірландії у справі №2/2024 HLC, за зверненням позивача, було винесено рішення в пункті 9.1. якого зазначено: «дитина має бути негайно повернута в Україну, і я дам відповідні вказівки, заслухавши сторони з цього приводу», а 16.10.2024 Високий суд Ірландії видав судовий ордер про повернення дитини до України протягом 2 тижнів.

28.08.2025 дитина прибула до міста Київ, а 29.08.2025 відповідно до домовленостей позивач забрав сина до свого помешкання.

Позивач стверджує, що ОСОБА_2 намагається виготовити нові паспортні документи для дитини і в подальшому вивезти сина за кордон без згоди позивача.

Наведені вище доводи та обставини, на думку позивача, вказують на необхідність вжиття судом заходів забезпечення позову, які унеможливлять вивезення відповідачем неповнолітнього ОСОБА_3 , за кордон України, без нотаріальної згоди на те батька дитини.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2025 заява про забезпечення позову у справі №752/14726/25 була передана на розгляд судді Голосіївського районного суду міста Києва Чекулаєва С.О.

Розглянувши подану заяву про забезпечення позову, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це, як правило, обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Забезпечення позову у спорах щодо визначення місця проживання малолітньої дитини має на меті гарантувати дотримання інтересів дитини, створити передумови, які унеможливлять недобросовісну поведінку батьків, забезпечать фундамент для належного виконання судового рішення.

Згідно з пунктами 3, 10 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У справах про визначення місця проживання дитини суд має право вжити таких заходів забезпечення позову, як визначення на період розгляду спору графіка побачень дитини з тим з батьків, з яким дитина фактично не проживає (особливо у випадку відчуження дитини від іншого з батьків), встановленням обов`язку вчинити певні дії.

Як зазначав Європейський суд з прав людини, національні органи влади зобов`язані максимально сприяти спілкуванню дитини з тим з батьків, з яким дитина не проживає, при цьому мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам. Зволікання у цьому, з урахуванням обставин справи, може мати непоправні наслідки для відносин дитини з тим із батьків, хто не проживає з нею (§ 79-80 рішення ЄСПЛ Mamchurv. Ukraine (заява № 10383/09) від 16.07.2015).

Згідно з частинами третьою, десятою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення у справі.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Щодо забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду 14.02.2022 у справі № 754/7569/21 (провадження № 61-15886сво21) зазначено, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. Саме в таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення.

В інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України не є можливим.

У постановах Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 643/5842/16-ц (провадження № 61-47217св18) та від 12.02.2020 у справі № 288/162/19-ц (провадження № 61-11750св19) викладено правовий висновок, що суди відповідно до статей 149, 150 ЦПК України не можуть застосовувати як спосіб забезпечення позову заборону дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України, оскільки такий захід не передбачений цивільним процесуальним законом.

Враховуючи викладене, суд не вбачає правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Керуючись статтями 149, 150, 153, 259-261, 353-355 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони перетинання державного кордону неповнолітньому ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в напрямку виїзду з України у супроводі матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , чи інших осіб за її дорученням, без нотаріальної згоди на те батька дитини ОСОБА_1 .

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала суду може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали суду складено та підписано 11.09.2025

Суддя С.О. Чекулаєв