Рішення № 130144719, 11.09.2025, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа №752/21572/24

Провадження № 2/752/1256/25

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

11.09.2025 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Чекулаєва С.О.,

секретаря судового засідання Пастух З.Ф., Шевченко В.В.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН»

про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди

за участю:

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: адвоката Якимчука Михайла Миколайовича (ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АІ №1643812 від 27.09.2024)

представника відповідача: Теплюка Владислава Сергійовича (ордер на надання правничої допомоги серія АА №1555131 від 19.03.2025)

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 (надалі за текстом також - позивач) в інтересах яких діє представник - адвокат Якимчук Михайло Миколайович, звернувся до суду з позовом до ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН» (надалі за текстом також - відповідач або підприємство) з такими позовними вимогами:

-визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення №64-к від 02.09.2024, згідно якого ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника Управління внутрішнього аудиту ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН» в зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України;

-поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління внутрішнього аудиту ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН» з 03.09.2024;

-стягнути з ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.09.2024 по дату ухвалення судового рішення з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті;

-стягнути з ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 237 150,54 гривень 54 копійки;

-стягнути з ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000,00 гривень.

1.1. Стислий виклад позиції позивача

Позовні вимоги мотивовані тим, що 02.09.2024 позивач був звільнений з посади начальника Управління внутрішнього аудиту ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН» в зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Як стверджує позивач, його звільнення було здійснене з порушеннями положень частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України, оскільки відповідач не вжив заходів спрямованих на реальне працевлаштування позивача, не запропонувавши йому всі наявні вакантні посади, а також не дотримався вимог попередження працівника про звільнення не пізніше ніж за два місяці до дати такого звільнення.

Окрім цього позивач вказує, що порушення відповідачем його законних прав у сфері трудових правовідносин, призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, що вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права у суді.

Позивач зазначає, що позбавлення його законного джерела доходу та засобів до існування призвело до тривалого емоційного напруження, а тому розмір компенсації завданої моральної шкоди, який на думку позивача, відповідатиме засадам розумності та справедливості, повинен становити розмір його заробітної плати за останні два місяці, тобто у сумі 237 150,54 гривень.

1.2. Стислий виклад позиції відповідача

У поданому відзиві представник ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН» вказує на законність звільнення ОСОБА_1 , що було здійснене у зв`язку із запровадженням змін умов праці на підприємстві, в межах повноважень директора підприємства, з дотриманням вимог, щодо попередження працівника про зміну умов праці та про скорочення посади яку займав позивач.

Зокрема, представник відповідача посилається на положення статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного часу», згідно якої у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 КЗпП України повинно бути здійснено не пізніше запровадження таких умов без дотримання двомісячного строку попередження про зміну таких умов до дня їх запровадження.

Окрім цього, представник відповідача стверджує, що підприємство неодноразово зверталося до позивача з пропозицією перевести його на посаду заступника начальника Управління утримання майна, яка відповідала спеціальності і кваліфікації ОСОБА_1 та включала аналогічні посадові та функціональні обов`язки, які він виконував на попередній посаді, проте згоди позивача на таке переведення не отримало.

Відповідач вказує, що позивачу, до його звільнення, була запропонована лише одна вакантна посада заступника начальника Управління утримання майна, оскільки на всі інші посади було переведено інших працівників підприємства.

Заявлена позивачем моральна шкода, на думку відповідача, не підлягає відшкодуванню, оскільки підприємство вже після звільнення позивача неодноразово надавало йому пропозиції повторного працевлаштування, від яких ОСОБА_1 відмовлявся.

Також відповідач навав суду свій розрахунок середньоденної заробітної плата позивача яка становить 4860,78 гривень.

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що при звільнені позивача ним були виконані усі вимоги законодавства, а тому, у задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі.

1.4.Процесуальні дії у справі

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2024 головуючим суддею у справі визначений суддя Голосіївського районного суду міста Києва Чекулаєв С.О.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 15.10.2024 позовну заяву залишено без руху.

Враховуючи, що позивач отримав ухвалу суду про залишення позовної заяви без руху лише 10.01.2025, заява про усунення недоліків було подана 14.01.2025.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 15.01.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження; підготовче судове засідання призначене на 20.03.2025.

20.03.2025 закрите підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 01.07.2025.

01.07.2025 в судовому засіданні оголошено перерву до 19.08.2025.

У судовому засіданні 19.08.2025 суд дослідив зібрані у справі докази, вислухав та оцінив виступи учасників справи та оголосивши про перехід до стадії ухвалення судового рішення, повідомив час його ухвалення та проголошення, з врахуванням періоду перебування судді у відпустці - 11.09.2025.

2.Мотивувальна частина

2.1.Фактичні обставини, встановлені судом

З 09.09.2022 ОСОБА_1 працював на посаді начальника Управління внутрішнього аудиту ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН».

Згідно наказу ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН» №110 від 14.08.2024 було затверджено нову організаційну структуру підприємства, яка передбачала виведення із штатної структури підприємства Управління внутрішнього аудиту.

Наказом ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН» №113 від 26.08.2024 був затверджений новий штатний розпис підприємства, який вводився в дію з 01.09.2024 і згідно якого, із штатного розпису підприємства, була виключена посада начальника Управління внутрішнього аудиту, яку обіймав позивач.

27.08.2024 ОСОБА_1 був письмово повідомлений про скорочення його посади - начальника Управління внутрішнього аудиту, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці в ДЕРЖАВНОМУ ПІДПРИЄМСТВА «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН».

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці від 27.08.2024 ОСОБА_1 , у відповідості до частини третьої статті 49-2 КЗпП України, було запропоновано вакантну посаду заступника начальника Управління утримання майна ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН» від переведення на яку позивач відмовився.

Як вбачається з Посадової інструкції заступника начальника Управління утримання майна ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН», затвердженої директором підприємства 26.08.2024, до завдань та обов`язків заступника начальника Управління утримання майна, серед іншого, належить: здійснення перевірки та оцінки ефективності використання матеріальних цінностей та майна; встановлення відповідності проведених операцій чинним правилам, процедурам і стандартам у господарській діяльності та використання майна; забезпечення повного документування виявлених недоліків у використанні майна підприємства та невідкладне інформування про це керівництва; участь у проведенні внутрішнього аудиту підприємства.

Окрім цього, у Положенні про Управління утримання майна ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН», затвердженого директором підприємства 26.08.2024, до функцій Управління, серед іншого належить: в межах повноважень, участь у здійсненні внутрішнього аудиту підприємства; здійснення перевірок та оцінки ефективного використання матеріальних цінностей та майна підприємства; забезпечення документування недоліків, виявлених в процесі експлуатації адмінбудівлі та майна, що належить підприємству.

Згідно наказу ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН» №64-к від 02.09.2024 ОСОБА_1 був звільнений з посади начальника Управління внутрішнього аудиту підприємства в зв`язку з відмовою від продовження роботи у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

На підставі листа-відповіді ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН» вих.№1671/8-11 від 30.09.2024 на адвокатський запит вих.№18-09/1 від 18.09.2024, суд встановив, що станом на 27.08.2024 в штатному розписі підприємства вакантними були такі посади: Начальник відділу логістики; Заступник начальника відділу логістики; Начальник відділу закупівель та договірної роботи; Заступник начальника відділу закупівель та договірної роботи; Головний фахівець відділу закупівель та договірної роботи; Службовець на складі відділу закупівель та договірної роботи; Начальник відділу діловодства та контролю; Заступник начальника відділу діловодства та контролю; Провідний юрисконсульт Управління правового забезпечення; Начальник юридичного відділу Управління правового забезпечення; Заступник начальника юридичного відділу Управління правового забезпечення; Начальник управління утримання майна; Заступник начальника управління утримання майна; Комендант управління утримання майна; Електромонтер управління утримання майна; Столяр управління утримання майна; Прибиральник службових приміщень управління утримання майна; Двірник управління утримання майна; Охоронник управління утримання майна; Начальник відділу автотранспорту; Водій легкового автомобіля відділу автотранспорту; Фахівець планово-економічного відділу (тимчасово на період перебування основного працівника у відпустці для догляду за дитиною); Укладальник - пакувальник виробничого підрозділу; Начальник відділу кадрів Управління кадрового забезпечення та зв`язків з громадськістю; Головний фахівець відділу кадрів Управління кадрового забезпечення та зв`язків з громадськістю; Заступник керівника Вінницької філії (тимчасово на період перебування основного працівника у лавах Збройних Сил України); Фахівець І категорії Волинської філії; Охоронника Волинської філії (тимчасово на період перебування основного працівника у лавах Збройних Сил України); Агент з ідентифікації (ідентифікатор тварин) Івано-Франківської філії; Фахівця І категорії Київської філії (тимчасово на період перебування основного працівника у відпустці для догляду за дитиною); Фахівця І категорії Львівської філії (тимчасово на період перебування основного працівника у відпустці для догляду за дитиною); Фахівця ІІ категорії Львівської філії (тимчасово на період перебування основного працівника у відпустці для догляду за дитиною); Фахівця Львівської філії (тимчасово на період перебування основного працівника у відпустці для догляду за дитиною); Керівник Рівненської філії; Бухгалтера ІІ категорії (з дипломом магістра) Хмельницької філії (тимчасово на період перебування основного працівника у відпустці для догляду за дитиною); Керівник Херсонської філії; Фахівця Чернівецької філії (тимчасово на період перебування основного працівника у відпустці для догляду за дитиною).

Суд встановив, що у період з жовтня 2024 року по березень 2025 року відповідач, у відповідності до положень статті 42-1 КЗпП України, пропонував позивачу низку посад для його повторного прийняття на роботу, зокрема:

1)посаду фахівця Чернівецької філії (пропозиція від 11.10.2024 вих.№1812/Н-02) від якої позивач відмовився;

2)посади фахівця Планово-економічного відділу Головного офісу, укладальника-пакувальника Виробничого підрозділу, заступника керівника Вінницької філії, фахівця І категорії Волинської філії, агента з ідентифікації Івано-Франківської філії, фахівця І категорії Київської філії, фахівця І категорії Львівської філії, фахівця ІІ категорії Львівської філії, фахівця Львівської філії, керівника Рівненської філії, бухгалтера ІІ категорії Хмельницької філії, керівника Херсонської філії (пропозиція від 28.10.2024 вих.№1911/Н-02) від яких позивач відмовився;

3)заступника керівника Одеської філії (пропозиція від 04.11.2024 вих.№1947/Н-02) від якої позивач відмовився;

4)начальника Відділу інформаційних технологій Головного офісу (пропозиція від 08.11.2024 вих.№1997/Н-02) від якої позивач відмовився;

5)заступника начальника Відділу інформаційних технологій Головного офісу (пропозиція від 12.11.2024 вих.№2003/Н-02) від якої позивач відмовився;

6)фахівця Черкаської філії (пропозиція від 25.11.2024 вих.№2140/Н-02) від якої позивач відмовився;

7)фахівця І категорії Черкаської філії (пропозиція від 13.11.2024 вих.№2037/Н-02) від якої позивач відмовився;

8)провідного бухгалтера Відділу бухгалтерського обліку Головного офісу (пропозиція від 12.12.2024 вих.№2245/Н-02) від якої позивач відмовився;

9)бухгалтера І категорії (пропозиція від 17.12.2024 вих.№2281/Н-02) від якої позивач відмовився;

10)провідного інженера з комп`ютерних систем Відділу інформаційних технологій Головного офісу (пропозиція від 20.12.2024 вих.№2295/Н-02) від якої позивач відмовився;

11)заступника керівника Миколаївської філії (пропозиція від 07.01.2025 вих.№53/Н-02) від якої позивач відмовився;

12)фахівця ІІ категорії Чернівецької філії (пропозиція від 10.01.2025 вих.№63/Н-02) від якої позивач відмовився;

13)заступника начальника Управління утримання майна Головного офісу, фахівця ІІ категорії Волинської філії, фахівця І категорії Полтавської філії (пропозиція від 22.01.2025 вих.№149/Н-02) від яких позивач відмовився;

14)фахівця І категорії Миколаївської філії (пропозиція від 23.01.2025 вих.№167/Н-02) від якої позивач відмовився;

15)водія легкового автомобіля Відділу автотранспорту Головного офісу (пропозиція від 27.01.2025 вих.№176/Н-02) від якої позивач відмовився;

16)посади оператора комп`ютерного набору І категорії Волинської філії, фахівця ІІ категорії Полтавської філії (пропозиція від 03.02.2025 вих.№222/Н-02) від яких позивач відмовився;

17)посади провідного фахівця Київської філії, інспектора з ідентифікації та реєстрації тварин Київської філії, агента з ідентифікації Івано-Франківської філії, інспектора з ідентифікації та реєстрації тварин Львівської філії, агена з ідентифікації Одеської філії, головного фахівця Відділу діловодства та контролю (пропозиція від 24.02.2025 вих.№345/Н-02) від яких позивач відмовився;

18)посади агента з ідентифікації (ідентифікації тварин) Волинської філії, агента з ідентифікації (ідентифікації тварин) Дніпропетровської філії, агента з ідентифікації (ідентифікації тварин) Житомирської філії, агента з ідентифікації (ідентифікації тварин) Закарпатської філії, агента з ідентифікації (ідентифікації тварин) Запорізької філії, агента з ідентифікації (ідентифікації тварин) Кіровоградської філії, агента з ідентифікації (ідентифікації тварин) Львівської філії, агента з ідентифікації (ідентифікації тварин) Миколаївської філії, агента з ідентифікації (ідентифікації тварин) Полтавської філії, агента з ідентифікації (ідентифікації тварин) Сумської філії, агента з ідентифікації (ідентифікації тварин) Тернопільської філії, агента з ідентифікації (ідентифікації тварин) Харківської філії, фахівця І категорії Хмельницької філії, агента з ідентифікації (ідентифікації тварин) Хмельницької філії, агента з ідентифікації (ідентифікації тварин) Черкаської філії, агента з ідентифікації (ідентифікації тварин) Чернівецької філії (пропозиція від 05.03.2025 вих.№463/Н-02) від яких позивач відмовився;

19)посади фахівця І категорії Закарпатської філії, бухгалтера І категорії Закарпатської філії, фахівця ІІ категорії Хмельницької філії (пропозиція від 06.03.2025 вих.№470/Н-02) від яких позивач відмовився.

В судовому засіданні позивач не заперечував проти отримання ним вказаних вище пропозицій від ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН» про поворотне прийняття на роботу.

Як вбачається з довідки про застраховану особу з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5 ОСОБА_1 з вересня 2024 року був працевлаштований до ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ФІНАНСОВА ЖИТЛОВА КОМПАНІЯ».

2.2. Мотиви, з яких виходить суд при ухвалені рішення та застосовані норми права

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У справі, що розглядається спір виник щодо дотримання відповідачем, як роботодавцем, порядку звільнення позивача у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці на підприємстві.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

Як вказано у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суд зобов`язаний з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

На підставі наявних матеріалів справи суд встановив, що зміни в організації виробництва і праці ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН» дійсно мали місце, що підтверджується наказами підприємства №110 від 14.08.2024 «Про затвердження нової організаційної структури» та №113 від 26.08.2024 «Про затвердження штатного розпису ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН».

Зокрема суд встановив, що з організаційної структури підприємства було виключено Управління внутрішнього аудиту, а також зі штатного розпису підприємства було скорочено посаду начальника Управління внутрішнього аудиту, яку обіймав позивач.

Слід зазначити, що відповідно до правової позиції щодо застосування норм матеріального права у тотожних правовідносинах, викладеної у постанові Верховного Суду від 07.08.2019 в справі № 367/3870/16-ц (провадження № 61- 38248св18) суд не вирішує питання щодо доцільності змін в організації виробництва і праці та наступного скорочення штату працівників, так як вирішення вказаних питань належить до виключної компетенції роботодавця (власника або уповноваженого ним органу).

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв?язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв?язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Суд встановив, що 27.08.2024 ОСОБА_1 був письмово повідомлений про скорочення його посади - начальника Управління внутрішнього аудиту, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці в ДЕРЖАВНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН».

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці від 27.08.2024 ОСОБА_1 , у відповідості до частини третьої статті 49-2 КЗпП України, було запропоновано вакантну посаду заступника начальника Управління утримання майна ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН» від переведення на яку позивач відмовився.

Позивач стверджує, що відповідачем було допущене порушення вимог частини першої статті 49-2 КЗпП України, щодо попередження про звільнення не пізніше ніж за два місяці до дати звільнення.

Суд погоджується, з таким твердженням позивача та зазначає, що частину першу статті 49-2 КЗпП України слід застосовувати разом із положеннями частини четвертої статті 49-2 КЗпП України, відповідно до якої вимоги частин першої - третьої цієї статті не застосовуються до домашніх працівників, до працівників, які вивільняються у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, пов`язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період, а також у зв`язку з неможливістю забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Водночас суд зазначає, що для працівників підприємств, установ, організацій, в яких зміни в організації виробництва і праці не пов`язані із виконанням мобілізаційних завдань, які продовжують роботу під час воєнного стану і не залучаються до мобілізаційних заходів, вимоги частин першої - третьої статті 49-2 КЗпП застосовуються у повному обсязі.

Суд вважає необгрунтованим посилання відповідача на положення частини другої статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки, вказані положення стосуються повідомлення працівника, у період дії воєнного стану, про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України.

В свою чергу, частина третя статті 32 КЗпП України стосується змін істотних умов праці пов`язаних із системою та розмірами оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад. Стаття 103 КЗпП України стосується виключно змін діючих умов оплати праці в бік погіршення.

Таким чином, у випадку вивільнення працівників під час дії воєнного стану у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, не пов`язаними із виконанням мобілізаційних завдань, застосовується порядок, передбачений Главою ІІІ-А КЗпП, тобто про наступне вивільнення працівника відповідач був зобов`язаний персонально попередити позивача не пізніше ніж за два місяці до дати такого вивільнення.

Здійснивши попередження ОСОБА_1 27.08.2024, тобто за п`ять днів до дати звільнення, відповідач порушив вимоги частини першої статті 49-2 КЗпП України,

Стосовно твердження позивача, про те, що відповідач не виконав вимог частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України та не вжив заходів спрямованих на реальне працевлаштування позивача суд зазначає наступне.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Суд встановив, що одночасно з попередженням про звільнення відповідач запропонував ОСОБА_1 лише одну посаду заступника начальника Управління утримання майна ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН», в той час як згідно листа-відповіді ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН» вих.№1671/8-11 від 30.09.2024 на адвокатський запит вих.№18-09/1 від 18.09.2024 вбачається наявність інших вакантних посад на підприємстві.

Суд зазначає, що при вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв?язку із змінами в організації виробництва і праці, необхідно виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов?язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов?язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов?язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов?язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з?явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Суд відхиляє твердження представника відповідача про відсутність інших вакантних посад на підприємстві окрім посади заступника начальника Управління утримання майна, оскільки таке твердження спростовується інформацією викладеною у листі ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН» вих.№1671/8-11 від 30.09.2024, а також тим, що у період з жовтня 2024 року по березень 2025 року відповідач, у відповідності до положень статті 42-1 КЗпП України, пропонував позивачу низку посад для його повторного прийняття на роботу, що свідчить про те, що на ці посади не були переведенні інші працівники підприємства і вони залишалися вакантними.

Таким чином, суд дійшов до висновку про недотримання відповідачем вимог частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України при звільненні позивача.

Враховуючи викладене суд зазначає, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Суд вважає, що у разі скорочення посади (штату), на якій працював незаконно звільнений позивач, для виконання рішення суду відповідач повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу - ввести скорочену посаду, а якщо підприємство, установа, організація реорганізовані - рішення про поновлення працівника на роботі має бути виконано правонаступником. Також, слід зазначити, що у разі виробничої необхідності, роботодавцем можуть бути введені додаткові посади до штатного розпису і вноситися зміни до штатного розпису щодо виведення/введення певних посад.

Що стосується вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушеним прогулом за висновками Верховного Суду про застосування статті 235 КЗпП, що викладені 26.08.2020 у справі № 501/2316/15-ц згідно постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду № 61-37956св18, визнається період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі, чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.95 (надалі за текстом також - Порядок).

Пунктом 2 Порядку передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки про застраховану особу з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5 ОСОБА_1 було нараховано дохід за липень 2024 року (23 робочі дні) у розмірі 120 000,00 гривень та за серпень 2024 року (22 робочих дні) у розмірі 74 960,00 гривень.

Таким чином, розрахунок розміру середньої заробітної плати слід проводити виходячи з середньоденної заробітної плати у розмірі 4 326,44 гривень (120 000,00 + 74 960,00) = 194 960,00 гривень / 45.

Суд визначив, що: у вересні 2024 року (починаючи з 03.09.2024) було 20 робочих днів; у жовтні 2024 року було 23 робочих дні; у листопаді 2024 року був 21 робочий день; у грудні 2024 року було 22 робочих дні; у січні 2025 року було 23 робочих дні; у лютому 2025 року було 20 робочих днів; у березні 2025 року був 21 робочий день; у квітні 2025 року було 22 робочих дні; у травні 2025 року було 22 робочих дні; у червні 2025 року був 21 робочий день; у липні 2025 року було 23 робочих дні; у серпні 2025 року був 21 робочий день; у вересні 2025 року ( до 11.09.2025) було 9 робочих днів.

Загальна кількість робочих днів за період з 03.09.2024 по 11.09.2025 становить 268 днів.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 4 326,44 х 268 = 1 159 485,92 гривень.

Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, за висновками Верховного Суду у постанові Великої Палати від 08.12.2021, викладеними у справі № 9901/407/19, слідуючи усталеній судовій практиці, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу за цими висновками підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню з цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту168.1.1пункту168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену встатті 167 цього Кодексу(за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

За таких обставин з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.09.2024 по 11.09.2025 в сумі 1 159 485,92 гривень з утриманням з цієї суми установлених законодавством України податків і зборів, що має виконати відповідач.

Суд додатково звертає увагу, що відповідно до правової позиції висловленої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №826/808/16 законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в тому числі у зв`язку із працевлаштуванням працівника на іншу роботу.

Щодо стягнення завданої позивачу моральної шкоди у розмірі 237 150,54 гривень суд зазначає наступне.

За визначенням статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суду належить встановити обставини наявності такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, зокрема: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві втрат майнового та немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Поряд із цим в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту завдання позивачу моральної шкоди, а також наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням (бездіяльністю) відповідачів; крім того, позовна заява не містить обставин, з яких виходив позивач при визначенні розміру заявленої до відшкодування шкоди.

Суд бере до уваги, що позивач у вересні 2024 року був працевлаштований на інше підприємство, а тому твердження позивача, щодо втрати нормальних життєвих зв`язків та позбавлення його законного джерела доходу та засобів до існування призвело до тривалого емоційного напруження та переживать не відповідають дійсності.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди нормативно та документально не підтверджуються.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а тому відмовляє в їх задоволенні.

3. Висновки суду

Дослідивши наявні у справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, з урахуванням принципів розумності, пропорційності та справедливості, вирішуючи справу в межах заявлених вимог, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, а саме, щодо визнання незаконним та скасування наказу про звільнення №64-к від 02.09.2024, поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління внутрішнього аудиту ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН» з 03.09.2024 та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 03.09.2024 по дату ухвалення судового рішення у розмірі 1 159 485,92 гривень з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

4.Судові витрати

Згідно пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення моральної шкоди, за які був сплачений судовий збір у розмірі 2 846,00 гривень суд відмовив, такі витрати покладаються на позивача.

Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 гривень суд зазначає наступне.

Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною третьою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Суд приймає до уваги позицію викладену у додатковій Постанові Великої Палати Верховного Суду № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020 загалом, та зокрема щодо обов`язку доведення неспівмірності витрат, які покладаються на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Крім цього, щодо принципу змагальності, який знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частини п`ятої та частини шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) від 27.06.2018, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду № 753/15687/15-ц від 14.11.2018, № 753/15683/15 від 26.09.2018 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду № 910/3929/18 від 18.06.2019.

Суд враховує, що відповідно до частин першої та третьої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, у прохальній частині позову міститься вимога про стягнення з відповідача 30 000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження надання правничої допомоги у визначеному розмірі, до матеріалів справи позивачем долучено:

- копію Договору про надання правничої допомоги №Я51/24 від 18.09.2024, укладеного між АДВОКАТСЬКИМ ОБ`ЄДНАННЯМ «ЛІБЕРАЛ ЛОЄР» та ОСОБА_1 ;

- копія Додаткової угоди №1 до Договору про надання правничої допомоги №Я51/24 від 18.09.2024, згідно якої сторони договору визначили вартість послуг у загальному розмірі 30 000,00 гривень;

- копію Акта наданих послуг №Я51/24-1 від 18.09.2024 на суму 10 000,00 гривень;

- ордер на надання правничої (правової) допомоги адвокатом Якимчуком Михайлом Миколайовичем серії АІ №1643812 від 27.09.2024, виданим АО «ЛІБЕРАЛ ЛОЄР».

- копію платіжної квитанції АТ «УКРСИББАНК» № 191684530 від 27.09.2024 на переказ ОСОБА_1 на рахунок АО «ЛІБЕРАЛ ЛОЄР» грошових коштів у розмірі 10 000,00 гривень.

Відповідач висловив заперечення, що заявлених витрат на правничу допомогу та вказав, що їх розмір підлягає зменшенню, оскільки є завищеним в порівнянні з ринковими цінами у аналогічних справах. Також, представник відповідача вказує, що з аналізу заявленого розміру правничої допомоги вбачається, що представник не надав детального розрахунку наданих послуг, а також не вказав кількості годин, необхідних для виконання доручення свого клієнта на надання правничої допомоги щодо представництва інтересів клієнта у суді першої інстанції.

Відповідач вважає, що: цей трудовий спір є звичайною справою для адвоката, який надає професійну правничу допомогу у трудових спорах; час для направлення одного адвокатського запиту та подання звичайного позову є мінімальним, та не міг зайняти більше 5-ти робочих годин; ціна позову на момент його подання є значно завищеною, були неправильно та необґрунтовано розраховані розмір середньоденного заробітку та розмір моральної шкоди; відповідач не є публічною особою, не обіймає посади державної служби тощо, а тому вирішення цієї справи жодним чином не може вплинути на його репутацію в майбутньому. У розрахунку витрат відсутні такі критерії як «реальність», «розумність», «пропорційність».

Враховуючи викладене при визначенні суми відшкодування, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Таким чином, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених судових витрат, предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також врахувавши поведінку сторони під час розгляду справи, суд вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню до 10 000,00 гривень, що у цій справі відповідає критеріям розумності, співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору.

Керуючись статтями 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 до ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН» про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН» про звільнення №64-к від 02.09.2024, згідно якого ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника Управління внутрішнього аудиту ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН» в зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління внутрішнього аудиту ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН» з 03.09.2024.

Стягнути з ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН» (04116, місто Київ, вулиця Старо-Київська, будинок 10 Г, корпус А; ЄДРПОУ: 32114325) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.09.2024 по 11.09.2025 у розмірі 1 159 485 (один мільйон сто п`ятдесят дев`ять тисяч чотириста вісімдесят п`ять) гривень 92 копійки з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допустити до негайного виконання.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГЕНТСТВО З ІДЕНТИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРАЦІЇ ТВАРИН» (04116, місто Київ, вулиця Старо-Київська, будинок 10 Г, корпус А; ЄДРПОУ: 32114325) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 11.09.2025.

Суддя С. О. Чекулаєв