Рішення № 130135145, 10.09.2025, Запорізький районний суд Запорізької області

Єдиний унікальний номер 317/1131/25

Провадження № 2/317/811/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2025 року м. Запоріжжя

Запорізький районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Сакояна Д.І.

за участі:

секретаря судового засідання Сидоренка І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Карташова Тамара Михайлівна про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року позивач ОСОБА_1 через свого представника, адвоката Харькова Віталія Олександровича, звернувся до Запорізького районного суду Запорізької області з позовом до територіальної громади в особі Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Карташова Тамара Михайлівна про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом.

В обґрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дідусь ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

15.10.2003 ОСОБА_2 склав на ім`я ОСОБА_1 заповіт на все належне йому майно, який був посвідчений заступником голови Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області Бережною Н.М.

Прийняття позивачем спадщини після померлого ОСОБА_2 відбулося шляхом його спільного проживання з померлим, починаючи з 2002 року по день його смерті, в належному померлому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у шестимісячний строк ОСОБА_1 до нотаріуса не звертався, оскільки не знав про наявність заповіту складеного на його користь.

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Карташової Т.М. із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно.

06.06.2024 приватним нотаріусом винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з тим, що не було надано документів, які підтверджують факт прийняття ОСОБА_1 спадщини після померлого дідуся, а також відсутність правовстановлюючих документів на спадковий будинок.

Враховуючи викладене, позивач ОСОБА_1 вимушений звернутись до суду з позовом про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом.

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 06.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні 17.07.2025 пояснив суду, що у період з 2000 по 2004 роки він проживав з дідусем ОСОБА_2 . У цей період він працював, навчався заочно. З ними проживала ОСОБА_3 дружина ОСОБА_2 , вона померла за 4 роки до початку війни. У період з 2000 по 2004 роки він був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , в будинку матері. За вказаною адресою він не проживав через сімейні обставини. Крім матері позивача у дідуся з бабусею були ще діти. Він знав про наявність заповіту, але не подав заяву про прийняття спадщини, оскільки вважав, що спадкове майно і так до нього перейде. На момент смерті дідуся у нього не було сім`ї.

Представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Харьков В.О., у судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити з підстав, які у ньому викладені.

Надалі у заяві від 09.09.2025 адвокат Харьков В.О. просив проводити розгляд справи без участі позивача та його представника, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи представник відповідача територіальної громади в особі Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області у судове засідання не з`явився.

18.03.2025 через канцелярію до суду надійшли письмові пояснення голови Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області Сосуновського В.С. вих. № 01-45/572 від 13.03.2025, за змістом яких за адресою: АДРЕСА_1 дійсно знаходиться житловий будинок з господарськими спорудами. Відповідач не заперечує проти задоволення позову в частині встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що позивач ОСОБА_1 постійно проживав разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з 2002 року по день його смерті та визнання за позивачем права власності на спадкове майно. В частині стягнення з відповідача судових витрат просить відмовити. У зв`язку з неможливістю направити в судове засідання представника, просить розглянути справу без участі представника відповідача.

Повідомлена належним чином про дату, час та місце розгляду справи третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Карташова Тамара Михайлівна у судове засідання не з`явилась, у заяві від 13.03.2025 просила розглянути справу без її участі.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 повідомила суду, що позивач ОСОБА_1 є її другом, вони виросли разом. ОСОБА_2 є дідом ОСОБА_1 . ОСОБА_5 вона знає з дитинства. Він ріс біля діда, доглядав його. Хто ховав діда свідок не пам`ятає.

На запитання представника позивача свідок пояснила, що ОСОБА_1 проживав з дідусем за адресою: АДРЕСА_1 , а вона проживала за адресою: АДРЕСА_2 . Дідусь помер у 2004 році, якщо її не підводить пам`ять. ОСОБА_5 постійно проживав з дідусем до його смерті, доглядав його. Свідок не пам`ятає, щоб ще хтось жив з дідусем.

На запитання суду свідок повідомила, що ОСОБА_1 вона знає з дитинства, вони росли разом. ОСОБА_2 постійно проживав за однією адресою. З дитинства ОСОБА_1 проживав з дідусем, він його виховував. До 2004 року у ОСОБА_5 не було сім`ї. У 2006 році у свідка народилась донька, у ОСОБА_5 сім`ї не було, він жив сам у дідовій хаті. У період з 2000-2004 роки ОСОБА_1 з матір`ю не проживав. ОСОБА_5 ходив до свідка у гості, її колишній чоловік ходив до нього допомагати, вони рили траншеї, заводили воду в будинок, це було у 2002-2003 роках.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила суду, що ОСОБА_1 її колишній сусід. ОСОБА_2 покійний дідусь ОСОБА_5 . Вони виросли в одному селищі. ОСОБА_1 жив з дідусем по АДРЕСА_1 . У період з 2000 по 2004 роки свідок проживала за адресою: АДРЕСА_3 . ОСОБА_1 проживав через дорогу, через 2 будинки від неї. ОСОБА_2 помер 21 рік тому. ОСОБА_5 з дідусем проживали в одному будинку. Свідок постійно бачила як він заходить та виходить у той самий двір. В будинку також проживала бабуся дружина дідуся, вона померла роки 3 тому. Дідусь виростив ОСОБА_5 . ОСОБА_5 потім його доглядав. У період з 2000 по 2004 роки ОСОБА_5 проживав з дідусем, свідок постійно бачила його там. З матір`ю ОСОБА_1 не жив. На момент смерті ОСОБА_2 в будинку жив лише ОСОБА_5 . Дружина дідуся жила або у времянці або в будинку у матері ОСОБА_5 . Будинок матері ОСОБА_5 був поруч сусідній. Свідок не бачила, щоб ОСОБА_5 проживав у матері. У школу він ходів від діда. Потім ОСОБА_5 навчався. Під час навчання він також жив у дідуся, на навчання їздив від нього.

Згідно із ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі, неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши надані докази, допитавши свідків та заслухавши учасників справи, суд встановив наступне.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з приписами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 17.01.2024 Виконавчим комітетом Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис №74 (а.с.26 т. 1).

За змістом інформаційної довідки зі Спадкового реєстру № 75623739 від 30.01.2024 встановлено, що 15.10.2003 ОСОБА_2 склав заповіт, зареєстрований за № 301 (а.с. 27-28 т. 1).

Листом вих. № 01-45/1830 від 30.07.2024 Кушугумська селищна рада Запорізького району Запорізької області повідомила адвоката Харькова В.О. про те, що в селищній раді зберігається другий примірник заповіту, який склав ОСОБА_2 , дата складання заповіту 15.10.2003, реєстровий № 301. Місце проживання заповідача на день посвідчення заповіту: АДРЕСА_1 (а.с. 29 т. 1).

За змістом заповіту від 15.10.2003, посвідченого заступником голови Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області Бережною Н.М., ОСОБА_2 заповів усе належне йому на день смерті майно ОСОБА_1 (а.с. 30-31 т. 1).

Як видно з письмового повідомлення вих. № 731/02-14 від 05.08.2024, приватний нотаріус Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області КраташоваТ.М. повідомляє ОСОБА_1 про надходження його заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , пропонує йому особисто з`явитись до нотаріальної контори для оформлення видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом з належними оригіналами документів, що посвідчують право власності (а.с. 32 т. 1).

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 532/02-31 від 06.06.2024 приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області КраташовоюТ.М. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , а саме на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Таке рішення нотаріуса обґрунтоване тим, що ОСОБА_1 не надав документів, які підтверджують факт прийняття ним спадщини після померлого дідуся, не надав рішення суду про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини. Також було встановлено, що документи, які підтверджують право власності на спадкове майно відсутні (а.с. 33-34 т. 1).

Відповідно до положень ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Приписами ст. 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Положеннями ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст.1233 ЦК України).

Згідно з ч. 1, 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

На виконання ухвали Запорізького районного суду Запорізької області від 27.03.2025 приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Карташовою Т.М. надано засвідчену належним чином копію спадкової справи № 32/2024 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (а.с. 147-176 т. 1).

Матеріали спадкової справи № 32/2024 містять заяви ОСОБА_1 від 06.06.2024, зареєстровані за № 348, 349, про видачу йому свідоцтва про право на спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 дідуся ОСОБА_2 (а.с. 172-173 т. 1).

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень ч. 3 ст. 1268 ЦК України є необхідним встановлення факту постійного проживання спадкодавця і спадкоємця на момент відкриття спадщини.

Так, ч. 1 ст. 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Положення ст. 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у ст. 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться. Для того щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10.11.2021 у справі №572/1774/20.

У постанові від 21.10.2020 у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18) Верховний Суд вказав, що ч. 3 ст. 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).

За змістом ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом довідки № 2311-7001031370 від 28.04.2022 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є внутрішньо переміщеною особою. Зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_5 (а.с. 25 т. 1).

Аналогічні відомості щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 містяться й у довідці про внесення відомостей до Єдиного демографічного реєстру №1656339-2024 від 01.08.2024 (а.с. 23-24 т. 1).

За змістом акту відвідування від 04.09.2024 комісією Комунальної установи «Центр надання соціальних послуг» Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області за результатом відвідування сім`ї, що мешкає в АДРЕСА_1 , зроблено наступні висновки. Згідно підтверджень сусідів ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , які проживають за адресою: АДРЕСА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дійсно проживав та здійснював догляд за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 2002 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 35 т. 1).

Матеріали справи містять копії письмових пояснень ОСОБА_4 від 03.09.2024, ОСОБА_7 від 03.09.2024, ОСОБА_6 від 03.09.2024, які були досліджені судом (а.с. 36-38 т. 1).

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_6 підтвердили факт постійного спільного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_2 на момент відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .

За вказаних обставин суд доходить висновку, що факт постійного спільного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_2 на момент відкриття спадщини знайшов своє доказове підтвердження, відтак ОСОБА_1 відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України прийняв спадщину, що відкрилася після смерті його дідуся.

Суд вважає недоцільним визначати конкретний період спільного проживання спадкоємця зі спадкодавцем, оскільки приписи ч. 3 ст. 1268 ЦК України цього не вимагають.

Відповідно до ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 381817375 від 06.06.2024, відомості щодо житлового будинку АДРЕСА_1 у реєстрах відсутні (а.с. 174 т. 1).

Згідно з приписами ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1)реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2)на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом № 45/5 від 31.10.1975, яка втратила чинність на підставі наказу Мін`юсту № 18/5 від 14.06.1994, підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, є рішення загальних зборів членів колгоспу (зборів уповноважених), письмова згода адміністрації радгоспу або іншого сільськогосподарського підприємства, організації і установи (у випадку відчуження жилого будинку, розташованого на землі, закріпленій за колгоспом, радгоспом або іншим сільськогосподарським підприємством, організацією, установою) про збереження повністю або частково присадибної ділянки за набувачем будинку з визначенням її розміру. Якщо земельні ділянки надаються робітникам, службовцям, пенсіонерам та інвалідам, які проживають у сільській місцевості, таке рішення чи згода затверджується виконавчим комітетом сільської Ради депутатів трудящих.

Додатками № 32 та № 33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих було затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11.03.1985 № 105 у 1985-1988 роках сільськими, селищними, районними Радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних Рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затв. заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31.01.1966, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13.12.1995 № 56, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції).

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

05.08.1992 вперше на законодавчому рівні було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва об`єктів. Тобто до 05.08.1992 не передбачалась процедура введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

З аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію нерухоме майно, збудоване до 05.08.1992, при набутті права власності на такі об`єкти.

Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05.08.1992 індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.

Листом № 6419 від 12.09.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» повідомило адвоката ХарьковаВ.О., що вивченням матеріалів інвентаризаційної справи на об`єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 був зареєстрований на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 03.07.1969, про що було зроблено запис в реєстровій книзі № 7 під № 945. В матеріалах інвентаризаційної справи свідоцтво про право власності № НОМЕР_2 від 03.07.1969 не міститься (а.с. 42 т. 1).

На виконання ухвали Запорізького районного суду Запорізької області Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» надано копії документів, наявних в інвентаризаційній справі (а.с. 192-195 т. 1)

Рішенням виконкому Кушугумської селищної ради депутатів трудящих № 7 від 06.05.1969 вирішено оформити право власності за ОСОБА_2 на домоволодіння, розташоване по АДРЕСА_1 (а.с. 192 т. 1).

Як видно з акту приймання індивідуального будинку від 15.05.1969, комісією вирішено вважати прийнятим в експлуатацію будинок ОСОБА_8 по АДРЕСА_1 (а.с. 193 т. 1).

Матеріали справи містять копію висновку про реєстрацію домоволодіння, за змістом якого домоволодіння по АДРЕСА_1 підлягає реєстрації на праві приватної власності за ОСОБА_2 (а.с. 194 т. 1).

Відповідно до копії довідки про приналежність домоволодіння АДРЕСА_1 право власності на вищевказаний об`єкт нерухомого майна зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 03.07.1969, про що зроблено запис інвентаризаційним бюро в реєстровій книзі № 7 під реєстровим № 945 (а.с. 195 т. 1).

Матеріали справи містять копію технічного паспорта на житловий будинок садибного типу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , виготовлений Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» за матеріалами технічної інвентаризації від 23.04.1969 (а.с. 48-53 т. 1).

Оскільки на час смерті ОСОБА_2 йому належав житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , він увійшов до спадкової маси.

Відповідно до ст. 25, 30, 346 ЦК України, листа Міністерства юстиції України №19-32/319 від 21.02.2005, у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилася і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися в судовому порядку.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом п. 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Системно проаналізувавши докази у справі суд дійшов висновку, що право позивача ОСОБА_1 підлягає захисту в судовому порядку, оскільки йому відмовлено нотаріусом в оформленні права на спадщину і у позасудовому порядку він позбавлений можливості реалізувати своє право на спадщину. За таких обставин вимога позивача про визнання за ним в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 права власності на спадкове майно є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. 3, 12, 13, 19, 23, 76-83, 89, 141, 247, 258-259, 263-265 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 , проживає за адресою: АДРЕСА_7 ) до територіальної громади в особі Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області (коду у ЄДРПОУ 24912102, адреса: 70450, Запорізька область, Запорізький район, с-ще Кушугум, вул. Соборна, буд. 23), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Карташова Тамара Михайлівна (адреса: 69089, м. Запоріжжя, вул. Героїв 37-го батальйону, буд. 65, прим. 28, 43, 45, 48) про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом задовольнити частково.

Встановити факт того, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 , проживає за адресою: АДРЕСА_7 ) постійно проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_8 .

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 , проживає за адресою: АДРЕСА_7 ) право власності на житловий будинок літ. «А-1» (загальна площа 43,4 кв. м, житлова площа 26,8 кв. м) з побутовими та господарчими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.І. Сакоян