Рішення № 130132185, 11.09.2025, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 185/4203/25

Провадження № 2-а/185/27/25

11 вересня 2025 року м. Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Бабія С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справу за адміністративним позовомОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України в особі Дніпропетровського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання дій неправомірними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач через представника адвоката Букура М.Є. за допомогою системи «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України в особі Дніпропетровського управління, яким просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, серії ББА №111673 від 08.04.2025, складену ст. о/у ДУ ДВБ НП України капітаном поліції Бобровицьким В., якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 127-3 КУпАП, зупинити виконання постанови про накладення адміністративного стягнення до ухвалення судом рішення по справі, стягнути з відповідача на користь возивача судові витрати, що складають 1211 грн. 20 коп. судовий збір, 7000 грн. витрати на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що постанова є незаконною, оскільки транспортний засіб Kia Cerato (д.н.з. НОМЕР_1 ) був обладнаний розпізнавальними знаками "Навчальний транспортний засіб" відповідно до п. 24.8 та п. 30.3 "к" ПДР України. Позивач стверджує, що звинувачення у відсутності знаків зліва та справа не відповідає вимогам законодавства, оскільки ПДР не містять такої вимоги, а транспортний засіб мав двосторонній знак на даху, що відповідає п. 30.3 "к" ПДР. Позивач посилається на порушення ст.ст. 251, 280, 283, 284 КУпАП, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 3 ст. 62 Конституції України, а також на постанову Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а.

Відповідач через представника Мітягіну П.А. подав відзив від 25.04.2025 вих. № 30181-2025, у якому заперечував проти позову, стверджуючи правомірність дій капітана поліції Бобровицького В.І. та відповідність постанови вимогам ст. 127-3 КУпАП, п. 24.8, п. 30.3 ПДР, пп. 3, 4 п. 1 розділу IV Наказу МВС №954 від 24.11.2023. Відповідач зазначив, що транспортний засіб не мав розпізнавальних знаків зліва та справа, що зафіксовано на відеозаписі та фотографіях, та заперечив проти стягнення витрат на правничу допомогу, вважаючи їх необґрунтованими.

Позивач подав відповідь на відзив, наполягаючи на незаконності постанови через відсутність у ПДР вимоги щодо розміщення знаків зліва та справа, та підтвердив витрати на правничу допомогу квитанцією №242841658 від 17.04.2025 на суму 7000 грн. та Додатковою угодою №1 до Договору про надання правової допомоги від 16.04.2025.

Відповідач подав клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, стверджуючи, що сума 7000 грн. є неспівмірною через незначну складність справи та розгляд у спрощеному провадженні.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 08.04.2025 о 10 год. 24 хв. у м. Павлоград, вул. Преображенська, 14а, капітаном поліції Бобровицьким В.І. складено постанову серії ББА №111673, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 127-3 КУпАП за порушення п. 24.8, п. 30.3 ПДР та пп. 3, 4 п. 1 розділу IV Наказу МВС №954 від 24.11.2023 через відсутність розпізнавальних знаків зліва та справа на навчальному транспортному засобі Kia Cerato (д.н.з. НОМЕР_1 ). Накладено штраф у розмірі 8500 грн.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Н аведеним конституційним положенням кореспондує частина перша статті 8 Закону України «Про Національну поліцію».

Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР).

Відповідно до частини п`ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Згідно із п. 1.9 ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до вимог п. 30.3.к ПДР, на відповідних транспортних засобах установлюються такі розпізнавальні знаки: «Навчальний транспортний засіб» - рівносторонній трикутник білого кольору з вершиною догори і каймою червоного кольору, в який вписано літеру «Н» чорного кольору (сторона - не менше 200 мм, ширина кайми - 1/10 цієї сторони). Знак розміщується спереду і ззаду на транспортних засобах, що використовуються для навчання водінню (допускається встановлення двостороннього знака на даху легкового автомобіля).

Підпункт «к» пункту 30.3 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1128 від 27.10.2023.

Так, статтею 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Стаття 127-3 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення посадовими особами закладів, їх філій чи інших відокремлених підрозділів, фізичними особами - підприємцями встановленого порядку підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, а саме:-здійснення підготовки, перепідготовки водіїв транспортних засобів особою, яка не має чинного документа спеціаліста з підготовки водіїв транспортних засобів;-допуск осіб, які не склали теоретичний іспит, до практичної підготовки водіїв;-проведення практичної підготовки водіїв з використанням транспортних засобів, обладнаних з порушенням вимог Правил дорожнього руху, або особою, яка позбавлена права керування транспортними засобами, що тягне за собою накладення штрафу від п`ятисот до вісімсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно із п. 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Статтею 222 КУпАП передбачено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, в тому числі передбачені ст. 127-3 КУпАП.

Згідно із п. 2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 127-3 КУпАП виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Відповідно до положень ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11.10.2016 у справі №816/4340/14, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень.

Відповідно до п. 1 розділу 4 Переліку вимог до закладів, що проводять підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, та кваліфікаційних вимог до спеціалістів, які здійснюють таку підготовку, затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України 24 листопада 2023 року № 954, до використання у процесі підготовки, у тому числі практичної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації водіїв, допускаються транспортні засоби, які:

1) відповідають категорії, за якою здійснюється підготовка, у тому числі практична підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації водіїв;

2) є власністю закладу та/або надані йому в користування (розпорядження) у встановленому законодавством України порядку;

3) переобладнані відповідно доПорядку переобладнання транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2010 року № 607, у навчальні транспортні засоби;

4) обладнані відповідно до вимогпункту 24.8розділу 24 Правил;

5) зареєстровані (перереєстровані) відповідно доПорядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2009 року № 1371);

6) пройшли обов`язковий технічний контроль (для транспортних засобів, що підлягають такому контролю відповідно доЗакону України«Про дорожній рух») та щодо яких складено протокол перевірки технічного стану транспортного засобу відповідно доПорядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року № 137, у якому їх визнано технічно справними.

Згідно з п. 24.8 ПДР України транспортні засоби (за винятком мотоциклів, мопедів та квадроциклів), на яких проводиться навчання, повинні мати розпізнавальні знаки "Навчальний транспортний засіб" відповідно до вимогпідпункту "к" пункту 30.3цих Правил. Транспортні засоби (за винятком автобусів), які використовуються для навчання, також повинні бути обладнані додатковими педалями зчеплення (у разі коли конструкція транспортного засобу передбачає педаль зчеплення), акселератора (у разі коли конструкція транспортного засобу допускає можливість обладнання такою педаллю) і гальмування, дзеркалом або дзеркалами заднього виду для спеціаліста з підготовки водіїв.

Відповідно до п. 30.3 «к» ПДР України на відповідних транспортних засобах установлюються такі розпізнавальні знаки: "Навчальний транспортний засіб" - рівносторонній трикутник білого кольору з вершиною догори і каймою червоного кольору, в який вписано літеру "Н" чорного кольору (сторона - не менше 200 мм, ширина кайми - 1/10 цієї сторони). Знак розміщується спереду і ззаду на транспортних засобах, що використовуються для навчання водінню (допускається встановлення двостороннього знака на даху легкового автомобіля).

Термін "розпізнавальні знаки зліва та справа" не передбачений ПДР. Позивач надав фотографії (додаток 7 до позовної заяви), які підтверджують наявність двостороннього знака на даху, а також додаткових знаків на капоті та ляді багажника, що відповідає та перевищує вимоги ПДР. Термін "розпізнавальні знаки зліва та справа" не передбачений ПДР.

Відсутність у ПДР вимоги щодо розміщення знаків зліва та справа, а також наявність у позивача доказів відповідності транспортного засобу вимогам п. 30.3 "к" ПДР свідчать про відсутність події та складу правопорушення, передбаченого ст. 127-3 КУпАП.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а, де зазначено, що недоведені подія та вина особи прирівнюються до доведеної невинуватості.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю за відсутністю події і складу правопорушення. Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, суд має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд враховує, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом, а також правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 під час перегляду справи № 543/775/17, за змістом якої остання відступила від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 (провадження № 21-1410а16), зазначивши, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України Про судовий збір від 08.07.2011 № 3674-VІ (далі також Закон № 3674-VІ), які не передбачають пільг за подання позовної заяви чи скарг у таких правовідносинах.

Згідно з зазначеною вище правовою позицією Верховного Суду, у випадках оскарження постанов у справах про адміністративні правопорушення скаржнику (позивачу) необхідно сплачувати судовий збір, що дорівнює 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 5 частини другої статті 4 Закону № 3674-VІ).

Відповідно до статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі станом на 01.01.2025 дорівнював 3 028,00 грн.

У зв`язку із задоволенням позову з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати на сплату судового збору у розмірі 605 грн 60 коп.

Позивач також просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн.

Відповідач у клопотанні від 22.07.2025 просив відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу, вважаючи їх неспівмірними через незначну складність справи.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу у цій справі, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Так, відповідно до ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»:

- договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

- інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

- представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Ч. 2 та 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень доводить, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.

На підтвердження цих обставин суду надаються договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших понесених стороною витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги. Такі документи повинні бути оформлені у визначеному законом порядку та відповідати критеріям належності, допустимості, достатності та достовірності.

При цьому, покладення обов`язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень ст. 139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

З матеріалів справи вбачається, що в підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано ордер, договор про надання правової допомоги від 16.04.2025, квитанцію №242841658 від 17.04.2025 року про сплату 7000 грн. ФОП ОСОБА_2 .

Суд звертає увагу на додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) де вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Суд також враховує позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 01.02.2023 у справі №160/19098/21, згідно якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

На переконання суду заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу не є співмірною із спором, що розглядався, оскільки предмет спору не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Крім того слід врахувати, що розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

За наведених обставин, суд при визначенні суми відшкодування доходить висновку про присудження позивачу витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2500,00 грн.

Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати по сплаті судового збору у встановленому законом розмірі ТА на професійну правничу допомогу в сумі 2500,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241, 244-246, 255, 286 КАС України, Суд,

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії старшого оперуповноваженого Дніпропетровського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України капітана поліції Бобровицького В.І. щодо складання постанови серії ББА №111673 від 08.04.2025.

Скасувати постанову старшого оперуповноваженого Дніпропетровського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України капітана поліції Бобровицького В.І. серії ББА №111673 від 08.04.2025 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ст. 127-3 КУпАП.

Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст. 127-3 КУпАП відносно ОСОБА_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (вул. Академіка Богомольця, буд. 10, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 40116086) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 605 (шістсот п`ять) грн. 60 коп.та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі та витрати на правничу допомогу у розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн. 00 коп.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Третього апеляційного адміністративного суду через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С. О. Бабій