Ухвала суду № 130122184, 11.09.2025, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/9664/25

Провадження № 2-о/185/331/25

У Х В А Л А

11 вересня 2025 року суддя Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області Головін В.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Павлоградський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) про оголошення фізичної особи померлою -

В С Т А Н О В И В :

25 серпня 2025 року через систему «Електронний суд» до суду звернувся ОСОБА_2 , який дії в інтересах ОСОБА_1 із заявою, в якій просить суд оголосити гр. ОСОБА_3 , відомості про якого зазначені, як батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме місце проживання у 1978 році за адресою: АДРЕСА_1 - померлим.

26 серпня 2025 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею у даній цивільній справі було визначено суддю Головіна В.О.

Ухвалою суду від 29 серпня 2025 року заяву було залишено без руху, оскільки подана без додержання вимог передбачених ЦПК України, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, яка регламентує право на звернення до суду за захистом, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків. У такій формі в цьому пункті втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом. Однак, практика Європейського Суду з прав людини свідчить, що це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності позовних заяв.

Справи про оголошення особи померлою розглядаються судом в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Згідно з ч. 1 ст. 46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

У відповідності до пункту 13постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»громадянин може бути оголошений в судовому порядку померлим у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина.

Системний аналіз вказаних норм дозволяє дійти висновку, що сама по собі відсутність відомостей про місце перебування фізичної особи не може бути підставою для оголошення цієї фізичної особи померлою. Суд повинен мати достатні належні та допустимі докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про смерть громадянина.

В порушення вимог п. 5 ч. 3ст. 175 ЦПК Українизаявником належним чином не обґрунтовано вимоги викладених обставин у заяві та не зазначено та не додано доказів, що підтверджують кожну таку обставину.

Заявник просить суд оголосити ОСОБА_3 померлим, це обумовлено тим, що його син та батько заявниці ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , військовослужбовець в/ч НОМЕР_1 НГУ, під час виконання бойового завдання 29.04.2025 року зник безвісти, а отже виникло питання щодо визначення кола осіб першого ступеню спорідненості для оформлення виплат, передбачених діючим законодавством.

При цьому заявником не зазначено обставини, що загрожували смертю фізичній особі або обставини, що дають підставу припускати її загибель, натомість зазначено, що 1978 році, дідусь заявниці ОСОБА_3 виїхав зі спільної останньої адреси проживання з родиною: АДРЕСА_1 на теперішню територію російської федерації та жодного контакту з бабусею та її родиною не підтримував, і з того часу жодної інформації про його місцезнаходження родині не відомо та враховуючи, що ОСОБА_3 з 1978 року в місці його проживання та будь-якому іншому місці немає відомостей про його перебування, а також враховуючи похилий вік ОСОБА_3 (близько 80 років), обґрунтовано вважає, що існують всі підстави для оголошення гр. ОСОБА_3 померлим.

Крім того, прохальна частина заяви не містить посилання на дату, з якої вважати громадянина померлим, оскільки п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року передбачено, що у справах про оголошення особи померлим суд визнає днем смерті громадянина, оголошеного померлим, день його гаданої смерті, якщо він пропав без вісті за обставин, які загрожували смертю або давали підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку, а в інших випадках днем смерті вважається день набрання законної сили рішення суду про оголошення громадянина померлим.

Також заява не містить дати народження особи, яку необхідно оголосити померлою, не містить вимоги відносно того, яке місце смерті особи необхідно визначити судом.

Визнання особи померлою є крайньою мірою та потребує встановлення всіх об`єктивних обставин, що стали передумовою для такого звернення, з метою уникнення в подальшому негативних наслідків щодо переходу майнових прав особи, оголошеної померлою, у разі її появи. Обов`язок щодо доказування обставин, яку заявник просить оголосити померлою, у місці її постійного проживання, покладається чинним законодавством України саме на заявника.

Підставами для визнання фізичної особи померлою є сукупність юридичних фактів, до яких включаються: відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання. При цьому слід мати на увазі, що у фізичної особи може бути декілька місць проживання, тому відповідні дані повинні перевірятись за всіма відомими місцями проживання цієї особи; відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі відомості. Встановлення цих обставин відбувається шляхом надіслання запитів до житлово-експлуатаційних організацій, органів внутрішніх справ, органів місцевого самоврядування, за місцем роботи, за останнім місцем проживання відсутнього; сплив трирічного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної особи; наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи померлої.

Обов`язок щодо доказування обставин, що підтверджують відсутність відомостей про місце перебування особи, яку заявник просить оголосити померлою, у місці її постійного проживання протягом трьох років, покладається чинним законодавством України саме на заявника.

Саме така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.03.2018 року у справі № 638/18251/16-ц.

Однак, заявник не наводить доказів, які підтверджують, що останнє місце проживання/перебування ОСОБА_3 є адреса АДРЕСА_1 (акти з місця проживання тощо).

Крім того, до заяви не додано документ, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону (ч.4 ст. 177 ЦПК України).

Таким чином, заявнику запропоновано сплатити судовий збір в розмірі 484,48 грн. та надати суду документ,що підтверджуєсплату судовогозбору.

Судом надано строк для усунення недоліків заяви, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвала про залишення заяви без руху від 29 серпня 2025 року направлена представнику заявника - адвокату Бервено О.М. в електронний кабінет, що підтверджується довідкою про направлення електронного документу. Документ був доставлений до електронного кабінету представника заявника адвоката Бервено О.М. 29 серпня 2025 року, відповідно довідки про доставку електронного документу.

Протягом встановленого судом десятиденного строку вказані в ухвалі суду недоліки не усунуто. Клопотань пропродовження процесуального строку, встановленого судом, для усунення недоліків заяви відповідно до ст.127 ЦПК України суду не подано.

Одночасно, суд зауважує, що відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд зазначає, щодоступ до правосуддя в контексті пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободта прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

Таким чином,доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання заявником певного процесуального алгоритму, що в даному випадку передбачений ЦПК України.

Оскільки процесуальним законом чітко встановлені вимоги до оформлення заяви, судом в ухвалі про залишення позову без руху наголошено на необхідності усунення конкретних недоліків заяви, а заявник, отримавши та ознайомившись із такою ухвалою,у наданий судом термін вказані недоліки не усунув, томузаяву суд вимушений вважати неподаною і повернути заявнику, відповідно довимог ст. 185 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Одночасно із цим суд вважає за необхідне роз`яснити заявнику, щоповернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Керуючись ст. ст. 185, 260, 261, 353-355 ЦПК України, суддя -

П О С Т А Н О В И В :

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Павлоградський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) про оголошення фізичної особи померлою - повернути заявнику.

Повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання до Дніпровського апеляційного суду апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвалу не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Ухвала знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Cуддя: В. О. Головін