Рішення № 130120588, 05.09.2025, Кременецький районний суд Тернопільської області

Справа №601/1238/25

Провадження № 2/601/438/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2025 року м. Кременець

Кременецький районний суд Тернопільської області в складі

головуючого Мочальської В.М.,

за участю секретаря судового засідання Домінської І.В.,

представника позивача Кураш С.А.,

представника відповідача адвоката Кірюшина А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременці в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

УСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося із вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на їхню користь заборгованість за договором позики №04709-07/2023 від 26.07.2023 у розмірі 26390 грн., з яких 5200 грн прострочена заборгованість за тілом кредиту, 21190 грн прострочена заборгованість за сумою відсотків, а також вирішити питання судових витрат.

В обгрунтування позову вказувало, що між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №04709-07/2023 від 26.07.2023 . У зв`язку із невиконанням своїх зобов`язань утворилась заборгованість у розмірі 26390 грн.

29.01.2024 року між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу №29012024-1про відступлення права вимоги за договором позики №04709-07/2023 від 26.07.2023.

Ухвалою суду від 25 квітня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судовий розгляд на 22 травня 2025 року.

Ухвалою суду від 28 квітня 2025 року виправлено описку у резолютивній частині ухвали суду про відкриття провадження.

Ухвалою суду від 05 вересня 2025 року відмовлено позивачу у витребуванні інформації у АТ КБ «ПриватБанк».

Ухвалою суду від 22 травня 2025 року визнано обов`язковою явкою представника позивача та розгляд справи відкладено.

30 травня 2025 року від представника позивача Кураш С.А. надійшла заява про долучення до матеріалів справи доказів.

02 липня 2025 року від представника позивача Кураш С.А. надійшла заява про долучення до матеріалів справи доказів.

03 липня 2025 року від представника відповідачки Кірюшина А.А. надійшло заперечення щодо долучення доказів представника позивача від 02.07.2025.

Ухвалою суду від 01 вересня 2025 року відмовлено позивачу у витребуванні доказів.

Ухвалою суду відмовлено представнику позивача у долученні до матеріалів справи доказів.

З вказаним позовом представник відповідачки адвокат Кірюшин А.А. не погодився, подав відзив, в якому просить у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити.

В доводах відзиву зазначає, що позивачем не доведено укладення спірного договору позики, а саме кредитний договір з боку позивача підписано за допомогою факсимільного відображення підпису посадової особи та печатки підприємства. У порушення положень ч.3 ст.207 ЦК України матеріали справи не містять письмової згоди сторін, у якій містяться зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, що дає підстави стверджувати про порушення форми укладення кредитного договору, а отже його неукладеність. Позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження дій відповідачки, спрямованих на укладення кредитного договору (реєстрація в ІТС, надсилання позивачем одноразового ідентифікатора, використання його як підпису для укладення кредитного договору тощо). Позивачем не надано належних та допустимих доказів передання грошових коштів позивачем відповідачці.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала позов з підстав, наведених у ньому.

Представник відповідачки ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав з підстав, зазначених ним у відзиві.

В судовому засіданні встановлено, що 26.07.2023 між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ОСОБА_1 укладено договір позики №04709-07/2023, за умовами якого ТОВ надало відповідачці фінансовий кредит на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідачка зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно Довідки про ідентифікацію підтверджується номер телефону позичальника, те, що ідентифікатор введено 26.07.2023, тобто в день укладання договору позики, одноразовий ідентифікатор W7026, який відповідає підписаному в договорі позики від 26.07.2023 №04709-07/2023.

ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, надавши відповідачці позику у розмірі 5200,00 гривень, що встановлений договором і підтверджено листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 28.03.2025 року № 3426_250328153911 стосовно перерахування 26.07.2023 коштів на суму 5200,00 гривень на НОМЕР_1 , яка вказана самим позичальником ОСОБА_1 в п.1.6 Договору позики.

29.01.2024 між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір факторингу № 29012024-1, у відповідності до умов якого ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» передало ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» належні йому права вимоги до боржників, у тому числі і до ОСОБА_1 згідно Витягу з реєстру божників до договору факторингу № 29012024-1 від 29.01.2024 у розмірі 26390 гривень.

Звертаючись з позовом позивач зазначав, що укладення договору позики підтверджено належними та допустимим доказами, зобов`язання за кредитним договором не виконувалось належним чином, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідачки. Також підтверджено перехід права вимоги за договором позики №04709-07/2023 від 26.07.2023 до позивача.

Проте, суд не може погодитись з таким твердженням позивача з огляду на наступне.

У відповідності до статті 6ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей626,628ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першоюстатті 638ЦК Українивстановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина другастатті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексівУкраїни може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205,207 ЦК України).

Згідно ст.1046ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно вимог ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до положень ч.1ст.1049ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із пунктами 5, 6 частини першої статті 3Закону України«Про електроннукомерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11Закону України«Про електроннукомерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11Закону України«Про електроннукомерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномустаттею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначенимстаттею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (пункт 12статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Стаття 12Закону України«Про електроннукомерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Зазначений договір є публічним договором приєднання.

Згідно із частиною першоюстатті 633ЦК Українипублічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістомстатті 634 цього Кодексудоговором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються товариством, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим товариство має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей633,634ЦК Україниможна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У рішенні від11.07.2013№7-рп/2013Конституційний СудУкраїни вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Відповідно до ч.4ст.42Конституції Українидержава захищає права споживачів.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1ст.3ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах.

Відповідно до ч. 1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, згідно з ч.1 ст.76, ч. 1 ст.77та ст.80ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 89ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Позивачем до суду надані докази щодо укладення договору про надання споживчого кредиту, а саме: копія договору позики №04709-07/2023 від 26.07.2023, де зазначено, що їх підписання здійснено клієнтом за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Вивчивши наявні у справі письмові докази суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які підтверджують факт укладення спірного кредитного договору, видачі відповідачу кредитних коштів у розмірі 5200 грн., зокрема доказів відкриття на ім`я відповідача рахунку, виписки по даному рахунку, який і мав би підтвердити рух грошових коштів, наявність або відсутність заборгованості.

Розрахунок заборгованості, без надання доказів отримання кредитних коштів відповідачем, не може бути належним, допустимим та достатнім доказом наявності та розміру заборгованості, адже будь-яких доказів перерахування кредитних коштів на картку чи на рахунок відповідача позивачем не надано, і нічим іншим не підтверджується. При цьому, його правильність з наданих до матеріалів справи доказів неможливо перевірити.

Зазначений узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду по справах: № 191/3566/17 від 13.08.2020; № 372/223/17 від 06.05.2020; № 703/3063/18 від 27.03.2020; № 205/7263/18 від 20.03.2020; № 755/18920/18 від 29.01.2020.

Відповідно до ч.1ст.512ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Положеннями ст.ст.1077,1078ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

З урахуваннямтого,що вматеріалах справивідсутні доказиукладання звідповідачем вказаноговище договорупозики,отримання відповідачемкредитних коштівта інформаціїпро належністьвідповідачці платіжноїкартки,а такожпідтвердження зарахуваннягрошових коштіву розмірі5200грн.від ТОВ«СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» а самена картку ОСОБА_1 ,суд вважає,зо міжТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ОСОБА_1 відсутні договірні зобов`язання.

Враховуючи те, що за відступленням права вимоги новий кредитом набуває таких самих прав як і первісний, відсутні підстави для стягнення заборгованості за договором позики №04709-07/2023 від 26.07.2023 у зв`язку із недоведенням позовних вимог.

За вказаних обставин, в позові позивачу слід відмовити.

Згідно ч.1ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 12, 81, 264-265, 268, 280-289 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором -відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду учасниками справи подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»,код ЄДРПОУ 35234236; місцезнаходження: м.Львів, вул.Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус, 4-й поверх.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник відповідачки: адвокат Кірюшин Артем Андрійович, адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Повний текст рішення складено 05.09.2025 .

Головуючий