Рішення № 130091747, 01.09.2025, Іванківський районний суд Київської області

Справа №366/813/25

Провадження №2/366/453/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

/заочне/

1 вересня 2025 року Іванківський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Гончарука О.П.,

за участю секретаря Іванової І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в селищі Іванків у порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Голуб Тетяна Іванівна до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

26 березня 2025 року до Іванківського районного суду Київської області подано вказану позовну заяву, у якій позивач просить:

стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОПП НОМЕР_2 , аліменти на утримання неповнолітньої доньки. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дати подачі позовної заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття;

стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОПІ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОПП НОМЕР_2 аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи стягнення з дати подачі позовної заяви до суду і до досягнення донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , трирічного віку.

В обґрунтування заявлених вимог у позовній заяві зазначено, що з 30.11.2012 року сторони зареєстрували шлюб. Від шлюбу мають дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає з позивачем та перебуває на її утриманні. Відповідач добровільно не надає матеріальної допомоги на утримання дитини. Вважає, що відповідач має можливість сплачувати аліменти на утримання позивача. У зв`язка із зазначеним, а також те, що відповідач працездатний, інших стягнень з нього не проводиться, має змогу сплачувати аліменти на її утримання та утримання дитини, позивач звернулася до суду з позовною заявою про стягнення аліментів.

Враховуючи, що відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України справа про стягнення аліментів є малозначною, вона розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, встановленому статтею 274 ЦПК України.

Після виконання судом вимог частини шостої статті 187 ЦПК України, ухвалою Іванківського районного суду від 1 квітня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників провадження та призначено до розгляду у судове засідання.

29 квітня 2025 року на електронну пошту суду від відповідача надійшла заява про перенесення розгляду справи та невизнання позову.

21 травня 2025 року на електронну пошту суду від відповідача повторно надійшла заява про перенесення розгляду справи, та не визнання позову.

16 червня 2025 року на електронну пошту суду від відповідача повторно надійшла заява про перенесення розгляду справи, та не визнання позову.

29 серпня 2025 року на електронну пошту суду від відповідача повторно надійшла заява про перенесення розгляду справи, та не визнання позову.

2 вересня 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» від представника позивача адвоката Голуб Т.І. надійшла заява про розгляд справи без позивача та представника позивача, вимоги підтримали, просили задовольнити. Зазначили, що понад п`ять місяців відповідач відкладає розгляд справи у зв`язку зі станом здоров`я, однак у разі відсутності можливості взяти участь у судовому засідання сторони мають право викласти свої міркування з питань визначених у ст. 189, 197 ЦПК України у письмових заявах, поданих до суду, або взяти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку визначеному ст. 212 ЦПК України. Позиція відповідача висловлена у заявах, де останній зазначив, що позов не визнав.

У судове засідання сторони не з`явилися. При цьому позивачем подано заяву про розгляд справи без її участі, позовну заяву підтримує та просить задовольнити у повному обсязі.

Відповідач також подав через канцелярію суду заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку зі станом здоров`я.

За положеннями статті 129 Конституції України, статті 2 ЦПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

За змістом статей 43, 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

Згідно з частиною третьою статті 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 223 ЦПК України).

Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно п.2 ч.2 ст.223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Разом з тим, уст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Так, Європейським судом з прав людини зазначено, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (згідно з рішеннями у справах «Савенкова проти України», № 4469/07 від 02.05.2013, «Папазова та інші проти України», № 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07 від 15.03.2012).

Таким чином, зважаючи на п.5 Рекомендацій від 02.03.2022, передбачена Конституцією України «безперебійність» здійснення правосуддя у разі відкладення та зняття з розгляду справ фактично порушується. Адже відкладення розгляду справи не є її вирішенням по суті.

При цьому, судом завчасно повідомлено відповідача про дату та час судового засідання, неможливість прибуття його до судового засідання не є підставою для відкладення судового засідання, оскільки сторона не позбавлена можливості залучити до участі у справі іншого представника, а доказів неможливості проведення судового засідання без участі відповідача, матеріали справи не містять.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.07.2018 у справі № 927/1091/17.

Крім того, судом також врахований висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/593/17, згідно з яким, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, оскільки судом були створені всі необхідні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав та обов`язків, та було вжито заходів для належного повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, а також зважаючи на те, що розгляд справи неодноразово відкладався, а затягування строку розгляду справи в даному випадку може призвести до порушення прав сторін, суд приходить до висновку можливість продовження розгляду справи без участі відповідача.

У зв`язку з неявкою відповідача та не повідомленням про поважність причин неявки, в порядку, визначеному статтею 280 ЦПК України, зі згоди позивача, суд постановив провести розгляд справи за відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 223 ЦПК України.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскільки сторони у судове засідання не з`явилися, на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з таких підстав.

Як убачається із копії свідоцтва про народження, виданого Іванківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) 19 жовтня 2023 року, серія НОМЕР_3 , актовий запис № 124, ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась ОСОБА_3 . У свідоцтві батьками зазначені: батько ОСОБА_2 , мати ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Частиною другою статті 51 Конституції України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до статей 180 Сімейного кодексу України (далі СК України) батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

З роз`яснень, викладених у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» убачається, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Частиною третьою статті 181, частиною першою статті 183 СК України встановлено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів і ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини (Постанова Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №759/10277/18).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Також, у пункті 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України. Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Відповідно до статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (яка була ратифікована Постановою Верховної Ради України № 89-XII від 27 лютого 1991 року і набула чинності для України 27 вересня 1991 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно із частиною другою статті 3 Конвенції про права дитини, держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (частина друга статті 6 цієї Конвенції).

Також, частинами першою та другою статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із статтею 5 «Рівноправність подружжя» Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом України №475/97-ВРвід 17 липня 1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

Таким чином, визначаючи розмір аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , суд враховує матеріальне становище кожної із сторін спору, а саме те, що малолітня дитина проживає разом з матір`ю, перебуває на її утриманні, відповідно до вимог сімейного законодавства діти мають право на отримання матеріальної допомоги з боку своїх батьків.

Відповідач ОСОБА_2 , батько дитини, є особою працездатного віку, на утриманні немає інших дітей чи непрацездатних батьків, тому в сукупності оцінених судом доказів, та у зв`язку з тим, що відповідач не визнав позовні вимоги, відповідач спроможний надавати матеріальну допомогу на утримання малолітньої дитини.

Отже, аналізуючи вищезазначені обставини та факти, враховуючи принципи об`єктивності та справедливості, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача аліментів на її утримання до досягнення дитиною трьохрічного віку, суд зазначає таке.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджуються свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 від 30.11.2022 року.

Згідно довідки Іванківської селищної ради №699 від 20.03.2025р., убачається, що ОСОБА_1 , 2003 р.н., дійсно проживає за адресою: АДРЕСА_1 , проживає з нею та знаходиться на її повному утриманні неповнолітня дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Згідно із частиною другою статті 91 СК України, жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до частин другої - четвертої статті 84 та статей 86 і 88 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої, четвертої статті 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Право жінки та чоловіка на утримання припиняється з підстав, встановлених пунктами 2 і 4 статті 83, статтями 85, 87 і 89 цього Кодексу (частина третя статті 91 СК України).

Відповідно до частини першої, другої статті 80 СК України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, сімейним законодавством передбачено право матері на утримання батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того чи вони перебувають у шлюбі, вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання суду доказів того, що дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов`язковим, оскільки право на аліменти належить матері незалежно від цієї обставини.

При визначенні розміру аліментів суд враховує, що позивач не працює, оскільки знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, дитина мешкає разом із нею.

Позивач, звертаючись до суду із вимогою про стягнення на її утримання аліментів, просить стягнути аліменти у розмірі 1/6 від усіх видів заробітку (доходу) з ОСОБА_2 до досягнення дитиною трьохрічного віку.

Виходячи з принципу розумності та справедливості, визнання відповідачем позовних вимог, а також з урахуванням потреб матері дитини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у щодо стягнення з відповідача аліментів на утримання матері дитини.

Згідно зі статтею 191 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, тому аліменти слід призначити з 26 березня 2025 року, тобто з дня пред`явлення позивачем вказаного позову.

Відповідно до статті 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду у межах суми платежу за один місяць.

Згідно з ч.3 ст.133 Цивільного процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу до матеріалів справи долучено: договір про надання адвокатом послуг №25/03-2025 від 25 березня 2025 року укладеного між адвокатом Голуб Т.І. та ОСОБА_1 , відповідно до якого адвокат бере на себе обов`язки надавати юридичну допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором; додаток до договору про надання правової допомоги від 25 березня 2025 року; детальному описі робіт (надання послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги по договору про надання адвокатських послуг №25/03-2025 від 25 березня 2025 року; акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 25 березня 2025 року; квитанцію до прибуткового касового ордера №25/03-2025 від 25 березня 2025 року прийнято від ОСОБА_1 на підстав договору №25/03-2025 про надання адвокатом послуг в розмірі 4000,0 гривень.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач у справах про стягнення аліментів від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, а також з урахуванням того, що позивачем заявлено дві вимоги про стягнення аліментів за які, відповідно до статті 6 Закону України «Про судовий збір», судовий збір сплачується за кожну вимогу окремо, положень статті 141 ЦПК України, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2422,40 гривень.

Керуючись статтею 51 Конституції України, статтями 80, 84, 91, 180184, 191 СК України, статтею 5 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», пунктах 47, 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», статтями 2, 12, 13, 19, 7683, 133, 137, 141, 247, 259, 263265, 268, 272279, 354, 430 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Голуб Тетяна Іванівна до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОПП НОМЕР_2 , аліменти на утримання неповнолітньої доньки. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дати подачі позовної заяви до суду (26.03.2025) і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОПІ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОПП НОМЕР_2 аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи стягнення з дати подачі позовної заяви до суду (26.03.2025) і до досягнення донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Рішення суду в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОПІ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОПП НОМЕР_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 4000,0 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОПІ НОМЕР_1 в дохід держави (стягувач: Державна судова адміністрація України, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ: 26255795) судовий збір у розмірі 2422,40 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;

Представник позивача: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя: О.П. Гончарук