Рішення № 130074029, 09.09.2025, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

09 вересня 2025 року м. Рівне№460/1341/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доВійськової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду через свого представника з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач-1 / ВЧ НОМЕР_1 ), Військової частини НОМЕР_2 (далі відповідач-2 / ВЧ НОМЕР_2 ), в якому просить:

- визнати протиправними дії та зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати і виплатити з 20.06.2022 по 30.09.2022 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум;

- визнати протиправними дії та зобов`язати ВЧ НОМЕР_2 нарахувати і виплатити з 01.10.2022 по 26.09.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати ВЧ НОМЕР_2 перерахувати і виплатити компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 у період з 20.06.2022 до 30.09.2022 проходив військову службу у складі ВЧ НОМЕР_1 та у період з 01.10.2022 до 26.09.2024 у складі ВЧ НОМЕР_2 . Згідно з витягом із наказу командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 26.09.2024 №287, сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Вказав, що за час проходження служби у складі відповідачів позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у меншому розмірі, аніж встановлювалось положеннями чинного у вказаний період законодавства, а саме посадовий оклад та оклад за військовим званням обраховувались виходячи із прожитковому мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018. У відповідь на адвокатські запити представника позивача щодо надання інформації про розмір нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення (у розрізі усіх його складових) за вказані вище періоди, а також щодо перерахунку і виплати останнього з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, відповідач-1 не надав запитуваної інформації та перерахунок не провів. У свою чергу, відповідач-2 повідомив про відсутність правових підстав для проведення перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 . Покликаючись на норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та приписи постанови КМУ від 30.08.2017 №704, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №8266453/18, представник позивача вважає такі дії відповідачів протиправними, а також стверджує про наявність у позивача права на перерахунок грошового забезпечення за період з 20.06.2022 до 26.09.2024 з розрахунку збільшених розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням. Крім того, на переконання представника ОСОБА_1 , ВЧ НОМЕР_2 при розрахунку розміру грошової компенсації за невикористані позивачем дні відпустки протиправно не врахувала сум додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», а тому така компенсація також має бути перерахована відповідачем-2. З наведених підстав представник позивача просив позов задовольнити.

Ухвалою суду від 03.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Цією ж ухвалою суду відповідачам установлено строк на подання до суду відзивів на позовну заяву та витребувано у ВЧ НОМЕР_1 докази, на підставі яких нею вчинено оскаржувані дії.

14.02.2025 до суду надійшов відзив ВЧ НОМЕР_2 на позовну заяву, за змістом якого представник відповідача-2 заперечив проти задоволення позовних вимог з огляду на їх безпідставність. Свої заперечення аргументував тим, що пунктом 4 постанови КМУ від 30.08.2017 №704 у редакції, чинній на момент її прийняття, було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Разом з тим, постановою Уряду від 21.02.2018 №103, яка набрала чинності 24.02.2018, у пункт 4 Постанови №704 внесено зміни, за якими розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до цієї постанови. Однак, після визнання протиправними та скасування таких змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, норми Постанови №704 не були приведені Урядом у відповідність до чинного законодавства, а інших нормативно-правових актів з цього приводу КМУ не видавав. За таких обставин, з дня набрання чинності вказаним судовим рішенням, відновила дію редакція пункту 4 Постанови №704, чинна до внесення згаданих вище змін. Разом з тим, представник відповідача-2 стверджує, що означена норма не могла бути реалізована ВЧ НОМЕР_2 , оскільки відповідно до пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VIIІ (набрав чинності 01.01.2017), після набрання чинності цим Законом, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Не погоджуючись із позовними вимогами у частині спірного періоду з 20.05.2023 до 26.09.2024, представник ВЧ НОМЕР_2 вказав, що 12.05.2023 КМУ прийняв постанову №481, яка набрала чинності 20.05.2023 та пунктом 2 якої абзац перший пункту 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а тому, починаючи з 20.05.2023, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до Постанови №704. Відтак, на переконання представника відповідача-2, при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення за спірний період ВЧ НОМЕР_2 правомірно застосовано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, для визначення розмірів його посадового окладу та окладу за військовим званням. Спростовуючи позовні вимоги щодо перерахунку і виплати компенсації при звільненні за невикористані позивачем дні оплачуваних відпусток, представник ВЧ НОМЕР_2 зазначив, що вказана позовна вимога не підлягає задоволенню з огляду на позицію, висловлену у постанові Верховного Суду у справі №240/34080/23 від 29.01.2025, яка стосується включення додаткової винагороди до розміру грошової допомоги на оздоровлення. Поряд з тим, представник ВЧ НОМЕР_2 стверджує про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду із цим позовом, у зв`язку з чим вважає наявними підстави для залишення останнього без розгляду. За наведених обставин у їх сукупності, представник відповідача-2 вважає, що у спірних правовідносинах ВЧ НОМЕР_2 діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому просив відмовити у задоволенні позову повністю.

20.02.2025 на адресу суду також надійшов відзив ВЧ НОМЕР_1 на позовну заяву, за змістом якого представник відповідача-1 зазначив, що ВЧ НОМЕР_1 сформована і зареєстрована 30.09.2022, та ОСОБА_1 військову службу у ВЧ НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) не проходив; ВЧ НОМЕР_1 не є правонаступником військової частини, де позивач проходив військову службу у період з 20.06.2022 до 30.09.2022. Покликаючись на вказані обставини, представник відповідача-1 стверджує, що ВЧ НОМЕР_1 не є належним відповідачем у справі, а тому просив замінити останню належним відповідачем.

З метою вирішення питання щодо належного відповідача у справі в частині позовних вимог за період з 20.06.2022 до 30.09.2022, судом постановлено ухвали про витребування доказів від 09.05.2025 та від 05.06.2025.

Ухвалою суду від 07.07.2025 відмовлено у задоволенні клопотання ВЧ НОМЕР_1 про заміну неналежного відповідача у справі та залучено до участі у справі Військову частину НОМЕР_3 в якості третього відповідача (далі відповідач-3 / ВЧ НОМЕР_3 ), у зв`язку з чим розгляд адміністративної справи розпочато спочатку. Цією ж ухвалою суду третьому відповідачу встановлено строк для подання до суду відзиву на позовну заяву.

15.07.2025, через підсистему «Електронний суд», представник ВЧ НОМЕР_3 подав до суду відзив на позовну заяву, за змістом якого зазначив, що ВЧ НОМЕР_3 є правонаступником розформованої Військової частини НОМЕР_5 (далі ВЧ НОМЕР_5 ), якою у період з 20.06.2022 до 30.09.2022 здійснювались нарахування та виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 як військовослужбовцю ВЧ НОМЕР_1 . Не погоджуючись із позовними вимогами у частині вказаного спірного періоду, представник відповідача-3 зазначив, що при переміщенні позивача для подальшого проходження ним військової служби до ВЧ НОМЕР_2 , останній мав усі можливості для ознайомлення зі станом свого грошового забезпечення, зокрема, під час здачі посади у ВЧ НОМЕР_5 (ВЧ НОМЕР_1 ), а також під час і після отримання грошового атестата у ВЧ НОМЕР_5 . У свою чергу, нездійснення позивачем таких заходів, свідчить про його пасивну поведінку та процесуальну бездіяльність. За таких обставин, представник відповідача-3 стверджує про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду із цим позовом, у зв`язку з чим вважає наявними підстави для залишення останнього без розгляду у частині позовних вимог за період з 19.07.2022 до 30.09.2022. Також, зауважив щодо відсутності у ВЧ НОМЕР_3 документації розформованої ВЧ НОМЕР_5 щодо особового складу останньої та його грошового забезпечення, у зв`язку з чим ВЧ НОМЕР_3 направлені відповідні запити до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України і ВЧ НОМЕР_2 , відповіді на які відсутні станом на день подання відзиву.

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Ухвалою суду від 09.09.2025 відмовлено у задоволенні клопотань ВЧ НОМЕР_2 та ВЧ НОМЕР_3 про залишення позову без розгляду.

В силу приписів частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши наявні у справі матеріали, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду й вирішення спору по суті, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником бойових дій, що засвідчується копією належного йому посвідчення від 06.12.2023 серії НОМЕР_6 (а.с.35).

Відповідно до військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_7 від 17.06.2022, у період з 20.06.2022 до 30.09.2022 позивач проходив військову службу у складі ВЧ НОМЕР_1 як структурного підрозділу ВЧ НОМЕР_5 та був виключений зі списків особового складу частини на підставі наказу командира ВЧ НОМЕР_5 від 30.09.2022 №227 (а.с.36-44).

Згідно з листом Військової частини НОМЕР_8 від 20.06.2025 за вих. №331/8456, наданим на виконання ухвали суду від 05.06.2025 про витребування доказів, нарахування та виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 20.06.2022 до 30.09.2022 здійснювались у ВЧ НОМЕР_5 на підставі наказів командира цієї частини (а.с.128).

Наказом командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 01.10.2022 №3 сержанта ОСОБА_1 (…) з 01.10.2022 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення (а.с.59).

Відповідно до витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 26.09.2024 №287, сержанта ОСОБА_1 , (…) звільненого наказом командира ВЧ НОМЕР_2 (по особовому складу) від 25.09.2024 №61-РС у запас відповідно до пункту 2 частини четвертої та підпункту «г» пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (…), вирішено вважати таким, що справи та посаду здав, і направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 . З 25.09.2024 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (…) (а.с.60).

Судом установлено та сторонами справи не заперечується, що нарахування і виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 у період проходження ним військової служби у складі ВЧ НОМЕР_2 здійснювала фінансово-економічна служба відповідача-2.

16.12.2024, з використанням засобів поштового зв`язку, представник позивача звернувся на адресу Міністерства оборони України із адвокатськими запитами до ВЧ НОМЕР_1 та ВЧ НОМЕР_2 , у яких, зокрема, просив надати: 1) належним чином засвідчені витяги з наказів про зарахування/виключення ОСОБА_1 до/зі списків особового складу частин; 2) розрахунок розміру грошового забезпечення, яке виплачувалось ОСОБА_1 , за кожен календарний місяць служби в розрізі щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, а також грошової компенсації за невикористані дні відпусток; 3) інформацію про виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за спеціальним званням; 4) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за періоди проходження ним військової служби з 20.06.2022 до 30.09.2022 та з 01.10.2022 до 26.09.2024 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, з урахуванням виплачених сум (а.с.46-50; 51-55; 56).

У відповідь на адвокатський запит ВЧ НОМЕР_1 листами від 28.12.2024 №1758/3975 та №1758/3976 повідомила, що ОСОБА_1 не проходив військову службу у складі ВЧ НОМЕР_1 , оскільки остання сформована та зареєстрована лише 30.09.2022, у зв`язку з чим запитувані відомості відсутні (а.с.88, 89).

Разом з тим, за змістом позовної заяви представник позивача стверджує про неотримання ним відповіді відповідача-1 на адвокатський запит, у зв`язку з чим у позовній заяві ним також заявлено клопотання про витребування доказів судом.

У свою чергу, ВЧ НОМЕР_2 листом від 31.12.2024 №1759/1866 надала запитувані представником позивача відомості (документи) та при цьому повідомила, що під час проходження ОСОБА_1 військової служби у ВЧ НОМЕР_2 йому виплачувалось грошове забезпечення, обраховане відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704. (…) У постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 зазначено про скасування пункту 6 постанови КМУ від 21.02.2018 №103, однак будь-яких змін у текст пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017 №704 внесено не було та остання була чинною у відповідній редакції цього пункту, якою передбачалось, що починаючи з 01.03.2018, встановлення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням проводиться шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14. Враховуючи викладене, ВЧ НОМЕР_2 повідомила про відсутність правових підстав для перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за спірний період (а.с.57-63).

Вважаючи протиправними дії / бездіяльність відповідачів щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за спірні періоди з урахуванням належних розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а компенсації за невикористані дні відпустки з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 №168, представник позивача звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Основного Закону України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першоюстатті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»від 25.03.1992 №2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (…).

За змістом преамбули Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII), цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній та політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Положеннями статті 1 Закону №2011-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначалось, що соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами (частина перша статті 1-2 вказаного Закону).

Щодо позовних вимог у частині спірного періоду з 20.06.2022 до 30.09.2022.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова №704), якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14, а також розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу згідно з додатком 16.

Пунктом 4 Постанови №704 (у редакції, чинній до 24.02.2018) установлювалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 №103 (набрала чинності 24.02.2018; далі Постанова №103) до Постанови №704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме:

«4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Разом з тим, суд зауважує, що Постановою №103 зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 Постанови №704 не вносилися.

Отже, станом на 01.01.2018 та 01.01.2019 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року».

Водночас, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову про задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.

Тобто, з 29.01.2020 дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 пункт 6 Постанови №103 втратив чинність, та відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у первинній редакції.

У той же час, пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ (набрав чинності 01.01.2017; далі Закон №1774-VІІІ) установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.

Суд вважає за необхідне зазначити, що під час розв`язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ, пункту 4 Постанови №704 (у редакції до внесення змін Постановою №103) та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704 перевагу слід віддати саме положенням Закону №1774-VІІІ як нормативно-правового акта вищої юридичної сили.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України, перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги; від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, насамперед, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

За приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV (далі Закон №3477-IV), суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ/Суд) як джерело права.

Так, відповідно до пунктів 21, 24 рішення ЄСПЛ у справі «Федоренко проти України» (№25921/02), Суд, формуючи прецедент щодо тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності.

У свою чергу, в пункті 57 рішення у справі «Щокін проти України» (№23759/03 та №37943/06) та пункті 43 рішення «Серков проти України» (№39766/05) ЄСПЛ установлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції на підставі того, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку. Хоча ця справа стосується податкового спору, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між фізичною/юридичною особою і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості.

Таким чином, оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи пункту 4 Постанови №704 (у редакції до внесення змін Постановою №103) та додатків 1, 12, 13, 14 до цієї Постанови, суд не знаходить правових підстав для обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням позивача із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Суд також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ, згідно з якими: «01.01.2017 набрав чинності Закон №1774-VІІІ. За змістом пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.».

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальними (військовими) званнями як складових грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу, за Постановою №704 є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного календарного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів таких окладів з 01.01.2017 не застосовується.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 11.02.2021 у справах №200/3774/20-а, №200/3747/20-а та №240/11952/19, а також від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а.

Отже, з 29.01.2020 (день набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18) виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення військовослужбовців виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови №704.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21 та від 04.01.2023 у справі №640/17686/21 у подібних правовідносинах.

Слід зазначити, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 №2246-VIII (далі Закон №2246-VIII) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2018 встановлювався на рівні 1762,00 грн.

Разом з тим, законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» розмір такого прожиткового мінімуму збільшено у порівнянні з 2018 роком.

Отже, різниця між розміром прожиткового мінімуму на 2018 рік та на 2020-2023 роки впливає на визначення розміру посадового окладу і окладу за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, та з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, наявні правові підстави для визначення розміру вказаних вище складових грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (2020, 2021, 2022, 2023 року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Як установлено судом з матеріалів справи та не заперечується сторонами, нарахування й виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 у період проходження ним військової служби у ВЧ НОМЕР_1 з 20.06.2022 до 30.09.2022 здійснювала фінансово-економічна служба ВЧ НОМЕР_5 , правонаступником якої є ВЧ НОМЕР_3 .

У відзиві на позовну заяву від 14.07.2025 представник відповідача-3 стверджує про відсутність у ВЧ НОМЕР_3 документів щодо особового складу ВЧ НОМЕР_5 та його грошового забезпечення, у зв`язку із передачею вказаних документів до Галузевого архіву Міністерства оборони України. Тому, з метою отримання необхідних документів, ВЧ НОМЕР_3 оформлено відповідні запити до архіву, відповіді на які станом на день подання відзиву не надійшли (а.с.166, 167).

Разом з тим, суд зауважує, що станом на день розгляду й вирішення цієї адміністративної справи відповідачем-3 не надано суду належним чином засвідчених копій архівних матеріалів щодо грошового забезпечення позивача за спірний період, як і не надано суду доказів (повідомлення) об`єктивної неможливості одержання військовою частиною таких відомостей.

Суд звертає увагу, що за приписами частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, на переконання суду, ВЧ НОМЕР_3 як правонаступником ВЧ НОМЕР_5 не вжито належних і достатніх заходів на підтвердження правомірності дій останньої у спірних правовідносинах, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави вважати, що нарахування й виплата позивачу грошового забезпечення у період з 20.06.2022 до 30.09.2022 проводились ВЧ НОМЕР_5 у встановленому законодавством розмірі [з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704].

Також, з аналізу змісту копії грошового атестата солдата ОСОБА_1 , виданого ВЧ НОМЕР_5 11.10.2022 за №727/3444, судом установлено, що станом на день виключення позивача зі списків особового складу частини [30.09.2022] належне йому грошове забезпечення, а також одноразові додаткові види такого забезпечення (грошова допомога для оздоровлення за 2022 рік) визначені виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, при обрахунку яких застосовано як розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений Законом №2246-VIII на 01.01.2018 (а.с.164-165).

Вказані обставини не заперечуються представником відповідача-3 у відзиві на позовну заяву (а.с.153-163).

Враховуючи спірний у справі період, а також те, що з 01.01.2018 мінімальна заробітна плата і з 29.01.2020 прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений Законом №2246-VIII станом на 01.01.2018, не застосовуються як розрахункові величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат працівників, то у період з 20.06.2022 до 30.09.2022 позивач мав право на нарахування грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, доказів чого, у даному випадку, відповідачем-3 не надано.

Отже, аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що ВЧ НОМЕР_5 , застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, діяла необґрунтовано. Разом з тим, оскільки матеріалами справи стверджується, що ВЧ НОМЕР_5 розформована (ліквідована) 30.06.2023 як самостійна юридична особа, суд позбавлений можливості визнати протиправними дії такого суб`єкта спірних правовідносин.

Тому, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у частині визнання протиправними дій ВЧ НОМЕР_1 (ВЧ НОМЕР_5 ) щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошової допомоги на оздоровлення з 20.06.2022 до 30.09.2022 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704.

За правилами частини першої статті 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Оскільки матеріалами справи достеменно підтверджується правонаступництво ВЧ НОМЕР_3 по відношенню до прав та обов`язків ВЧ НОМЕР_5 , то належним способом відновлення порушених прав та інтересів ОСОБА_1 слугуватиме зобов`язання саме ВЧ НОМЕР_3 здійснити перерахунок і виплату позивачу грошового забезпечення за період з 20.06.2022 до 30.09.2022 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Пунктом 2 Постанови №704 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлювалось, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Положеннями підпункту 3 пункту 5 Постанови №704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Наведене узгоджується зі змістом пунктів 1, 6 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197; далі Порядок №260), відповідно до яких військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

З огляду на наведене, слід дійти висновку, що нарахування й виплата військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу такого одноразового додаткового виду грошового забезпечення, як грошова допомога для оздоровлення, безпосередньо залежать від розмірів їх посадового окладу і окладу за військовим званням.

Пунктом 5.1 грошового атестата солдата ОСОБА_1 від 11.10.2022 №727/3444, підтверджується факт нарахування та виплати позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, підставою чого слугував наказ командира від 30.09.2022 №227.

Таким чином, оскільки в ході розгляду цієї справи судом установлено фактичні обставини щодо застосування при обрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у період з 20.06.2022 до 30.09.2022 неправильної розрахункової величини, отримана позивачем грошова допомога для оздоровлення за 2022 рік також підлягає перерахунку відповідачем-3.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дій та зобов`язання ВЧ НОМЕР_2 здійснити позивачу перерахунок і виплату грошового забезпечення за період з 01.10.2022 до 26.09.2024, суд зазначає таке.

З наявних у справі довідки ВЧ НОМЕР_2 від 28.12.2024 за вих. №1759/9/926 та довідки ВЧ НОМЕР_2 про нараховане та виплачене грошове забезпечення сержанта ОСОБА_1 за період з 01.10.2022 до 25.09.2024 від 28.12.2024 за вих. №1759/9/925 судом установлено, що при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення у вказаний період, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення (грошова допомога для оздоровлення за 2023, 2024 роки та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік) відповідач-2 застосував при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача як розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений Законом №2246-VIII на 01.01.2018 (а.с.61, 62-63), що визнано ВЧ НОМЕР_2 також у листі-відповіді на адвокатський запит від 31.12.2024 за вих. №1759/1866 (а.с.57-58).

Наведені обставини не заперечуються представником відповідача-2 також у відзиві на позовну заяву (а.с.73-83).

А тому, з урахуванням наведених вище законодавчих положень та правової позиції суду, слід дійти обґрунтованого висновку, що за період з 01.10.2022 до 19.05.2023 нарахування і виплату позивачу грошового забезпечення відповідачем-2 здійснено із застосуванням неправильної розрахункової величини.

Поряд з цим, що стосується періоду з 20.05.2023 до 26.09.2024, суд враховує наступне.

12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» (набрала чинності 20.05.2023; далі Постанова №481), пунктом 1 якої скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою №103.

Пунктом 2 Постанови №481 установлено внести зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виклавши абзац перший в такій редакції:

«4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Тобто, Постановою №481 пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, як розрахункової величини при обрахунку розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб.

Суд зауважує, що жодному із положень Постанови №481 не надано зворотної дії в часі та не визначено, яким чином слід врегульовувати спірні правовідносини щодо врахування (застосування) запровадженої нею сталої величини (1762,00 грн) для розрахунку розмірів посадових окладів і окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб за період з 29.01.2020 (дня прийняття Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі №826/6453/18) до 19.05.2023, тобто за період до дня набрання чинності Постановою №481 [20.05.2023].

При цьому, за загальновизнаними правилами застосування законів та інших нормативно-правових актів у часі, нормативно-правовий акт врегульовує правовідносини з дати набрання ним чинності (в залежності від обставин опублікування тощо) або з більш пізньої дати від дати його прийняття і набрання чинності, вказівку про що останній обов`язково має містити, або із дати, яка календарно передує (є більш ранньою) даті прийняття такого акта, відомості про що останній також обов`язково має містити.

За правилами частини першої статті 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 №794-VII, постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.

Таким чином, слід дійти висновку, що, починаючи з 20.05.2023, для обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб застосуванню підлягала стала розрахункова величина 1762 грн, визначена пунктом 4 Постанови №704 у редакції Постанови №481.

З аналізу змісту довідок ВЧ НОМЕР_2 від 28.12.2024 №1759/9/925 та №1759/9/926 судом установлено, що при нарахуванні й виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення, додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, за період з 20.05.2023 до 26.09.2024 для обчислення розмірів його посадового окладу і окладу за військовим званням застосовано розрахункову величину 1762 грн. Наведене, на переконання суду, свідчить про дотримання відповідачем-2 визначеного Постановою №704 порядку обрахунку грошового забезпечення позивача за вказаний вище період.

У зв`язку з цим, суд не погоджується з твердженнями позивача щодо наявності підстав для перерахунку розміру його основних та додаткових видів грошового забезпечення за період з 20.05.2023 до 26.09.2024 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законами України «Про Державний бюджет України» станом на 01.01.2023 та 01.01.2024 відповідно, позаяк останні суперечать положенням чинного у вказаний період законодавства у сфері грошового забезпечення військовослужбовців та не відповідають фактичним обставинам справи.

Крім того, суд відхиляє доводи представника позивача, наведені ним у додаткових поясненнях від 03.07.2025, щодо незастосовності положень пункту 2 Постанови №481 протягом усього строку їх дії (чинності) з огляду на набрання законної сили 18.06.2025 рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 (залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 у цій справі), яким визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови №704.

В силу положень частини другої статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, зміни, внесені пунктом 2 Постанови №481 до пункту 4 Постанови №704 вважаються такими, що втратили свою чинність, саме з 18.06.2025, а тому у період до цієї дати нарахування й виплата грошового забезпечення, зокрема, військовослужбовцям повинні були здійснюватись з обов`язковим урахуванням таких змін.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправними дій та зобов`язання ВЧ НОМЕР_2 нарахувати і виплатити позивачу за період з 20.05.2023 до 26.09.2024 грошове забезпечення, а також одноразові додаткові його види із врахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704.

У той же час, оскільки з 01.01.2018 мінімальна заробітна плата і з 29.01.2020 прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений Законом №2246-VIII станом на 01.01.2018, не застосовуються як розрахункові величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат працівників, то у період з 01.10.2022 до 31.12.2022 позивач мав право на нарахування грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, а в період з 01.01.2023 до 19.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, чого, у даному випадку, відповідачем-2 безпідставно не здійснено.

А тому, з метою ефективного захисту порушених прав, свобод та охоронюваних законом інтересів позивача, слід визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_2 щодо обчислення й виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.10.2022 до 19.05.2023 без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704.

У свою чергу, належним способом відновлення порушених прав та інтересів позивача слугуватиме зобов`язання відповідача-2 здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення позивача за період з 01.10.2022 до 19.05.2023 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704, з урахуванням раніше виплачених сум.

При цьому, оскільки розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи, зокрема, з посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовця, то нарахована та виплачена позивачу у вказаний вище період грошова допомога для оздоровлення за 2023 рік (згідно з довідкою ВЧ НОМЕР_2 від 28.12.2024 №1759/9/926) також підлягає перерахунку відповідачем-2.

Щодо позовних вимог про перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні позивача з військової служби.

Пунктом 4 розділу XXXII Порядку №260 (у редакції, чинній на день звільнення позивача з військової служби) передбачено, що військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, при звільненні з військової служби виплачується одноразова грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460 (далі Порядок №460).

Одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються, зокрема, звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою;

Відповідно до пунктів 1-4 Порядку №460, військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

Військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Розмір допомоги обчислюється з урахуванням пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей».

Допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.

З матеріалів справи судом установлено, що ОСОБА_1 був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації з 18.06.2022, що підтверджується відомостями його військового квитка (а.с.36-44) та витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 17.06.2022 №188 (а.с.102).

У період з 20.06.2022 до 26.09.2024 позивач безперервно проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 (ВЧ НОМЕР_5 ) та ВЧ НОМЕР_2 відповідно.

Згідно з довідкою ВЧ НОМЕР_2 від 28.12.2024 за вих. №1759/9/926, при звільненні з військової служби позивачу виплачена одноразова грошова допомога відповідно до Порядку №460 в сумі 43753,56 грн (а.с.61).

Таким чином, враховуючи, що розрахунок одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації, здійснюється виходячи з місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення, однак в ході судового розгляду цієї адміністративної справи судом не встановлено підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача на день його звільнення з військової служби [26.09.2025], суд не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій ВЧ НОМЕР_2 при обрахунку та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Відповідно, похідна позовна вимога щодо зобов`язання відповідача-2 провести перерахунок та виплату позивачу такої одноразової грошової допомоги із врахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704, також не підлягає задоволенню судом.

Що стосується позовних вимог про перерахунок грошової компенсації позивачу за невикористані ним дні відпустки, суд зазначає таке.

У частині другій статті 1-2 Закону №2011-XII закріплено, що у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу третього пункту 21 статті 10-1 цього Закону, невикористані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», що не були надані військовослужбовцям в особливий період з моменту оголошення мобілізації, підлягають грошовій компенсації, яка виплачується у рік звільнення військовослужбовців зі служби.

За правилами пункту 6 розділу ХХХІ Порядку №260 (у редакції, чинній на день звільнення позивача з військової служби), розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

З аналізу змісту наведених вище законодавчих положень висновується, що невикористані військовослужбовцем дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, підлягають компенсації виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які такий військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою, тобто за посадою, яку він займав на день звільнення зі служби.

Суд зауважує, що спір в межах даної адміністративної справи стосується виключно розміру грошової компенсації за невикористані ОСОБА_1 дні відпусток, нарахованої та виплаченої ВЧ НОМЕР_2 при звільненні позивача з військової служби, а не кількості днів відпусток, які підлягали компенсації. За таких обставин, аналізу та оцінці судом підлягають саме розрахункові складові, застосовані відповідачем-2 при обрахунку та виплаті позивачу відповідної компенсації.

У позовній заяві представник позивача просить суд, зокрема, визнати протиправними дії відповідача-2 та зобов`язати його здійснити перерахунок і виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпустки із врахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704.

Однак, оскільки у процесі розгляду справи судом не встановлено правових підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача на день його звільнення з військової служби у зв`язку із застосуванням відповідачем-2 неправильних (зменшених) розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, суд вважає безпідставними вимоги сторони позивача про визнання протиправними дій ВЧ НОМЕР_2 щодо обрахунку та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704. У зв`язку з цим, похідна позовна вимога про зобов`язання відповідача-2 здійснити такі перерахунок і виплату також не підлягає задоволенню судом.

Також, за змістом позовної заяви представник позивача стверджує про безпідставне неврахування відповідачем-2 при обрахунку грошової компенсації за невикористані позивачем дні відпустки за 2022-2024 роки сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова №168), у зв`язку з чим просить суд зобов`язати ВЧ НОМЕР_2 провести перерахунок та виплату такої компенсації.

У відзиві ВЧ НОМЕР_2 на позовну заяву представник відповідача-2 заперечив щодо задоволення вказаних позовних вимог, покликаючись на те, що щомісячна додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, а саме винагород, а відтак не підлягала включенню до розрахунку розміру грошової компенсації позивачу за невикористані ним дні відпустки.

Суд не погоджується з такими твердженнями сторони відповідача-2 та зазначає, що додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168 є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, який нараховується та виплачується відповідним категоріям військовослужбовців за наявності умов та підстав, визначених цією Постановою.

Суд звертає увагу, що, на відміну від норм і правил, які визначають порядок розрахунку для військовослужбовців розмірів грошової допомоги для оздоровлення та/або матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, пункт 6 розділу ХХХІ Порядку №260 (у редакції, чинній на день звільнення позивача з військової служби) не передбачає будь-яких застережень щодо виключення винагород із числа розрахункових складових грошової компенсації за невикористані військовослужбовцем дні відпустки.

Відповідні зміни до цього пункту були внесені пізніше наказом Міністерства оборони України від 15.01.2025 №23 та набрали чинності лише з 25.02.2025, у зв`язку з чим не могли бути застосовані ВЧ НОМЕР_2 на момент виникнення спірних правовідносин.

Так, довідкою ВЧ НОМЕР_2 достеменно підтверджується факт отримання ОСОБА_1 у період 2022-2024 років додаткової винагороди на період дії воєнного стану, передбаченої Постановою №168 (а.с.61).

У той же час, ВЧ НОМЕР_2 не надано суду жодних доказів на підтвердження врахування цієї додаткової винагороди при обрахунку належної ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані ним дні відпустки при звільненні.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2024 по справі №240/32125/23 (пункт 41), а саме: на відміну від правил обчислення розміру допомоги на оздоровлення, підпункт 6 розділу ХХХІ Порядку №260 не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір такої компенсації. Навпаки, за приписами указаної норми до такого розрахунку включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. Тому при обчисленні розміру таких виплат, відповідач був зобов`язаний урахувати суму винагороди, яку позивач отримував перед звільненням.

У цій справі суд касаційної інстанції виснував, що оскільки додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168 є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, що відповідно до довідки відповідача виплачувалася позивачу, починаючи з квітня 2022 року по лютий 2023 року, указана винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані ним дні щорічної основної відпустки.

Наведені вище висновки Верховного Суду релевантні обставинам справи, що розглядається, а тому такі враховуються судом в силу положень частини п`ятої статті 242 КАС України.

За встановлених судом обставин, наявні усі підстави для висновку про порушення ВЧ НОМЕР_2 порядку розрахунку грошової компенсації позивачу за невикористані ним дні відпустки при звільненні з військової служби, що зумовлено неврахуванням відповідачем-2 при розрахунку розміру такої компенсації щомісячної додаткової винагороди, нарахованої та виплаченої позивачу відповідно до Постанови №168.

Доказів протилежного судом не встановлено та відповідачем-2 не доведено.

А тому, порушені права та інтереси позивача підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_2 щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якого здійснено розрахунок розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні відпусток (щорічної та додаткової) за 2022-2024 роки, сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168.

При цьому, з метою повного й ефективного відновлення порушених прав та інтересів позивача, слід зобов`язати ВЧ НОМЕР_2 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні відпусток (щорічної та додаткової) за 2022-2024 роки, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які він отримував за останньою займаною штатною посадою, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, та з урахуванням раніше виплачених сум.

З даного приводу суд вважає за необхідне додатково зауважити, що грошове забезпечення військовослужбовців, одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань є доходом і власністю таких осіб (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції).

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 26.06.2014 у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви №68385/10 та №71378/10) ЄСПЛ зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях наголошував, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України», пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією, мають залишатися ефективними, а людину не можна ставити у ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

А тому, суд погоджується з твердженнями представника позивача щодо порушення відповідачами законних прав та інтересів ОСОБА_1 у зв`язку зі здійсненням вказаних вище виплат у занижених розмірах.

Інші доводи та аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи по суті.

Положеннями частини першої статті 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до правової позиції ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Також, згідно з пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

За правилами частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

На підставі вищевикладеного, зважаючи на встановлені у ході судового розгляду справи обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач-2 та відповідач-3 як суб`єкти владних повноважень лише частково довели правомірність своєї поведінки у спірних правовідносинах. У той же час, доводи та аргументи представника позивача, якими останній обґрунтовував заявлені позовні вимоги, також знайшли своє часткове підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Підстави для розподілу судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України, у суду відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення ним інших судових витрат не надано.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинення певних дій задовольнити частково.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 20.06.2022 до 30.09.2022, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.10.2022 до 19.05.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.10.2022 до 19.05.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якого здійснено розрахунок розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні відпусток (щорічної та додаткової) за 2022-2024 роки, сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні відпусток (щорічної та додаткової) за 2022-2024 роки, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які він отримував за останньою займаною штатною посадою, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168, та з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 09 вересня 2025 року.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_9 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 ) Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_10 ) Відповідач - Військова частина НОМЕР_3 ( АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_11 )

Суддя С.А. Борискін