Рішення № 130065109, 09.09.2025, Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/649/25

Провадження № 2/302/293/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(у повному обсязі)

09 вересня 2025 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі

головуючого судді Готри В. Ю.,

з участюсекретаря судовогозасідання Царь О. В.,

представниці відповідача ОСОБА_1 адвокатки Сікорської І. С.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні врежимі відеоконференціїу порядкуспрощеного позовногопровадження цивільнусправу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у х в а л и в:

У травні 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 06 травня 2016 між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 було укладено угоду № 200523611 щодо кредитування /кредитний договір/. Відповідно до умов цього кредитного договору, на умовах повернення, платності та строковості, банк надав позичальнику ОСОБА_1 у користування кредитні кошти в розмірі

10 800 грн, із установленим строком користування з 06.05.2016 по 06.05.2021, а

відповідач зобов`язався повернути отримані кошти в установлений у кредитному

договорі строк та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

20 липня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» було набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський, на підставі договору

№ 7_БМ від 20.07.2020, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону)

лоту № GL16N618071 проведеного 15.06.2020, що підтверджено постановою

Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 у справі № 910/11298/16, відповідно до якої позивача визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», у тому числі і за даним кредитним договором із ОСОБА_1 .

Отже, банк, правонаступником якого є позивач, виконав свої зобов`язання за цим кредитним договором належним чином, у той же час відповідач порушив умови

кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за

користування кредитними коштами в повному обсязі та у визначений строк.

Зазначало, що станом на 30 квітня 2025 року загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 25 785,46 грн, із яких: 8 529,97 грн заборгованість за кредитом; 17 255,49 грн заборгованість за відсотками. При цьому заборгованість розрахована станом на дату укладання договору факторингу № 7_БМ від 20.07.2020 між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс» та зафіксована у додатку до договору реєстрі кредитних договорів.

Покликаючись на положення ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач указував на те, що за період з 23.02.2019 по 23.02.2022, із суми кредитної заборгованості 25785,46 грн, сума завданих йому збитків із урахуванням 3% річних становить 2 322,81 грн та сума збитків інфляційних утрат за несвоєчасне виконання відповідачем своїх кредитних зобов`язань складає 5 638,36 грн, що загалом становить 33 746,63 гривень.

Також уважав позивач, що не пропустив строк позовної давності, оскільки оригінали документів, а саме кредитних договорів щодо яких право вимоги відступлено на підставі договору від 20.07.2020, були передані ТОВ «Діджи Фінанс» приватним виконавцем у виконавчому провадженні № 66483131 лише на початку 2023 року під час примусового виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 у справі № 910/11298/16. До того ж пунктами 12, 19 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України визначено продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності та у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Посилаючись на наведені вище обставини позивач просив поновити йому строк позовної давності для подання цього позову та стягнути зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджі Фінанс» заборгованість за договором № 200523611 від 06.05.2016 у загальному розмірі 33746,63 грн, яка складається зі суми заборгованості 25785,46 грн, суми інфляційних утрат 5638,36 грн та суми 3% річних 2322,81 грн, а також понесені судові витрати у розмірі 2422,40 грн по сплаті судового збору і 7000 грн витрат на професійну правову допомогу.

Ухвалою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 19 травня 2025року цю позовну заяву ТОВ «Діджи Фінанс» було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У відзиві на позов ТОВ «Діджи Фінанс» відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представниця адвокатка Сікорська І. С., посилався на його безпідставність та необґрунтованість.

Відзив мотивовано тим, що до позову не додано копії угоди № 200523611 щодо кредитування, укладену 06.05.2016 між банком і ним, що унеможливлює дослідити заявлені позовні вимоги, тобто підстави і розмір виникнення заборгованості, які нараховані позивачем. До того ж належними доказами щодо підтвердження наявної заборгованості є первинні документи, оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» про фіксування господарських операцій. Надана позивачем виписка по особовому рахунку не містить інформації про перерахування банком йому грошових коштів та не може сама по собі слугувати доказом існування між сторонами кредитних правовідносин. Отже, він не отримував кредитних коштів. Також позивачем не додано детального розрахунку 3% річних та інфляційних утрат, а відтак ці вимоги не підлягають задоволенню та заявлені вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу є неспівмірними зі складністю справи, часом витраченим на виконання робіт, обсягом виконаних робіт, ціною позову та не є доведеними.

За таких обставин просив у задоволені позову ТОВ «Діджи Фінанс» до нього відмовити.

Представник позивача у судове засідання не з`явився повторно, хоча був повідомлений належним чином про дату, час і місце розгляду справи, однак безпосередньо в позовній заяві просив суд розглянути цю справу без його участі.

Представниця відповідача ОСОБА_1 адвокатка Сікорська І. С. у судовому засіданні в режимі відеоконференції щодо задоволення позову заперечила, з підстав наведених у відзиві на позов, просила у задоволенні такого відмовити через його безпідставність і необґрунтованість.

Заслухавши поясненняпредставниці відповідача ОСОБА_1 адвокаткиСікорської І.С., дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини у справі та об`єктивно оцінивши у сукупності докази, які мають значення для справи, суд зазначає таке.

Судом установлено, що 06 травня 2016 ОСОБА_1 з метоюотримання банківськихпослуг звернувся до ПАТ «Банк Михайлівський» у зв`язку з чим підписав заяву (оферту) № 200523611 (а.с.78), анкету № 2772686 і заяву про відкриття поточного рахунку (а.с.79), відповідно до яких отримав строком на 5 років кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 10800 гривень. Також відповідач був повністю проінформований під розпис про умови кредитування в банку, які були надані йому в письмовій формі у вигляді довідки про умови кредитування та орієнтовану сукупну вартість споживчого кредиту, а також про тарифи по продукту «Прибуткова картка + Кредитка/Зарплатна» (а.с.83-87).

ПАТ «Банк Михайлівський» виконало взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 10 800 грн, натомість відповідач свої договірні зобов`язання виконав лише частково, у зв`язку з чим у нього перед банком станом на 20.07.2020 утворилася заборгованість у розмірі 25 785,46 грн, із яких 8 529,97 грн заборгованість за кредитом та 17 255,49 грн заборгованість за відсотками, про що свідчить виписка по особовому рахунку ОСОБА_1 за період з травня 2016 року по липень 2020 року.

20 липня 2020 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір № 7_БМ про відступлення прав вимоги, відповідно до якого банк відступив ТОВ «Діджи Фінас» право вимоги, а останнє набуло право вимоги банку до позичальників, указаних у додатку № 1 до цього договору реєстру боржників, у тому числі і щодо відповідача ОСОБА_1 у розмірі заборгованості за кредитним договором № 200523611 від 06.05.2016 на загальну суму 25 785,46 грн, із яких 8 529,97 грн заборгованість за тілом кредиту та 17 255,49 грн заборгованість за відсотками.

Згідно зч.1 ст. 205 ЦК Україниправочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно дост. 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За положеннями пункту 1 ч. 2 ст. 11 ЦК Українипідставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно дост. 6 ЦК Українисторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом статей626,628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першоюстатті 638 ЦК Українивстановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2ст. 639 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлюється законом.

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

За користуваннячужими грошовимикоштами боржникзобов`язаний сплачуватипроценти,якщо іншене встановленодоговором міжфізичними особамиабо закономпро банкиі банківськудіяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

За положеннями ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Тобто суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Частиною першоюст. 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як кореспондують частини першіст. 16 ЦК України,ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, установленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Положеннями ч. 1 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).

Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судження відповідача про те, що надана до позову виписка по особовому рахунку відповідача за кредитом не може слугувати доказом для стягнення з нього відповідних сум, оскільки такими доказами можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно з вимогами ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», так як лише первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, проте позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту, а тому і підстав уважати, що розмір заборгованості, який зазначений у розрахунку, є правильним, на переконання суду є голослівним. Оскільки позивачем до матеріалів справи додано відповідну виписку по особовому рахунку відповідача щодо користування ним кредитними коштами, якими він користувався, та виписка порахунку клієнтаєтим документом,який підтверджуєфакт видачікоштів клієнтатак якє тимдокументом,який відповідаєзаконодавству пробухгалтерський облікта фінансовузвітність,а томуможе бутиналежним тадопустимим доказом,який підтверджуєнаявну заборгованістьпозичальника,що відповідаєправовим висновкамВерховного Суду,зокрема,у постановахвід 30.11.2022у справі№ 214/6975/15-ц,від 25.11.2022у справі№ 1512/2-214/11,від 21.09.2022у справі№ 381/1647/21 тощо, які враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Також у пунктах 87-90 постанови Верховного Суду від 04 вересня 2024 року у справі № 426/4264/19 (провадження № 61-7310св24) виснувано, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно дост. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», згідно з якою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженогопостановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженогоПостановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.Виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц.

Отже, зважаючи на те, що відповідачем не виконано зобов`язання щодо повернення кредитних коштів, а також нарахованих процентів за їх користування, суд доходить висновку, що позовні вимоги в цій частині щодо стягнення заборгованості по тілу кредиту та процентів підлягають до задоволення. При цьому доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості по тілу кредиту та нарахованим процентам, відповідачем суду не надано.

Із приводу заявлених у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України вимог про стягнення з відповідача за період з 23.02.2019 по 23.02.2022, із суми кредитної заборгованості 25785,46 грн, суми завданих збитків із урахуванням 3% річних - 2 322,81 грн та суми збитків інфляційних утрат за несвоєчасне виконання ОСОБА_1 своїх кредитних зобов`язань у розмірі 5 638,36 грн, суд зазначає таке.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності (частина 1статті 5 ЦК України).

МетоюЗакону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 № 1734-VIII(з подальшими змінами) (даліЗакон № 1734-VIII) є захист прав та законних інтересів споживачів і кредитодавців, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг та підвищення довіри до нього, забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки України, гармонізація законодавства України із законодавством Європейського Союзу та міжнародними стандартами (стаття 2 Закону № 1734-VIII).

ЦейЗаконрегулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв`язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї (стаття 3 цьогоЗакону).

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) від 17.03.2020

№ 533-IX, який набрав чинність 18.03.2020, та Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 13.05.2020 № 591-IX, який набрав чинності 29.05.2020, пунктом 6 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1734-VIII передбачалося,що уразі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань зі сплати платежів) споживач звільняєтьсявід відповідальностіперед кредитодавцемза такепрострочення. В тому числі, але не виключно, споживач в разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин, інших ніж передбаченічастиною четвертоюстатті 1056-1Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань зі сплати платежів). Норми цього пункту поширюються у тому числі на кредити, визначенічастиною другоюстатті 3 цього Закону.

Ця норма закону діяла до дня набрання чинності 24 грудня 2023 року Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 № № 3498-IX

Відповідно до постанови КМУ від 27.06.2023 за № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 на всій території України карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

З огляду на наведене періодом за яким слід нараховувати 3% річних та інфляційні втрати у даному випадку є період з 23.02.2019 по 29.02.2020, що становить, відповідно, 788,05 грн (три проценти річних) та 620,86 грн (інфляційних утрат) від простроченої суми у розмірі 25785,46 гривень.

За таких обставин позовні вимоги у частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних утрат від простроченої суми підлягають до часткового задоволення.

Виходячи із висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 (п. 45), «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Irelandv.theUnitedKingdom). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини» (Salman v. Turkey, заява № 21986/93, п. 100, ECHR 2000-VII).

Отже, з огляду на наведене вище суд доходить висновку, що позивач частково довів поза розумним сумнівом належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності та взаємозв`язку між собою достатніми доказами свої вимоги, а відтак позов підлягає до часткового задоволення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення(SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1, пункту 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

За таких обставин з відповідача ОСОБА_1 слід стягнути на користь позивача ТОВ «Діджи Фінанс» понесені останнім у справі судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог, що становить 1951,97 грн (2422,40 грн /сплачений судовий збір/ х 80,58% /задоволених позовних вимог/ = 1951,97).

Із приводу стягнення з відповідача ОСОБА_1 понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн, суд зазначає наступне.

Так, статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 15 ЦПК України).

Положеннями ч. 1, пунктів 1, 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з учиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами 1-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду.

Як установлено матеріалами справи інтереси позивача ТОВ «Діджи Фінанс» у цій справі щодо вивчення і підготовки позовних документів до суду представляла адвокатка Міньковська А. В., яка діяла на підставі договору про надання правової допомоги за № 26 від 15.02.2024 і додаткової угоди до нього (а.с.22-26, 74), свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 11306/10 від 02.11.2023 (а.с.67,68). Відповідно до детального опису наданих цієї адвокаткою послуг позивачу, їх вартість становить 7000 гривень (а.с.21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки викладені і в постанові Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі у справі № 205/5969/15-ц (провадження № 61-12669св23).

У відзиві на позов відповідач заперечував заявлений позивачем розмір цих витрат на правничу допомогу, оскільки він є неспівмірними зі складністю справи, часом витраченим на виконання робіт, обсягом виконаних робіт, ціною позову та не є доведеним.

Отже, з приводу заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу та керуючись наведеним вище, принципів співмірності та розумності судових витрат, ураховуючи характер спірних правовідносин, обсяг наданих адвокатом послуг позивачу, складність справи, ціну позову, необхідність процесуальних дій сторони, реальність наданих адвокатських послуг, розумність їхнього розміру, заперечення відповідача, суд доходить висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 гривень. У стягненні решта таких витрат у розмірі 4 000 грн слід відмовити і покласти їх на позивача.

Керуючись статтями 76-81, 89, 133, 137, 141, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 282, 284, 288, 289 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за договором № 200523611 від 06.05.2016 у загальному розмірі 27194 (двадцять сім тисяч сто дев`яносто чотири) грн 37 коп, яка складається зі суми заборгованості 25785,46 грн, суми інфляційних утрат 620,86 грн та 3% річних 788,05 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» 1951 (одну тисячу дев`ятсот п`ятдесят одну) грн 97 коп сплаченого судового збору та 3000 (три тисячі) гривень понесених витрат на професійну правничу допомогу. У стягненні решта витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 09.09.2025.

Учасники справи:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», місцезнаходження: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8 м. Київ, код в ЄДРПОУ 42649746;

Відповідач ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя В. Ю. Готра