Рішення № 130062336, 09.09.2025, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" вересня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2256/25Господарський суд Одеської області у складі судді Деркач Т. Г.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін

справу № 916/2256/25

за позовом: Заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю Магвай

про стягнення нарахованої неустойки у розмірі 136 343,38 грн

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Магвай» неустойки за прострочення виконання зобов`язання з повернення об`єкта оренди за Договором оренди № 573/2018 від 08.10.2018 (далі - договір оренди) в розмірі 136 343,38 грн, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані стягненням неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди за період, що передував підписанню Акта приймання-передачі оренди майна, з урахуванням періоду спливу позовної давності.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі

16.06.2025 Господарський суд Одеської області постановив ухвалу, якою позовну заяву Департаменту комунальної власності Одеської міської ради прийняв до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження. В ухвалі суду сторонам встановлено строки на подання до суду заяв по суті справи, а також роз`яснено про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч. 7 ст. 252 ГПК України.

Ухвала суду від 16.06.2025, яка надіслана відповідачу на адресу зазначену у витязі з ЄДР, повернута до суду органами поштового зв`язку, із зазначенням причин повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Проте відповідач відзиву на позов до суду не надав.

Клопотання про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч. 7 ст. 252 ГПК України до суду від сторін також не надходило.

Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, враховуючи, вжиття господарським судом всіх залежних від нього заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, забезпечення відповідачу реалізації права на судовий захист, в тому числі шляхом надання відповідних заяв по суті справи, враховуючи строки розгляду справи, господарський суд визнав за можливе вирішити справу за наявними матеріалами справи відповідно до ч. 9 ст.165 ГПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

З урахуванням Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX), з огляду на подальше продовження строку дії воєнного стану в Україні, суд розглядає справу № 916/2256/25 у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

Обставини справи встановлені судом

08.10.2019 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Магвай» (орендар) укладено договір оренди.

Відповідно до п.1.1. договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежилу окремо розташовану будівлю, загальною площею 102,4 кв. м, що розташована за адресою: м. Одеса, Маразліївська, 1/4 (КП «Парки Одеси») (далі також об`єкт оренди).

Згідно з п.1.3. договору оренди термін дії договору оренди з 08.10.2018 до 08.09.2021.

Відповідно до рішення Господарського суду Одеської області від 13.12.2022 у справі 916/4073/21, що набрало законної сили, виселено Товариство з обмеженою відповідальністю «Магвай» з нежилої окремо розташованої будівлі, загальною площею 102,4 кв.м., що розташована за адресю: м. Одеса. Маразліївська, 1/4; стягнуто неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 17 143,63 грн за період з 09.09.2021 по 31.12.2021.

Згідно з актом приймання передачі 06.01.2023 ТОВ «Магвай» повернуло об`єкт оренди.

Натомість, з огляду на те, що об`єкт оренди повернуто лише 06.01.2023, прокурор звернувся з позовом про стягнення неустойки, з урахуванням спливу позовної давності, за період з 01.05.2022 по 06.01.2023.

Висновки суду

Щодо представництва прокурора

Абзацом 1 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац 2 частини 5 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1-3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно з частиною четвертою статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, на які посилається Скаржник, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц.

Частини третя та четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру", серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, на які посилається Скаржник.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто, не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, на яку також звертає увагу Скаржник, наголошено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 Господарського процесуального кодексу України. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у відповідній постанові, в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах.

Суд акцентує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, на яку також звертає увагу Скаржник, узагальнила висновки щодо застосування вищенаведених норм права та виснувала, що: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Отже, процесуальний статус органу місцевого самоврядування у спорі, ініційованому прокурором, визначається предметом спору та правовими підставами заявлених позовних вимог.

Звертаючись до суду із цим позовом, прокурор стверджує про порушення інтересів держави внаслідок бездіяльності щодо отримання доходів місцевим бюджетом.

Органом, уповноваженим державою здійснювати захист її інтересів у спірних правовідносинах, який, однак, його не здійснює, прокурор визначив Департамент комунальної власності Одеської міської ради, до повноважень якого належить контроль за повнотою та своєчасністю внесення орендної плати, здійснення претензійно-позовної роботи з питань, пов`язаних з реалізацією повноважень у сфері управління об`єктами комунальної власності.

З метою встановлення підстав для здійснення представництва Приморська окружна прокуратура міста Одеси листом від 24.02.2025 № 52-2757вих25 запитала інформацію у позивача щодо заборгованості за договором оренди, у тому числі щодо вжиття заходів для стягнення з боржника такої заборгованості.

Листом від 03.03.2025 за № 01-19/448 позивач надав запитувану інформацію та повідомив, що не звертався до суду з вимогами до відповідача через відсутність фінансової можливості щодо сплати судового збору.

Надалі в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор направив запит від 14.04.2025 за № 52-541вих-25 щодо з`ясування підстав для захисту власником комунального майна територіальної громади шляхом стягнення неустойки через прострочення повернення об`єкта оренди.

У відповідь позивач відповів листом від 02.05..2025 № 01-19/896, що у зв`язку з відсутністю сплати судового збору не має можливості подати позов до суду.

Беручи до уваги, що Департамент комунальної власності Одеської міської ради є органом, уповноваженим представляти інтереси відповідної територіальної громади у спірних правовідносинах та наділеним повноваженнями щодо захисту її інтересів у суді, проте, не здійснює належного захисту таких прав та інтересів, господарський суд дійшов висновку про дотримання прокурором вимог статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо обов`язкового попереднього повідомлення позивача про наявність підстав для захисту інтересів.

Невжиття позивачем заходів для усунення порушень свідчить про його бездіяльність і, відповідно, підтверджує правомірність визначення Департаменту комунальної власності Одеської міської ради у статусі позивача.

Щодо суті спору

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Стаття 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

На підставі договору оренди між сторонами виникли правовідносини оренди.

Відповідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові від 10.10.2023 у справі № 907/969/22 Верховний Суд виснував, що преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини справи № 916/1779/25 є преюдиційними у цій справі.

Згідно з рішенням Господарського суду Одеської області від 17.05.2022 у № 916/4073/21, яке набрало законної сили, виселено Товариство з обмеженою відповідальністю «Магвай» з нежилої окремо розташованої будівлі, загальною площею 102,4 кв.м., що розташована за адресою: м. Одеса, Маразліївська, 1/4, та стянуто ТОВ «Магвай» неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 17 143,63 грн за період з 09.09.2021 по 31.12.2021.

Предметом позову у цій справі, що розглядається, є вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки, нарахованої в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України, з урахуванням спливу позовної давності, за період з 01.05.2022 по 06.01.2023.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду).

Статтею 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Частиною 2 ст. 785 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

За умовами укладеного між сторонами договору (п. 4.7.) саме на Орендаря покладено обов`язок передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду у 15-денний строк після закінчення дії договору.

Строк дії договору оренди закінчився 08.09.2021, проте відповідач виконав обов`язок з повернення об`єкта оренди лише 06.01.2023.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, яку позивач визначив як підставу вимог про стягнення неустойки, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог ст. 614 цього Кодексу. При цьому для застосування відповідальності, передбаченої наведеною нормою, важливим є встановлення наявності в орендаря можливості передати майно, що було предметом оренди, та умисного невиконання ним цього обов`язку (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 30.08.2019 у справі № 910/13695/18).

Доказів виконання своєчасного повернення орендованого майна відповідач суду не надав, як і не надав доказів вчинення Орендодавцем (Департаментом комунальної власності Одеської міської ради) дій, спрямованих на ухилення від прийняття об`єкта оренди від орендаря після припинення договору, або ухилення Орендодавця від підписання акта приймання-передачі майна у встановлений законом та договором строк.

Суд установив, що ТОВ «Магвай» повернуло об`єкт оренди за Актом прийому-передачі нежилої окремо розташованої будівлі, загальною площею 102,4 кв.м., за адресою: м. Одеса, Маразліївська, 1/4, лише 06.01.2023.

Отже, за наведених обставин, за умови відсутності правових підстав користування об`єктом оренди та невиконання обов`язку з повернення об`єкта оренди за період з 01.05.2022 по 06.01.2023, тобто, до моменту підписання між сторонами акта прийому-передачі, господарський суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення неустойки заявлені правомірно.

Водночас щодо розміру неустойки, яку належить стягнути з відповідача, господарський суд враховує такі обставини.

По-перше, з аналізу запропонованого позивачем розрахунку неустойки суд з`ясував, що позивач нараховує неустойку із включенням податку на додану вартість.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19, при розрахунку розміру неустойки згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму, до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

Окрім того, Акт прийому-передачі підписаний 06.01.2023, а отже, враховуючи норми цивільного законодавства, 06 січня не враховується при обчисленні неустойки, оскільки з вказаної дати обов`язок відповідача є таким, що виконаний.

Зокрема, сума орендної плати за 5 днів 2023 року становить 1 193,72 (7 349,63*1,007/31*5).

Здійснивши власний розрахунок неустойки за період з 01.05.2022 по 05.01.2023, суд зазначає, що її розмір становить 113 730,34 грн.

Окрім того, суд вказує, що постановою Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2024 року у справі № 910/14706/22 здійснено відступ від правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної в раніше ухвалених постановах, зокрема, від 30.10.2019 у справі №924/80/19, щодо неможливості зменшення розміру неустойки, нарахованої за нормами ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України, та виснувано, що санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є неустойкою відповідно до визначення частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України в сукупності з частиною 2 статті 551 вказаного Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у частини 1 статті 230 Господарського кодексу України в сукупності з частиною 3 статті 231 цього Кодексу).

Тобто, санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі. Отже, така неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, може бути зменшена судом за правилами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Згідно з частиною 4 статті 231 вказаного Кодексу розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно зі статтею 551 вказаного Кодексу предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що неустойка характеризується такими істотними ознаками: 1) неустойка є грошовою сумою (або іншим майном); 2) її розмір визначається законом або договором; 3) неустойка сплачується кредиторові боржником у разі порушення ним зобов`язання.

Як зазначалося вище, частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено право наймодавця вимагати від наймача, у разі невиконання ним обов`язку щодо повернення речі, сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі.

Отже, наразі санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є законною неустойкою відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 549 Цивільного кодексу України в сукупності з частиною 2 статті 551 вказаного Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 230 Господарського кодексу України у сукупності з частиною 4 статті 231 зазначеного Кодексу), і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549, 552 Цивільного кодексу України. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

У пункті 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що мають вплив на визначення розміру санкції.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У пунктах 7.25.-7.30. постанови Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Отже, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, стаття 233 Господарського кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 Цивільного кодексу України та в статті 233 Господарського України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

У пункті 7.31. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначено, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора стаття 616 Цивільного кодексу України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

У питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 Господарського кодексу України і частині третій статті 551 Господарського кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України».

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

З огляду на наведені позиції, суд вказує, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Беручи до уваги предмет спору у даній справі, правовідносини, що склались між сторонами, а також з урахуванням загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, розумності, враховуючи вид діяльності відповідача (94.99 діяльність інших громадських організацій, н.в.і.у.), з метою забезпечення балансу інтересів сторін та за відсутності доказів понесення позивачем збитків у виниклих правовідносинах, суд вважає, що заявлена до стягнення неустойка у розмірі подвійної плати за час прострочення виконання зобов`язання з повернення орендованого майна належить зменшенню на 50%, тобто до 56 865,17 грн, що, на переконання суду, цілком відповідає принципу верховенства права.

За ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Беручи до уваги викладене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення неустойки підлягають частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 56865,17 грн неустойки.

У зв`язку з тим, що рішення ухвалено частково на користь позивача, відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору, понесені прокурором при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

У разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Наведений підхід до розподілу судового збору за наслідком зменшення судом розміру неустойки є усталеним у судовій практиці, що підтверджується, зокрема, правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.12.2024 у справі № 922/1248/24.

Керуючись ст. ст. 126, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАГВАЙ» (пров. Онілової, 8/10, приміщення 503, м. Одеса, 65000, ідентифікаційний код 41906487) на користь територіальної громади міста Одеси в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) за наступними реквізитами: код отримувача 26302595, банк отримувача Державна казначейська служба України, м. Київ, номер рахунку (IBAN) UA398201720355239012083034299) неустойку за прострочення виконання зобов`язання з повернення об`єкта оренди за Договором оренди № 573/2018 від 08.10.2018 в розмірі 56 865 (п`ятдесят шість тисяч вісімсот шістдесят п`ять) грн 17 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАГВАЙ» (пров. Онілової, 8/10, приміщення 503, м. Одеса, 65000, ідентифікаційний код 41906487) на користь Одеської обласної прокуратури (отримувач коштів Одеська обласна прокуратура (адреса: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3; код отримувача за ЄДРПОУ: 03528552; рахунок отримувача: UA808201720343100002000000564; банк отримувача: ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача: 820172; код класифікації доходів бюджету 22030101) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 020, 64 грн.

4. В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено 09 вересня 2025 р.

Суддя Т.Г. Деркач