Рішення № 130042526, 08.09.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

08.09.2025р. справа №520/20186/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - Відповідач №1), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі за текстом - Відповідач №2, владний суб`єкт, адміністративний орган, Управління) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Донецькій області за о/р №204950016752 від 25.06.2025р. про відмову у задоволені заяви ОСОБА_1 від 17.06.2025р. щодо переведення з пенсії за віком на пенсію відповідно до вимог Закону України «Про державну службу»; 2) зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області повторно розглянути ОСОБА_1 заяву від 17.06.2025р. та призначити пенсію за Законом України «Про державну службу».

Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що органом публічної адміністрації штучно створено перешкоду в переведенні на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України Про державну службу від 16.12.1993 за №3723-XII у спосіб відмови у зарахуванні до страхового стажу посад державної служби заявника.

Відповідач №1 був належно та завчасно сповіщений про розгляд справи, але обов`язку із подання відзиву на позов та доказів у спростування викладених у позові доводів не виконав.

Відповідач №2 з поданим позовом не погодився, наполягаючи у поданому відзиві на правильності обчислення страхового стажу заявника та зазначив про відсутність підстав для переведення заявника на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України Про державну службу від 16.12.1993 за №3723-XII.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 11 березня 2023р. перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі Закон № 1058).

17.06.2025 р. заявник звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про перехід на пенсію за іншим Законом - Законом України Про державну службу.

За принципом екстериторіальності дане звернення було розглянуто і вирішено по суті ГУ ПФУ в Донецькій області і рішенням відділу перерахунків пенсій №4 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 25.06.2025 р. №204950016752 заявнику було відмовлено у переведенні на пенсію за іншим Законом - Законом України Про державну службу) у зв`язку із недостатністю стажу державної служби 10 років.

Зазначено, що відповідно до пунктів 10 і 12 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом (01.05.2016р.) займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону У країни «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Згідно трудової книжки з 15.11.1994 ОСОБА_1 займала посаду державного податкового інспектора, присяга державного службовця прийнята 15.11.1994, інформація про присвоєння відповідного рангу державної служби відсутня. Натомість, 15.05.1995 року заявниці присвоєно персональне звання «Інспектор податкової служби III рангу». Вперше ранг державної служби ОСОБА_1 присвоєно 01.07.2013 року, а потім 01.01.2014 присвоєно чергове спеціальне звання «Інспектор податкової служби І рангу». За результатом розглянутих матеріалів пенсійної справи та наданих заявницею документів, встановлено, що станом на 01.05.2016 стаж на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців ОСОБА_1 складає 7 місяців 3 дні. Враховуючи вищевикладене, прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 в переведенні з пенсії за віком, призначеної відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу».

За викладеними у позові твердженнями відповідачем протиправно не враховано, що позивач з 15.11.1994 по 28.03.2016 безперервно працювала в органах державної податкової служби, має стаж 21 рік 5 місяців 12 днів, прийняла присягу державного службовця, обіймала відповідні посади у сфері податкової політики, їй присвоювалися ранги державних службовців та спеціальні звання. Крім того, з 29.03.2016 по 07.07.2025 позивач працювала державним службовцем у органах Пенсійного фонду України, де набула стажу 9 років 5 місяців 5 днів.

Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 заявник: 15.11.1994р. призначена по посаду державного податкового інспектору відділу обліку, звітності ДПІ Червонозаводського району; 16.11.1994р. прийнята присяга державного службовця; 15.05.1995р. присвоєно звання інспектора державної податкової служби ІІІ рангу; 26.11.1996р. (перевід) призначена по посаду державного податкового інспектору відділу обліку, звітності ДПІ Червонозаводського району; 01.10.1997р. (перевід) на посаду державного податкового інспектору відділу податкових розслідувань; 17.02.1998р. (перевід) з державної податкової адміністрації в державну податкову інспекцію; 04.05.2020р. (перевід) на посаду відділу приймання та обробки податкових документів старший податковий інспектор; 04.05.2000р. (перевід) на посаду інспектору відділу обробки податкових документів управління інформатизації та обміну; 01.08.2023р. (перевід) до відділу обробки та ведення податкових документів платників податків; 01.07.2004р. (перевід) до відділу обробки та ведення податкових документів платників податків; 19.08.2005р. (перевід) до сектору обробки податкової звітності; 11.01.2007р. (перевід) до відділу обробки податкової звітності управління обліку та звітності; 13.07.2007р. (перевід) на посаду відділу обліку та податкової звітності управління інформатизації процесів оподаткування; 16.08.2007р. (перевід) відділу ведення та захисту податкової звітності; 15.03.2012р. (перевід) призначена на посаду головного державного податкового інспектору відділу приймання та обробки податкової звітності управління інформатизації та обліку платників податків; 01.07.2013р. (перевід) призначена на посаду головного державного податкового інспектору відділу приймання та обробки податкової звітності управління інформатизації та обліку платників податків; 01.07.2013р. присвоєно 13 ранг державного службовця; 13.07.2015р. (перевід) на посаду головного державного інспектора відділу звітності та надання адміністративних послуг управління реєстрації платників та електронних сервісів; 28.03.2016р. звільнена з органів державної податкової служба (перевід) до Управління пенсійного фонду; 29.03.2016р. призначена на посаду головного спеціаліста відділу з питань призначення, перерахунку та виплату пенсій Управління ПФУ в Московському районі м. Харкова; 04.05.2016р. присвоєно 9 ранг державного службовця; 01.11.2016р. присвоєно 7 ранг державного службовця; 02.03.2017р. (перевід) головним спеціаліст до відділу обслуговування громадян; 01.05.2017р. присвоєно 6 ранг державного службовця; 31.09.2019р. (перевід) на посаду головного спеціаліста відділу обслуговування громадян Управління ПФУ Московського району м. Харкова; 20.10.2020р. (перевід) до відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговуванню громадян; 07.07.2025р. наказ №1004-0 звільнена з посади з виходом на пенсію.

Стверджуючи про протиправність відмови органу публічної адміністрації у непереведенні на пенсію за Законом України Про державну службу, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до ст.2 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Частиною 1 ст.26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

За змістом ст.27 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, тобто параметрів, арифметичне значення яких обчислюється за нормами ст.ст.24, 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Так, у розумінні ч.1 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Отже, з 01.01.2004р. обов`язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об`єктом загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною ч.2 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності нормами Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" правила обчислення стажу роботи громадянина у цілях пенсійного забезпечення визначались, зокрема, ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", ч.1 якої містила положення про те, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Частиною 3 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" окреслювались спеціальні випадки включення до стажу роботи періодів іншої діяльності громадянина.

Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Правила ведення трудових книжок найманих працівників деталізовані нормами постанови КМУ від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637; далі за текстом - Порядок №637), Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №5; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110; далі за текстом - Інструкція №110).

Так, за приписами пункту 1.1 Інструкції №110 трудова книжка основним документом про трудову діяльність працівника.

Аналогічна норма міститься у пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників».

Пунктом 1.2 Інструкції №110 про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (надалі також - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Як встановлено судом з матеріалів справи, з 11.03.2023р. заявник перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі Закон № 1058).

17.06.2025 р. заявник звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про перехід на пенсію за іншим Законом - Законом України Про державну службу.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, наразі визначається Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, який набрав чинності з 01 травня 2016 року (далі - Закон № 889-VIII).

Згідно пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ, для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

За правилами п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Так, згідно ч. 1 ст. 37 Закону №3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом 1 частини першої статті 28 Закону №1058-IV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Отже, обов`язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу" (далі за текстом - Закон №3723-ХІІ) після 01.05.2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону №899-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Таким чином, за наявності в особи станом на 01.05.2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно рішення №204950016752 від 25.06.2025р., єдиною підставою для відмови у переведенні заявника на пенсію за нормами Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ Відповідачем №2 - Головним управління Пенсійного фонду України в Донецькій області визначено недостатній стаж державної служби, який полягає у незарахуванні трудового стажу позивача на посаді в органах державної податкової служби.

Відповідач №2 зазначив, що згідно трудової книжки з 15.11.1994 ОСОБА_1 займала посаду державного податкового інспектора, присяга державного службовця прийнята 15.11.1994, інформація про присвоєння відповідного рангу державної служби відсутня. Натомість, 15.05.1995 року заявниці присвоєно персональне звання «Інспектор податкової служби III рангу». Вперше ранг державної служби Куриленко О.Г. присвоєно 01.07.2013 року, а потім 01.01.2014 присвоєно чергове спеціальне звання «Інспектор податкової служби І рангу».

За результатом розглянутих матеріалів пенсійної справи та наданих заявницею документів, встановлено, що станом на 01.05.2016 стаж на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців ОСОБА_1 складає 7 місяців 3 дні.

Вищевказане свідчить, що спірним в межах заявлених позовних вимог є відмова у зарахуванні періоду роботи позивача до стажу роботи на посадах, які відносяться до категорії посад державної служби.

З даного приводу, слід зазначити що, механізм обчислення стажу державної служби визначався Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - Порядок № 283), який був чинний у період чинності Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XII.

Відповідно до пункту 2 Порядку №283, до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема: на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.

Пунктом 4 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року №229 (далі - Порядок № 229), встановлено, що стаж державної служби обчислюється відповідно до частини другої статті 46 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII. До стажу державної служби зараховуються: час перебування на посаді державної служби відповідно до Закону; час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.

Згідно пункту 6 Порядку №229, стаж державної служби за період роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону.

Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності на час роботи заявника у спірний період був Закон України від 04.12.1990 №509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (далі - Закон №509-XII).

Відповідно до частини статті 15 Закону №509-XII, посадовою особою органу державної податкової служби за правилами може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Державною податковою адміністрацією України. Посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання.

Видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету (стаття 6 Закону №509-XII).

Крім того, відповідно до п. 344.1 ст. 344 Податкового кодексу України, пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».

При цьому, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону № 3723-XII незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

Таким чином, посадові особи податкової служби, яким присвоєно спеціальне звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.

Верховний Суд України раніше сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах відповідно до якого аналіз положень статті 37 Закону № 3723-XII, Закону №509-ХІІ дає підстави вважати, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.

В подальшому, аналогічні висновки щодо застосування норм права висловлені Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду, у постановах від 03 липня 2018 року у справі №586/965/16-а, від 13 грудня 2018 року у справі №539/1855/17, від 18 березня 2021 року у справі № 500/5183/17, від 11 квітня 2023 року у справі № 1.380.2019.003855.

Окрім застосування згідно з ч.5 ст.242 КАС України правових висновків згаданих вище постанов Верховного Суду, окружний адміністративний суд зважає, що спеціальною нормою права відносно спірних правовідносин є приписи п.344.1 ст.344 Податкового кодексу України, де указано, що пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу".

При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

Посадовим особам контролюючих органів у період роботи в цих органах пенсії, призначені відповідно до законодавства, не виплачуються.

Тож, періоди роботи позивача в терорганах і підрозділах Державної податкової адміністрації України, Державної податкової служби України, Державної фіскальної служби України (а саме: у Державній податковій адміністрації (інспекції) Червонозаводського району м. Харкова (Основ`янська МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС; Основ`янська ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області; Основ`янська ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області; Східна ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області)) на посадах державного/старшого/головного податкового інспектора з 15.11.1994р. по 28.03.2016р. згідно з відомостями трудової книжки повинні бути беззаперечно включені до стажу державної служби, що враховується при призначенні пенсії.

Відтак, період державної служби заявника в податкових органах у спеціальному званні зараховується до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця, відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ "Про державну службу".

При цьому, суд зважає, що у межах спірних правовідносин Відповідачем №2 не було вчинено управлінського волевиявлення з приводу обчислення розміру пенсії заявника, що згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.245 КАС України унеможливлює обтяження означеного суб`єкта владних повноважень обов"язком вчинити конкретне управлінське волевиявлення з даного питання.

Разом із тим, суд вважає за справедливе зауважити, що правовідносини з приводу обчислення розміру пенсії державного службовця регламентовані не приписами Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а виключно положеннями ст.37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу".

У силу ч.1 ст.37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу" на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ), за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ), у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Тож, приписи ст.37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу" запроваджують відмінний від норм Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" механізм обчислення розміру пенсії, котрий полягає у призначенні пенсії або у розмірі 60% із сум власної заробітної плати державного службовця, з яких було сплачено внески на загальнообов"язкове державне соціальне страхування, або у розмірі 60% із сум заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади і рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з яких було сплачено внески на загальнообов"язкове державне соціальне страхування.

Розглядаючи справу, суд зауважує, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов`язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

У межах даного спору суд вважає за можливе керуватись правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, де указано, що: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Тому перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що згідно з правовими висновками постанови Верховного Суду від 02.07.2019р. по справі №140/2160/18 (адміністративне провадження №К/9901/13662/19) загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

У пункті 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18) міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення.

Суд вважає, що оскаржуване рішення субєкта владних повноважень - Відповідача №2 не відповідає вимогам умотивованості, а тому порушує інтерес заявника до юридичної визначеності як невідємної складової запровадженого ст.8 Конституції України верховенства права.

З цих підстав оскаржене рішення субєкта владних повноважень - Відповідача №2 належить скасувати.

Водночас з цим, з огляду на зміст абз.1 ч.4 ст.245 КАС України та абз.2 ч.4 ст.245 КАС України суд не знаходить підстав для обтяження владного суб`єкта - Відповідача №2 імперативним обов`язком обчислити пенсію у порядку ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 року №3723-ХІІ, позаяк відповідачем у даному конкретному випадку не досліджувалось, не оцінювалось та не викладалось у спірному письмовому рішенні власних суджень з приводу інших цензів, відповідність яким є обов`язковою для призначення пенсії у порядку згаданого акту законодавства.

При цьому, суд бере до уваги, що відповідно до абз.2 ч.4 ст.245 КАС України якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, надана судом юридична оцінка обставинам достатності стажу державної служби у спірних правовідносинах для призначення пенсії за віком у порядку Закону України «Про державну службу» є обов`язковою для відповідача як владного суб`єкта - Відповідача №2.

Тому суд обтяжує владного суб`єкта - ГУ ПФУ в Донецькій області обов`язком вирішити питання за зверненням громадянина з приводу призначення пенсії у порядку ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 року №3723-ХІІ згідно із Розділом XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про державну службу від 10.12.2015 за №889-VІІІ, адже після скасування оскарженого рішення порушене зацікавленою особою питання продовжує залишатись нерозв`язаним саме у спосіб призначення пенсії.

Вирішуючи спір за епізодом вимог до Відповідача №1 - ГУ ПФУ в Харківській області суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

У спірних правовідносинах звернення заявника з приводу призначення пенсії відповідно до вимог Закону України "Про державну службу" за правилами "екстериторіальності" згідно з п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (затверджений постановою Правління ПФУ від 25.11.2005р. №22-1 у редакції постанови Правління ПФУ від 07.07.2014р. №13-1; зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за №1566/11846; далі за текстом - Порядок №22-1) було розглянуто терорганом системи ПФУ - ГУ ПФУ в Донецькій області шляхом прийняття оскарженого рішення про відмову у переведенні на пенсію за віком відповідно до вимог Закону України "Про державну службу".

Відтак, під час розгляду справи постало питання змісту та співвідношення таких правових категорій як "призначення пенсії", "обчислення пенсії", "нарахування пенсії", "виплата пенсії", "перерахунок пенсії", "поновлення пенсії".

Розв`язуючи дане питання, суд бере до уваги, що ст.ст.80-85 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у процедурі забезпечення громадян пенсіями прямо передбачені такі механізми як призначення пенсії та виплата пенсії.

Ці ж самі механізми згадані законодавцем і у приписах ст.ст.44-47 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а також у приписах ст.ст.48-52 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".

При цьому, оскільки останнім у часі з-поміж перелічених актів права був прийнятий Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", то саме положенням цього закону слід віддати пріоритет у застосуванні.

Так, згідно ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" додатково деталізована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі за текстом - Порядок №22-1).

Відповідно до п.4.3 розділу IV Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління.

Таким чином, суд доходить до висновку, що правова категорія "призначення пенсії" використовується законодавцем у розумінні прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України письмового рішення (як індивідуального акту) з приводу визнання за особою суб`єктивного права на одержання грошових платежів у галузі соціального страхування із визначенням розміру регулярного платежу у межах календарного місяця.

А тому виданий терорганом ПФУ індивідуальний акт з приводу призначення пенсії одночасно охоплює як владне управлінське волевиявлення стосовно правової підстави пенсії, так і владне управське волевиявлення стосовно грошового виміру пенсії.

Відтак, розглянута категорія поглинає категорію "обчислення пенсії".

Отже, під нарахуванням пенсії слід розуміти прийняття терорганом ПФУ рішення про призначення пенсії у певному розмірі (грошовому виразі).

Звідси слідує, що ситуація не нарахування пенсії особі є об`єктивно неможливою після настання події прийняття владним суб`єктом рішення про призначення пенсії як за основним розміром, так і за окремими компонентами (за виключенням випадку прийняття рішення про припинення пенсії).

Стосовно змісту правової категорії "переведення на іншу пенсію" суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Тому суд вважає, що за правовою природою та суттю процедура переведення особи з одного виду пенсії на інший є різновидом механізму призначення пенсії за іншою правовою підставою.

За відсутності чіткого визначення у національному законі, суд вважає, що під правовою категорією "виплата пенсії" слід розуміти переказ безготівкових коштів з рахунків терорганів ПФУ в установах Державної казначейської служби України на рахунки громадян в банках.

Відтак, у спірних правовідносинах владне управлінське волевиявлення з приводу призначення пенсії (що поглинає як етап обчислення тривалості страхового стажу, так і етап обчислення грошової суми пенсії) віднесене до обсягу компетенції саме відповідача - ГУ ПФУ в Донецькій області як теоргану системи ПФУ, визначеного за правилом "екстериторіальності" , а майбутнє виконання рішення про призначення пенсії (тобто управлінське волевиявлення з приводу нарахування пенсії за внутрішнім обліком тероргану ПФУ та управлінське волевиявлення з приводу виплати пенсії) є повноваженнями тероргану системи ПФУ за місцем реєстрації адреси проживання громадянина, тобто ГУ ПФУ в Харківській області.

Отже, у межах даного спору вимога заявника до відповідача - ГУ ПФУ в Харківській області про зобов`язання повторно розглянути заяву про переведення з пенсії за віком, призначеної згідно із Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 за №1058-ІV, на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України Про державну службу від 16.12.1993 №3723-XII згідно із Розділом XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про державну службу від 10.12.2015 №889-VІІІ не може бути задоволена, позаяк у спірних правовідносинах повноваження на призначення пенсії за віком відповідно до ст.37 Закону України Про державну службу на підставі звернення від 17.06.2025р. за правилом "екстериторіальності" передано у відання відповідача - ГУ ПФУ в Донецькій області.

Тому ця вимога до задоволення не підлягає.

Стосовно встановлення судового контролю суд зазначає, що виконання постановлених судових актів в адміністративних справах гарантовано ст.55, п.9 ч.1 ст.129, ст.129-1 Конституції України, ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних 1950 року, ч.2 ст.13 від 02.06.2016р. №1402-VIII Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ч.2 ст.14, ч.1 ст.370, ч.2 ст.372 КАС України.

Статтею 381-1 КАС України у редакції Закону України від 21.11.2024р. №4094-ІХ визначено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції (ч.1 ст.381-1); суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-3823 і 383 цього Кодексу (ч.2 ст.381-1).

Суд відмічає, що запроваджена законодавцем у ч.3 ст.3833 КАС України у редакції Закону України від 21.11.2024р. №4094-ІХ міра юридичної відповідальності у вигляді стягнення штрафу з керівника відповідача - суб"єкта владних повноважень за невиконання рішення суду (у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) за правовою природою, характером, спрямованістю, призначенням та підставою застосування є цілком ідентичною до аналогічної міри юридичної відповідальності, запровадженої законодавцем для суб"єкта владних повноважень - боржника у виконавчому провадженні із правовим статусом юридичної особи публічного права у приписах ч.2 ст.63, ч.3 ст.63, ч.1 ст.75, ч.2 ст.75 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" (штраф у сумі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).

Суд зауважує, що у силу застереження ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Також суд зауважує, що розмір штрафу згідно ч.3 ст.3833 КАС України у редакції Закону України від 21.11.2024р. №4094-ІХ у даному конкретному випадку є явним та очевидним втручанням у право керівника суб"єкта владних повноважень на мирне володіння майном у розумінні ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини та основоположних 1950 року, а ухвала про зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення за правилами ст.382-3833 КАС України є обов"язковою процедурною передумовою для вирішення питання про накладення згаданого штрафу.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.382 КАС України у редакції Закону України від 21.11.2024р. №4094-ІХ у спорах тієї категорії, що є предметом розгляду у цій справі, суд у разі подання позивачем відповідного процесуального документа повинен безальтернативно обтяжити суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, обов"язком подати звіт про виконання судового рішення.

Згідно з ч.3 ст.3821 КАС України у редакції Закону України від 21.11.2024р. №4094-ІХ у даному конкретному випадку належить встановити строк подання звіту про виконання судового рішення у три місяці від календарно дати отримання суб`єктом владних повноважень цієї ухвали.

Вимоги до оформлення звіту суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення установлені ч.2 ст.3822 КАС України у редакції Закону України від 21.11.2024р. №4094-ІХ.

Обставини, котрі зумовлюють зменшення розмір штрафу або звільнення від сплати штрафу окреслені законодавцем у ч.5 ст.3833 КАС України у редакції Закону України від 21.11.2024р. №4094-ІХ.

Оскільки позов заявника не містить взагалі жодних доводів в частині обтяження суб"єкта владних повноважень обов"язком подати звіт про виконання рішення суду саме у десятиденний строк з моменту набрання рішенням суду законної сили, то суд вважає за справедливе обтяжити суб"єкта владних повноважень обов`язком подати звіт про виконання рішення суду у справі №520/20186/25 протягом трьох місяців з дати набрання законної сили рішенням суду у справі №520/20186/25.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір підлягав сплаті у розмірі 1.937,92 грн, проте позивачем було сплачено 2422,40 грн.

Суми судового збору, зайво сплачені позивачем при поданні позовної заяви, можуть бути повернуті за заявою позивача.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 241-244, 246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 25.06.2025р. №204950016752.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.06.2025р. про переведення з пенсії за віком, призначеної згідно із Законом України від 09.07.2003 за №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу" згідно із Розділом XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 10.12.2015 №889-VІІІ "Про державну службу" з урахуванням висновків суду по даній справі у спосіб прийняття згідно з ч.5 ст.45 Законом України від 09.07.2003 за №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" рішення про призначення пенсії у порядку ст.37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу".

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код - 13486010; місцезнаходження - пл. Соборна, буд. 3, м. Слов`янськ, Краматорський р-н, Донецька обл., 84122) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання - АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області протягом трьох місяців з дати набрання законної сили рішенням суду у справі №520/20186/25 подати до суду звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/20186/25.

Роз"яснити, що звіт про виконання рішення суду повинен містити відомості та докази в підтвердження відомостей згідно з ч.2 ст.3822 КАС України у редакції Закону України від 21.11.2024р. №4094-ІХ обставин, зокрема, про: прізвище, ім"я, по-батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, повної календарної дати народження, зареєстроване в установленому законом порядку місце реєстрації адреси проживання керівника ГУ ПФУ в Донецькій області (особи, котра виконувала обов"язки керівника ГУ ПФУ в Донецькій області) під час дії рішення суду в даній частині; докази безперервності/перервності виконання керівником ГУ ПФУ в Донецькій області (особою, котра виконували обов"язки керівника ГУ ПФУ в Донецькій області) обов"язків за посадою під час дії рішення суду в цій частині (знаходження у відпустці, вибуття на навчання, перебування у стані тимчасової непрацездатності тощо); докази про вчинені організаційно-правові заходи, спрямовані на виконання саме рішення у справі; докази про вчинення/невчинення управлінського волевиявлення з приводу перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці; докази про достатність/недостатність виділених обсягів фінансування для проведення грошових платежів на виконання рішення суду у справі; докази про наявність/відсутність у фізичному розпорядженні ГУ ПФУ в Донецькій області станом на останню календарну дату кожного звітного місяця під час дії рішення суду в цій частині вільних залишків коштів, котрі б могли бути спрямовані на виконання рішення суду в частині провадження платежів без отримання окремого письмового дозволу розпорядника публічних коштів вищого рівня; докази звернення до розпорядника публічних коштів вищого рівня з метою виділення додаткових асигнувань для проведення платежів на виконання рішення суду; докази наявності/відсутності випадків проведення виплат за рішенням суду особам, аналогічної із позивачем категорії пенсіонерів, із порушенням правила хронологічної послідовності виникнення обов"язків; будь-які інші докази на підтвердження згаданих у ч.2 ст.3822 КАС України у редакції Закону України від 21.11.2024р. №4094-ІХ обставин; докази наявності/відсутності фізичної можливості виконання рішення суду у повному обсязі; докази про будь-які інші юридично значимі фактори, котрі мають значення для правильного вирішення порушеного заявником процесуального питання тощо.

Попередити керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про передбачену процесуальним законом можливість накладення штрафу у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за наслідками розгляду звіту або у разі неподання звіту про виконання рішення суду у разі невиконання рішення суду без поважних причин.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко