Рішення № 130040322, 08.09.2025, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2025 р. справа № 300/5220/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов`язання до вчинення дій,

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Атаманюк Р.І., в інтересах ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач), звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі ГУ ПФУ в Донецькій області, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, третя особа), в якому просить:

визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 27.06.2025 о/р НОМЕР_1 про відмову ОСОБА_1 у переведенні із пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу»;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу державної служби періоди роботи з 01.09.1968 по 30.12.1985, з 02.07.1987 по 07.03.1989 та з 22.03.1990 по 09.04.2006 на посадах в органах місцевого самоврядування, перевести ОСОБА_1 із пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до пункту 10 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ та призначити пенсію з 20.06.2025, з урахуванням довідки Білоберізької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області від 16.06.2025 №342/02-23/01.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Після її звернення із заявою про переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державне службу», надавши відповідні документи, включно із довідкою про складові заробітної плати секретаря сільської ради від 16.06.2025 №342/02-23/01, виданою Білоберізькою сільською радою Верховинського району, відповідачем 27.06.2025 прийнято рішення о/р 926020109101 про відмову в переході на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу та перерахунку пенсії відповідно до вказаної довідки., оскільки позивач працювала на посадах в органах місцевого самоврядування, які відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ не враховуються до стажу державної служби та, відповідно, позивач не має 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ. Позивач вважає таке рішення пенсійного органу протиправним, оскільки стаж її роботи на посадах в органах місцевого самоврядування становить більше 35 років, а станом на 04.07.2001 більше 30 років, при цьому посади, які ОСОБА_1 обіймала за час роботи в органах місцевого самоврядування, відносяться до посад, визначених ст. 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та, як наслідок, такі зараховуються до стажу державної служби.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.07.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

11.08.2025 судом зареєстровано відзив Головного управління ПФУ в Донецькій області, який скеровано через систему «Електронний суд». У вказаному відзиві представник заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що відповідно до пунктів 10 і 12 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом (01.05.2016) займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України або які станом на 01.05.2016 мають не менше як 20 років стажу роботи на посадах віднесених до категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України. Коло осіб з числа державних службовців, на яких поширюється дія Закону №889, визначено статтею 3 Закону №889, де відсутні посадові особи органів місцевого самоврядування. Так, згідно електронної пенсійної справи ОСОБА_1 працювала на посадах особи місцевого самоврядування, які відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ з 05.07.2001 не враховуються до стажу державної служби, та не має 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України. Для врахування довідки про складові заробітної плати від 16.06.2025 №342/02-23/01 відсутні правові підстави, так як ОСОБА_1 не має права на переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» (а.с. 29-30).

14.08.2025 від ГУ ПФУ в Івано-Франківській області надійшли пояснення по справі, у яких представник заперечила щодо задоволення позовних вимог та просила у задоволенні позову відмовити.

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що не заперечується пенсійним органом.

20.06.2025 позивач звернулася до відповідача із заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», долучивши до заяви, зокрема, довідку Білоберізької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області від 16.06.2025 №342/02-23/01 (а.с. 15).

Органом, який розглядав подану заяву, за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

За результатами розгляду заяви про перерахунок пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області 27.06.2025 прийнято рішення №926020109101 про відмову у здійсненні перерахунку щодо переходу з пенсії за віком на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» та врахуванні довідки про складові заробітної плати від 16.06.2025 №342/02-23/01, виданої Білозерською міською радою, у зв`язку з відсутністю законних підстав. У рішенні відповідачем зазначено, що заявниця працювала на посадах особи місцевого самоврядування, які відповідно до статті 37 Закону №3723-XII з 05.07.2001 не враховуються до стажу державної служби, та не має 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України (а.с. 16).

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним та таким, що порушує її право на належне пенсійне забезпечення, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.

Відповідно до частин 1-2 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі Закон №2493-III), служба в органах місцевого самоврядування це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Положення статей 2, 3 Закону №2493-III визначають, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Відповідно до ч. 7 ст. 21 Закону №2493-III (в редакції, чинній станом на 01.05.2016), пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування та/або державної служби не менше 10 років, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про державну службу.

Питання пенсійного забезпечення державних службовців до 01.05.2016 врегульовувалося Законом України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII (далі Закон №3723-ХІІ).

Водночас, з 01.05.2016 набрав чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі Закон №889-VІІІ), відповідно до ст. 90 якого встановлено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно із п. 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно із п. 11 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ, перелік посад державної служби, які займали особи з числа колишніх державних службовців, що належать до певної категорії посад, передбачених цим Законом, визначається Кабінетом Міністрів України.

Пункт 12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ визначає, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Статтею 37 Закону №3723-ХІІ встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Таким чином, за наявності в особи станом на 01.01.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №822/524/18).

Враховуючи вищенаведене, можна зробити висновок, що після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом №889-VIII) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII, та мають передбачені вік та страховий стаж.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №591/6970/16-а.

Пунктом 4 частини 2 статті 46 Закону №889-VIII, визначено, що до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Таким чином, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування», слід враховувати до стажу державної служби.

Згідно з пунктом 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №229 від 25.03.2016, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015.

У свою чергу, відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» №889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Таким чином, в даному випадку слід керуватися Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі Порядок №283).

Так, абз. 13 п. 2 Порядку №283 передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема: на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених ст. 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.04.1994 №239 «Про віднесення посад працівників місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів до відповідних категорій посад державних службовців і присвоєння їм рангів державних службовців» затверджений Порядок віднесення посад працівників місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів до відповідних категорій посад державних службовців і присвоєння їм рангів державних службовців.

Відповідно до п. 4 Порядку обчислення стажу держаної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229, до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Отже, як Порядок №283, так і чинний Порядок №229 передбачає, що до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування.

Так, судом з`ясовано, що згідно із копією трудової книжки від 12.04.1967 та вкладиша до неї від 02.07.1987 містяться записи про роботу ОСОБА_1 :

01.09.1968 обрана секретарем виконкому Стебнівської сільської ради народних депутатів трудящих (рішення виконкому від 24.08.1968, протокол №24);

30.12.1985 звільнена від обов`язків секретаря виконкому Стебнівської сільської ради народних депутатів в зв`язку з переходом на роботу по спеціальності (рішення виконкому від 20.12.1985, протокол №12);

30.12.1985 призначена на посаду економіста інспекції державних доходів Верховинського райфінвідділу (наказ №12-п від 30.12.1985);

22.04.1986 звільнена із займаної посади по ст.36 п.5 КЗпП у зв`язку із переводом в районну міжгосподарську механізовану колону №13 (наказ №3-п від 21.04.1986);

02.07.1987 прийнята виконуючою обов`язки секретаря виконкому Стебнівської сільської ради народних депутатів ( рішення сесії від 02.07.1987);

07.03.1989 звільнена від виконання обов`язків секретаря виконкому Стебнівської сільської ради у зв`язку з виходом на роботу секретаря виконкому сільської ради (рішення сесії від 07.03.1989);

22.03.1990 обрана заступником голови Стебнівської сільської ради народних депутатів (рішення сесії від 22.03.1990);

15.07.1994 перейменована посада заступника голови ради на секретаря виконкому Стебнівської сільської ради народних депутатів (рішення сесії від 15.047.1994);

22.02.1994 прийняла присягу державного службовця (рішення II сесії ради);

15.03.1994 присвоєно 11 ранг державного службовця (розпорядження №3 від 15.03.1994);

11.04.1998 обрана секретарем Стебнівської сільської ради (рішення сесії від 11.04.1998);

27.12.2001 прийняла присягу посадової особи місцевого самоврядування. Присвоєно 11 ранг (рішення сесії від 27.12.2001);

23.04.2002 обрана секретарем Стебнівської сільської ради (рішення сесії від 23.04.2002);

29.04.2005 присвоєно 10 ранг секретарю сільської ради (рішення сесії від 29.0,4.2005);

09.04.2006 звільнена з посади секретаря сільської ради в зв`язку з виходом на пенсію (рішення сесії від 09.04.2006) (а.с. 11-14).

Отже, суд встановив, що позивач протягом спірного періоду, зокрема з 01.09.1968 по 30.12.1985, з 02.07.1987 по 07.03.1989 та з 22.03.1990 по 09.04.2006 працювала на посадах в органах місцевого самоврядування, тобто посадах, які входить до переліку посад прирівняних до державної служби, а тому вказаний період мав бути зарахований до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу».

Суд звертає увагу, що пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2493-III передбачено, що дія Закону України «Про державну службу» поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.

Верховний Суд у постанові від 10.05.2018 у справі №351/1792/17 зазначив, що після набрання чинності законом України «Про державну службу» №889-VIII положення законодавства в частині механізму обрахунку стажу державної служби не змінилися. Відповідно до ст. 46 закону України «Про державну службу» №889-VIII та п. 4 Порядку №229, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» зараховується до стажу державної служби.

З огляду на викладене, суд констатує про безпідставність доводів пенсійного органу про те, що спірний стаж роботи ОСОБА_1 не може бути зарахований як стаж державного службовця, який дає право на призначення пенсії державного службовця.

При цьому, суд зауважує, що стаж державної служби у позивача складає більше 30 років (при необхідних 20 роках у відповідності до вимог пункту 10 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону №889-VIII), а тому ОСОБА_1 має право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII.

Таким чином, рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 27.06.2025 №926020109101 про відмову ОСОБА_1 у переведенні із пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд також звертає увагу, що в Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622 (далі Порядок №622) визначено, що пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (пункт 4 Порядку №622).

Довідки про заробітну плату державних службовців, визначені за формами згідно з додатками 1-6, видаються виключно для призначення згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу» та не є підставою для перегляду раніше призначеної пенсії державного службовця (пункт 5 Порядку №622).

З матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що позивачем разом із заявою від 20.06.2025 про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» долучила до заяви довідку Білоберізької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області від 16.06.2025 №342/02-23/01 (а.с. 15).

Вказана довідка відповідає формі довідки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622, а тому вона повинна враховуватися при розрахунку розміру пенсії позивача.

Такий висновок суду узгоджується з положеннями пункту 1 частини 1 статті 41 Закону №1058-ІV, відповідно до яких до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються: суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, а після набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» - максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначеної відповідно до закону.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.

Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Так, умови, за яких пенсійний орган відмовляє у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

На переконання суду, за наявності формальних підстав для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.

При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.

Так, Верховним Судом у справі №580/1617/19 зазначено, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Проаналізувавши спірне рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 27.06.2025 №926020109101, а також дослідивши всі фактичні обставини справи, суд зазначає, що стаж роботи позивача становить більше необхідних 20 років.

Суд зазначає, що згідно з частиною 3 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із відповідною заявою та необхідними документами 20.06.2025. У зв`язку із цим, позивача слід перевести на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з дати звернення із відповідною заявою до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області про переведення на інший вид пенсії, а саме з 20.06.2025.

Отже, єдиним ефективним засобом правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який повністю виключить для пенсійного органу можливість невиконання чи неналежного виконання рішення суду при призначенні пенсії (переведенні на пенсію по віку відповідно до Закону України «Про державну службу») буде, окрім визнання рішення суб`єкта владних повноважень протиправним, також зобов`язання вчинити певні дії, а саме зарахувати позивачу до стажу державної служби періоди роботи з 01.09.1968 по 30.12.1985, з 02.07.1987 по 07.03.1989 та з 22.03.1990 по 09.04.2006 на посадах в органах місцевого самоврядування та перевести ОСОБА_1 із пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до пункту 10 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ з 20.06.2025, з урахуванням довідки Білоберізької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області від 16.06.2025 №342/02-23/01.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку пенсійний орган не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 1 статті 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, то в силу вимог частини 1 статті 132, частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий збір у розмірі 1 211,20 грн, сплачений позивачем при поданні адміністративного позову, підлягає стягненню з Головних управлінь Пенсійного фонду України в Донецькій області.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, площа Соборна, 3, м. Слов`янськ, Донецька обл., 84121; тимчасова адреса для листування: вул. Надії Алексєєнко, 106, м. Дніпро, 49008), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018), про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов`язання до вчинення дій задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 27.06.2025 №926020109101 про відмову ОСОБА_1 у переведенні із пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до стажу державної служби періоди роботи з 01.09.1968 по 30.12.1985, з 02.07.1987 по 07.03.1989 та з 22.03.1990 по 09.04.2006 на посадах в органах місцевого самоврядування, а також перевести ОСОБА_1 із пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до пункту 10 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ з 20.06.2025, з урахуванням довідки Білоберізької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області від 16.06.2025 №342/02-23/01.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, площа Соборна, 3, м. Слов`янськ, Донецька обл., 84121; тимчасова адреса для листування: вул. Надії Алексєєнко, 106, м. Дніпро, 49008) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Представнику позивача та відповідачам рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Кафарський В.В.