Рішення № 130011543, 05.09.2025, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2025 р. Справа № 120/686/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовуються протиправністю відмови відповідача у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги на сім`ю внаслідок смерті ОСОБА_2 у зв`язку з нещасним випадком на виробництві, яка оформлена листом №0200-0312-8/130963 від 16.12.2024.

Ухвалою судом відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтею 263 КАС України.

Відповідач отримав ухвалу про відкриття провадження у свій електронний кабінет, що підтверджується відповідною довідкою від 24.01.2025, яка наявна в матеріалах справи, однак до суду відзиву не подав.

В той же час представником позивача подано до суду відповідь на відзив, однак суд не приймає її до уваги, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 263 КАС України допустимими заявами по суті справи у цій категорії справ є лише позов та відзив. Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповіді на відзив представник позивача вказує, що відзив на позовну заяву був отриманий позивачем поштовим зв`язком. Однак суд іще раз зазначає, що такий відзив в матеріалах справи відсутній.

Наведені обставини згідно ч. 6 ст. 162 КАС України не є перешкодою в розгляді справи за відсутності відзиву від відповідача.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали адміністративної справи та оцінивши надані сторонами докази суд встановив, що позивач - ОСОБА_1 відповідно до витягу з реєстру територіальної громади №2024/009553724 від 09.08.2024, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА №054097 від 09.09.2015, яка видана Жмеринською міжрайонною медико-соціальною експертною комісією у Вінницькій області позивач є особою з інвалідністю третьої групи.

Позивач є матір`ю ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 04.12.2002 серії НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (син позивача) помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 .

Відповідно до довідки від 08.01.2025 №2 виданої квартальним комітетом "Першотравневий", судом встановлено, що на момент смерті (30.07.2024) ОСОБА_2 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_2 разом зі своїми батьками ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а також сестрою ОСОБА_4 . Також, місце реєстрації та проживання ОСОБА_2 підтверджується витягом з реєстру територіальної громади від 01.08.2022 №2022/000204271.

При цьому з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_2 у шлюбі не перебував та власних дітей не мав.

Як зазначає у своїй позовній заяві позивач, її син ОСОБА_2 працював електромонтером з експлуатації розподільних мереж СО "Жмеринські ЕМ" АТ "Вінницяобленерго".

23.07.2024 під час виконання посадових обов`язків ОСОБА_2 отримав удар високою напругою (технічним струмом), що в подальшому призвело до його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За даним фактом Центрально-Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці було призначено та проведено спеціальне розслідування нещасного випадку, що стався 23.07.2024.

Так, відповідно до акту розслідування нещасного випадку (форми Н1/П), затвердженого в.о. начальника ЦентральноЗахідного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці 25.10.2024, комісією встановлено, що нещасний випадок із електромонтером з експлуатації розподільних мереж СО "Жмеринські електричні мережі" АТ "Вінницяобленерго" ОСОБА_2 стався на території трансформаторної підстанції 10/0,4 кВ №73, що знаходиться за адресою: с. Біликівці Жмеринського району Вінницької області. Після ураження електричним струмом потерпілого було доставлено до опікового центру КНП "Вінницька обласна клінічна лікарня імені М.І. Пирогова Вінницької обласної ради".

Згідно інформації яка наведена у акті спеціального розслідування, смерть настала від термічних опіків тіла, що ускладнились поліорганною недостатністю, яка має причинний зв`язок.

Враховуючи вищенаведене, члени комісії щодо розслідування смерті ОСОБА_2 , дійшли висновку, що відповідно до пп. 1, 2 пункту 52 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 даний нещасний випадок визнано таким, що пов`язаний з виробництвом.

Окрім того, у графі про відомості про членів сім`ї потерпілого, які перебувають на його утриманні (у разі проведення спеціального розслідування) в Акті розслідування вказано на ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , мати, інвалід третьої групи за загальним захворюванням (довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА №054097 від 09.09.2015, видана Жмеринською міжрайонною медико-соціальною експертною комісією у Вінницькій області).

Надалі, позивач звернулася до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою від 11.12.2024 про призначення страхової виплати у зв`язку зі смертю годувальника ОСОБА_5 , а саме одноразової допомоги на сім`ю загиблого, додавши до такої заяви відповідний пакет документів згідно з переліком, що у ній наведено.

За наслідками розгляду цієї заяви відповідач листом від 16.12.2024 №0200-0312-8/130963 відмовив позивачу у призначенні одноразової допомоги на сім`ю внаслідок смерті потерпілого.

Обґрунтовуючи свою відмову відповідач зазначив, що за приписами абз. 3 частини 1 статті 3 Сімейного кодексу України дитина належить до сім`ї свої батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Правовий статус дитини згідно з частиною 1 статті 6 Сімейного кодексу України має особа до досягнення нею повноліття. Відповідач робить висновок, що досягнувши повноліття, особа втрачає статус дитини, а отже перестає бути належною до сім`ї своїх батьків. За таких обставин, на думку відповідача, відсутні правові підстави у призначенні позивачу одноразової допомоги на сім`ю внаслідок смерті потерпілого, передбаченої Порядком призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 26.01.2024 №4-1, оскільки ОСОБА_2 , будучи повнолітньою особою, на день смерті не входив до складу сім`ї позивача.

Не погоджуючись із такою відмовою відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 №1105-XIV (далі Закон №1105-XIV).

Частиною першою статті 4 Закону №1105-XIV унормовано, що уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.

На уповноважений орган управління та його територіальні органи, серед іншого, покладено завдання здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до цього Закону (пункт 2 частини першої статті 5 Закону №1105-XIV).

За приписами частини першої статті 30 Закону №1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Пунктом 2 частини сьомої статті 30 Закону №1105-XIV передбачено, що страхові виплати складаються з страхової виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого).

Згідно з частиною першою статті 35 Закону №1105-XIV у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які на день смерті потерпілого мали право на одержання від нього утримання, а також дитина, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого.

Відповідно до частини другої статті 35 Закону №1105-XIV непрацездатними особами, передбаченими частиною першою цієї статті, є:

1) діти, які не досягли 18 років;

2) повнолітні діти, які є здобувачами освіти за денною формою навчання (у тому числі у період між завершенням навчання в одному закладі освіти та вступом до іншого закладу освіти або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим освітньо-кваліфікаційним рівнем, за умови що такий період не перевищує чотири місяці), - до закінчення ними навчання, але не довше ніж до досягнення 23 років, або визнані особами з інвалідністю з дитинства;

3) особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", якщо вони не працюють;

4) особи з інвалідністю - члени сім`ї потерпілого на час інвалідності.

Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один із батьків померлого чи інший член сім`ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли восьмирічного віку (частина третя статті 35 Закону №1105-XIV).

Частиною п`ятою статті 36 Закону №1105-XIV установлено також, що у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві його сім`ї виплачуються:

1) одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату;

2) одноразова страхова виплата кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого, а також його дитині, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює восьми розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.

Наведені законодавчі положення свідчить, що у разі смерті потерпілого законодавець встановив коло осіб, які мають право на щомісячні страхові виплати, та осіб, які мають право на отримання одноразових страхових виплат сім`ї - допомоги сім`ї потерпілого (виплачується сукупно на сім`ю потерпілого) та страхової виплати (виплачується особам, які мали право на одержання утримання від потерпілого, а також на дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого).

Відповідно до частини першої статті 37 Закону №1105-XIV для призначення страхових виплат потерпілий або особи, які мають право на такі виплати у разі смерті потерпілого, подають до уповноваженого органу управління в електронній формі через Єдиний державний вебпортал електронних послуг або веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України заяву про призначення виплати (особисто або через уповноваженого представника) за формою, затвердженою правлінням Пенсійного фонду України. За малолітніх або неповнолітніх осіб заяву подає один із батьків або інший законний представник. Заява може бути подана до Пенсійного фонду України у формі паперового документа.

Приписами частини другої статті 37 Закону №1105-XIV визначено, що територіальні органи уповноваженого органу управління приймають рішення про призначення страхових виплат на підставі заяви та отриманих шляхом автоматизованого обміну наявними даними між інформаційно-комунікаційними системами органів державної влади, підприємств, установ, організацій:

1) акта розслідування нещасного випадку або акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами;

2) даних про встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності;

3) даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи, яка має право на виплати, та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть потерпілого та інших актів цивільного стану, необхідних для призначення страхових виплат;

4) даних реєстру застрахованих осіб та реєстру страхувальників Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про працевлаштування, нараховану заробітну плату (дохід) і сплату страхових внесків та інших даних, необхідних для призначення виплат;

5) наявних даних Єдиного державного демографічного реєстру про реєстрацію місця проживання;

6) даних органів реєстрації про реєстрацію місця проживання;

7) даних Єдиної державної електронної бази з питань освіти про навчання;

8) даних Державного реєстру боржників про виплату аліментів;

9) даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо статусу внутрішньо переміщеної особи;

10) даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Як передбачено частиною третьою статті 37 Закону №1105-XIV, потерпілий або особи, які мають право на страхові виплати, у разі відсутності необхідної інформації в державних реєстрах і базах даних мають право надати додаткові документи, необхідні для призначення страхових виплат.

Стаття 38 Закону №1105-XIV встановлює порядок розгляду справи про страхові виплати, згідно з якою територіальні органи уповноваженого органу управління розглядають справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи і приймають відповідні рішення протягом 10 календарних днів, не враховуючи дня надходження зазначених документів. Рішення оформлюється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім`ї та строки їх здійснення або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.

При цьому виключні підстави для відмови у здійсненні страхових виплат передбачені статтею 39 Закону №1105-XIV.

21.03.2024 набрав чинності Порядок призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 26 січня 2024 року №4-1(далі - Порядок).

У пункті 1 Порядку вказано, що цей Порядок визначає механізм призначення, перерахування та здійснення таких страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності: допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; щомісячна страхова виплата втраченої заробітної плати (або відповідної її частини); страхова виплата потерпілому під час його професійної реабілітації; страхова виплата при тимчасовому переведенні потерпілого на легшу, нижчеоплачувану роботу; одноразова допомога потерпілому; страхові виплати в разі смерті потерпілого; страхова виплата дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; страхові витрати на соціальну допомогу, інші витрати на відшкодування шкоди, які включають: компенсацію витрат на проїзд потерпілого, який став особою з інвалідністю, до місця лікування та/або реабілітації і у зворотному напрямку та витрат на проїзд і житло особи, яка супроводжує потерпілого до місця лікування та/або реабілітації (якщо потерпілому визначено потребу в супроводі); відшкодування витрат на надання соціальної послуги догляду вдома; щомісячна грошова компенсація вартості заходів, необхідних для надання соціальної послуги натуральної допомоги; відшкодування витрат на поховання потерпілого та пов`язаних з цим ритуальних послуг.

Пунктом 1 розділу ІІ Порядку передбачено, що Заява про призначення, перерахування, продовження та здійснення страхових виплат (крім виплат, які призначаються страхувальником) подається потерпілим або особою, яка має право на страхові виплати у разі смерті потерпілого, особисто або через уповноваженого представника до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає страхову виплату) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

Заява разом з документами, необхідними для призначення, перерахування, продовження та здійснення страхових виплат подається: для призначення, перерахування, продовження та здійснення страхових виплат за формою згідно з додатками 1, 2 до цього Порядку (п. 2 розділу ІІ Порядку).

Відповідно до пунктів 2, 4 Розділу ІІІ Порядку рішення про призначення, перерахування, продовження та здійснення страхових виплат приймається протягом 10 календарних днів, не враховуючи дня надходження заяви з усіма необхідними документами з урахуванням отриманої органом, що призначає страхову виплату, інформації із відповідних державних електронних інформаційних реєстрів та баз даних.

Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає страхову виплату (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає страхову виплату, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній справі про страхові виплати.

Рішення оформлюється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім`ї та строки їх здійснення або обґрунтування відмови у виплатах.

Також Розділом ІХ Порядку зокрема передбачено, що у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання виплачуються такі страхові виплати: одноразова допомога сім`ї потерпілого; одноразова страхова виплата кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого, а також його дитині, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого; щомісячна страхова виплата особам, які втратили годувальника.

Право на страхові виплати в разі смерті потерпілого мають непрацездатні особи, які на день смерті потерпілого мали право на одержання від нього утримання, а також дитина, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого.

Непрацездатними особами, передбаченими абзацом першим цього пункту, зокрема є: особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, якщо вони не працюють; особи з інвалідністю - члени сім`ї потерпілого на час інвалідності.

Відповідно до абз. 1, 4, 6 пунктів 3 Розділу ІХ Порядку, для призначення страхових виплат у разі смерті потерпілого особи, які мають право на такі виплати, подають в електронній формі засобами Порталу Дія (за наявності технічної можливості) або вебпорталу Пенсійного фонду до органу, що призначає страхову виплату, заяву за формою відповідно до додатка 2 до цього Порядку. Заява може бути подана у формі паперового документа. Розмір одноразової допомоги сім`ї потерпілого (далі - одноразова допомога сім`ї) дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.

Отже, із процитованих вище положень Закону №1105-XIV та Порядку № 4-1 слідує, що у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві, членам його сім`ї виплачується одноразова грошова допомога у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату та одноразова страхова виплата кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого.

При цьому за наслідками розгляду відповідної заяви про призначення такої допомоги (за формою згідно додатком 2 Порядку) відповідачем має прийматися рішення у формі постанови про призначення страхових виплат або про відмову у таких виплатах з обґрунтуванням причин відмови.

Як було встановлено судом, ОСОБА_1 11.12.2024 звернулася до відповідача із заявою за формою згідно додатком 2 Порядку про призначення страхової виплати у зв`язку зі смертю годувальника.

В той же час відповідач визначеного положеннями Закону №1105-XIV та Порядку № 4-1 рішення у формі постанови за наслідками розгляду такої заяви позивача не приймав. Натомість свою відмову виклав у листі від 16.12.2024, що суперечить наведеним вище приписам відносно форми та порядку розгляду такої заяви.

Суд враховує, що такий лист не можливо розцінювати виключно як роз`яснення порядку призначення страхової виплати, оскільки в ньому надається оцінка фактичних обставин та підстав призначення одноразової грошової допомоги на сім`ю.

Зокрема, як зазначалося судом вище, згідно цього листа відмова відповідача у призначені одноразової грошової допомоги зводиться до того, що ОСОБА_2 (син) не входив до складу сім`ї ОСОБА_1 (мати), оскільки на момент своєї смерті був повнолітньою особою.

Оцінюючи такі доводи відповідача щодо підстав відмови у призначенні страхової виплати "одноразова допомога сім`ї", суд першочергово зазначає, що ані Закон №1105-XIV, ані Порядок №4-1 поняття родини/сім`ї не визначають.

Для такого правового регулювання з урахуванням предмета спору саме Сімейний кодекс України є спеціальним законом, який має враховуватись при визначенні поняття сім`ї та її членів при вирішенні питань про наявність права на отримання допомоги, передбаченої Законом №1105-XIV.

Так, відповідно до частин другої, четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Конституційний Суд України у Рішенні від 03 червня 1999 року №5-рп/99 визначив, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Верховний Суд у постанові від 22.04.2024 у справі №420/17371/22 сформулював висновок, відповідно до якого навіть неоднакове зареєстроване місце проживання членів сім`ї не впливає на отримання одноразової допомоги сім`ї потерпілого. Тому визначальним є факт проживання однією сім`єю.

У розглядуваній справі беззаперечним є факт родинних зв`язків між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (син), що підтверджуються свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

Також, судом було встановлено, що позивач проживала разом з ОСОБА_2 , вказане підтверджується витягами з реєстру територіальної громади від 01.08.2022 №2022/000204271, від 09.08.2024 №2024/009553724, довідкою квартального комітету "Першотравневий" від 08.01.2025 №2, також в ході проведення спеціального розслідування від 23.07.2024 комісія вказала, що позивач є членом сім`ї потерпілого ОСОБА_2 , яка перебувала на його утриманні.

При цьому, ні у своєму листі від 16.12.2024 №0200-0312-8/130963, ні під час судового розгляду справи, відповідач не надав доказів того, що позивач не є сім`єю з померлим сином ОСОБА_2 . Будь-яких інших доказів про те, що померлий ОСОБА_2 перебував у шлюбі чи мав власних дітей матеріали справи не містять та такими відповідач не оперує.

Отже, встановленими у справі обставинами підтверджується, що ОСОБА_2 , який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, до смерті проживав разом із своєю матір`ю ОСОБА_1 однією сім`єю, що є достатньою підставою для висновку про наявність у них сімейних відносин та права на отримання страхових виплат у зв`язку зі смертю потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання одноразової допомоги як член сім`ї потерпілого, передбаченої частиною п`ятою статті 36 Закону №1105-ХІV, а тому відмова відповідача у призначенні такої соціальної виплати за наведених вище підстав є протиправною.

У той же час, як вже попередньо наголошувалося судом, за результатами розгляду заяви позивача від 11.12.2024 про нарахування та виплату одноразової допомоги сім`ї загиблого внаслідок нещасного випадку на виробництві, у порушення ст. 38 Закону №1105-XIV, абз. 2 пункту 4 Розділу ІІІ Порядку №4-1, відповідне рішення у формі постанови відповідачем не приймалося.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, враховуючи, що до компетенції суду не належить призначення, розрахунок та виплата соціальних виплат, а здійснюється лише контроль правомірності рішень, дій або бездіяльності відповідача щодо вказаних питань, та беручи до уваги, що відповідачем не прийнятого у належний спосіб відповідного рішення за наслідками розгляду заяви позивача, суд доходить висновку, що належним способом захисту прав позивачу у спірних правовідносин буде зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.12.2024 про призначення страхової виплати, передбаченої частиною 5 статті 36 Закону №1105-XIV, у зв`язку зі смертю сина ОСОБА_2 внаслідок нещасного випадку на виробництві, з урахуванням правової оцінки, наданої судом в ході розгляду цієї справи.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову у визначений судом спосіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При цьому за змістом ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, у зв`язку з частковим задоволенням позову, судові витрати позивача зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. підлягають відшкодуванню в сумі 605,64 грн., тобто пропорційно розміру задоволених вимог (1/2 задоволених вимог) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Що стосується відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

Таким чином, обов`язковим документом, який має бути поданий на підтвердження понесення витрат на правову допомогу є відповідний договір про правову (правничу) допомогу, укладений між адвокатом та позивачем.

За визначенням, що міститься в п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Так, як з`ясовано судом із матеріалів справи, позивач зазначає, що нею були понесені витрати на правничу допомогу орієнтовний розмір яких становить 42000 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат в цій частині суд зазначає наступне.

На підтвердження цих витрат стороною позивача надано: копію договору про надання правової (правничої) допомоги від 08.01.2025 укладеного між адвокатом Вересюком М.В. та позивачем ОСОБА_1 , копію додатку №1 від 08.01.2025, копію ордеру про надання правничої допомоги від 03.02.2025 серії АВ №1150587, копію квитанції до прибуткового касового ордеру №08/01 від 08.01.2025 на суму 12000 грн. та копію акту приймання-передачі наданих послуг від 17.01.2025.

Як зазначено у додатку №1 до договору від 08.01.2025, сторони договору визначили та погодились, що за надання правничої допомоги, клієнт сплачує адвокату гонорар в сумі 42000 грн. Пунктом 2 додатку №1 від 08.01.2025 передбачено, що гонорар в сумі 12000 грн. сплачується клієнтом на користь адвоката в день укладання додатку. Відповідно до п. 3 додатку №1 гонорар в сумі 30000 грн. сплачується клієнтом після отримання одноразової грошової допомоги внаслідок смерті потерпілого ОСОБА_2 .

Відповідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Суд зазначає, що ні позивачем, ні її представником не подано до суду відповідної заяви про надання додаткових доказів щодо понесення витрат за надання правничої допомоги в сумі 30000 грн., яка зазначена у п. 3 додатку №1 до договору від 08.01.2025. Отже підстав вважати, що такі витрати дійсно були чи будуть понесені позивачем наразі не має.

В даному випадку матеріали справи містять лише докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 12000 грн., що підтверджено документально.

Однак суд вважає, що розмір понесених витрат на правничу допомогу в сумі 12000 грн. не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

Так, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, як зазначено у пунктах 268-269 рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи, оскільки надані стороною докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18, від 31.07.2020 у справі № 301/2534/16-ц та інших.

Як уже зазначалось, у зв`язку з розглядом цієї справи позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 12000 грн.

Однак, в даному випадку суд враховує те, що ця адміністративна справа є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін). Обсяг і складність оформлених процесуальних документів також є незначним та потребував значних зусиль для адвоката. Більше того, стороною позивача не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, яка оцінена ним в розмірі 12000 грн.

Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи та обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту інтересів позивача в суді у зв`язку з розглядом цієї справи, а також враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до переконання, що витрати позивача на правову допомогу підлягають зменшенню до 3000 грн. і що такий розмір відповідатиме вимогам розумності та справедливості.

Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати зі сплати судового збору в сумі 605,6 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, оформлену листом від 16.12.2024 за №0200-0312-8/130936, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 11.12.2024 про призначення одноразової допомоги на сім`ю внаслідок смерті потерпілого ОСОБА_2 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з урахуванням правової оцінки наданої судом, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.12.2024 щодо призначення одноразової грошової допомоги на сім`ю у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 внаслідок нещасного випадку на виробництві.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу в сумі 3000 грн. (три тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 05.09.25.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ: 13322403).

СуддяСлободонюк Михайло Васильович