Рішення № 130011240, 04.09.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.09.2025Справа № 910/15849/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

вул. Володимирська, 51А, м. Київ, 01001

до Товариства з обмеженою відповідальністю "В.О.К.С."

вул. Новокостянтинівська, 2А, м. Київ, 04080

про стягнення 193 908,00 грн.

Представники сторін: без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "В.О.К.С." про стягнення 193 908,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами Договору № 10-С/053 про встановлення сервітуту від 01.10.2011 в частині своєчасної сплати плати за використання об`єктів розміщення, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість у вказаній сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/15849/23 та з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за відсутності клопотань про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, суд дійшов висновку про розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Окрім цього суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей ГПК України.

Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов`язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.

Тобто, товариство з обмеженою відповідальністю як юридична особа, а також адвокат, в разі представлення інтересів цього товариства, згідно з наведеними приписами цього Кодексу, зобов`язані зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) в обов`язковому порядку.

Наразі, судом згідно бази даних "Діловодство спеціалізованого суду" встановлено відсутність у відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "В.О.К.С." (код ЄДРПОУ 33635633) як на час відкриття провадження у справі №910/15849/23, так і на час розгляду справи по суті зареєстрованого електронного кабінету.

При цьому, оскільки всупереч наведеним приписам Кодексу відповідач не зареєстрував свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), з метою повідомлення останнього про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі № 910/15849/23 від 19.10.2023 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Новокостянтинівська, 2А, м. Київ, 04080.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Наразі, ухвала суду від 19.10.2023 у справі № 910/15849/23, яка надсилалась відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення № 0600054480692, була повернута до суду 24.11.2023 неврученою адресату у зв`язку з закінченням терміну зберігання поштового відправлення .

В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "В.О.К.С." адресі, зазначеній на конверті, що повернувся.

Інші електронні адреси та/або поштові адреси, за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань або згідно Єдиного державного демографічного реєстру, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведене господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/15849/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

В той же час суд звертає увагу, що за змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуте поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 19.10.2023, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "В.О.К.С." не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзив на позовну заяву, письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час розгляду справи суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Крім того суд зазначає, що правову основу діяльності у сфері телекомунікацій, а також повноваження держави щодо управління та регулювання зазначеної діяльності, права, обов`язки та засади відповідальності фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у даній діяльності або користуються телекомунікаційними послугами визначає Закон України "Про телекомунікації", який був чинним на момент укладання Договору про встановлення сервітуту від 01.10.2011.

Згідно з частиною 6 статті 31 Закону України "Про телекомунікації" суб`єкти господарювання, які здійснюють будівництво телекомунікаційних мереж загального користування можуть установлювати в приміщеннях, що їм належать на правах найму, телекомунікаційне обладнання, використовувати дахи будинків і технічні приміщення для встановлення антен та необхідного обладнання на підставі договору з власником приміщення.

Відповідно до рішення Київської міської ради №378/5765 від 14.07.2011 "Про питання впорядкування діяльності суб`єктів господарювання в галузі зв`язку та інформаційних технологій" Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" уповноважено здійснювати моніторинг та координацію розміщення суб`єктами господарювання телекомунікаційних мереж та обладнання у (на) об`єктах комунальної власності територіальної громади міста Києва, переданих до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій та укладати договори на розміщення телекомунікаційних мереж на зазначених об`єктах.

Отже, Договір про встановлення сервітуту № 10-С/053 від 01.10.2011 був укладений між сторонами у справі відповідно до пункту 1 статті 402 Цивільного кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про телекомунікації" та на виконання рішення Київської міської ради №378/5765 від 14.07.2011, оскільки саме КП "Київжитлоспецексплуатація" відповідно до законодавства, чинного на дату укладання спірного Договору, мало відповідні повноваження укладати від імені балансоутримувачів договори про встановлення сервітутів.

Судом встановлено за матеріалами справи, що 01.10.2011 між Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (підприємство за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "В.О.К.С." (сервітуарій за договором, відповідач у справі) укладено Договір про встановлення сервітуту №10 С/053, предметом якого згідно п. 1.1. є обмежене право користування сервітуарієм житловими та нежитловими будівлями комунальної власності (далі Об`єкти розміщення) для розміщення сервітуарієм своїх телекомунікаційних мереж, що знаходяться за адресами зазначеними в Додатку № 1 до цього Договору.

Об`єкти розміщення використовуються виключно для розміщення комплексу технічних засобів телекомунікацій, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах, крім радіотехнічних, між кінцевим обладнанням у визначеному сторонами місці (пункт 1.2 Договору).

Розділами 2 - 13 Договору сторони узгодили умови початку використання об`єктів розміщення, плату за використання об`єкту розміщення та порядок розрахунків, права та обов`язки, відповідальність сторін, обставини непереборної сили, вирішення спорів, термін дії та особливі умови Договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено пунктом 8.1 Договору, даний Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін і діє до 31.12.2011 року.

Згідно з пунктом 8.2 Договору договір вважається пролонгованим з строком дії до 31.12.2012 року, у випадку підтвердження Сервітуарієм виконання ним пункту 3.1.5 цього Договору до моменту закінчення строку дії Договору 31.12.2011 року.

В подальшому між позивачем та відповідачем неодноразово було укладено Додаткові угоди, які є невід`ємними частинами Договору, а саме: № 1 від 03.09.2012, № 2 від 01.02.2013, № 3 від 27.05.2014, № 4 від 24.09.2014, якими, зокрема, вносились зміни в частині розміру плати за Договором та порядку розрахунків, строку дії Договору, а також вносились зміни до Додатку №1 до Договору, доповнюючи/змінюючи перелік будинків для розміщення сервітуарієм своїх телекомунікаційних мереж.

Окрім того, КП «Київжитлоспецексплуатація» та ТОВ "В.О.К.С." шляхом укладення Додаткової угоди №5 від 02.03.2015 року Договір № 10-С/053 про встановлення сервітуту від 01.10.2011 було викладено у новій редакції, а також доповнено Додатком №2, яким затверджено форму Акту розміщення обладнання на умовах сервітуту за вказаним Договором та Додатком № 3, яким затверджено форму Акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту за Договором.

Так, відповідно до пункту 1.1, 1.2 Договору (в редакції Додаткової угоди №5 від 02.03.2015) предметом Договору є обмежене право користування Сервітуарієм будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами, зазначеними в Додатку №1 до цього Договору (далі Об`єкт розміщення).

Об`єкти розміщення надаються для розміщення Сервітуарієм телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь якого роду по проводових, оптичних чи інших електромагнітних систем, між кінцевим обладнанням, крім радіотехнічних (далі - Обладнання).

Відповідно до пункту 9.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 5 від 02.03.2015) даний Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31.12.2015 року.

Пунктом 9.2 Договору (в редакції Додаткової угоди № 5 від 02.03.2015) визначено, що у разі, якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії Договору, Договір вважається пролонгованим на 1 календарний рік на тих же самих умовах.

Вказаний Договір та Додаткові угоди підписані представниками підприємства і сервітуарія та скріплені печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором встановлення сервітуту, який підпадає під правове регулювання глави 32 Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 395 Цивільного кодексу України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).

Відповідно до статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно частинами 1 та 3 статті 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Суд відзначає, що сервітут це право, яке встановлюється в інтересах однієї особи за рахунок власника майна або іншої особи, яка володіє ним на законних підставах, та за своїм правовим змістом є правом обмеженого користування.

Підставою для встановлення сервітуту є наявність обставин, які свідчать про те, що особа, яка зацікавлена у встановленні сервітуту, не може задовольнити потреби за рахунок власного майна, тобто іншим способом, як встановлення прав користування чужим майном - сервітуту.

Отже, відносини, які виникають на підставі сервітуту, є подібними за змістом до відносин оренди та спрямовані на задоволення тих чи інших потреб і тій чи іншій речі без набуття права власності на неї.

Статтею 403 Цивільного кодексу України встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном; сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку; особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

В свою чергу сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

Частинами 1, 3 статті 404 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

При цьому, при встановленні сервітуту чітко визначаються обсяг користування, спосіб користування та час користування. На відміну від зобов`язальних прав користування, зміст яких може визначатись договором, сервітутні права з огляду на їх речовий характер визначаються законом як за змістом, так і за обсягом.

Згідно п. 1.3. Договору об`єкт розміщення надається лише для фактичного розміщення обладнання та даний Договір не несе дозвільного характеру цільового використання сервітуарієм свого обладнання.

Відповідно до п. 2.1., 2.2. Договору встановлення сервітуту підприємством сервітуарію для розміщення обладнання, в місцях вказаних в Додатку № 1 до даного Договору, розпочинається з моменту укладення даного Договору. Розміщення обладнання за умовами сервітуту в місцях, вказаних в Додатку № 1 до даного Договору здійснюється на підставі підписаного Сторонами Акту розміщення обладнання на умовах сервітуту (далі Акт розміщення), зразок якого наведеного в Додатку № 2 до даного Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.05.2016 між сторонами підписано Акт розміщення Обладнання на умовах сервітуту № 1 за Договором № 10-С/053 про встановлення сервітуту від 01.10.2011, відповідно до якого на виконання умов Договору позивач надав відповідачу обмежене право користування будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами, зазначеними в Додатку № 1 до Договору (107 адрес для розміщення обладнання).

З наданого Акту вбачається, що Об`єкт розміщення передається для розміщення обладнання, визначеного в п. 1.2. Договору. Об`єкт готовий до використання та знаходиться у задовільному стані. До якісного стану Об`єкта зауважень немає. Акт підписаний і скріплений печатками сторін.

Також 03.10.2016 між сторонами підписано Акт розміщення Обладнання на умовах сервітуту № 2 за Договором № 10-С/053 про встановлення сервітуту від 01.10.2011, відповідно до якого на виконання умов Договору позивач надав відповідачу обмежене право користування будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами, зазначеними в Додатку № 1 до Договору (Додаток № 1 в редакції Додаткової угоди № 7 від 03.10.2016, 133 адреси для розміщення обладнання).

Заперечень щодо факту надання позивачем обмеженого права користування відповідачу будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами (133 адреси), зазначеними в Додатку № 1 до Договору (в редакції Додаткової угоди № 7 від 03.10.2016) від відповідача до суду не надходило.

Таким чином суд дійшов висновку, що на виконання умов Договору сервітуту Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" надано ТОВ "В.О.К.С." обмежене право користування будівлями комунальної власності, що знаходились за адресами, зазначеними в Додатку № 1 до Договору для розміщення відповідачем відповідного обладнання.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Як встановлено судом за матеріалами справи, згідно п. 2.3. Договору загальна плата за Договором становила 8 216,40 грн. в т.ч. ПДВ 1369, 40 грн. за один календарний місяць, яка сплачується до 15 числа місяця за поточний місяць на повний обсяг обумовлених Договором платежів.

Крім того, між сторонами також було підписано Додаткові угоди № 1 від 03.09.2012, № 2 від 01.02.2013, № 3 від 27.05.2014, № 4 від 24.09.2014, якими змінювався розмір плати за Договором на 9648,00 грн., 9738,00 грн., 9700,00 грн. та 9718,80 грн. відповідно.

Як зазначено в п. 3.3. Договору (в редакції Додаткової угоди № 5 від 02.03.2015) на момент його підписання щомісячна плата становить 9718,80 грн. в т.ч. ПДВ 1 619,80 грн. Загальний розмір плати за даним Договором становить суму всіх здійснених щомісячних плат.

У подальшому між сторонами було підписано ряд додаткових угод, за умовами яких, зокрема, було змінено розмір щомісячної плати за Договором, а саме: відповідно до Додаткової угоди № 6 від 04.05.2016 сторонами погоджено розмір щомісячної плати у сумі 9 882,00 грн., в т.ч. ПДВ 1 647,00 грн.; відповідно до Додаткової угоди № 7 від 03.10.2016 11326, 80 грн., в т.ч. ПДВ 1887,80 грн.; відповідно до Додаткової угоди № 8 від 01.04.2018 11049, 00 грн., в т.ч. ПДВ 1841,50 грн.; відповідно до Додаткової угоди № 9 від 12.04.2019 9 695,40 грн., в т.ч. ПДВ 20 % 1 615,90 грн.

Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, за період з листопада 2021 року по червень 2023 року позивачем було нараховано відповідачу відповідно до умов Договору плату за користування об`єктами розміщення у загальному розмірі 193 908,00 грн., що підтверджується виставленими відповідачу рахунками на оплату за спірний період, а саме: № 3576 від 01.11.2021, № 3925 від 01.12.2021, № 53 від 01.01.2022, №381 від 01.02.2022, №742 від 01.03.2022, №1149 від 01.04.2022, №1461 від 01.05.2022, № 1788 від 01.06.2022, №2116 від 01.07.2022, № 2444 від 01.08.2022, №2873 від 01.09.2022, №3014 від 01.10.2022, №3340 від 01.11.2022, №3678 від 01.12.2022, №47 від 01.01.2023, №365 від 01.02.2023, №699 від 01.03.2023, №1016 від 01.04.2023, №1338 від 01.05.2023, №1660 від 01.06.2023, копії яких наявні в матеріалах справи.

Суд звертає увагу, що відповідно до Цивільного кодексу України договір сервітуту не є договором про надання послуг, тож як наслідок, за висновками суду, зважаючи на специфіку правовідносин, незмінність об`єкту права користування, періодичність оплати та розмір відповідних платежів, визначених виключно умовами Договору, відсутня необхідність щомісячного засвідчення актом наданих послуг.

Отже, чинне законодавство про сервітут не вимагає щомісячного підтвердження факту користування майном актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), які притаманні здебільшого договорам підряду та/або договорам про надання послуг (ст.ст. 882, 901 Цивільного кодексу України), проте сторонами на підтвердження факту користування об`єктами розміщення у спірний період листопад 2021 червень 2023 складались акти надання послуг.

Так, позивачем в особі Дирекції з розвитку телекомунікаційних мереж КП "Київжитлоспецексплуатація" були складені та підписані акти надання послуг за період листопад 2021 року - червень 2023 року, а саме: № 3722 від 30.11.2021, №3864 від 31.12.2021, № 226 від 31.01.2022, № 556 від 28.02.2022, № 1872 від 21.07.2023, № 1871 від 21.07.2023, № 1874 від 21.07.2023, № 1875 від 21.07.2023, № 1876 від 21.07.2023, № 1877 від 21.07.2023, № 1878 від 21.07.2023, № 1879 від 21.07.2023, № 1880 від 21.07.2023, № 1881 від 21.07.2023, № 1882 від 21.07.2023, № 1883 від 21.07.2023, № 1884 від 21.07.2023, № 1885 від 21.07.2023, № 1886 від 21.07.2023, № 1887 від 21.07.2023, копії яких надані разом з матеріалами позовної заяви.

Зазначені акти та рахунки позивачем направлялись на адресу відповідача, що підтверджується копіями відповідних фіскальних чеків, рекомендованих повідомлень та списків згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів, наданими позивачем.

Доказів пред`явлення відповідачем заперечень щодо факту безперешкодного користування об`єктами розміщення, відмови відповідача від користування, а також заперечень щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору в частині, зазначеній у вказаних актах на загальну суму 193 908,00 грн. до суду не надходило.

Окрім цього, докази опротестування відповідачем актів надання послуг на момент реалізації сторонами спірних правовідносин та під час розгляду спору судом в матеріалах справи відсутні.

Факт отримання обмеженого права користування будівлями комунальної власності за адресами зазначеними в Додатку № 1 до Договору, їх перелік та подальше користування об`єктами розміщення відповідачем не заперечувались.

В свою чергу, доказів повернення позивачу Актів надання послуг за період червень листопад 2021 року - червень 2023 року з зауваженнями та викладенням підстав їх не підписання, з мотивованою відмовою від підписання щодо кількості та/або якості наданих послуг відповідачем суду на час розгляду справи також не надано.

За таких обставин, суд вважає вказані підписані в односторонньому порядку КП «Київжитлоспецексплуатація» Акти надання послуг такими, що погоджені ТОВ «В.О.К.С.», та є доказом належного виконання позивачем своїх зобов`язань щодо своєчасного та повного надання відповідачеві обмеженого права користування будівлями комунальної власності, отже доходить висновку про можливість вважати вказані в цих актах послуги в період листопад 2021 року - червень 2023 року такими, що позивачем надані в повному обсязі та відповідно до умов Договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 403 ЦК України, особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Згідно п. 3.1., 3.2. Договору (в редакції Додаткової угоди № 5 від 02.03.2015) сервітуарій зобов`язується вносити підприємству щомісячну плату за користування об`єктом розміщення, відповідно до умов Договору. Розрахунок щомісячної плати за кожен об`єкт розміщення та в цілому за Договором наводиться в Додатку № 1 до Договору.

Відповідно до п. 3.3. Договору (в редакції Додаткової угоди № 5 від 02.03.2015) щомісячний розмір плати за даним Договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуарію не пізніше 28 числа кожного місяця. Рахунок надається підприємством сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв`язку відповідно до реквізитів сервітуарія вказаних в Договорі.

Відповідно до п. 3.4. Договору (в редакції Додаткової угоди № 5 від 02.03.2015) плата сплачується сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку від підприємства.

Нарахування плати починається з дати укладення Договору та припиняється з дня підписання сторонами Акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в Додатку № 3 до даного Договору (п. 3.5. Договору (в редакції Додаткової угоди № 5 від 02.03.2015)).

Згідно п. 3.6. Договору (в редакції Додаткової угоди № 5 від 02.03.2015) плата перераховується на розрахунковий рахунок підприємства вказаний в Договорі прямим банківським переказом. Датою здійснення оплати відповідно до умов цього Договору вважається дата зарахування відповідних коштів банком на рахунок підприємства визначений даним Договором.

Звітним періодом за цим Договором є відповідний календарний місяць, протягом якого сервітуарій користувався об`єктом розміщення. В термін, визначений діючим законодавством підприємство зобов`язане надати сервітуарію податкову накладну та інші необхідні документи бухгалтерської/фінансової звітності, що пов`язані з відносинами сторін по Договору (п. 3.8. Договору (в редакції Додаткової угоди № 5 від 02.03.2015)).

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати за користування об`єктом розміщення за Договором, в тому числі в редакції Додаткової угоди № 5 від 02.03.2015, матеріали справи не містять.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, всупереч досягнутим домовленостям, відповідач відповідно до Договору не здійснив оплату за використання об`єкту розміщення за період з листопада 2021 року - по червень 2023 року, у зв`язку з чим заборгованість відповідача за Договором за вказаний період становить 193 908,00 грн.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві, встановлено судом та відповідачем не заперечувалось, свої зобов`язання зі сплати Комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація" обумовлених Договором платежів за надане право користування об`єктом розміщення за період з листопада 2021 року по червень 2023 року у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем зі сплати вартості користування об`єктом розміщення у загальному розмірі 193 908,00 грн., яку позивач просив стягнути в судовому порядку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором про встановлення сервітуту, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним або розірвання укладеного між сторонами Договору № 10-С/053 про встановлення сервітуту від 01.10.2011 та Додаткових угод до нього та/або їх окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначав розмір заборгованості з оплати за користування об`єктами розміщення на підставі наданих позивачем доказів.

Суд зазначає, що відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до частини першої статті 406 Цивільного кодекс України сервітут припиняється у разі: 1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; 2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; 3) спливу строку, на який було встановлено сервітут; 4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; 5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як було встановлено судом, укладений між сторонами Договір діє до 31.12.2015 (п. 9.1. Договору). При цьому, положенням п. 9.2. Договору передбачено, що у разі якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії Договору, Договір вважається пролонгованим на один календарний рік на тих же умовах.

Відтак укладений між сторонами Договір про встановлення сервітуту передбачає автоматичне продовження дії Договору після 31.12.2015.

З урахуванням наведеного спірний Договір був неодноразово пролонгований після 31.12.2015, що підтверджується у тому числі і Додатковими угодами, які підписувались між сторонами до 2019 року включно.

Крім того, згідно п. 10 Договору, будь - які зміни та поповнення до даного Договору дійсні, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані уповноваженими представниками та засвідчені печатками сторін Договору.

Наразі, як встановлено судом, будь-які зміни до пункту 9.2. Договору щодо припинення строку дії Договору після 31.12.2015 чи 2019 року у формі укладення додаткових угод до Договору в порядку, визначеному пунктом 10.3. Договору сторонами не вносились.

Отже, враховуючи зазначені умови Договору та за відсутності повідомлення про закінчення дії Договору, починаючи з 31.12.2015 Договір про встановлення сервітуту № 10-С/053 від 01.10.2011 неодноразово продовжувався, доказів того, що Договір припинив свою дію у період з листопада 2021 року по червень 2023 року матеріали справи не містять.

У свою чергу, Законом України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж", який набув чинності 04.06.2017, визначено правові, економічні та організаційні засади забезпечення доступу до інфраструктури об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики, кабельної каналізації електрозв`язку, будинкової розподільної мережі для розташування технічних засобів телекомунікацій з метою забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні, встановлює повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування, визначає права та обов`язки осіб, які беруть участь у таких господарських відносинах.

Відповідно до пункту 1 статті 1 вказаного Закону передбачено, що власник (володілець) інфраструктури об`єкта доступу - фізична або юридична особа, у власності (володінні) якої перебуває інфраструктура об`єкта доступу або окремі її елементи; об`єкт доступу - об`єкти будівництва, транспорту, електроенергетики, кабельна каналізація електрозв`язку, будинкова розподільна мережа.

Частиною 1 статті 16 вказаного Закону встановлено, що доступ до інфраструктури об`єкта доступу здійснюється на підставі договору з доступу між власником інфраструктури об`єкта доступу та замовником, що укладається відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Судом враховано, що з моменту набуття чинності Законом України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж" право укладати нові договори про доступ щодо об`єктів комунальної власності наділено підприємство комунальної власності, на балансі якого знаходиться відповідний об`єкт доступу.

У свою чергу, відповідно до пункту 2 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж" чинні на день набрання чинності цим Законом договори, предметом яких є доступ до елементів інфраструктури об`єкта доступу, діють до завершення строку їх дії на умовах, визначених такими договорами.

Судом також встановлено, що Київською міською радою прийнято 12.03.2020 року рішення № 236/8406 "Про встановлення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єктів будівництва, транспорту, енергетики, кабельної каналізації електрозв`язку, будинкової розподільної мережі комунальної власності територіальної громади міста Києва", згідно з яким на балансоутримувачів покладений обов`язок забезпечувати на договірній основі безперешкодний та недискримінаційний доступ операторів та провайдерів телекомунікацій, уповноважених ними осіб до об`єктів, які закріплені на праві господарського відання або оперативного управління, в тому числі, перебувають на балансі, а також визначати у договорах з доступу розмір плати за доступ до об`єктів згідно з відповідною методикою визначення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єкта доступу, затвердженою відповідним державним органом влади.

При цьому вказаним рішенням №236/8406 не врегульовано питання припинення договорів з доступу до елементів інфраструктури об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, укладених до набрання ним чинності.

В свою чергу суд звертає увагу, що спірний Договір укладено до моменту набрання чинності спеціалізованого закону (04.06.2017), а тому припинення Договору має здійснюватися в порядку передбаченому цим Договором та відповідно до норм чинного законодавства.

Однак, доказів вчинення сторонами дій, спрямованих на припинення Договору у встановленому порядку або шляхом відмови від продовження та/або укладення угоди про дострокове припинення Договору, матеріали справи не містять.

Так, нарахування плати за Договором припиняється з дня підписання сторонами Акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в Додатку № 3 до даного Договору (п. 3.5. Договору).

Згідно п. 9.3 Договору (в редакції Додаткової угоди № 5 від 02.03.2015) припинення користування об`єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється Актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (Додаток № 3 до даного Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, 31.03.2018 між сторонами підписано Акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту № 2 за Договором, відповідно до якого відповідач припинив надане позивачем обмежене право користування будівлями комунальної власності з ID № 124341, № 86416 та № 87777. Згідно Акту Об`єкт розміщення звільнений від обладнання та знаходиться в стані не гіршому, ніж передавався. До якісного стану Об`єкта зауважень немає. Акт підписаний і скріплений печатками сторін.

Крім того, 11.04.2018 між сторонами підписано Акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту № 2 за Договором, відповідно до якого відповідач припинив надане позивачем обмежене право користування будівлями комунальної власності з ID № 124624, 123266,123441, 124144, 122001, 124390, 123170, 124248, 124306, 122811, 123758, 124018, 122323, 124242, 121907, 123926, 122632, 123546, 122517,124218, 123203, 122834, 122111. Згідно Акту Об`єкт розміщення звільнений від обладнання та знаходиться в стані не гіршому, ніж передавався. До якісного стану Об`єкта зауважень немає. Акт підписаний і скріплений печатками сторін.

Водночас, матеріали справи не містять та сторонами не надано підписаного між сторонами Акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту за Договором № 10-С/053 про встановлення сервітуту від 01.10.2011, відповідно до якого відповідач припинив би надане позивачем обмежене право користування будівлями комунальної власності з ID № 124683, 125006, 124083, 122671, 87391, 87390, 86871, 88587,88216, 86158,89258, 87459, 88755, 87762, 87712, 89872, 88745, 87769, 88742, 88852, 87787, 87136, 86913, 89329, 87835, 87844, 88111, 88113, 126077, 87776, 88153, 127467,125055,126695, 129643,123849,123848,127824, 126787, 87113, 86165, 87506, 67023, 123894, 125293, 124650, 125286, 86526, 86434, 86430, 87789, 88928, 88929, 89103, 87919, 86365, 90908, 124011, 124562, 118010, 125626, 124026, 81386, 129626, 128537, 128536, 128808, 128807, 126325, 127399, 127225, 87566, 85975, 86841, 85381, 86031, 89314, 87730, 85384, 84873, 87529, 89104, 88108, 87841, 124381, 129807, 125024, 123511, 123980, 125173, 125350, 125395, 126474, 123862, 124673, 124485,125183, 125193, 128367, 125951, 124790, 124986, 123949, 124369, 124545,124883, 125783, визначених у Додатку №1 до Договору в редакції Додаткової угоди № 9 від 12.04.2019.

Отже, в матеріалах справи відсутні акти закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (відповідно до п. 9.3 Договору) щодо всіх спірних об`єктів розміщення, а тому відсутні підстави вважати, що відповідач припинив користування будівлями комунальної власності, передбаченими Договором та Додатком № 1 до нього.

Також, відповідачем не надано доказів укладання інших договорів з балансоутримувачами житлових та нежитлових будівель комунальної власності, а тому єдиною правовою підставою розміщення свого обладнання на вказаних об`єктах є укладений між позивачем та відповідачем Договір.

Окрім цього, відповідачем не надано суду жодних доказів відсутності фактичного користування об`єктами розміщення згідно Договору.

За таких обставин, враховуючи відсутність доказів припинення дії Договору № 10-С/053 про встановлення сервітуту від 01.10.2011, у відповідача наявні зобов`язання зі здійснення плати за користування об`єктами розміщення за вказаним Договором у спірний період листопад 2021 року - червень 2023 року.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань зі сплати вартості користування об`єктом розміщення за Договором № 10-С/053 про встановлення сервітуту від 01.10.2011, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та на момент прийняття рішення будь - яких доказів оплати заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, виходячи з того, що позов повністю доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за вказаним Договором підлягають задоволенню у розмірі 193 908,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (частина 1статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "В.О.К.С." (вул. Новокостянтинівська, 2А, м. Київ, 04080; код ЄДРПОУ 33635633) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (вул. Володимирська, 51А, м.Київ, 01001; код ЄДРПОУ 03366500) 193 908,00 (сто дев`яносто три тисячі дев`ятсот вісім) грн. 00 коп. боргу та 2684,00 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 04 вересня 2025 року.

СуддяА.М. Селівон