Рішення № 129982466, 05.09.2025, Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/2028/23

Провадження № 2/302/20/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2025 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі головуючого судді Повідайчика О.І.

за участі:

секретаря судового засідання Куруц В.І.

позивачки ОСОБА_1

представника позивачки адвоката Оленича Р.А.

представниці відповідача Репинського

ліцею Міжгірської селищної ради адвокатки Гецко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в селищі Міжгір`я порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Репинського ліцею Міжгірської селищної ради та Відділу освіти, сім`ї, молоді, спорту та культури виконавчого комітету Міжгірської селищної ради, про стягнення компенсації за невикористані дні додаткових відпусток,

ВСТАНОВИВ:

22 листопада 2023 року позивачка ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивачка) звернулась до Міжгірського районного суду Закарпатської області з позовом, який 03 січня 2024 року подала в уточненій редакції до Репинського ліцею Міжгірської селищної ради (далі ліцей, відповідач 1) та Відділу освіти, сім`ї, молоді, спорту та культури виконавчого комітету Міжгірської селищної ради (далі Відділ освіти, відповідач 2), в якому просила стягнути на її користь солідарно із відповідачів грошову компенсацію за невикористані дні додаткових відпусток за весь період роботи у даному закладі освіти: з моменту виникнення права на додаткову відпустку (01.01.1997) по день звільнення її з роботи (25.08.2023). З врахуванням уточнень остаточно просила стягнути на її користь компенсацію за 255 невикористаних днів додаткових відпусток у розмірі 126482,55 грн за період роботи в цьому закладі освіти з 01.01.1997 по 25.08.2023.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що вона з 16.08.1982 працювала вчителькою Репинського ліцею Міжгірської селищної ради, назва якого декілька разів мінялась та наказом від 25.08.2023 позивачка була звільнена з роботи. ІНФОРМАЦІЯ_1 у неї народилась дитина з інвалідністю, а тому відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» вона мала право на відпустку. Зазначені відпустки за період роботи в закладі освіти їй не надавались, відтак у зв`язку зі звільненням роботодавець ліцей повинен був на підставі статті 24 Закону України «Про відпустки» й частин першої і другої статті 83 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) виплатити їй компенсацію за невикористані відпустки у день звільнення. Позивачка декілька разів зверталась усно до керівництва ліцею та відділу освіти про виплату компенсації. 14.09.2023 їй було виплачено суму 11723,60 грн та надано пояснення, що це компенсація за останні три роки, а решта може бути виплачена тільки на підставі рішення суду. Зважаючи на викладене ОСОБА_1 звернулась із цим позовом до суду з позовними вимогами до Репинського ліцею Міжгірської селищної ради та для ефективного процесу виконання рішення до співвідповідача Відділу освіти, сім`ї, молоді, спорту та культури виконавчого комітету Міжгірської селищної ради.

Відповідач 2 Відділ освіти, сім`ї, молоді, спорту та культури виконавчого комітету Міжгірської селищної ради у відзиві на позовну заяву заперечив проти задоволення позову з таких підстав. Відділ освіти 13.09.2023 провів виплату позивачці компенсації за невикористані відпустки за останні 3 роки, відтак вимога про стягнення за період до 25.08.2023 є необґрунтованою. Відділ освіти був зареєстрований 28.04.2021 і не є правонаступником Відділу освіти Міжгірської районної державної адміністрації, яким здійснювалось фінансування ліцею. Правонаступником зазначеного відділу є Хустська районна державна адміністрація. Позивачка була звільнена 03.09.2017 з Репинської ЗОШ І-ІІІ ступенів в порядку переведення до Репинського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітнього навчального закладу І-ІІІ ступенів дошкільного навчального закладу Міжгірської районної ради Закарпатської області (відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП України), що підтверджується наказом від 28.08.2017 № 800-к, виданим відділом освіти Міжгірської районної державної адміністрації. Наказом від 28.08.2017 № 800-к, виданим відділом освіти Міжгірської районної державної адміністрації ОСОБА_1 04.09.2017 була прийнята на роботу до Репинського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітнього навчального закладу І-ІІІ ступенів дошкільного навчального закладу Міжгірської районної ради Закарпатської області. Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП позивачка вправі була звернутись із позовом до суду про стягнення невиплаченої компенсації за невикористані відпустки за період з 01.01.1997 по 03.09.2017 впродовж 3-х місяців з 04.09.2017. Частина 1 ст. 19 Закону України «Про відпустки» передбачено її надання одному з батьків, а тому позивачка для отримання відпустки повинна була звернутись до роботодавця із відповідною заявою й доказами не отриманням такої відпустки іншим із батьків. На підставі наведеного Відділ освіти просив відмовити в задоволенні позову.

Відповідач 1 Репинський ліцей Міжгірської селищної ради також подав відзив на позов, яким просив відмовити в задоволенні позовних вимог з таких підстав. Стверджує, що Репинський ліцей не може бути відповідачем оскільки є процесуально недієздатним щодо розпорядження коштів, позаяк бухгалтерський, оперативний облік та статистичну звітність закладу веде бухгалтерія відділу освіти. Відділом освіти, сім`ї, молоді, спорту та культури виконавчого комітету Міжгірської селищної ради за заявою позивачки було виплачено компенсацію невикористаних днів відпусток у сумі 11723,60 грн. Позивачка була звільнена з Репинського ЗОШ І-ІІІ ступенів у порядку переведення 03.09.2017, а тому при невиплаті компенсації в день такого звільнення вправі була звернутись до суду з відповідною вимогою в тримісячний строк. Фінансовим забезпеченням, нарахуванням заробітної плати та інших виплат ліцею здійснює Відділ освіти, а тому ліцей є неналежним відповідачем. У зв`язку з цим ліцей просив відмовити в задоволенні позову.

Позовна заява надійшла до суду 22 листопада 2023 року та, відповідно до протоколу автоматичного розподілу, була розподілена судді Сидоренко Ю.В. Ухвалою судді від 27 листопада 2023 року позовну заяву було залишено без руху. 08 січня 2024 року було постановлено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду, відкрито провадження в справі та постановлено проводити її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін, призначено судовий розгляд на 02 лютого 2024 року. Судові засідання неодноразово відкладались, а під час їх проведення оголошувались перерви за клопотаннями учасників, а також у зв`язку з витребуванням судом доказів.

17.06.2025 наказом голови Міжгірського районного суду Закарпатської області відраховано зі штату Міжгірського районного суду Закарпатської області суддю Сидоренко Юлію Володимирівну у зв`язку з достроковим закінченням її відрядження до Міжгірського районного суду Закарпатської області на підставі Рішення Вищої ради правосуддя від 10.06.2025 № 1231/0/15-25 «Про дострокове закінчення відрядження судді Василівського районного суду Запорізької області Сидоренко Ю.В. до Міжгірського районного суду Закарпатської області та одночасне відрядження судді Василівського районного суду Запорізької області Сидоренко Ю.В. до Перечинського районного суду Закарпатської області для здійснення правосуддя».

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2025, цивільна справа № 302/2028/24 (провадження № 2/302/20/25) розподілена судді Міжгірського районного суду Закарпатської області Повідайчик О.І.

Ухвалою судді від 30.06.2025 справу прийнято до провадження, постановлено проводити її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін та, у зв`язку з відпусткою головуючого судді, розгляд справи призначено на 30 липня 2025 року. В судовому засіданні 30 липня 2025 року було оголошено перерву до 26 серпня 2025 року. Під час судового розгляду 26 серпня 2025 року суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення й на підставі ч. 1 ст. 244 Цивільного процесуального кодексу України відклав ухвалення та проголошення судового рішення на строк до десяти днів до 09 год 30 хв 05 вересня 2025 року.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Оленич Р.А. підтримали позов із наведених в ньому підстав. Визнали факт часткової оплати на їх користь сум компенсації за невикористані додаткові відпустки тривалістю за період з 01.01.2021 по 25.08.2023, при цьому стверджували про недоплату за вказаний період суми компенсації в розмірі 316,82 грн. Відтак, у відповідності до поданої ними заяви від 18 квітня 2025 року (т. 2 а.с. 233, 234) просили стягнути з відповідача й співвідповідача грошову компенсацію за невикористані 225 днів додаткових відпусток за період до 01.01.2021 в сумі 111602,25 грн та суму 316,82 грн як недоплачену грошову компенсацію за невикористані дні додаткових щорічних відпусток за період з 01.01.2021 по 25.08.2023, тобто загальну суму 111919,07 грн.

Представниця відповідача 1 Репинського ліцею Міжгірської селищної ради адвокатка Гецко В.В. в судовому засіданні заперечила проти позову з підстав викладених у відзиві. Зокрема стверджувала про відсутність у ліцею процесуальної дієздатності щодо проведення виплат сум грошової компенсації, про відсутність у роботодавця документального підтвердження щодо наявності у позивачки дитини з інвалідністю до 12.04.2012, ОСОБА_1 була звільнена з роботи з попереднього закладу освіти 03.09.2017 проте не зверталась до останнього з позовом про стягнення грошової компенсації, позивачка не надавала роботодавцю документів, які б підтверджували факт невикористання додаткової відпустки батьком дитини, стверджувала, що ліцей є неналежним відповідачем. З цих та викладених у відзиві підстав просила відмовити в задоволенні позову в частині пред`явлених вимог до ліцею.

Дослідивши подані сторонами докази, перевіривши їх на відповідність критеріям належності, допустимості й достовірності, а в сукупності й у взаємозв`язку на достатність для повного і всебічного з`ясування обставин справи та її правильного вирішення суд установив такі фактичні обставини, які входять до предмету доказування в справі.

Позивачка ОСОБА_1 16 серпня 1982 року була прийнята на роботу в Репинську восьмирічну школу на посаду вчителя початкових класів. 01 вересня 1987 року ОСОБА_1 була переведена з посади вчителя початкових класів на посаду вчителя російської мови і літератури, а 31 серпня 1989 року переведена з вказаної посади на посаду вчителя української мови та літератури. Зазначені обставини підтверджуються записами 1-3 в трудовій книжці позивачки (т. 1 а.с. 13, 14). Відповідно до запису 04 в трудовій книжці (т. 1 а.с. 14) 03 вересня 2017 року ОСОБА_1 була звільнена з посади вчителя української мови та літератури Репинської ЗОШ І-ІІІ ступенів в порядку переведення на посаду вчителя української мови Репинського НВК І-ІІІ ступенів (відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП України), підстава наказ № 800-к від 28.08.2017. В подальшому в трудовій книжці ОСОБА_1 міститься запис з назвою наступного роботодавця «Репинський навчально-виховний комплекс «загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад» Міжгірської районної ради Закарпатської області. Відповідно до запису 05 в трудовій книжці ОСОБА_1 04 вересня 2017 року призначена на посаду вчителя української мови та літератури (Репинського НВК І-ІІІ ступенів), підстава наказ № 801-к від 28.08.2017.

Згідно із записом 06 в трудовій книжці 29.01.2021 Репинський НВК І-ІІІ ступенів було перейменовано на Репинський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Міжгірської селищної ради, а відповідно до запису 07 26.08.2022 останній перейменовано на Репинський ліцей Міжгірської селищної ради.

31 серпня 2022 року було продовжено трудові відносини відповідачки з ліцеєм на умовах строкового трудового договору до 30 червня 2023 року, а 25 серпня 2023 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи у зв`язку із закінченням строку трудового договору, відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України (т.1 а.с. 15).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 1 а.с. 140-142) державну реєстрацію створення в результаті перетворення юридичної особи Репинський ліцей Міжгірської селищної ради було здійснено 04.09.2017, засновником його є Міжгірська селищна рада. Репинський ліцей є правонаступником Репинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Міжгірської районної ради Закарпатської області, відомості про державну реєстрацію якого датовані 19.12.1996.

Факт роботи в зазначеному закладі освіти підтверджується Особовою карткою працівника (т. 1 а.с 144, 145), особистим листком по обліку кадрів (т. 1 а.с. 146-149), доповненням до особового листка з обліку кадрів (т.1 а.с 151) та наказами за період з 29 червня 1982 по 09 грудня 2002 (т. 1 а.с. 152-157). Факт зміни позивачкою прізвища з дошлюбного ОСОБА_2 на ОСОБА_3 після укладення шлюбу підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу (т. 1 а.с. 178).

З свідоцтва про народження (т. 1 а.с. 8) вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачка народила сина ОСОБА_4 . З довідки до акта огляду МСЕК (т. 1 а.с. 9) та посвідчення серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 10) слідує, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є інвалідом з дитинства.

Наказом від 09 грудня 2002 року № 532-к-т, виданим Відділом освіти Міжгірської районної державної адміністрації (т. 1 а.с. 157) ОСОБА_1 , вчительці Репинської ЗОШ І-ІІ ступенів було надано відпустку в кількості 5 календарних днів як матері, що має і виховує дитину-інваліда з 09 по 13 грудня 2002 року. Підставою наказу зазначено заяву ОСОБА_1 та Закону України «Про відпустки», розділ IV, ст. 19.

Зазначені обставини підтверджені доказами й визнані сторонами, відтак суд уважає їх установленими.

19 грудня 1996 року було прийнято Закон України «Про відпустки» №504/96-ВР (далі Закон № 504/96-ВР), який набрав чинності 01 січня 1997 року.

Статтею 19 Закону №504/96-ВР, в чинній на дату набрання законної сили редакції було передбачено, що зокрема жінці, яка працює і має дитину-інваліда, за її бажанням щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних. Відтак з дати набрання чинності вказаним нормативно-правовим актом позивачка, як мати дитини з інвалідністю набула право на щорічну відпустку тривалістю 5 календарних днів, і таке право могло бути реалізовано тільки нею батько не мав права на таку відпустку. З 19 жовтня 1998 року вказана норма кореспондувалась з ст. 182-1 Кодексу законів про працю України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно відпусток» від 6 лютого 2003 року N 490-IV, який набрав чинності 01.03.2003 тривалість вказаної відпустки було збільшено до 7 днів. Статті було доповнено частиною другою, якою було передбачено, що за наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 14 календарних днів.

Відтак з 1997 по 2002 рік (включно) позивачка мала право на додаткову щорічну відпустку тривалістю 5 календарних днів, а загальний строк її за вказаний період склав 30 календарних днів. Відповідно до наказу відділу освіти Міжгірської районної державної адміністрації від 09 грудня 2002 року № 532-к-т ОСОБА_1 використала щорічну додаткову відпустку тривалістю 5 календарних днів, тобто залишок невикористаних днів склав 25 календарних днів.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту багатодітних сімей» від 19 травня 2009 року N 1343-VI, який набрав чинності 01.01.2010, строк відпустки було продовжено до 10 календарних днів.

Враховуючи зазначені положення законодавства з 2003 по 2009 рік ОСОБА_1 мала право на додаткову щорічну відпустку 7 календарних днів, а загальний її строк за цей період склав 49 календарних днів, і загалом з 1997 по 2009 рік 74 календарних дні.

26 березня 2012 року сину позивачки ОСОБА_4 виповнилось 18 років, а тому відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» він перестав бути дитиною. У зв`язку з цим позивачка, маючи право на відпустку за 2012 рік, з наступного року втратила право на зазначену додаткову відпустку. Тривалість невикористаних додаткових відпусток з 2010 по 2012 роки склав 30 календарних днів, а загальна тривалість невикористаних додаткових відпусток з 1997 по 2012 рік склала 104 календарні дні.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих положень соціальної політики» від 15 січня 2015 року № 120-VIII, який набрав чинності 01.02.2015 статтю 19 Закону України «Про відпустки» та статтю 182-1 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції відповідно до якої, зокрема жінці, яка працює, матері інваліда з дитинства підгрупи А I групи, передбачено надання щорічно додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 (322-08 ) Кодексу законів про працю України).

З набранням чинності вказаною нормою з 2015 року ОСОБА_1 , як жінка, яка працює та є матір`ю особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи набула право на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.

Суд установив, що 03 вересня 2017 року ОСОБА_1 була звільнена з посади вчителя української мови та літератури Репинської ЗОШ І-ІІІ ступенів в порядку переведення на посаду вчителя української мови Репинського НВК І-ІІІ ступенів (відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП України).

За період з 2015 по 2017 рік ОСОБА_1 набула право на додаткові щорічні відпустки тривалістю 30 календарних днів, а всього з 1997 по 2017 рік тривалість невикористаних щорічних додаткових відпусток склала 134 календарні дні.

При цьому суд уважає за необхідне звернути увагу на тому, що право ОСОБА_1 на отримання щорічної додаткової відпустки виникло на підставі закону через наявність у неї визначної підстави. Водночас для реалізації зазначеного права позивачка повинна була повідомити про існування відповідних обставин роботодавця з наданням відповідного підтверджуючого документа.

Суд констатує, що матеріали особової справи ОСОБА_1 (а.с. 144-192), які були надані з трудового архіву, не містять будь-якого документа, який би підтверджував, що позивачка є матір`ю особи з інвалідністю з дитинства.

Суд відхиляє доводи представника позивачки адвоката Оленича Р.А. про обізнаність роботодавця щодо існування у ОСОБА_1 обставин, які є підставою для надання щорічних додаткових відпусток, з посиланням на наказ Відділу освіти Міжгірської райдержадміністрації від 09 грудня 2002 року № 532-к-т (т. 1 а.с. 157), яким їй було надано відпустку з 09 по 13 грудня 2002 року. Відповідно до цього наказу підставами його видачі була заява ОСОБА_1 та ст. 19 Закону України «Про відпустки» і ст. 182-1 КЗпП України. Водночас такий не містить посилання на документ, який би підтверджував наявність у позивачки дитини та статусу такої дитини інвалід з дитинства. Наявність зазначеного наказу дозволяє тільки припускати обізнаність видавця зазначеного наказу про наявність у ОСОБА_1 дитини з інвалідністю, проте й не виключає версії правової необізнаності або ж недбалості чи інших мотивів його видачі. Відповідно до ч. 6 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Частиною першою ст. 24 Закону України «Про відпустки» і частиною першою ст. 83 КЗпП України (в чинній на вказану дату редакції) було передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Відтак 03 вересня 2017 року ОСОБА_1 , відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» та ст. 182-1 КЗпП України, мала право на отримання щорічних додаткових відпусток загальною тривалістю 134 календарні дні або ж на виплату компенсації за невикористані дні зазначених відпусток, сума якої мала бути обчислена, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100. Суд повторює, що для реалізації позивачкою цього права й виникнення кореспондуючого обов`язку в роботодавця ОСОБА_1 повинна була щонайменше надати документальне підтвердження того, що вона є матір`ю дитини з інвалідністю. З врахуванням діючого правового регулювання, надання відповідного документа, навіть у день звільнення, давало б підстави для порушення питання нарахування компенсації за увесь період існування зазначених обставин за весь час роботи.

Також суд уважає за необхідне обговорити доводи ОСОБА_1 , про те що вона не уважала себе звільненою з Репинської ЗОШ І-ІІІ ступенів з 03.09.2017, а міркувала, що є переведеною до Репинського НВК І-ІІІ ступенів із збереженням щорічних додаткових відпусток. Суд констатує, що зазначені доводи спростовуються наказами Відділу освіти Міжгірської районної державної адміністрації від 28 серпня 2017 року № 880-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та № 801-к «Про призначення ОСОБА_1 », які були видані, зокрема, на підставі заяв ОСОБА_1 . Вказаний факт є свідченням припинення ОСОБА_1 трудових відносин із Репинським ЗОШ І-ІІІ ступенів у зв`язку із звільненням. Суд зауважує, що та обставина, що Репинський НВК І-ІІІ ступенів є правонаступником Репинської ЗОШ І-ІІІ ступенів не має правового значення за цих обставин. Навіть працюючи в одного роботодавця працівник вправі припинити трудові правовідносини та наступного дня укласти новий трудовий договір. При цьому факт припинення трудового договору обумовлює настання відповідних правових наслідків, зокрема, у виді проведення повного розрахунку в день звільнення і саме з наступного дня у працівника виникає право й починається перебіг строку на звернення до суду у випадку порушення його прав при звільненні. Суд бере до уваги, викладені в письмових поясненнях, доводи позивачки, що накази від 28 серпня 2017 року №880-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та № 801-к «Про призначення ОСОБА_1 » нею не оскаржувались, оскільки вона не уважала порушеними свої права позаяк продовжувала працювати. Суд констатує, що особа не несе обов`язку проте має право на звернення до суду й реалізовує його за власним розсудом.

На підставі наведених обставин у їх сукупності та зазначених норм матеріального права суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Репинського ліцею Міжгірської селищної ради та Відділу освіти, сім`ї, молоді, спорту та культури виконавчого комітету Міжгірської селищної ради грошової компенсації за невикористані дні щорічних додаткових відпусток, передбачених ст. 19 Закону України «Про відпустки» за період з 1997 по 2017 рік.

Щодо наявності у позивачки права на щорічні додаткові відпустки, передбачені ст. 19 Закону №504/96-ВР та ст. 182-1 КЗпП України за період роботи в Репинському НВК І-ІІІ ступенів та Репинському ліцеї Міжгірської селищної ради з 04 вересня 2017 року по 25 серпня 2023 року суд зауважує про таке.

ОСОБА_1 04 вересня 2017 року призначена на посаду вчителя української мови та літератури Репинського НВК І-ІІІ ступенів, який 29.01.2021 було перейменовано на Репинський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Міжгірської селищної ради, а 26.08.2022 останній перейменовано на Репинський ліцей Міжгірської селищної ради. 31 серпня 2022 року було продовжено трудові відносини відповідачки з ліцеєм на умовах строкового трудового договору до 30 червня 2023 року, а 25 серпня 2023 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи у зв`язку із закінченням строку трудового договору, відповідно до п.2 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до ст. 19 Закону № 504/96-ВР та ст. 182-1 КЗпП України, в редакції чинній на дату прийняття ОСОБА_1 на роботу до Репинського НВК І-ІІІ ступенів, позивачка мала право на щорічну додаткову відпустку як жінка, яка працює і є матір`ю інваліда з дитинства підгрупи А I групи. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення рівних можливостей матері та батька у догляді за дитиною» від 15 квітня 2021 року № 1401-IX, який набрав чинності 09.05.2021 до зазначеної норми було внесено зміни, якими було регламентовано право не тільки матері натомість одного з батьків на зазначену відпустку. Відтак до 08 травня 2021 року право на зазначену відпустку мала виключно позивачка, а з 09 травня 2021 по ІНФОРМАЦІЯ_3 таке право нарівні з ОСОБА_1 набув і її чоловік ОСОБА_5 . Загальна тривалість зазначеної відпустки за період з 2017 по 2023 рік мала скласти 70 календарних днів, з яких відпустку тривалістю 40 календарних днів за 2017-2020 роки мала право отримати позивачка, а 30 календарних днів за 2021-2023 роки позивачка або ж її чоловік ОСОБА_5 .

Після звільнення ОСОБА_1 з роботи 14 вересня 2023 року Відділ освіти, сім`ї, молоді, спорту та культури виконавчого комітету Міжгірської селищної ради провів виплату на користь позивачки суми 11723,60 грн, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 22.11.2023 (т. 1 а.с. 43).

Позивачка, в остаточних позовних вимогах просила стягнути на її користь грошову компенсацію за невикористані 225 днів щорічних додаткових відпусток виходячи з розміру середньоденного заробітку 496,01 грн.

З довідки Відділу освіти про нараховані та виплачені суми при звільненні від 27.03.2024 № 01-15/185 (т. 1 а.с. 233) слідує, що ОСОБА_1 при звільненні 25.08.2023 відділом освіти було виплачено, зокрема, суми: додаткова відпустка за 2021 рік 4960,10 грн, додаткова відпустка за 2022 рік 4960,10 грн та додаткова відпустка за 2023 рік 4960,10 грн.

З довідки Відділу освіти про нараховані та виплачені суми при звільненні від 17.12.2024 № 01-15/739 (т. 2 а.с. 142) вбачається, що ОСОБА_1 при звільненні 25.08.2023 відділом освіти було виплачено, зокрема, суми компенсації за невикористані дні додаткових відпусток: додаткова відпустка за 10 календарних днів 2021 рік 4960,10 грн, додаткова відпустка за 10 календарних днів 2022 рік 4960,10 грн та додаткова відпустка за 10 календарних днів 2023 рік 4960,10 грн., разом (зважаючи на утримання суми 316,82 грн) було нараховано 14563,48 грн, з яких утримано прибутковий податок в сумі 2621,43 грн та 218,45 грн військового збору, й відтак виплачено на руки позивачці суму 11723,60 грн.

З вказаних доказів, та, як визнається сторонами, слідує, що розмір середньоденного заробітку ОСОБА_1 на посаді вчителя української мови та літератури Репинського ліцею на дату звільнення складав 496,01 грн, який і повинен братись для обчислення суми грошової компенсації за невикористані дні щорічних додаткових відпусток. Позовні вимоги заявлені виходячи із вказаної суми середньоденного заробітку, а тому суд, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, висновує, що розмір середньоденного заробітку для обчислення розміру грошової компенсації за невикористані дні щорічних додаткових відпусток, відповідно до ст. 19 Закону № 504/96-ВР та ст. 182-1 КЗпП України становить 496,01 грн.

Суд установив, що за період з 2021 по 2023 Відділом освіти було нараховано й виплачено позивачці грошову компенсацію за невикористані 30 днів щорічних додаткових відпусток в загальній сумі 14 563,48 грн., проте, враховуючи розмір середньоденного заробітку 496,01 грн розмір такої компенсації за 30 календарних днів мав становити 14880,30 грн (496,01 грн х 30 кал.д.). З поданих Відділом освіти доказів не можна установити підстави й мотиви утримання з вказаного розміру грошової компенсації суми 316,82 грн, а тому суд доходить висновку про його безпідставність. Відтак за період 2021-2023 роки на користь позивачки належить стягнути суму 316,82 грн недоплаченої грошової компенсації за невикористані дні щорічних додаткових відпусток.

За період з 2017 по 2020 рік тривалість днів щорічних додаткових відпусток, право на які мала виключно позивачка, як мати особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, становить 40 календарних днів. Відтак розмір грошової компенсації за невикористані 40 календарних днів зазначених відпусток становить 19840,40 грн. Загальний розмір грошової компенсації за невикористані дні щорічних додаткових відпусток за період з 2017 по 2023 рік становить 20157,22 грн (316,82 грн + 19840,40 грн).

Суд зауважує, що Відділ освіти своїми діями, які полягали у виплаті позивачці грошової компенсації за невикористані дні щорічних додаткових відпусток за 2021-2023 роки підтвердив обізнаність щодо права ОСОБА_1 на зазначені відпустки й наявності законних підстав для нарахування та виплати останній грошової компенсації за невикористані дні вказаних відпусток.

Водночас суд відхиляє доводи відповідачів, що грошову компенсацію за період до 2021 року повинен був сплатити Відділ освіти Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області або ж його правонаступник Хустська районна державна адміністрація Закарпатської області. Суд зауважує, що роботодавцем ОСОБА_1 був саме Репинський ліцей Міжгірської селищної ради. Правового значення для виконання обов`язків роботодавця перед працівником не мають як зміна його назви та зміна засновників чи учасників закладу освіти, так і порядок здійснення його фінансування.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Репинський ліцей Міжгірської селищної ради є юридичною особою, що підтверджується Статутом, затвердженим рішенням Міжгірської селищної ради від 18 серпня 2022 року № 972 (т. 2 а.с. 29-38) та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 2 а.с. 39-41).

Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з положеннями абзацу другого частини першої ст. 31 Закону України «Про повну загальну середню освіту» заклад загальної середньої освіти має право набувати майнові та немайнові права, нести обов`язки, виступати стороною у судовому процесі, мати у власності кошти та інше майно відповідно до законодавства.

Частиною першою ст. 46 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Відповідно до частини першої ст. 47 Цивільного процесуального кодексу України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Частиною шостою ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

У постанові Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 733/1093/21 у подібних правовідносинах висловлено висновок, з якого слідує що, хоча фінансування закладу освіти й покладено на відділ освіти, проте працівник перебуває в трудових відносинах із закладом освіти, який є роботодавцем та на якого покладено, передбачений ст. 21 Кодексу законів про працю України, обов`язок щодо виплати працівникові заробітної плати. Відтак правильним є висновок, що належним відповідачем у таких спорах є заклад освіти, а не відділ освіти, яким здійснюється фінансування закладу. Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 листопада 2022 року в справі №733/1093/21, від 01 березня 2023 року в справі № 607/20853/21 та від 18 травня 2023 року в справі № 755/713/22.

З врахуванням наведеного суд відхиляє доводи представниці відповідача 1 про відсутність у ліцею процесуальної дієздатності й висновує, що Репинський ліцею Міжгірської селищної ради є належним відповідачем у цій справі.

Суд доходить висновку про установлення того, що Репинський ліцей Міжгірської селищної ради порушив право ОСОБА_1 на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток при звільненні, яке підлягає судовому захисту.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

На підставі наведеного суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову в частині стягнення з Репинського ліцею Міжгірської селищної ради на користь ОСОБА_1 суми грошової компенсації за невикористані 40 днів щорічних додаткових відпусток, передбачених ст. 182-1 Кодексу законів про працю України та ст. 19 Закону України «Про відпустки» за період 2017-2020 років у сумі 19 840,40 грн, а також недоплаченої суми 316,82 грн грошової компенсації за невикористані відпустки за період 2021-2023 роки, що разом становить 20157,22 грн. В решті позовних вимог до Репинського ліцею Міжгірської селищної ради слід відмовити.

З наведених вище підстав у задоволенні позовних вимог до Відділу освіти, сім`ї, молоді, спорту та культури виконавчого комітету Міжгірської селищної ради слід відмовити.

Відповідно до положень ч. 1, 2 і 6 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, у зв`язку з тим, що позивачка звільнена від сплати судового збору з відповідача Репинського ліцею Міжгірської селищної ради слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до суми задоволених позовних вимог. Позивачкою остаточно було заявлено одну вимогу майнового характеру ціна якої складала 126482,55 грн, з якої відповідно до підпункту 1) пункту 1 частини 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» належало сплатити судовий збір (з врахуванням статусу позивача фізичної особи) в розмірі 1% ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що мало скласти суму 1264,83 грн. Із заявленої вимоги 126 482,55 грн судом задоволено позов частково на суму 20157,22 грн, що становить 15,94 %. Відтак із відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у сумі 201,61 грн.

На підставі наведеного, керуючись ст. 259, 263-265, 268 та 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Репинського ліцею Міжгірської селищної ради та Відділу освіти, сім`ї, молоді, спорту та культури виконавчого комітету Міжгірської селищної ради, про стягнення компенсації за невикористані дні додаткових відпусток задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) з Репинського ліцею Міжгірської селищної ради (місцезнаходження: с. Репинне, 135, Хустський район Закарпатської області, 90032; код ЄДРПОУ 25439501) суму 20 157,22 грн (двадцять тисяч сто п`ятдесят сім гривень 22 коп.) грошової компенсації за невикористані дні щорічних додаткових відпусток за період з 2017 по 2023 рік.

В решті позову відмовити.

В задоволенні позовних вимог до Відділу освіти, сім`ї, молоді, спорту та культури виконавчого комітету Міжгірської селищної ради відмовити.

Стягнути на користь держави з Репинського ліцею Міжгірської селищної ради (місцезнаходження: с. Репинне, 135, Хустський район Закарпатської області, 90032; код ЄДРПОУ 25439501) суму 201,61 грн (двісті одну гривню 61 коп.) судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повне судове рішення складено 05 вересня 2025 року.

Головуючий суддя О. І. Повідайчик