Ухвала суду № 129966965, 03.09.2025, Центральний районний суд м. Миколаєва

487/4985/20 03.09.2025

н\п 1-кп/490/70/2025

Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/4985/20

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2025 року м.Миколаїв

Центральний районний суд м.Миколаєва у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020150030001469 від 27 квітня 2020 року, за обвинуваченням

ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Миколаєві, є громадянином України, має професійно-технічну освіту, неодружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей 2009 та 2014 року народження, офіційно не працює, на момент вчинення кримінального правопорушення працював директором ТОВ "Українська Будівельна Компанія", раніше не судимий, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.191, ч.1 ст.366 КК України,

за участю прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника адвоката ОСОБА_5 ,

В С Т А Н О В И В:

Так, 13.05.2019 року між ТОВ "Українська Будівельна Компанія", в особі директора ОСОБА_3 , який в силу ч.3 ст.18 КК України є службовою особою та будучи наділеним організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, і Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради, в особі директора департаменту ОСОБА_6 , укладено договір №378 на проведення поточного ремонту м`якої покрівлі житлового будинку по пр.Героїв України, 97б, в місті Миколаєві, загальною вартістю 199 662 гривень, без ПДВ. В подальшому, ОСОБА_3 , у невстановленому в ході досудового розслідування місці, у невстановлену в ході досудового розслідування дату та час, однак не пізніше 17.07.2019 року, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою заволодіння грошовими коштами місцевого бюджету, шляхом зловживання службовим становищем, діючи на користь ТОВ "Українська будівельна компанія", достовірно знаючи, що будівельні роботи із поточного ремонту м`якої покрівлі житлового будинку по пр.Героїв України, 97б, в м.Миколаєві, виконані не в повному обсязі, вніс до офіційних документів Акту прийняття виконаних будівельних робіт за червень 2019 року (форма КБ-2в) відомості, які за своїм змістом не відповідають дійсності та заволодів бюджетними коштами на суму 27753 гривень, чим спричинив матеріальну шкоду державі в особі Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради на вказану вище суму.

Дії обвинуваченого ОСОБА_3 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч.2 ст.191 КК України, як заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, та за ч.1 ст.366 КК України, як службове підроблення, шляхом внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.

В судовому засіданні захисником обвинуваченого ОСОБА_3 адвокатом ОСОБА_5 заявлено клопотання про закриття кримінального провадження та звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Обвинувачений ОСОБА_3 заявлене клопотання свого захисника підтримав.

Прокурор проти задоволення клопотання захисника про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності не заперечував.

Представник потерпілого в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Суд, вислухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали судової справи, вважає, що клопотання захисника підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 1 ч.2 ст.284КПК України передбачено, що кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Згідно ч.1 ст.285 КПК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ч.4 ст.286 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

У відповідності до п.п.2, 3 ч.1 ст.49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули: три роки у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років; п`ять років у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини.

Згідно з положеннями статті 12 КК України (в редакції Закону від 22.11.2018 року №2617-VIII), кримінальні правопорушення, передбачені ч.2 ст.191, ч.1 ст.366 КК України, відносяться до нетяжких злочинів.

З моменту вчинення кримінальних правопорушень 2019 рік, минуло більше п`яти років.

На час розгляду клопотання судом не встановлено та сторонами провадження не надано інформації про ухилення обвинуваченого від слідства, вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а так само і відомостей про переривання чи зупинення строків, згідно ч.2 ст.49 КК України.

Крім цього, судом з`ясовано, що обвинувачений ОСОБА_3 розуміє підстави та наслідки закриття провадження у зв`язку зі звільненням від кримінальної відповідальності за закінченням строку давності, безумовної можливості продовження судового розгляду провадження з його вирішенням по суті, і останній не заперечував проти закриття провадження з відповідних підстав.

У відповідності до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення.

Суд приходить до висновку про те, що обвинувачений, розуміючи зміст процесуальних дій, що відбувались під час судового засідання, маючи безумовне та гарантоване законодавством право на судовий розгляд провадження та перевірку судом обґрунтованості обвинувачення у вчиненні ним кримінального правопорушення, таким правом не скористався та не заперечував проти закриття провадження за нереабілітуючих підстав.

Додатково, слід зазначити, що дотримання умов, передбачених частинами 1-3 ст.49 КК України, є безумовним і звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі закінчення строків давності, є обов`язковим.

Передбачений ст.49 КК України інститут звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності не пов`язує таке звільнення із визнанням ними своєї винуватості у вчиненні злочину.

Відповідно до положень ст.63 Конституції України та ст.18 КПК України, жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення.

Виходячи із цих положень закону, визнання винуватості є правом, а не обов`язком підозрюваного, обвинуваченого, а отже, невизнання підозрюваним, обвинуваченим вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності у передбачених законом випадках за умови роз`яснення їм судом суті підозри чи обвинувачення, підстав звільнення від кримінальної відповідальності та права заперечувати проти закриття кримінального провадження не є правовою підставою для відмови в задоволенні клопотання сторони кримінального провадження про таке звільнення. Саме таку позицію висловив Верховний Суд у своїй постанові від 26 березня 2020 року (судова справа №730/67/16).

По справі потерпілим у кримінальному провадженні Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради подано цивільний позов про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь департаменту завданої шкоди в сумі 27753 гривень.

Відповідно до ст.129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому.

Беручи до уваги, що обвинувальний вирок не ухвалюється та не постановляється ухвала про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру відносно ОСОБА_3 , суд приходить до переконання, що цивільний позов потерпілого слід залишити без розгляду, що не перешкоджає потерпілому звернутися з даним позовом в порядку цивільного судочинства.

Згідно з ч.1 ст.126 КПК України, суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.

Відповідно до висновку Великої палати Верховного суду, викладеного у постанові від 17.06.2020 року у справі №598/1781/17, кримінальний процесуальний закон не обмежує можливість вирішення питання розподілу процесуальних витрат виключно обвинувальним вироком.

Суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті. Очевидно, що, звільняючи особу від кримінальної відповідальності, суд або суддя має вирішити питання про скасування чи зміну запобіжного заходу, речові докази, розподіл процесуальних витрат тощо.

Нормами КПК встановлено, що, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат (п.13 ч.1 ст.368, ч.4 ст.374 КПК України). Оскільки ст.126 КПК визначено, що означене питання може бути вирішено й ухвалою суду, ВП ВС прийшов до висновку, що у випадку заявлення учасниками кримінального провадження клопотання про компенсацію процесуальних витрат суд, ухвалюючи остаточне рішення за результатами розгляду кримінального провадження (вирок або ухвалу), вирішує питання щодо розподілу процесуальних витрат.

Окрім того, закриття кримінального провадження на нереабілітуючих підставах і застосування м`якої форми закінчення кримінального провадження, ніж обвинувальний вирок, не звільняє від сплати процесуальних витрат, зокрема, пов`язаних із проведенням експертиз. На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі №449/1689/19.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь держави документально підтверджені витрати на провадження експертиз (висновки від 27.04.2020 року №12/20, від 10.08.2020 року №226) на загальну суму 4739 (чотири тисячі сімсот тридцять дев`ять) грн 88 к..

Речові докази по справі відсутні.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого не обирався.

Керуючись ст.49 КК України, ст.ст.284288, 369372, 395 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_5 про звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності задовольнити.

Звільнити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.191, ч.1 ст.366 КК України, на підставі ст.49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

Кримінальне провадження №12020150030001469 від 27 квітня 2020 року за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.191, ч.1 ст.366 КК України закрити.

Цивільний позов Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради про відшкодування шкоди залишити без розгляду.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави документально підтверджені витрати на провадження експертиз (висновки від 27.04.2020 року №12/20, від 10.08.2020 року №226) на загальну суму 4739 (чотири тисячі сімсот тридцять дев`ять) грн 88 к..

Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду через Центральний районний суд м.Миколаєва протягом 7 днів з дня її проголошення.

Головуючий ОСОБА_1