Рішення № 129899988, 11.08.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2025 рокуСправа №160/10666/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

11.04.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, в якій позивач просять:

- визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області у видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. №2503-ХІІ у зв`язку з досягненням шістнадцятирічного віку;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. №2503-ХІІ в зв`язку з досягненням нею шістнадцятирічного віку без надання згоди на обробку персональних даних.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що у зв`язку із досягненням дитиною - ОСОБА_2 16-річного віку, остання та її мати ОСОБА_1 25.02.2025 та 13.03.2025 року звернулись із заявою до Відділу №17 у місті Новомосковську Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області та до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з проханням оформити і видати дитині ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ. У заяві повідомлено про відмову за особистими релігійними переконаннями від оформлення і отримання паспорта у формі картки - документа Реєстру та обґрунтовано право на паспорт-книжечку. Проте, Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області та Відділ №17 у місті Новомосковську Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області листами від 17.03.2025р. та 28.02.2025 року, відповідно, відмовили у наданні дитині такого паспорта, посилаючись на Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», відповідно до якого оформлення і видача паспорта громадянина України здійснюється розпорядником ЄДДР у формі картки. Водночас, позивачі вважають, що такою відмовою відповідач грубо і безпідставно порушує законні права та інтереси неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 на свободу світогляду і віросповідання, на добровільне волевиявлення у питанні щодо обробки персональних даних, на ім`я, честь і гідність, здоров`я, працю та заробітну плату, розвиток особистості тощо, право на саме життя на ті права, що захищаються нормами статей Конституції України.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.04.2025 року позовна заява ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 була залишена без руху та позивачеві надано строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду: - уточненої позовної заяви, в якій чітко зазначити: реєстраційний номер облікової картки платника податків (за його наявності) або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України позивачів, та надати копії такої уточненої позовної заяви для суду та для відповідача.

На виконання вимог вказаної ухвали суду 16.04.2025 року позивачем усунуті означені недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 року прийнято позовну заяву ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/10666/25 за вищевказаною позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з 07.07.2025 року за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

18.06.2025 року до суду надійшов відзив Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні у повному обсязі, посилаючись на наступне. У зв`язку з досягненням 16-річного віку ОСОБА_2 , разом із своїм законним представником, ОСОБА_1 , звернулись із заявою від 25.02.2025 (вхідний реєстраційний №К-42/6/1235-25 від 25.02.2025), складеною в довільній формі до Відділу №17 у м.Новомосковську Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в якій просили оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки, без надання згоди на обробку персональних даних та без присвоєння УНЗР. До заяви було долучено: копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 та копію паспорта громадянина України ОСОБА_1 . Відповідно до вимог закону про звернення громадян, Відділом №17 у м.Новомосковську Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області за вих. №1235-449/1235-25 від 28.02.2025 р. було розглянуто вищезазначену заяву неповнолітньої дитини, ОСОБА_2 та її законного представника ОСОБА_1 , і надано лист-відповідь щодо порядку оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до норм чинного законодавства. 13.03.2025 року ОСОБА_2 , разом із своїм законним представником, ОСОБА_1 , звернулись із заявою (вхідний реєстраційний №Л-219/6/1201-24 від 13.03.2025), складеною в довільній формі до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в якій просили оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки, без надання згоди на обробку персональних даних та без присвоєння УНЗР. До заяви було долучено: копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 та копію паспорта громадянина України ОСОБА_1 . Відповідно до вимог закону про звернення громадян, Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області за вих. №Л-219/6/1201-25/1201.4.3/3224-25 від 17.03.2025 р. було розглянуто вищезазначену заяву неповнолітньої дитини, ОСОБА_2 та її законного представника ОСОБА_1 , і надано лист-відповідь щодо порядку оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до норм чинного законодавства. Крім того, у листі-відповіді, зазначалось, що з метою документування паспортом громадянина України зразка 1994 року у формі паспортної книжечки необхідно надати рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Головне управління ДМС у Дніпропетровській області оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки, засвідчене в установленому законодавством порядку та документи перелік яких визначено розділом III Тимчасового порядку. Отже, відповідач наголошу, що вимоги законодавства про звернення громадян дотримано у повному обсязі, а твердження позивача про ніби відмову в наданні адміністративної послуги з оформлення паспорта громадянина України відносно її неповнолітньої доньки є необґрунтованими та безпідставними, оскільки зазначені вище заяви у довільній формі не являються заявами про надання адміністративної послуги, а відповідно лист-відповідь Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області та Відділу №17 у місті Новомосковську Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області не є рішенням про відмову у наданні адміністративної послуги. Також відповідачем було зауважено, що для оформлення паспорта громадянина України вперше заявнику необхідно особисто звернутися до територіального підрозділу органу міграційної служби за місцем реєстрації/фактичного проживання та надати передбачену законодавством заяву з переліком необхідних документів, проте позивач не звертався з заявою відповідного зразка, затвердженого наказом МВС від 13.04.2012 №320 «Про затвердження Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України» до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області та до її територіальних підрозділів. Водночас, в заяві до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області та до Відділу №17 у місті Новомосковськ Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, як і в адміністративному позові у даній справі позивачем не обґрунтовано, яким чином оформлення паспорта громадянина України у вигляді ID-картки впливатиме на її приватне життя, тобто виникає питання чи справді є оформлення паспорта громадянина України у формі ID-картки для особи «надмірним тягарем», про що наголошено в мотивувальній частині Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2019 року №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), а тому пред`явлені позовні вимоги є безпідставними, а, отже, не підлягають задоволенню.

25.06.2025 року до суду від ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив, в якій останньою висловлено позицію, аналогічну викладеній у позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановлено, що по досягненню шістнадцятиріччя ОСОБА_2 , вона та її законний представник мати ОСОБА_1 звернулись до Відділу №17 у місті Новомосковську Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою від 25.02.2025 (вхідний реєстраційний №К-42/6/1235-25 від 25.02.2025) про оформлення і видачу паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, без надання згоди на обробку персональних даних та без присвоєння УНЗР.

До заяви було долучено: дві фотокартки розміром 3,5*4,5 см для оформлення бланку паспорта, копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 та копію паспорта громадянина України ОСОБА_1 .

Листом від 28.02.2025 року за вих. №1235-449/1235-25 Відділу №17 у м.Новомосковську Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повідомив ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , про те, що для отримання паспорта громадянина України зразка 1994 року, необхідно, після досягнення ОСОБА_2 16-річного віку, надати рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку та документи перелік яких визначено розділом III Тимчасового порядку.

В подальшому, ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , 13.03.2025 року звернулись із заявою (вхідний реєстраційний №Л-219/6/1201-24 від 13.03.2025) до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в якій просили оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки, без надання згоди на обробку персональних даних та без присвоєння УНЗР.

До заяви було долучено: дві фотокартки розміром 3,5*4,5 см для оформлення бланку паспорта, копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 та копію паспорта громадянина України ОСОБА_1 .

Листом від 17.03.2025 року за вих.№Л-219/6/1201-25/1201.4.3/3224-25 Головне управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області відмовило ОСОБА_2 у видачі паспорта громадянина України у вигляді книжечки, відповідно до зразка, затвердженого постановою Верховної ради України від 26.06.1992р. №2503-ХІІ, без надання згоди на обробку персональних даних, осилаючись на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», а також Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.03.2015р. №456 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14.06.2019р. за №620/33591 (далі Тимчасовий порядок), передбачено порядок подання документів та процедуру розгляду заяв щодо видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року щодо громадян України, відносно яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому порядку. Разом з цим, статтею 24 Конституції України визначено, що всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом та не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Отже, переконання особи, належність до окремих соціальних груп не можуть бути законною підставою для увільнення від своїх обов`язків перед державою або відмови від виконання законів.

Не погоджуючись із зазначеною відмовою відповідача, позивачі звернулися з даною позовною заявою до суду для захисту порушених, на їх думку, прав та законних інтересів.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» визначено, що документом який підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.

Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Згідно із пунктами 1, 3, 5, 8, 9-11 Положення про паспорт громадянина України паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80 х 60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України.

Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту.

Отже, чинним Положенням про паспорт громадянина України передбачено дві форми паспорта громадянина України: книжечка і картка.

Водночас, Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI) визначені правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.

Згідно зі статтею 13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються, зокрема, на паспорт громадянина України.

Відповідно до частин 2, 4, 6 статті 14 Закону № 5492-VI документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклету. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Відцифрований образ обличчя особи в документах у формі книжечки розміщується на сторінці даних і виконується за технологією лазерного гравіювання та дублюється в центрі сторінки даних за технологією лазерної перфорації.

Отже, вказаним Законом також передбачена можливість видачі документа як у формі книжечки, так і у вигляді картки.

Тобто, заявник, звернувшись до уповноваженого суб`єкта з відповідними документами, передбаченими вказаним Законом, має право на отримання документа у формі книжечки, зокрема, паспорта громадянина України.

Відповідно до частини сьомої статті 16 Закону № 5492-VI уповноважений суб`єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за оформленням (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміном, видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку (чотирнадцятирічного віку - для паспорта громадянина України), або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа, та не усунув у встановлений строк виявлені недоліки; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій, не підтверджують інформацію, надану заявником; 5) оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін, видача документа не належать до компетенції уповноваженого суб`єкта; 6) у разі смерті заявника або оголошення його померлим.

У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови та порядок його оскарження. Особа має право повторно звернутися до уповноваженого суб`єкта із заявою у разі зміни або усунення обставин, які були підставою для прийняття рішення про відмову у видачі документа.

Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено в адміністративному порядку відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, або до адміністративного суду.

Скарга в адміністративному порядку подається заявником протягом п`яти робочих днів з дня доведення до його відома рішення про відмову у видачі документа.

Зі змісту вищенаведеної норми слідує, що законодавець передбачив вичерпний перелік підстав для відмови заявникові у видачі документа. Одночасно вказаним Законом не передбачено визначення поняття документ.

Разом з цим, відповідно до статті 21 Закону № 5492-VI паспортом громадянина України є документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Відтак, відповідач у своєму листі на звернення позивача зобов`язаний був вказати одну з вище перерахованих підстав для відмови у оформленні паспорта у формі книжечки, оскільки паспорт громадянина України в розумінні статті 21 вказаного Закону є документом.

Як зазначено вище, чинним Положенням про паспорт громадянина України передбачено два рівнозначних альтернативних варіанта оформлення документа, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України, а саме: паспорт у вигляді паспортної книжечки або паспортна картка.

З даного приводу суд зазначає, що пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» передбачено можливість оформлення паспорта громадянина України з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки, а тому не вбачається відсутності у відповідача можливості видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки.

Спір у цій справі виник у зв`язку з відмовою відповідача видати позивачеві паспорт громадянина України у вигляді (формі) книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII.

З огляду на суб`єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову (зокрема, щодо відмови позивача від обробки персональних даних), а також правове регулювання спірних відносин, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам типової справи, викладеним у рішенні Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи Пз/9901/2/18 (№806/3265/17).

Так, 19 вересня 2018 року Великою Палатою Верховним Судом ухвалено рішення у зразковій справі № 806/3265/17.

Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи вказане рішення, зазначила, що ознаками типової справи є:

позивач - фізична особа, який територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ;

відповідач територіальні органи ДМС України;

предмет спору вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.

Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має врахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Згідно із п.21 ст.4 КАС України типові адміністративні справи адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявленого аналогічні вимоги.

Таким чином, враховуючи предмет спору у цій справі та предмет спору у справі, яку розглянуто Верховним Судом як зразкову, суд дійшов висновку про те, що вказана справа є типовою справою по відношенню до справи №806/3265/17.

Отже, правові висновки Верховного Суду, які зроблені під час розгляду справи №806/3265/17, підлягають врахуванню під час розгляду цієї справи.

У зазначеному рішенні Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону №5492-VI, на відміну від норм Положення про паспорт, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій.

На переконання Великої Палати Верховного Суду це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто, таке втручання не було встановлене законом), не є необхідним у демократичному суспільстві. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018р., позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не є необхідним у демократичному суспільстві, і таке втручання є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Крім того, у позовній заяві позивач стверджує про порушення відповідачем принципу поваги до приватного життя її доньки у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки згоди на таку обробку не надає.

Суд має зазначити, що згідно ч.1 ст.6 Закону №2297-VI мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Згідно зі ст.2 Закону №2297-VI персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Як передбачено ч. ч. 5, 6 ст. 6 Закону № 2297-VI обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Водночас, суд наголошує, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює не якість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У ст.8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …».

За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».

Таким чином, суд доходить висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є порушенням вимог ст.22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.

Перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті. Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Крім того, відповідно до ст.14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

При цьому, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Х`ю Джордан проти Великої Британії» сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».

Отже, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Оскільки, спірні правовідносини між сторонами виникли саме з приводу фактичної відмови відповідача у видачі паспорту у формі книжечки, враховуючи правові висновки Верховного Суду, які викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, суд дійшов висновку щодо наявності у ОСОБА_2 права на отримання паспорту у формі книжечки.

Також, суд вважає за необхідне зазначити те, що спірні правовідносини, які розглядаються у цій справі, виникли не з приводу відповідності чи невідповідності заяви про видачу паспорта вимогам закону, а саме у зв`язку із позицією відповідача про відсутність у позивача права на отримання паспорта у формі книжечки.

Крім того, у листі від 28.02.2025 року за вих. №1235-449/1235-25 та у листі від 17.03.2025 року за вих.№Л-219/6/1201-25/1201.4.3/3224-25 про відмову у видачі паспорта у формі книжечки ГУ ДМС України в Дніпропетровській області та його територіальний підрозділ не зазначив ані про не відповідність заяви визначеній законодавством формі, ані про відсутність документів, необхідних для оформлення паспорта.

Більш того, як встановлено судом, позивачем до заяви від 25.02.2025р. та 13.03.2025р. було додано дві фотокартки розміром 3,5*4,5 см для оформлення бланку паспорта, копію свідоцтва про народження, копію паспорта одного із батьків, а також заяву за формою, встановленою Додатком 1 до Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, що відповідачем спростовано не було.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Окрім того, суд зазначає, що відповідачем не надано доказів надання позивачу на їх заяву від 25.02.2025р. та 13.03.2025р. відповідного зразка формуляра (заяви), заповнення якого разом із поданням необхідних документів буде підставою для відкриття провадження з надання адміністративної послуги з оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року».

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині визнання протиправною відмови відповідача щодо оформлення і видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

Таким чином, для належного захисту порушених прав позивача слід зобов`язати відповідача оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ.

В той же час, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки без використання обробки персональних даних, суд вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у рішенні у справі №806/365/17, при видачі позивачу паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт №2503-ХІІ, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на встановлені у справі обставини, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст.143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнені від сплати судового збору на підставі п.7 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37806243 місцезнаходження: вул. В. Липинського,7, м. Дніпро, 49000) про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37806243 місцезнаходження: вул. В. Липинського,7, м. Дніпро, 49000) у видачі ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), у зв`язку із досягненням шістнадцятиріччя, паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37806243 місцезнаходження: вул. В. Липинського,7, м. Дніпро, 49000) оформити та видати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), у зв`язку з досягненням шістнадцятиріччя, паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295,297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: О.М. Турова