Ухвала суду № 129895732, 01.09.2025, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/10743/25

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2025 року м. Ужгород

Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Фазикош О.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФТД-РИТЕЙЛ» про захист прав споживача, повернення коштів та відшкодування витрат на правничу допомогу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФТД-РИТЕЙЛ» про захист прав споживача, повернення коштів та відшкодування витрат на правничу допомогу.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31.07.2025 року вказану позовну заяву залишено без руху, із зазначенням недоліків, а саме вказано на те, що:

У позовній заяві відповідачем зазначено: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФТД-РИТЕЙЛ», зазначено код ЄДРПОУ юридичної особи: 43890029, адресу: вул. Капушанська, буд. 2-4, м. Ужгород, Закарпатська обл., 88015.

Разом із тим згідно отриманої судом відповіді №1620393 від 30.07.2025 на запит з метою визначення підсудності, місцезнаходження : Товариства з обмеженою відповідальністю «ФТД-РИТЕЙЛ» - відповідача по справі є: 04112, Україна,місто Київ,вулиця Дорогожицька, будинок, 1, інше, поверх 6.

Таким чином відповідачу слід коректно вказати відомості щодо юридичної адреси місцезнаходження відповідача по справі.

Окрім того, згідно позовної заяви, позивач із покликанням на ч.5 ст. 28 ЦПК України, вказує на те, що нею подається позовна заява до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області за місцем проживання позивача.

Згідно ч. 5 ст. 28 ЦПК України, позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Згідно долученої до позовної заяви копії паспорту громадянина України виданого на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сторінка про відмітку про зареєстроване місце проживання відсутня.

Згідно отриманої судом відповіді №1620371 від 30.07.2025 на запит суду з метою визначення підсудності, зареєстрованим місцем проживання позивача по справі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 є АДРЕСА_1 .

Відповідно до частин першої, другоїстатті 29 Цивільного кодексу Українимісцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

За текстом абзаців третього, п`ятогостатті 3 Закону № 1382-IVвільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце проживання - житло з присвоєною у встановленомузакономпорядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

Відповідно достатті 13 Закону № 1382-IVвільний вибір місця проживання обмежується в адміністративно-територіальних одиницях, які знаходяться: у прикордонній смузі; на територіях військових об`єктів; у зонах, які згідно іззакономналежать до зон з обмеженим доступом; на території, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності; на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан; на тимчасово окупованих територіях.

За частиною другою цієї статті вільний вибір місця проживання обмежується щодо:осіб, які не досягли 14-річного віку; осіб, до яких згідно із процесуальним законодавством застосовано запобіжні заходи, пов`язані з обмеженням або позбавленням волі; осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі; осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом; осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню; іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України.

Відповідно до частини першоїстатті 3 Закону № 1871-IXдекларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою: 1) створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом; 2) ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою; 3) використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначенихзакономта актами Кабінету Міністрів України випадках.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 4 Закону № 1871-IXособа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).

Порядок декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття з реєстрації місця проживання, скасування декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), форми декларацій (заяв), що подаються для декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого та зареєстрованого місця проживання (перебування), а також порядок ведення реєстру територіальної громади, надання та передачі інформації з та до такого реєстру визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 4, 12 частини першоїстатті 2 Закону № 1871-IXдекларування місця проживання особи- повідомлення особою органу реєстрації адреси свого місця проживання шляхом надання декларації про місце проживання в електронній формі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади;реєстрація місця проживання (перебування) особи- внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.

Відповідно до частини першоїстатті 5 Закону № 1871-IXгромадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні.

З доданих до матеріалів позовної заяви доказів не надається за можливе встановити місце проживання позивача саме за вказаною нею в позові адресою: АДРЕСА_2 , що належить до територіальної підсудності Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

Окрім самого твердження позивача про те що позов нею подається на підставі ч.5 ст. 28 ЦПК України, за її місцем проживання інших доводів та мотивів у змісті заяви не наведено.

Позивачу було вказано на необхідність надати суду відповідні докази на підтвердження того, що її зареєстрованим місцем проживання чи перебування є саме АДРЕСА_2 .

Окрім того у позовній заяві вказано на те, що зі змісту позовної заяви вбачається, що 02 березня 2025 року позивач звернулась до магазину з вимогою повернення коштів за Товар неналежної якості. Позивачу було запропоновано підписати заяву про передачу Товару до авторизованого сервісного центру (АСЦ) для діагностики та ремонту, на що вона погодилась. Проте, станом на 16 березня 2025 року (після закінчення 14-денного строку, передбаченого ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів»), Товар не було ані відремонтовано, ані повернуто.

У подальшому позивач звернулась до Відповідача з претензією щодо повернення коштів. У відповідь магазин повідомив, що нібито АСЦ здійснив заміну Товару на новий, посилаючись на акт технічного стану пристрою № 19032025 від 19 березня 2025 року.

До матеріалів справи додано копію претензії , копію акту та відповіді на претензію.

Як вбачається зі змісту претензії така адресована відповідачу, із зазначенням адреси магазину, де відповідач придбала товар.

Зі змісту Акту №19032025 огляду технічного стану пристрою/товару, огляд товару та заміну його на новий здійснено сервісним центром Товариство з обмеженою відповідальністю «РУНГА».

Згідно відповіді ТОВ «ФТД-РИТЕЙЛ» вбачається, що на підставі підписаної сторонами заяви від 02.03.2025 року, придбаний позивачем виріб, а саме електрощітка, передавався до авторизованого сервісного центру від виробника (далі - АСЦ). Зокрема зазначено, що «Майстри АСЦ здійснили заміну зубної електрощітки Pecham travel black РС-5240, на нову (Акт технічного стану пристрою №19032025 від 19 березня 2025 року). Про завершення гарантійного обслуговування Вас неодноразово повідомлялось шляхом надання телефонних дзвінків і надсилання повідомлень у соціальні мережі. Даним листом повторно просимо Вас звернутись в магазин «Фокстрот» за адресою: м. Ужгород, вул. Капушанська, 4, для отримання виробу».

Позивач вказує що отримала зазначений вище акт 27.05.2025 року.

У позовній заяві ОСОБА_1 , із покликанням на зазначений вище акт вказує на те, що товар їй не було повернуто, що є порушенням її прав як споживача, як і не було повернуто коштів за Товар.

Разом з тим, позивач не зазначає чи зверталася вона за вказаною в акті адресою для отримання електрощітки, та чи було у видачі нової електрощітки їй відмовлено.

Окрім того, позивач вказуючи на неповернення їй товару належної якості, рішення про повернення якого згідно акту прийнято майстром АСЦ ТОВ «РУНГА» поряд з цим звертається до суду із позовом до ТОВ «ФТД-РИТЕЙЛ».

Враховуючи вищевикладене, позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення зазначених вище недоліків, для чого надано строк, а саме: три дні з дня отримання ним копії ухвали.

Суд констатує, що вказана ухвала про залишення позовної заяви без руху не була отримана адресатом позивачем, у зв`язку із «невдалою спробою вручення» 18.08.2025 та повернута до суду (закінчення терміну зберігання) 30.08.2025.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Відтак в кожному випадку заявник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Також, прецедентна практика Європейського Суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободщодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді (Рішення Суду у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

У рішенні ЄСПЛ від 03.04.2008 року "Пономарьов проти України" Суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З моменту звернення із вказаним позовом до суду 29.07.2025 та до 01.09.2025 пройшов значний час, позивач із клопотаннями та заявами до суду не зверталася, поштову кореспонденцію не отримує.

Станом на 01.09.2025 недоліки, на які вказано в ухвалі про залишення позовної заяви не усунуто. Жодних заяв в тому числі і про продовження процесуального строку для усунення недоліків від позивача не надходило. До суду із запитом щодо стадії розгляду її справи, зміною місця проживання, уточнення адреси листування позивач не зверталася.

Також слід зазначити, що інформація про рух справи та позовної заяви наявна на веб-сайті Ужгородського міськрайонного суду в загальному доступі, та ухвала про залишення позову без руху опублікована в ЄДРСР.

Таким чином, судом вжито усіх можливих заходів щодо направлення ухвали без руху та доведення інформації про таку ухвалу, однак позивач не цікавиться ходом провадження за позовом, що дає підстави для висновку, про втрату інтересу до заявлених вимог.

Відповідно до ч. 2ст. 43 ЦПК Україниособи, які беруть участь у справі, зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, а також виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Суд звертає увагу, що сам факт звернення особи до суду із позовом не спричиняє безумовне відкриття провадження у справі. Адже суддя, відкриваючи провадження за позовною заявою, перевіряє, зокрема, чи дотрималася особа, яка подала позов в порядкуст. 175 ЦПК України, порядку здійснення права на звернення до суду (умови реалізації права на звернення до суду). Процесуальним наслідком недотримання позивачем умов реалізації права на звернення до цього суду з позовом в порядку ст.ст.175,177 ЦПК Україниє залишення позову без руху, або його повернення в разі не усунення недоліків.

З огляду на викладене, суддя може вирішити питання про відкриття провадження за позовом, який не був належним чином оформлений та містив недоліки, лише після їх усунення. При цьому уЦПК Українивідсутні винятки з указаного порядку.

Таким чином, можна зробити висновок, що як суд, так і особа, яка подала позов, наділені низкою процесуальних прав та обов`язків.

Однак, позивач, звернувшись до суду з позовом, не звернувся безпосередньо до суду з приводу руху її справи, не цікавиться ходом провадження за позовом, вказані в ухвалі недоліки не усунув.

Таким чином, суд вважає, що позивачем вказані в ухвалі недоліки у встановлений строк не усунуто, тому позов підлягає поверненню, що не позбавляє позивача права повторно звернутися до суду з вказаним позовом.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний суд України при розгляді справи № 6-3082цс16 (Постанова від 01.11.2017 року).

Крім того, суд бере до уваги і практику Європейського суду з прав людини. Зокрема, рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосується безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії»).

Суд констатує що станом на 01.09.2025 недоліки на які вказано судом в ухвалі про залишення позовної заяви без руху не усунуто, клопотання про надання додаткового строку для усунення недоліків від позивача по справі до суду не надходило.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

При вирішенні питання про повернення позивачеві його заяви, судом враховується, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду,кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст якихне допустити судовий процес у безладний рух.

Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Ашінгдейн проти Великої Британії (Ashingdane v. the. UnitedKingdom)).

Разом із тим, слід зазначити, що стосовно питання доступу до суду Європейський суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності заяви № 6778/05 «МПП «Голуб» проти України» від 18 жовтня 2005 року зазначив, що процедурні гарантії, закріпленістаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(даліКонвенція), гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (див. справу «Ґолдер проти Сполученого Королівства», рішення від 21 лютого 1975 року). Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення від 19 грудня 1997 року у справі «Бруала Гомес де ла Торре проти Іспанії»).

В даному випадку, зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки, не є надмірним формалізмом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначаєтьсяЦПК Українита іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

При цьому, право кожної особи на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод чи інтересів слід розуміти у праві такої особи на подання відповідних документів та доказів, певне обґрунтування позовних вимог у тій мірі, в якій вона вважає за необхідне, оскільки одним із визначальних принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, а особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Надання переваги будь-кому з учасників у справі у вирішенні процесуальних питань (у даному випадку щодо відкриття провадження без доданих до позовної заяви копій всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб) не відповідає таким засадам (принципам) судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність, неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Вважає за необхідне вказати на те, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (Справа «Надточій проти України», заява № 7460/03, рішення від 15.05.2008, пункт 26; див. серед інших рішень та mutatis mutandis, "Кресс проти Франції" (Kress v. France), [GC], no.39594/98, п.72, ECHR 2001-VI; "Ф.С.Б. проти Італії" (F.C.B. v. Italy), рішення від 28.08.1991, Серія A no. 208-B, п.33; "Т. проти Італії" (Т. v. Italy), рішення від 12.10.1992, Серія A no.245-C, п.26; та "Кайя проти Австрії" (Kaya v. Austria), no.54698/00, п.28, від 08.06.2006).

Також, вважаю за необхідне повідомити заявника, що відповідно до ч. 7 ст. 185 ЦПК Україниповернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Керуючись ст. ст. 185, 258-260 ЦПК України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФТД-РИТЕЙЛ» про захистправ споживача,повернення коштівта відшкодуваннявитрат направничу допомогу,- вважати неподаною і повернути заявнику.

Роз`яснити заявнику, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В. Фазикош