Рішення № 129865516, 28.08.2025, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

28 серпня 2025 р. Справа № 640/16954/21

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

16 червня 2021 року до окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою в інтересах ОСОБА_1 звернувся її представник до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивачки зазначив, що його довірителька в грудні 1996 року виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

Трудовий стаж позивачки орієнтовно складає 31 рік, що, на думку її представника, дає їй право отримання пенсійних виплат відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

З метою призначення позивачці пенсії її представник звернувся до пенсійного органу з відповідною заявою.

Проте, листом від 16 грудня 2020 року відповідач відмовив у призначенні заявниці пенсії, посилаючись при цьому на те, що заява про призначення (перерахунок) пенсії з необхідними документами подається пенсіонером до органу, що призначає пенсію, за місцем реєстрації або фактичного проживання. За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються зокрема паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Крім того, під час перебування особи за кордоном (у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон) пенсія виплачується у тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Однак договору між Україною та Ізраїлем у галузі пенсійного забезпечення не укладено.

Не погодившись із такими діями пенсійного органу, представник позивачки звернувся до суду з позовом з вимогою визнати протиправними дії (рішення) відповідача щодо відмови в призначенні його довірительці пенсії з підстав, викладених в листі від 16 грудня 2020 року, та зобов`язати пенсійний орган призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 21 жовтня 2020 року та здійснювати виплату пенсії з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а також стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 100000 гривень.

Ухвалою від 24 червня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію пенсійної справи позивачки.

На виконання вимог згаданої вище ухвали відповідачем 28 вересня 2021 року подано до Окружного адміністративного суду міста Києва витребувані матеріали.

29 вересня 2021 року від пенсійного органу до суду надійшов відзив на позовну заяву, який обґрунтований тим, що відповідно до статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Далі відповідач доходить висновку, що особи, які є громадянами України, і відповідно до частини 1 статті 26 Закону про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування мають необхідний страховий стаж мають право на отримання пенсії за віком.

При цьому відповідно до листа Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області від 12 листопада 2020 року 17 серпня 1995 року позивачці дозволено виїзд на постійне проживання до Ізраїлю.

Інформація щодо належності до громадянства України особи на ім`я " ОСОБА_1 " відсутня.

При цьому Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії з необхідними документами подається пенсіонером до органу, що призначає пенсію, за місцем реєстрації або фактичного проживання.

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.

Водночас із заявою про призначення ОСОБА_1 пенсії звернувся її представник, а долучені до заяви документи (як-то копія паспорта громадянина СССР для виїзду за кордон, ідентифікаційний код, свідоцтво про шлюб, трудова книжка, довідки Київського філіалу Одеського електротехнічного інституту зв`язку ім. О.С. Попова) видані на ім`я " ОСОБА_2 ".

Згідно із додатком до посвідчення особи, виданого відділенням МВС в м. Холоні Держави Ізраїль, Старова Тетяна змінила ім`я на ОСОБА_1 .

Проте, документ, який би підтверджував зміну реєстраційних даних позивачки, не долучався до заяви про призначення пенсії.

Окрім того, у відзиві міститься посилання на положення статті 51 Закону про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, відповідно до яких під час перебування особи за кордоном (у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон) пенсія виплачується у тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Однак, договору між Україною та Ізраїлем у галузі пенсійного забезпечення не укладено.

За наведених підстав, на думку представника відповідача, відсутні підстави для призначення позивачці пенсії та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

13 грудня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду", який набрав чинності 15 грудня 2022 року.

Пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя та невідкладно, протягом десяти робочих днів, передає судові справи, які перебувають у його провадженні, до Київського окружного адміністративного суду.

Законом України від 16 липня 2024 року № 3863-IX "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ" внесено зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2825-IX від 13 грудня 2022 року та викладено цей пункт у новій редакції.

Серед іншого новою редакцією зазначеного пункту передбачено таке.

Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.

На виконання вищевказаних законодавчих приписів відповідна адміністративна справа передана для розгляду та вирішення до Вінницького окружного адміністративного суду.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року цю справу прийнято до свого провадження. Цією ж ухвалою запропоновано учасникам справи надати додаткові письмові пояснення по суті заявлених вимог чи заперечень щодо обставин справи.

Копія такої ухвали надсилалась до електронних кабінетів учасників справи, проте заяв по суті справи від них на адресу суду не надходило.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані докази, суд встановив наступне.

12 жовтня 2020 року представник ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою, у якій просив призначити його довірительці пенсію за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

До такої заяви представником позивача, окрім іншого, долучено посвідчення особи, що видане Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль на ім`я ОСОБА_1 від 24 лютого 2011 року.

Проте, листом від 16 грудня 2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відмовило в призначенні заявниці пенсії за віком, посилаючись при цьому на те, що заява про призначення (перерахунок) пенсії з необхідними документами подається пенсіонером до органу, що призначає пенсію, за місцем реєстрації або фактичного проживання. За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються зокрема паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Крім того, у листі йшлося про те, що під час перебування особи за кордоном (у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон) пенсія виплачується у тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Однак договору між Україною та Ізраїлем у галузі пенсійного забезпечення не укладено.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вільний вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав, в тому числі, і права на пенсійне забезпечення.

Пенсійні правовідносини регулюються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (надалі - Закон № 1058-ІV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Згідно із статтею 1 Закону № 1058-ІV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

За приписами статті 5 Закону № 1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Статтею 44 Закону № 1058-IV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу ПФУ або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням ПФУ за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з положеннями пункту 2.9 Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Документи мають бути чинними (дійсними) на дату їх подання.

Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Зі змісту наведеної норми слідує, що особа, яка звертається до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії, повинна пред`явити чинні паспорт або інший документ, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрації) та вік. Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації; при цьому документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку.

Так, суд установив, що при зверненні до пенсійного органу представник позивачки надав у якості документу, що посвідчує особу Старової ОСОБА_3 , - посвідчення особи, видане Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль від 24 лютого 2011 року.

Проте, пенсійний орган відмовив у призначенні пенсії, не взявши такий документ до уваги.

Відтак спірним у межах цієї справи є те, чи посвідчення особи, видане Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль, вважається документом, який посвідчує особу у розумінні норм законодавства України, зокрема пункту 2.9 Порядку № 22-1.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус (далі - Закон №5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України; б) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; в) дипломатичний паспорт України; г) службовий паспорт України; ґ) посвідчення особи моряка; д) посвідчення члена екіпажу; е) посвідчення особи на повернення в Україну; є) тимчасове посвідчення громадянина України; 2) документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус: а) посвідчення водія; б) посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; в) посвідка на постійне проживання; г) посвідка на тимчасове проживання; ґ) картка мігранта; д) посвідчення біженця; е) проїзний документ біженця; є) посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; ж) проїзний документ особи, якій надано додатковий захист.

Пунктом 2.22 Порядку № 22-1 передбачено, що за документ, який засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Згідно із пунктом 2.23 Порядку № 22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

Отже, саме Порядком № 22-1 визначений перелік документів, які подаються при зверненні до пенсійного органу разом із заявою про призначення пенсії.

В контексті обставин справи, визначальним є той факт, що особа, яка звертається за пенсією, повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.

Проте, подане представником позивачки посвідчення, видане Міністерство внутрішніх справ Держави Ізраїль, посвідчує особу виключно на території Держави Ізраїль та не є посвідченням особи у розумінні пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 5492-VI, пункту 2.9 Порядку № 22-1.

Водночас положення Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої наказом Міністерства закордонних справ України від 04 червня 2002 року № 113, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки відповідно до пункту 1.4 цієї Інструкції легалізації не підлягають оригінали, копії та фотокопії паспортів, військових квитків, трудових книжок, документів, що мають характер листування, дозволів на носіння зброї, свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів (технічних паспортів), посвідчення водія, посвідчення особи, нормативно-правові акти та роз`яснення щодо їх застосування.

Аналогічний висновок щодо застосування норм Закону № 1058-IV та Порядку № 22-1 викладений у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2018 року у справі № 805/465/18-а, від 01 жовтня 2021 року у справі № 280/5116/19, від 21 грудня 2021 року у справі № 540/1588/19, від 05 травня 2022 року у справі № 520/9776/19, від 31 січня 2023 року у справі № 200/11358/19-а, від 15 лютого 2024 року у справі № 1.380.2019.001249 та ряду інших.

Отже, врахувавши вказані вище норми законодавства, висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про відсутність підстав для призначення ОСОБА_1 пенсії на підставі поданих її представником документів.

За відсутності підстав для задоволення позову в частині основної вимоги (щодо призначення пенсії), тому не підлягають задоволенню також і похідні вимоги (щодо виплати пенсії з урахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а також стягнення моральної шкоди).

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, та докази, надані представником позивача, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З огляду на приписи частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні підстави для відшкодування позивачеві витрат, пов`язаних із оплатою судового збору.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 42098368)

Рішення суду в повному обсязі складено 28.08.2025

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович