Рішення № 129855173, 20.08.2025, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/17618/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2025 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Іванова А.П.,

за участю секретаря судового засідання Боті О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

встановив:

29.10.2024 представник позивача АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою до відповідачів ОСОБА_1 (відповідач-1) та ОСОБА_2 (відповідач-2), в якому просить стягнути солідарно з останніх на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» три проценти річних та інфляційні втрати за невиконання простроченого грошового зобов`язання за кредитним договором №MKMOGA00000266 від 27.09.2007 у розмірі 342 883,43 гривні.

В обґрунтування позову представник позивача посилається на те, що 27.10.2010 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська винесено рішення № 2 -8725/2010 про солідарне стягнення суми боргу в розмірі 1 110 365, 74 грн. з ОСОБА_1 та фінансового поручителя ОСОБА_2 , а саме: Стягнуто ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість по кредитному договору № MKMOGA00000266 від 27.09.2007 у розмірі 1 110 365, 74грн. Стягнуто солідарно з ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором № MKMOGA00000266 від 27.09.2007 суму у розмірі 200грн. Стягнуто ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість по кредитному договору SAMDN40000016205902 від 11.02.2008 у розмірі 3987,40грн. Стягнуто з ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус», ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість по кредитному договору SAMDN40000016205902 від 11.02.2008 суму у розмірі 200грн. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 користь держави судовий збір 1700 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 120 грн., а всього 1820 грн. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27.10.2010 не оскаржувалось та набрало законної сили, але Відповідачами не виконано та заборгованість за кредитними договорами не сплачена. Вказано, що зобов`язання Відповідача-2 за договором № MKMOGA00000266 від 27.09.2007 року забезпечено порукою: Договором поруки, укладеним з поручителем ОСОБА_2 в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договором Відповідача-1. Зазначає, що загальна сума трьох процентів річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов`язання за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27.10.2010р. складає 342 883,43грн (три проценти річних 100 042,20грн + інфляційні нарахування 242 841,23грн). Відповідні розрахунки наведені в позовній заяві та додані до позову.

19.03.2025 представник відповідача-2 ОСОБА_2 адвокат Ракущинець А.А. подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, при цьому зазначає, що в позові слід відмовити, посилаючись на практику ВС про натуральне зобов`язання, на які положення ст. 625 ЦК України не розповсюджується, а також зазначає, що оскільки докази пред`явлення зазначеного рішення до виконання ДВС відсутні і строк його виконання втрачено, відсутні підстави для нарахування по ст. 625 ЦК України.

У судове засідання представник позивача не з`явився, наявне клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, в якому просить розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач-1 та відповідач-2, в .ч. представник останньої, у судове засідання не з`явилися, хоча про час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю, виходячи з наступного.

Відповідно до укладеного договору № MKMOGA00000266 від 27.09.2007 ОСОБА_1 (далі Відповідач-2) 27.09.2007 отримала кредит у розмірі 74571,41 [Долар США] зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 24.09.2027.

Зобов`язання Відповідача-2 за договором № MKMOGA00000266 від 27.09.2007 забезпечено порукою: Договором поруки, укладеним з поручителем ОСОБА_2 в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договором Відповідача-1.

Відповідно до укладеного договору № SAMDN40000016205902 від 11.02.2008 ОСОБА_1 (далі Відповідач-2) 11.02.2008 отримала кредит у розмірі 500,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Кредит був наданий у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку.

Згідно з договором поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язків за Кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник включаючи сплату кредиту, процентів нарахованих за користування кредитом, винагороди штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. У випадку невиконання Боржником обов`язків за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Відповідач 1 не виконувала зобов`язання за Кредитними договорами, внаслідок чого у останньої виникла заборгованість. У зв`язку з порушенням Відповідачами зобов`язань за кредитними договорами Позивач був змушений звернутися до суду для захисту своїх прав.

27.10.2010 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська ухвалено рішення № 2 -8725/2010 про солідарне стягнення суми боргу в розмірі 1 110 365, 74 грн. з ОСОБА_1 та фінансового поручителя ОСОБА_2 , а саме: Стягнуто ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість по кредитному договору № MKMOGA00000266 від 27.09.2007 у розмірі 1 110 365, 74грн. Стягнуто солідарно з ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором № MKMOGA00000266 від 27.09.2007 суму у розмірі 200грн. Стягнуто ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість по кредитному договору SAMDN40000016205902 від 11.02.2008 у розмірі 3987,40грн. Стягнуто з ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус», ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість по кредитному договору SAMDN40000016205902 від 11.02.2008 суму у розмірі 200грн. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 користь держави судовий збір 1700 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 120 грн., а всього 1820 грн.

Рішення набуло законної сили 09.11.2010.

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

З розрахунку трьох процентів річних від суми простроченої заборгованості, встановленої рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27.10.2010 за кредитним договором №MKMOGA00000266 від 27.09.2007, видно, що за період з 23.02.2019 по 31.12.2019 - 312 днів (1 110 565,74грн.*3%*312/365/100) сума становить 28 479,17 грн. Період розрахунку: з 01.01.2020 по 31.12.2020 - 366 днів 1 110 565,74грн.*3% /100/366 становить 33 316,97 грн. Період розрахунку: з 01.01.2021 по 23.02.2022 - 419 днів (1 110 565,74грн.*3%/100/419/ 365) становить 38 246,06 грн.

З розрахунку інфляційних втрат від суми простроченої заборгованості, встановленої рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27.10.2010 за кредитним договором №MKMOGA00000266 від 27.09.2007, видно, що за період з 01.03.2019 по 23.02.2022 індексація на суму 1 110 565,74грн. [Сукупний індекс інфляції] = (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (100,70 : 100) x (99,50 : 100) x (99,40 : 100) x (99,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (100,20 : 100) x (99,70 : 100) x (100,80: 100) x (100,80 : 100) x (100,30 : 100) x (100,20 : 100) x (99,40 : 100) x (99,80 : 100) x (100,50 : 100) x(101,00 : 100) x (101,30 : 100) x (100,90 : 100) x (101,30 : 100) x (101,00 : 100) x (101,70 : 100) x(100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,20 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (101,20 : 100) x(100,90 : 100) x (100,80 : 100) x (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) = 1.21866444% (за період Березень 2019 - Лютий 2022) [Інфляційні нарахування] = 1 110 565,74грн (сума боргу) *1.21866444 % (сукупний індекс інфляції) / 100% - 1 110 565,74грн (сума боргу) = 242 841,23 грн.

Загальна сума трьох процентів річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов`язання за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27.10.2010 складає 342 883,43грн (три проценти річних 100 042,20грн + інфляційні нарахування 242 841,23грн).

Відповідно до частини першої-другої ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи положення статей 526, 599, 611, 625 ЦК України у постановах від 4 липня 2018 року у справі N 310/11534/13-ц (провадження N 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) виснувала, що законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум за увесь час прострочення. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Дана правова позиція також знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду від 09 квітня 2025 року у справі №202/4753/23 (провадження № 61-11893св24), де Касаційний Цивільний Суд зауважив, що законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи виконавчого провадження з його примусового виконання, а також закінченням строку пред`явлення його до примусового виконання.

Верховний Суд у постанові від 28.09.2021 по справі №759/4755/19 (провадження № 61-14506св20) дійшов висновку, що втрата права на примусове виконання рішення суду через сплив строку пред`явлення виконавчого листа до виконання не перетворює зобов`язання у натуральне, а тому не має правового значення для стягнення сум передбачених статтею 625 ЦК України, оскільки основна вимога кредитора захищена у судовому (примусовому) порядку шляхом ухвалення рішення, що набрало законної сили.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29 листопада 2023 р. у справі № 753/1527/22 ( провадження № 61-9430св23) зазначивши: апеляційний суд не звернув уваги, що оскільки кредитор вже скористався судовим захистом та рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, то таке зобов`язання вже не є натуральним, а кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України (п.55 постанови).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14- 591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12- 105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Керуючись ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

В Постанові Верховного суду України від 12 вересня 2011 року (№3-73гcl1), викладено наступну позицію: «Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ст. 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням. проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому висновок суду касаційної інстанції про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 625 ЦК України є необґрунтованим».

Правова позиція Верховного Суду України, згідно Постанови 23 лютого 2023 року по справі №911/3025/21: «Оскільки вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою у будь-якому випадку не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми з роками, які передували подачі позову».

Правова позиція Верховного суду України, згідно Постанови від «19» жовтня 2016 р.- №6-2129цс16: «Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні 3 % річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.

Враховуючи зазначене, 3 % річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов`язання, складовою якого, зокрема, є також нараховані проценти за користування кредитними коштами, строки сплати яких передбачено договором».

Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, згідно Постанові від «16» травня 2018 р. №14-16цс18: «Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - «ЦК України»), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надити послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, установлених ст. 11 ЦКУ країни.

Так, у ч. 5 ст. 11 ЦК України, визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникнути з рішення суду.

За змістом ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ст. 625 ЦК України, розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язания» книги 5 «зобов`язальне право» ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України, поширюються, як на договірні зобов`язання, так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання.

Таким чином, у ст. 625 ЦК України, визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань».

Верховний суд в складі першої палати Касаційного цивільного суду 10 січня 2019 року в Постанові у справі №718/2081/17 (провадження №61-11113св18) зазначив: «Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року №6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-4, провадження №14-16цс18.

Оскільки відповідальність за статтею 625 ЦК України настає, зокрема, за невиконання судового рішення про стягнення грошових коштів у національній валюті, то до такої суми заборгованості підлягає застосуванню індекс інфляції.

Аналогічного висновку Верховний суд в складі першої палати Касаційного цивільного суду дійшов повертаючи справу до апеляційного суду на новий розгляд у справі №758/7649/16-ц (провадження №61-11953св18).

Враховуючи вищенаведене, слід зазначити: нарахування 3 % річних, інфляційних витрат є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора.

Стаття 625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу, оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Статтею 625 ЦК України, визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення, в тому числі рішення суду.

Вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою у будь-якому випадку не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат.

Законодавство не визначає конкретний строк в межах якого здійснюється нарахування сум, передбачених ст. 625 ЦК України, але їх стягнення може обмежуватись трьома роками до подачі позову за умови подання відповідачем заяви про застосування позовної давності і відсутності підстав для її продовження.

Таким чином, оскільки рішенням 27.10.2010 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська у справі № 2 -8725/2010 захищено права кредитора, що виникли з кредитного договору шляхом стягнення заборгованості, права вимоги за яким перейшло до позивача, тому сплив строку для примусового виконання рішення не перетворює зобов`язання відповідачів у натуральне, через що позиція представника відповідача-2 не мають правового значення для стягнення сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України.

Відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України), а тому зобов`язання Відповідачів зі сплати суми боргу триває, оскільки не виконано останніми.

Дана позиція узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Відповідно до пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Вказане положення внесено Законом України №2120-IX від 15.03.2022 та набрало чинності 17.03.2022.

Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє до теперішнього часу.

Згідно з вимогами про стягнення нарахувань у відповідності до положень ст. 625 ЦК України за період, у який на території України введено воєнний стан, приймаючи положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, позивачем не нараховувало три проценти річних та інфляційні витрати за невиконання грошового зобов`язання з 24.02.2022, оскільки відповідачі звільнені від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача.

Виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками. У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 № 913/618/21, у справі про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати на рахунок виконання зобов`язання, має саме відповідач, а не позивач.

Суд враховує, що у підтвердження виконання рішення 27.10.2010 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська у справі № 2-8725/2010, яке набрало законної сили, відповідачами жодного доказу не надано.

У зв`язку з вищезазначеним, загальна сума 3 % річних, інфляційних втрат, понесених позивачем унаслідок прострочення відповідачами виконання зобов`язання зі сплати заборгованості, визначеної вищевказаним рішенням суду, за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 складає 342883, 43 грн., з яких - 100 042,20 грн. - 3 % річних та 242 841,23 грн. інфляційні втрати, які підлягають солідарному стягненню з відповідачів на користь позивача.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення позову в повному обсязі з відповідачів на користь позивача підлягає відшкодуванню судовий збір, сплачений позивачем, в сумі 4114, 6 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Банком при поданні позовної заяви сплачено 2147 грн. судового збору.

Відтак, з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 2147 грн.

Керуючись ст.ст. 526, 634, 1049, 1054 Цивільного кодексу України та ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 274, 279, 280, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Стягнути солідарно ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження за адресою вул. Грушевського, 1Д, м. Київ) 3% річних у сумі 100 042,20 грн. та 242 841,23 грн. інфляційних втрат за невиконання простроченого грошового зобов`язання за кредитним договором №MKMOGA00000266 від 27.09.2007, нарахованих за період з 23.02.2019 по 23.02.2022, що загалом складає 342883 (триста сорок дві тисячі вісімсот вісімдесят три) гривні 43 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження за адресою вул. Грушевського, 1Д, м. Київ) судовий збір у 2057 (дві тисячі п`ятдесят сім) грн. 3 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження за адресою вул. Грушевського, 1Д, м. Київ) судовий збір у 2057 (дві тисячі п`ятдесят сім) грн. 3 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду А.П. Іванов