Рішення № 129851262, 01.09.2025, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ,01032,тел.(044)235-95-51,е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" вересня 2025 р. м. Київ Справа № 911/1343/25

Суддя Господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської радидо ОСОБА_1 про стягнення 2446,22 грн.без повідомлення (виклику) сторін

суть спору:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради (далі позивач) до ОСОБА_1 (далі відповідач) про стягнення 2446,22 грн., з яких 2148,60 грн. основного боргу, 297,62 грн. пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 01.02.2020 № 1950-од щодо здійснення розрахунку за надане право тимчасово користуватись місцем для розташування рекламних засобів у встановлений договором строк.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.04.2025 у даній справі прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження та встановлено відповідачу строк до 27.05.2025 для подачі відзиву на позовну заяву та інших документів, що підтверджують заперечення проти позову. Встановлено позивачу строк для подачі відповіді на відзив до 10.06.2025 та встановлено відповідачу строк до 24.06.2025 для подачі заперечення на відповідь на відзив. Запропоновано відповідачу надати суду у строк встановлений для подання відзиву докази належного виконання своїх зобов`язань за договором на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 01.02.2020 № 1950-од щодо здійснення повного розрахунку за надане право тимчасово користуватись місцем для розташування рекламних засобів у встановлений договором строк; контррозрахунок заявленої до стягнення суми пені.

Позивач повідомлений про відкриття провадження у справі в порядку встановленому ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України з додержанням вимог частин 3, 4 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, шляхом надсилання до його електронного кабінету копії ухвали в електронній формі.

Відповідач повідомлений про відкриття провадження у даній справі у порядку встановленому ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України з додержанням вимог частин 3, 4 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, шляхом направлення на адресу його зареєстрованого місця проживання, належним чином завіреної копії ухвали, рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався, відзиву на позовну заяву та інших документів до суду не надав.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Між позивачем (далі установа) та Фізичною особою-підприємцем Брацюнь Сергієм Олександровичем (далі користувач) було укладено договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 01.02.2020 № 1950-од (далі договір), відповідно до умов якого установа надає користувачу право за плату тимчасово використовувати для розташування рекламних засобів місця на територіях, будівлях, спорудах, що є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об`єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організації Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. п. 2.2., 2.3. договору місця для розташування рекламних засобів та розрахунок плати за їх використання визначаються у відповідних додатках до цього договору. Користувач використовує надані йому місця виключно за цільовим призначенням з дня укладання сторонами цього договору та відповідного додатку до нього, сплачує вартість користування цими місцями в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно з пп. 4.2.4. п. 4.2. договору користувач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за цим договором.

Відповідно до п. п. 5.1. та 5.2. договору передбачено, що плата за цим договором визначається на підставі п. 14.6 Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі у новій редакції. Користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів до бюджету міста Одеси на відповідний рахунок, відкритий в органах Державної казначейської служби України, зазначений в цьому договорі.

Згідно з п. 6.4. договору позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених п.п. 5.1., 6.1 договору, встановлюється строком в 4 (чотири) роки.

Договір укладено з 01.02.2020 по 29.08.2023 (п. 8.3 договору)..

Згідно з Додатком № 1 від 01.02.2020 до договору затверджено перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування, а саме: лайт-бокс на фасаді (об`ємні елементи), розмір 0,8м х 6,29м х 1 ст., за адресою: м. Одеса, дорога Фонтанська, 51; лайт-бокс на фасаді (об`ємні літери), розмір 0,6м х 3,55м х 1 ст., за адресою: м. Одеса, дорога Фонтанська, 51.

В додатку № 1 від 01.02.2020 до договору його сторони погодили розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів у розмірі 429,72 грн.

Звертаючись з даним позовом позивач зазначає, що ФОП Брацюнь С.О. з квітня 2021 року не вносить плату за договором, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в розмірі заявленої до стягнення суми 2148,60 грн. Згідно розрахунку, заборгованості за надане право тимчасово користуватись місцем для розташування рекламних засобів у розмірі 2148,60 грн. нарахована позивачем за квітень 2021 року серпень 2021 року включно.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань фізична особа-підприємець Брацюнь Сергія Олександровича припинена 05.05.2025 на підставі власного рішення.

З наведеного слідує, що фізична особа-підприємець Брацюнь Сергій Олександрович припинив 05.05.2023 підприємницьку діяльність як фізична особа підприємець на підставі власного рішення.

Відповідно до ст. 124 Конституції Країни правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до положень ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в ст. 4 ГПУ України, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями ст. 20 ГПК України (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення ч. 1 ст. 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Відтак, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПУ України у вказаній редакції спорів, у яких стороною є фізична особа, яка як на дату подання позову так і в процесі розгляду справи втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.

Аналіз змісту та підстав позову у даній справі свідчить про те, що даний спір пов`язаний з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Відповідно до ст. 3 ГК України (в редакції яка діяла на час виникнення спірних відносин) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно з ч. 1 ст. 128 ГК України(в редакції яка діяла на час виникнення спірних відносин) громадянин визнається суб`єктом господарювання в разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України (в редакції яка діяла на час виникнення спірних відносин) зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Статтею 51 ЦК України визначено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Згідно ч. 1 ст. 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

У відповідності до ч. 9 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України (в редакції яка діяла на час виникнення спірних відносин), частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її обов`язок щодо виконання укладених нею як фізичною особою підприємцем договорів не припиняється, а залишається за нею як за фізичною особою.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позивач правомірно звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Брацюнь Сергія Олександровича, який припинив 05.05.2023 підприємницьку діяльність як фізична особа підприємець на підставі власного рішення, щодо стягнення коштів, позаяк вказаний спір, пов`язаний з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася фізичною особою, зареєстрованою підприємцем, з врахуванням фактичних обставин справи віднесено до господарської юрисдикції.

З огляду на зазначене та враховуючи те, що фізична особа-підприємець Брацюнь Сергій Олександрович припинена 05.05.2023 на підставі власного рішення, а в силу положень ст. 51, 52, 598-609 ЦК України, ст. 202-208 ГК України, ч. 8 ст. 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», якими визначено, що у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її обов`язок щодо виконання укладених нею як фізичною особою підприємцем договорів не припиняється, а залишається за нею як за фізичною особою, то суд в даному випадку вирішує спір у даній справі щодо стягнення з фізичної особи ОСОБА_1 2148,30 грн. боргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (в редакції яка діяла на час виникнення спірних відносин) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Проте, всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав своїх зобов`язань щодо здійснення розрахунку за надане право тимчасово користуватись місцем для розташування рекламних засобів у встановлений договором строк, в зв`язку з чим, за ним на час розгляду справи рахується борг в розмірі 2148,60 грн. Доказів сплати вказаного боргу відповідач суду не надав.

Згідно з вимогами ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, суд вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 2148,60 грн. боргу.

Також позивач на підставі п. 6.2 договору просить стягнути з відповідача за прострочення платежів, передбачених пп. 5.1, 5.2 договору, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, яка за розрахунком позивача з прострочених сум грошового зобов`язання за загальний період прострочення з 01.01.2020 по 28.02.2022 складає 297,62 грн.

Згідно з п. 6.2 договору у випадку прострочення платежів, передбачених п.п. 5.1., 5.2 цього Договору, користувач сплачує на користь установи пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної ставки Національного банку України. За умовами п. 6.3 договору нарахування пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Здійснений позивачем розрахунок пені є арифметично вірним, відповідає вказаним нормам законодавства та обставинам справи, а тому вимога в цій частині позову є доведеною та обґрунтованою.

З огляду на зазначене та враховуючи, що борг відповідача на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи та враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов`язання щодо здійснення розрахунку за надане право тимчасово користуватись місцем для розташування рекламних засобів у встановлений договором строк, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 2148,60 грн. основного боргу, 297,62 грн. пені є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст. 129-1 Конституції України, ст. 123, 129, 232-233, 236-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення 2446,22 грн., з яких 2148,60 грн. основного боргу, 297,62 грн. пені задовольнити повністю.

2. Стягнути з Брацюнь Сергія Олександровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради (вул. Косовська, 2-Д, м. Одеса, Одеська обл. 65091, ідентифікаційний код 25830211) 2148 (дві тисячі сто сорок вісім) грн. 60 коп. основного боргу, 297 (двісті дев`яносто сім) грн. 62 коп. пені, 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення Господарського суду Київської області набирає законної сили у строк та порядку передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у строк визначений ст. 256 ГПК України, в порядку передбаченому ст. 257 ГПК України з врахуванням пп. 17.5 п. 17 ч. 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України.

Дата складання та підписання повного тексту рішення 01.09.2025.

Суддя Ю.В. Подоляк