Рішення № 12984787, 14.12.2010, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.10 Справа № 22/93/10-18/245/10-22/124/10

Суддя

За позовом Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1)

до відповідача Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Запоріжгаз” (69035, м. Запоріжжя, вул. Заводська, 7)           

про стягнення суми 81 878 293,69 грн.

Суддя Ярешко О.В.

Представники сторін:

Від позивача – Гриньок О.А., довіреність № 86/10 від 28.12.2009р.

Від відповідача –не з’явився.

СУТНІСТЬ СПОРУ:

06.09.2010р. до господарського суду Запорізької області звернулась Дочірня компанія „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, м. Київ з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Запоріжгаз”, м. Запоріжжя про стягнення 65319164,82 грн. основного боргу за поставлений природний газ, 7311965,78 грн. пені, 7002847,02 грн. суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, 2244316,07 грн. 3 % річних.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 08.09.2010р. порушено провадження у справі № 22/93/10, розгляд справи призначено на 27.09.2010р.

Ухвалою від 27.09.2010р. з метою витребування доказів в порядку ст. 77 ГПК України та у зв’язку з неявкою відповідача розгляд справи відкладався на 21.10.2010р.

Ухвалою від 21.10.2010р. розгляд справи було відкладено на 04.11.2010р.

Розпорядженням голови господарського суду Запорізької області № 806 від 03.11.2010р. справа № 22/93/10 у зв’язку з перебуванням судді Ярешко О.В. на лікарняному передана на розгляд судді Носівець В.В.

Ухвалою від 04.11.2010р. справа № 22/93/10 прийнята суддею Носівець В.В. до розгляду, справі присвоєно № 22/93/10-18/245/10, судове засідання призначено на 04.11.2010р.

В судовому засіданні 04.11.2010р., на підставі ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 18.11.2010р.

Розпорядженням голови господарського суду Запорізької області № 841 від 16.11.2010р. справа № 22/93/10-18/245/10 у зв’язку із виходом судді з лікарняного передана на розгляд судді Ярешко О.В.

Ухвалою від 17.11.2010р. справа № 22/93/10-18/245/10 прийнята суддею Ярешко О.В. до провадження, справі присвоєно № 22/93/10-18/245/10-22/124/10, судове засідання призначено на 18.11.2010р.

Ухвалою від 18.11.2010р. з метою витребування доказів, на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 06.12.2010р.

В судовому засіданні 06.12.2010р. оголошено перерву до 14.12.2010р.

Позивач підтримує свої позовні вимоги, обґрунтовує їх ст. ст. 258, 525, 526, 530, 550, 551, 552, 611, 625, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 216, 217, 264, 265 Господарського кодексу України та договором поставки природного газу № 06/09-27 від 30.01.2009р. Позивач пояснив суду, що відповідно до умов договору поставки природного газу № 06/09-27, укладеного з відповідачем, свої зобов'язання перед відповідачем виконав, передав відповідачу природний газ у січні, травні, червні, липні, серпні, вересні, жовтні, листопаді, грудні 2009р. та січні 2010р. на суму 147953779,89 грн., що підтверджується відповідними актами прийому-передачі природного газу. Відповідач свої зобов’язання по договору виконав частково, сплативши суму 82634615,07 грн. Таким чином, залишок заборгованості відповідача складає 65319164,82 грн. Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 7311965,78 грн. пені, 7002847,02 грн. втрат від інфляції грошових коштів та 2244316,07 грн. 3 % річних.

Відповідач в судове засідання 14.12.2010р. не з’явився, про причини неявки суд не повідомив.

На попередніх засіданнях відповідач визнавав позов частково та пояснював, що дійсно на момент подачі позовної заяви борг відповідача складав 65319164 грн., однак, у зв’язку з частковим погашенням, основний борг змінився і складає 59506393,46 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, виписками банку та листом вих. № 09/5505-1 від 24.09.2010р. Стосовно пені відповідач пояснював наступне, п. 7.7. договору поставки природного газу № 06/09-27 від 30.01.2009р. передбачено, що пеня нараховується протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом. Позовна заява датована 30.08.2010р., отже розрахунок пені повинен починатися з 01.03.2010р., а не з 28.02.2010р. Відповідно до контррозрахунку відповідача сума пені нарахована за шість місяців (183 дні) з 01.03.2010р. по 30.08.2010р. і складає 7288732,95 грн. Також, відповідач просив в порядку ст. 83 ГПК України, п. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України застосувати право суду на зменшення розміру пені враховуючи наступне. Пеня є лише санкцією за невиконання грошового зобов'язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може. Отже, при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані. Крім стягнення пені позивач, також, нараховує та просить стягнути проценти річних та інфляційні, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем. Крім того, відповідач не ухилявся від сплати заборгованості позивачу, це підтверджується тим, що на момент подачі позову сума заборгованості відповідачем була частково сплачена, а також сума основного боргу зменшилась і після порушення провадження у справі. Також відповідач звертав увагу суду на те, що своєчасному розрахунку відповідача з позивачем перешкодила світова економічна криза, існування якої є загальновідомим фактом та не потребує доведення. Фінансова криза негативно вплинула на грошовий обіг та можливість вчасного виконання господарських зобов'язань на всіх без винятку суб'єктів підприємницької діяльності, що, також, вплинуло і на розрахунки відповідача із позивачем. Крім того, ПАТ «Запоріжгаз»має надзвичайне велике соціальне значення для міста Запоріжжя, виконує важливу роль у функціонуванні міста та відповідно до мети діяльності забезпечує всі категорії споживачів газом. Стягнення в повному обсязі пені поставить під загрозу нормальне функціонування підприємств, установ і організацій міста, негативно вплине на умови проживання населення. З розрахунком позивача 3 % річних відповідач погодився та визнав 2244316,07 грн. 3 % річних. Що стосується втрат від інфляції грошових коштів, то відповідач пояснив, що не погоджується с розрахунком позивача та відповідно до контррозрахунку відповідача, сума на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів складає 5877927,13 грн. На підставі вищевикладеного, відповідач просить позов задовольнити частково та розстрочити виконання рішення строком на 10 років зі щомісячною сплатою платежів рівними частинами.

Позивач проти відзиву заперечив та зазначив, що стосовно зменшення розміру пені, відповідно до п. 3.9.2. Роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»від 18.09.1997р. № 02-5/289 судам потрібно мати на увазі, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання (п. 3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов’язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов’язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов’язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов’язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Згідно умов договору відповідач повинен сплатити на користь позивача 147953779,89 грн. шляхом 100 % попередньої оплати (п. 6.1. договору), натомість, на день подання позовної заяви сплачено 82634615,07 грн., що становить лише 55,86 % від суми основного боргу, а не 100 %, як це передбачено умовами договору, тобто ступінь виконання зобов’язання відповідачем є незначним. Також позивач зазначив, що у відповідності до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Тобто, суд повинен прийняти до уваги не лише негативні наслідки, які настануть у відповідача, а і негативні наслідки спричиненні позивачу від прострочення виконання зобов’язання відповідача, а також зменшення розміру штрафних санкцій. Сума пені, яка заявлена до стягнення позивачем становить лише 11,20 % від суми основного боргу, тобто штрафні санкції не можуть бути визнані надмірно великими у порівнянні зі збитками кредитора. Таким чином, позивач вважає, що підстав для зменшення пені, що підлягає до стягнення немає.

Стосовно надання розстрочки виконання рішення суду позивач пояснив наступне. Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 „Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження", при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 351 ЦПК і ст. 121 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо). Однак, в даному випадку такі обставини у боржника відсутні. Посилання боржника на важкий фінансовий стан не є винятковою обставиною в розумінні ст. 121 ГПК України, за наявності якої можливе надання розстрочки виконання рішення. Крім того, важке фінансове становище утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних обставин, щоб унеможливило виконання договірних зобов'язань. Також позивач зазначив, що ДК "Газ України" виконує функції по забезпеченню природним газом всіх категорій споживачів України. Таким чином, позивач є єдиним загальноукраїнським державним постачальником природного газу. Кошти, що надходять їй за поставлений природний газ перераховуються НАК "Нафтогаз України", які остання перераховує на подальше погашення боргу за природний газ перед іноземними постачальниками та до Державного бюджету України. Відповідно, відсутність коштів у ДК „Газ України", як наслідок, призведе до неможливості придбати природний газ для забезпечення потреб всіх споживачів в межах України, в тому числі, придбати в майбутньому природний газ для подальшої реалізації ПАТ «Запоріжгаз». Крім того, позивач зазначив, що ДК „Газ України" не є газовидобувною компанією, а є загальноукраїнським постачальником природного газу для всіх категорій споживачів, постачає природний газ отриманий за договорами з НАК «Нафтогаз України», яка в свою чергу даний природний газ закуповує за зовнішньоекономічними контрактами у іноземних імпортерів. Загальний розмір заборгованості ДК «Газ України»перед НАК "Нафтогаз України" за спожитий протягом 1998-2009років природний газ становить більше 22 млрд. 156 тис. грн. Проте вказану заборгованість позивач зобов’язаний сплачувати незалежно від рівня розрахунків своїх контрагентів. Також позивач звертає увагу на те, що невиконання своїх грошових зобов’язань за отриманий природний газ перед НАК «Нафтогаз України»в подальшому призведе до невиконання грошових зобов’язань перед іноземними постачальниками газу та може взагалі потягнути за собою зупинення постачання природного газу на територію України. З урахуванням вищенаведеного, позивач просить відмовити відповідачу у наданні розстрочки виконання рішення суду.

Згідно ст. 75 ГПК України справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.

За клопотанням представника позивача судовий процес вівся без застосування засобів технічної фіксації.

Розгляд справи закінчено 14.12.2010р. оголошенням вступної та резолютивної частин рішення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

30.01.2009р. Дочірня компанія «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(надалі - постачальник) та Відкрите акціонерне товариство «Запоріжгаз»(надалі - покупець) уклали договір поставки природного газу № 06/09-27 з наступними змінами та доповненнями (надалі –договір).

Згідно з умовами якого, постачальник зобов’язався передати у власність покупцю в 2009р. природний газ, надалі газ, за наявності його обсягів, а покупець зобов’язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору (п. 1.1. договору).

Пунктом 11.1. договору передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту підписання та скріплення печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались з 01 січня 2009р. і діє в частині поставки газу до 31 січня 2010р., а в частині проведення розрахунків за газ –до їх повного здійснення.

Відповідно до п. п. 1.2. та 1.3. договору, за цим договором постачається імпортований природний газ, отриманий постачальником за договором поставки природного газу від 23.01.2009р. № 06/09-11 між НАК «Нафтогаз України»та постачальником. Газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації промисловим споживачам та іншим суб’єктам господарювання. Використання газу покупцем для інших потреб не є предметом цього договору.

Згідно з п. 2.1. договору, постачальник передає покупцю в період з 01.01.2009р. по 31.03.2009р. газ в обсязі до 43850,539 тис. куб. м., за наявності його обсягів, в тому числі по місяцях: січень 15836,539 тис. куб. м., лютий 13416,0 тис. куб. м., березень 14598,0 тис. куб. м. В період з 01.05.2009р. по 30.06.2009р. газ в обсязі до 6865,939 тис. куб. м., за наявності його обсягів, в тому числі по місяцях: квітень 0 тис. куб. м., травень 2690,939 тис. куб. м., червень 4175 тис. куб. м. В період з 01.07.2009р. по 30.09.2009р. газ в обсязі до 12000,000 куб. м., за наявності його обсягів, в тому числі по місяцях: липень 3945 тис. куб. м., серпень 4000 тис. куб. м., вересень 4055 тис. куб. м. Протягом періоду з 01.10.2009р. до 31.10.2009р. включно, в обсязі до 4483 тис. куб. м., за наявності його обсягів. В період з 01.11.2009р. по 30.11.2009р. в обсязі до 5795,271 тис. куб. м., за наявності його обсягів. В період з 01.12.2009р. по 31.12.2009р. в обсязі до 8416 тис. куб. м., за наявності його обсягів. Протягом періоду з 01.01.2010р. до 31.01.2010р. включно, газ в обсязі до 9790,785 тис. куб. м., за наявності його обсягів.

Приписами п. 3.1. та 3.5. договору передбачено, що постачальник передає покупцю газ на комерційних вузлах обліку газу споживачів. Обсяги газу, що передаються, визначається згідно з наказом Міністерства палива та енергетики України від 27.12.2005р. № 618 «Про затвердження Правил обліку природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, постачання та споживання»(п. 3.1.).

Кількість газу, поставленого покупцю, закріплюється щомісячними актами приймання-передачі газу, які підписуються постачальником і покупцем. Не пізніше 5 (п’ятого) числа місяця наступного за місяць поставки газу, покупець зобов’язується надати постачальнику два примірники акту приймання-передачі газу, підписаних та скріплених печаткою покупця, в яких зазначаються фактичні обсяги переданого газу, його фактична ціна (скоригована відповідно до постанови КМУ від 29.04.2006р. № 605 зі змінами внесеними постановою КМУ 28.01.2009р. № 36) та вартість. Акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків (п. 3.5.).

Пунктом 4.1. договору передбачено, що кількість газу, яка подається покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу споживачів. Комерційні вузли обліку повинні відповідати вимогам Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», державним будівельним нормам ДБН В.2.5-20-2001 «Газопостачання», «Правилам подачі та використання природного газу в народному господарстві України», «Правилами обліку природного газу підчас його транспортування газорозподільними мережами, постачання та споживання», затвердженими наказом Мінпалиенерго України від 27 грудня 2005р. № 618, міждержавним та державним стандартам, нормативним та методичним документам Держспоживстандарту України та НАК «Нафтогаз України», експлуатаційній документації на засоби вимірювальної техніки (ЗВТ), що входять у вузол.

Відповідно до п. 5.1. договору, з 01 січня 2009р. ціна за 1000 куб. м. природного газу становить 2020,25 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: податок на додану вартість за ставкою 20 %. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами –122,00 грн., крім того ПДВ –20 %. До сплати за 1000 куб. м. природного газу –2142,25 грн., крім того ПДВ –20 %, всього з ПДВ –2570,70 грн.

Згідно з п. 5.2. договору, загальна сума цього договору складається із сум вартості місячних поставок газу.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що оплата за газ проводиться покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % попередньої оплати вартості обсягів газу, запланованих для поставки, за 5 (п’ять) банківських днів до початку місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.

На виконання умов договору, позивач у січні, травні, червні, липні, серпні, вересні, жовтні, листопаді, грудні 2009р. та січні 2010р. передав відповідачу, а відповідач прийняв природний газ на суму 147953779,88 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу за вказані місяці, які підписані та скріплені печатками обох сторін.

До порушення провадження у справі, відповідач за отриманий природний газ від позивача сплатив 82634615,07 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (копії містяться у справі). Таким чином, залишок заборгованості відповідача перед позивачем на момент звернення до суду становив 65319164,81 грн.

Позивач при розрахунку вартості переданого природного газу за січень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2009р. та січень 2010р. невірно визначив загальну суму 147953779,89 грн., оскільки, фактично відповідачу за вказані місяці було передано природного газу на суму 147953779,88 грн., таким чином, і сума основного боргу позивачем також була розрахована невірно. Позивачем заявлено до стягнення 65319164,82 грн. основного боргу, проте на час подання позовної заяви до суду, фактично у відповідача була заборгованість у сумі 65319164,81 грн.

Таким чином, оскільки на момент подання позовної заяви суми боргу у заявленому позивачем розмірі не існувало, фактично позовна вимога щодо стягнення 0,01 грн. основного боргу була пред’явлена позивачем необгрунтовано, що є підставою для відмови в цій частині позову.

Внаслідок встановленого, в позові, в частині стягнення 0,01 грн. основного боргу, судом відмовляється.

Після порушення провадження у справі, а саме 08.09.2010р. відповідачем було сплачено 3000000,00 грн. та 1224104,03 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: № 4494 від 08.09.2010р. та № 4495 від 08.09.2010р. А також платіжним дорученням № 4499 від 08.09.2010р. відповідачем було сплачено 3000000,00 грн. з призначенням платежу: оплата за газ природний для потреб промислових споживачів за 08.2010р. по договору № 06/10-574 від 30.07.2010р. ПДВ 500000,00. З яких відповідно до листа № 09/5505-1 від 24.09.2010р. 1588667,32 грн. зараховано позивачем в рахунок погашення заборгованості по договору поставки природного газу № 06/09-27 від 30.01.2009р. Отже, всього після порушення провадження у справі, відповідачем було сплачено 5812771,35 грн.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення основного боргу у сумі 5812771,35 грн., на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України слід припинити за відсутністю предмету спору.

З урахуванням вищевикладеного, за відповідачем залишилась заборгованість в сумі 59506393,46 грн., доказів сплати зазначеної суми відповідач не надав.

Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню на таких підставах.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Згідно ст.193 ГК України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст.ст. 11, 509 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір.

Приписами ст. 629 цього Кодексу встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що відповідач в установлений договором строк, не здійснив повну оплату природного газу, отриманого від позивача, чим порушив свої грошові зобов’язання. Доказів оплати наявної заборгованості відповідач суду не надав, викладені в позові обставини не спростував. Таким чином, вимога позивача про стягнення 59506393,46 грн. основного боргу підлягає задоволенню.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 7311965,78 грн. пені за період з 28.02.2010р. по 30.08.2010р. (184 дні).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Вимоги щодо стягнення пені позивач обґрунтовує п. п. 7.2. та 7.7. договору, який передбачає, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору покупець зобов’язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Неустойка нараховується постачальником протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом.

Судом перевірено правильність нарахування пені та встановлено, що розрахунок пені позивачем виконано не вірно.

Згідно з п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Оскільки пунктом 7.7. договору передбачено, що неустойка нараховується постачальником протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом, то фактично треба брати період нарахування пені з 01.03.2010р. по 30.08.2010р. (183 дні).

З огляду на вищенаведені норми законодавства, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені за договором є обґрунтованою, але розрахунок пені позивачем виконаний не вірно, стягненню підлягає сума пені у розмірі 7289363,04 грн. В іншій частині стягнення пені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення 2244316,07 грн. 3 % річних за період з 11.02.2009р. по 30.08.2010р. та 7002847,02 грн. втрат від інфляції грошових коштів за період лютий 2009р. –березень 2010р.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено правильність нарахування 3 % річних та втрат від інфляції грошових коштів встановлено, що фактично підлягає стягненню більша сума, як 3 % річних так і більша сума втрат від інфляції грошових коштів, однак враховуючи те, що суд не може виходити за рамки заявлених вимог, вимоги в цій частині є законні і обґрунтовані, а тому підлягають задоволенню судом.

Відповідач просив суд, на підставі п. 3 ст. 83 ГПК України, п. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України зменшити розмір заявленої позивачем пені у зв’язку із світовою економічною кризою, тим, що відповідач не ухиляється від сплати заборгованості, та у зв’язку із тим, що відповідач має надзвичайне велике соціальне значення для міста Запоріжжя та стягнення в повному обсязі пені поставить під загрозу нормальне функціонування підприємств, установ і організацій міста, негативно вплине на умови проживання населення.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Щодо негативного впливу економічної кризи на фінансово-господарську діяльність відповідача, як підстави для зменшення розміру пені, слід зазначити, що економічна криза негативно вплинула і на фінансово-господарську діяльність позивача, що підтверджується звітами про фінансові результати позивача за 2009р. та за 1 півріччя 2010р. (копії містяться у справі), тобто сторони перебувають у рівних умовах.

Вказані відповідачем обставини, суд не вважає підставами для зменшення розміру пені, оскільки, жодних доказів на підтвердження винятковості даного випадку, в розумінні п. 3 ст. 83 ГПК України відповідач не надав, оскільки, розмір заявленої до стягнення пені не перевищує розмір основного боргу та оскільки зазначені обставини не є безумовними підставами для зменшення розміру пені.

На підставі викладеного, зважаючи на те, що зменшення у виняткових випадках розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, є правом суду, а не обов’язком та враховуючи ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, суд не вбачає підстав для застосування п. 3 ст. 83 ГПК України та зменшення розміру пені.

Також, відповідач просив суд, з тих же обставин, що були зазначені, як підстави для зменшення розміру пені, розстрочити виконання рішення строком на 10 років із щомісячною сплатою платежів рівними частинами.

Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Згідно з п. п. 1.2 та 2 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/333 від 12.09.1996р. з наступними змінами та доповненнями, розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо) (п. 1.2.).

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен врахувати матеріальні інтереси їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи (п. 2).

Дослідивши матеріали справи, фінансовий стан обох сторін та розглянувши заяву відповідача про надання йому розстрочки виконання судового рішення по даній справі, судом заява відхилена у зв’язку з необґрунтованістю.

Згідно з ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати відносяться на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 193, 230, 232, 233, 265 Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 526, 530, 611, 625, 629, 655, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 44, 49, 75, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Запоріжгаз” (69035, м. Запоріжжя, вул. Заводська, 7, код ЄДРПОУ 03345716) на користь Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) 59 506 393 (п’ятдесят дев’ять мільйонів п’ятсот шість тисяч триста дев’яносто три) грн. 46 коп. основного боргу, 7 289 363 (сім мільйонів двісті вісімдесят дев’ять тисяч триста шістдесят три) грн. 04 коп. пені, 2 244 316 (два мільйона двісті сорок чотири тисячі триста шістнадцять) грн. 07 коп. 3 % річних, 7 002 847 (сім мільйонів дві тисячі вісімсот сорок сім) грн. 02 коп. втрат від інфляції грошових коштів, 25 492 (двадцять п’ять тисяч чотириста дев’яносто дві) грн. 96 коп. державного мита та 235 (двісті тридцять п’ять) грн. 93 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 5 812 771,35 грн. основного боргу провадження у справі припинити.

В іншій частині позову відмовити.

Суддя                                                             О.В. Ярешко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підпису.

Рішення оформлене і підписане згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 20.12.2010р.