Рішення № 129806276, 26.08.2025, Сокальський районний суд Львівської області

Справа № 944/3248/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2025 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Адамович М. Я. ,

за участю секретаря Гулявської О.А. ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в м.Сокалі , цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 , за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся в суд та просить стягнути з відповідачки 30800грн. заборгованості за кредитним договором, 2422,40грн. судового збору та 6000грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Свої вимоги мотивує наступним.

17.07.2021р. відповідач отримала кредит в ТОВ «МІЛОАН».

Відповідач своєчасно не повернула грошові кошти для погашення заборгованості, чим не виконала належним чином свої зобов`язання за даним договором, внаслідок чого виникла вказана заборгованість.

ТОВ «МІЛОАН» відступило права вимоги за кредитним договором ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та позивача перейшли права грошової вимоги до відповідача.

Представник відповідача адвокат Семенюк Р.А. подав відзив на позовну заяву, в якому на заперечення позовних зазначив, що сума кредиту складає 7000грн., який на дано на строк 30 днів до 17.07.2021р. Розмір відсотків за цей період складає 2800грн. Таким чином, розмір заборгованості становить 9800грн.

Позивачем нараховано відсотки за межами строку кредитування.

Також зазначив, що в справі відсутні докази перерахування відповідачці грошових коштів.

Окрім того, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» зареєстровано як юридичну особу 12.11.2022р., а договір факторингу укладено 29.10.2021р. До позов не долучено реєстру вимог кредиторів.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши докази по справі, суд дійшов наступного висновку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частинами першою-другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» (у редакції, що була чинною на день виникнення спірних правовідносин) визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону).

Стаття 12 Закону «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону №675-VIII).

Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так відповідно до правових висновків, що викладені Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19 слідує, що за змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

З анкети-заяви на кредит від 17.07.2021р., договору про споживчий кредит №102718300 від 17.07.2021р., паспорта споживчого кредиту, платіжного доручення встановлено, що ТОВ «МІЛОАН» відповідачці надано кредит на суму 7000грн. на строк 30 днів до 16.08.2021р. зі сплатою комісії в розмірі 10% від суми кредиту, що становить 700грн. та відсотків у розмірі 1% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом, що становить 2100грн. Загальна вартість кредиту за весь строк користування кредитом складає 9800грн.

З договору факторингу №11Т від 29.10.2021р., витягу з додатку до договору, акта приймання-передачі від 29.10.2021р. встановлено, що ТОВ «МІЛОАН» відступило ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» права грошової вимоги, зазначені у реєстрі прав вимоги.

Позивачем надано відомість про щоденні нарахування та погашення, відповідно до якої, заборгованість за тілом кредиту складає 7000грн., комісія 700грн., відсотки 23100грн. Відсотки нараховані за період з 17.07.2021р. по 15.10.2021р.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ? відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.610 ЦК України, порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що відповідач порушила умови договорів, на підставі яких отримала кредитні кошти, не погасила заборгованість в добровільному порядку.

За положеннями статей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 ч. 1 ст.1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

З аналізу зазначених норм матеріального права слідує, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що за умовами укладеного між ТОВ «МІЛОАН» і відповідачем договору дана фінансова установа надала позичальнику кредит, а останній зобов`язувався повернути наданий кредит у повному обсязі у визначений договором строк кредитування 30 днів з 17.07.2021р., тобто до 16.08.2021.

Таким чином, позикодавець відповідно до ст.1048 ЦК України мав право стягнути заборгованість по нарахованих і несплачених процентах за користування кредитними коштами в межах погодженого сторонами строку кредитування 30 днів, тобто до 16.082021р., після закінчення строку дії договору в позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.

Таким чином, з відповідачки підлягає стягненню заборгованість в сумі 9800грн., яка складається з тіла кредиту в сумі 7000грн., комісії в сумі 700грн. та відсотків у сумі 2100грн.

Досліджена судом відомість про щоденні нарахування та погашення свідчить про те, що визначена позивачем до стягнення заборгованість по нарахованих і несплачених процентах за користування кредитом включає період, який виходить за межі строку кредитування, а тому є безпідставним і задоволенню не підлягає.

Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно зч.1,2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1)у разі задоволення позову-на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Водночас, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано копії договору про надання правової допомоги, додаткової угоди до вказаного договору, акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) і детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, згідно яких витрати понесені позивачем на правничу допомогу складають 6 000,00 гривень.

Оскільки позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задоволено частково, то суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати за надання правничої допомоги в розмірі 1909,20грн (6000грн х 31,82% : 100%).

Також, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути на відшкодування витрат по сплаті судового збору 770,80грн, виходячи з розрахунку: 2422,40грн х 31,82% : 100%.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» 9800 (дев`ять тисяч вісімсот)грн. заборгованості за кредитним договором №102718300 від 17.07.2021р.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» 1909 (одну тисячу дев`ятсот дев`ять)грн. 20коп. ви трат на професійну правничу допомогу та 770 (сімсот сімдесят)грн. 80коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Відомості, які зазначаються в рішенні суду відповідно до п.4) ч.5 ст.265 ЦПК України та не проголошуються, відповідно до ч.2 ст.268 ЦПК України.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», ЄДРПОУ:42649746, місцезнаходження: вул.Київська,243-А, а/с897, м.Бровари, Київська область.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН», ЄДРПОУ:40484607, місцезнаходження: вул.Баггоутівська,17-21, м.Київ.

Головуючий: М. Я. Адамович