Рішення № 129785135, 27.08.2025, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2025 р. справа № 300/4411/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Комарницький Едуард Григорович, до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Комарницький Едуард Григорович, звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 26.02.2025 №092850011132 протиправно не зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 28.09.1988 по 01.02.1991, з 02.02.1991 по 17.02.1992, з 26.02.1992 по 07.12.1992, з 05.08.1996 по 25.08.2004, а також в повному обсязі не зараховано періоди страхового стажу з 13.12.2010 по 27.04.2012, з 01.03.2017 по 31.08.2023. Тому, слід визнати протиправним вказане рішення, зобов`язати відповідача здійснити призначення, нарахування та виплату пенсії за віком з 13.09.2023 із зарахуванням до страхового стажу вказаних періодів роботи.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 13.09.2023 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення йому пенсії за віком. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 09.02.2024 за №092850011132 йому відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Надалі, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.10.2024 по справі №300/1551/24 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 09.02.2024 за №092850011132 в частині відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи в росії з 05.08.1996 по 25.08.2004. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.09.2023 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення, із врахуванням встановлених обставин та викладених судом висновків у вказаному рішенні суду. На виконання вказаного судового рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області було повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 13.09.2023 про призначення пенсії та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №092850011132 від 26.02.2025. При цьому, відповідачем до страхового стажу позивача не зараховано вищевказані періоди роботи. Крім того, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області не зараховано до страхового стажу позивача період роботи в колгоспі «Прапор Леніна» з 28.09.1988 по 01.02.1991 та жодним чином не вказано про підстави його незарахування. Звернув увагу, що у рішенні Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.10.2024 по справі №300/1551/24 вже встановлено, що відомості трудової книжки позивача підтверджують факт офіційного працевлаштування за відповідні періоди роботи. Згідно зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Представник позивача зазначив, що трудова книжка ОСОБА_1 містить всі необхідні дані, які підтверджують факт роботи у спірні періоди. Недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи. Тому, оскаржене рішення, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком, підлягає до скасування.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що розглянувши заяву позивача з врахуванням висновків, викладених у рішенні Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року по справі № 300/1551/24 було відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Згідно з поданими документами страховий стаж ОСОБА_1 становить 19 років 9 місяців 10 днів. Як наслідок, страховий стаж позивача є недостатнім, тому правомірно відмовлено в призначенні йому пенсії за віком. Звернув увагу, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи: з 02 лютого 1991 року по 17 лютого 1992 року, оскільки дата наказу про прийняття на роботу « 20.10.1990», не відповідає початку роботи « 02.02.1991», з 26 лютого 1992 року по 07 грудня 1992 року, оскільки дата наказу про звільнення з роботи « 07.12.1993», не відповідає даті звільнення « 07.12.1992», з 05 серпня 1996 року по 25 серпня 2004 року, оскільки назва організації при прийнятті на роботу «Кооператив «Северстрой», не відповідає назві організації на печатці при звільненні «Общество с ограниченної ответственостю «Северстрой», а інформацію про перейменування організації не долучено, також у підставі запису про звільнення не вказано номер наказу. Додатково зазначив, що вказаний період позивач працював на території російської федерації, однак згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу йому нараховувалася заробітна плата на території України за періоди: з 01 липня 1999 року по 16 серпня 1999 року; з 01 березня 2001 року по 22 березня 2001 року; з 01 липня 2001 року по 30 листопада 2001 року; з 01 січня 2002 року по 30 червня 2002 року; з 01 серпня 2002 року по 30 вересня 2002 року; з 01 грудня 2002 року по 31 січня 2003 року; 01 березня 2003 року по 31 березня 2003 року. Як наслідок, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.06.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).

Згідно з ч.3 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, встановив наступне.

ОСОБА_1 13.09.2023 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с.92).

Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області.

Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області рішенням від 09.02.2024 за №092850011132 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.10.2024 по справі №300/1551/24, яке набрало законної сили 13.02.2025, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 09.02.2024 за №092850011132 в частині відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи в росії з 05.08.1996 по 25.08.2004. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.09.2023 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення, із врахуванням встановлених обставин та викладених судом висновків у вказаному рішенні суду.

Відповідачем на виконання вказаного судового рішення повторно розглянуто заяву позивача від 13.09.2023 про призначення пенсії за віком та прийнято рішення від 26.02.2025 №092850011132 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

У даному рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи: з 02 лютого 1991 року по 17 лютого 1992 року, оскільки дата наказу про прийняття на роботу « 20.10.1990», не відповідає початку роботи « 02.02.1991»; з 26 лютого 1992 року по 07 грудня 1992 року, оскільки дата наказу про звільнення з роботи « 07.12.1993», не відповідає даті звільнення « 07.12.1992»; з 05 серпня 1996 року по 25 серпня 2004 року, оскільки назва організації при прийнятті на роботу «Кооператив «Северстрой», не відповідає назві організації на печатці при звільненні «Общество с ограниченної ответственостю «Северстрой», а інформацію про перейменування організації не долучено, також у підставі запису про звільнення не вказано номер наказу. Додатково зазначено, що вказаний період позивач працював на території російської федерації, однак згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу йому нараховувалася заробітна плата на території України за періоди: з 01 липня 1999 року по 16 серпня 1999 року; з 01 березня 2001 року по 22 березня 2001 року; з 01 липня 2001 року по 30 листопада 2001 року; з 01 січня 2002 року по 30 червня 2002 року; з 01 серпня 2002 року по 30 вересня 2002 року; з 01 грудня 2002 року по 31 січня 2003 року; 01 березня 2003 року по 31 березня 2003 року.

В цьому ж рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 19 років 9 місяців 10 дні (а.с.23 на звороті - 24).

Крім цього, як вбачається із розрахунку стажу позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 28.09.1988 по 01.02.1991, а періоди страхового стажу з 13.12.2010 по 27.04.2012 та з 01.03.2017 по 31.08.2023 зараховано не в повному обсязі (а.с.24 на звороті).

Позивач, вважаючи протиправним вищевказане рішення відповідача, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що склалися в даній адміністративній справі, суд зазначає наступне.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).

Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (частина 1 статті 92 Конституції України).

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (надалі Закон №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (надалі Закон №1058-IV) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Закон №1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).

При цьому, відповідно до частини 4 статті 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно зі ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми Закону постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).

У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Разом з тим, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку №637).

Також, відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.

З системного аналізу наведених норм слідує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені або зазначені неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.

Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Така позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17, від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 та від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а.

Відомостями, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 01.08.1979, копія якої містяться в матеріалах справи, підтверджено періоди його роботи з 28.09.1988 по 01.02.1991, з 02.02.1991 по 17.02.1992, з 26.02.1992 по 07.12.1992, з 05.08.1996 по 25.08.2004, з 13.12.2010 по 27.04.2012 (а.с.12 на звороті - 18).

Суд зазначає, що трудова книжка ОСОБА_1 містить всі необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази на підставі яких позивач був прийнятий на таку роботу за спірні періоди.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110) затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція №58).

Суд зазначає, що до 1993 року порядок ведення трудових книжок регулювався постановою Ради Міністрів СРСР і Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (зі змінами) та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252 зі змінами).

У наведених документах передбачалося, що у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші виправлення проводилися адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов?язана надати працівникові у цьому необхідну допомогу. Якщо підприємство, яке внесло неправильний або неточний запис, ліквідоване, виправлення вносяться правонаступником, а за його відсутності - організацією, що вище стоїть, якій було підпорядковане ліквідоване підприємство.

У розділах «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускалося. При необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номера, дати внесення запису у графі З писалося: «Запис за № таким недійсний. Прийнятий за такою професією (посадою)» і в графі 4 повторювалися дата і номер наказу (розпорядження) адміністрації.

Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яку призначає наказ (розпорядження) керівника підприємства, установи, організації.

Пунктом 1.1 Інструкції №58 встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

В пунктах 2.2, 2.4 Інструкції №58 також передбачено, що до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Одночасно, у пунктах 2.6, 2.8-2.10 Інструкції зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та ін. мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів. У розділі «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: «Запис за № таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою)» і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу.

Відповідно до п.2.27 Інструкції №58 запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

Днем звільнення вважається останній день роботи.

Як уже встановлено судом, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області не зараховано до страхового стажу позивача періоди його роботи: з 02.02.1991 по 17.02.1992, оскільки дата наказу про прийняття на роботу «20.10.1990», не відповідає початку роботи « 02.02.1991»; з 26.02.1992 по 07.12.1992, оскільки дата наказу про звільнення з роботи « 07.12.1993», не відповідає даті звільнення « 07.12.1992»; з 05.08.1996 по 25.08.2004, оскільки назва організації при прийнятті на роботу «Кооператив «Северстрой», не відповідає назві організації на печатці при звільненні «Общество с ограниченної ответственостю «Северстрой», а інформацію про перейменування організації не долучено, також у підставі запису про звільнення не вказано номер наказу. Таким чином, підставою незарахування зазначених періодів роботи до страхового стажу стали допущені недоліки при заповненні трудової книжки позивача.

Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, зокрема за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 по справі №687/975/17, в якій зазначено, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в його трудовій книжці.

Крім того, згідно з пунктом 1.5 Інструкції №58 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).

Окрім цього, суд звертає увагу на те, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Таким чином, відповідач не позбавлений права, зокрема у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.

Суд приймає до уваги те, що відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності записів трудової книжки ОСОБА_1 , натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи.

На переконання суду, навіть за умови наявності помилки при внесенні записів до трудової книжки, обов`язок щодо ведення якої покладено на роботодавця, така помилка не може мати наслідком позбавлення особи права зарахування певних періодів до страхового стажу.

Крім цього, відповідачем безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 28.09.1988 по 01.02.1991, з 13.12.2010 по 27.04.2012, які підтверджено записами у його трудовій книжці.

Як вже встановлено судом, у спірному рішенні Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області також не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 05.08.1996 по 25.08.2004, оскільки це період роботи на території російської федерації.

Частиною 1 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (надалі Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.

Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Статтею 5 Угоди передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Частинами 2-3 статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність.

Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєдналися до вказаної Угоди, розповсюджувалася дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу.

З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає врахуванню при визначенні розміру пенсії.

Як на підставу для відмови у зарахуванні до стажу позивача спірного періоду роботи, відповідачем зазначено те, що російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992.

За змістом статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів (набрала чинності для України 13.06.1986) якщо держава виходить з багатостороннього договору припинення договору відбувається з дня набрання чинності виходу з договору.

В той же час, всі первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії, з урахуванням стажу, який вона набула на законних підставах, тільки з тих міркувань, що Україною у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з російською федерацією.

З огляду на наведене, є необґрунтованими доводи відповідача щодо неможливості зарахування періоду роботи позивача на території російській федерації, з підстав припинення участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки у період роботи позивача на території російської федерації вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.

При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до його страхового стажу, та як наслідок позбавлення його конституційного права на соціальний захист.

Суд також приймає до уваги те, що у рішенні Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року по справі № 300/1551/24 вже встановлено, що згідно із записами трудової книжки позивача він працював слюсарем у кооперативі «Северстрой» з 05.08.1996 по 25.08.2004. Наведені пенсійним органом у рішенні підстави незарахування роботи позивача на території росії є протиправними.

З огляду на вказане вище суд у рішенні від 25 жовтня 2024 року по справі № 300/1551/24 дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області протиправно прийнято рішення від 09.02.2024 за №092850011132 про відмову у призначені пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в частині відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи в росії в кооперативі «Северстрой».

Суд вважає необгрунтованими доводи відповідача про те, що у період роботи позивача на території російської федерації, згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу йому нараховувалася заробітна плата на території України за періоди: з 01 липня 1999 року по 16 серпня 1999 року; з 01 березня 2001 року по 22 березня 2001 року; з 01 липня 2001 року по 30 листопада 2001 року; з 01 січня 2002 року по 30 червня 2002 року; з 01 серпня 2002 року по 30 вересня 2002 року; з 01 грудня 2002 року по 31 січня 2003 року; 01 березня 2003 року по 31 березня 2003 року. Такі відомості не можуть бути підставою незарахування до страхового стажу періоду роботи на території російської федерації, який підтверджено записами трудової книжки позивача з врахуванням відсутності у цій трудовій книжці записів про роботу в Україні.

Разом з цим, у трудовій книжці позивача не зазначено відомості про роботу в період з 01.03.2017 по 31.08.2023, тому відповідачем зараховано вказаний період роботи до страхового стажу позивача згідно з наявними відомостями в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (а.с.25-27).

За таких обставин позовна вимога в частині зобов`язання зарахувати в повному обсязі до страхового стажу позивача період роботи з 01.03.2017 по 31.08.2023 не підлягає задоволенню.

За приписами ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

З урахуванням наведеного, а також відсутності доказів, які б свідчили про недостовірність записів трудової книжки ОСОБА_1 щодо спірних періодів роботи, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди його роботи з 28.09.1988 по 01.02.1991, з 02.02.1991 по 17.02.1992, з 26.02.1992 по 07.12.1992, з 05.08.1996 по 25.08.2004, з 13.12.2010 по 27.04.2012.

Інших підстав для незарахування вищевказаних періодів роботи позивача до страхового стажу відповідачем не наведено, а судом не встановлено.

Як наслідок, рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії від 26.02.2025 №092850011132, яке прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області, підлягає до скасування.

Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

За приписами частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у випадку, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.

Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за віком визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом у спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-ІV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років (частина 2 статті 26 Закону №1058-ІV).

Проаналізувавши рішення від 26.02.2025 №092850011132 суд зазначає, що вік ОСОБА_1 становить більше необхідних 63 років, а страховий стаж позивача 19 років 9 місяців 10 днів, проте враховуючи висновок суду про необхідність зарахування спірних періодів роботи, страховий стаж становитиме більше обов`язкових 20 років.

Суд зазначає, що за загальним правилом, встановленим ст.45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією. Проте, відповідно до пункту 1 частини 1 даної статті пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та необхідними документами 13.09.2023, тобто після спливу зазначеного трьохмісячного строку. Відтак позивачу слід призначити пенсію за віком з дати його звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

Згідно з частиною 1 статті 44 Закону №1058-ІV звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Вимогами пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

У даній справі, органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, рішенням якого відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV.

Тож, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області.

Така позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 08.02.2024 по справі №500/1216/23 (провадження №К/990/37966/23).

Враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення про відмову в призначенні пенсії від 26.02.2025 №092850011132, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає необхідним зобов`язати саме Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (як відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності щодо розгляду заяви позивача від 13.09.2023) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 28.09.1988 по 01.02.1991, з 02.02.1991 по 17.02.1992, з 26.02.1992 по 07.12.1992, з 05.08.1996 по 25.08.2004, з 13.12.2010 по 27.04.2012, та призначити йому пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 13.09.2023.

Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Комарницький Е.Г., до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та рішення, зобов`язання вчинити певні дії підлягає до часткового задоволення.

Враховуючи приписи ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 800 грн. сплаченого судового збору.

Що стосується витрат на професійну правничу допомогу, то представником позивача повідомлено про те, що ОСОБА_1 понесено такі витрати в розмірі 10000 грн., однак документального підтвердження понесених витрат на правову допомогу не надано.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 26.02.2025 №092850011132 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (код ЄДРПОУ 13358826, Київський майдан, 6, м. Луцьк, Волинська область) зарахувати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до страхового стажу періоди роботи з 28.09.1988 по 01.02.1991, з 02.02.1991 по 17.02.1992, з 26.02.1992 по 07.12.1992, з 05.08.1996 по 25.08.2004, з 13.12.2010 по 27.04.2012.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (код ЄДРПОУ 13358826, Київський майдан, 6, м. Луцьк, Волинська область) призначити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) з 13.09.2023 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (код ЄДРПОУ 13358826, Київський майдан, 6, м. Луцьк, Волинська область) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 800 (вісімсот) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя /підпис/ Могила А.Б.