Рішення № 129784433, 27.08.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2025 рокуСправа №160/18768/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49101, м. Дніпро, вул. Троїцька, б.20-а, ЄДРПОУ- 40108866) щодо ненадання документів ОСОБА_1 (проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) у направленні до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подання та необхідних матеріалів згідно Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб»;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49101, м. Дніпро, вул. Троїцька, б.20-а, ЄДРПОУ- 40108866) направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подання та необхідні матеріали згідно Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» відносно ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ).

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ОСОБА_1 був звільнений зі служби в поліції 25.08.2020 року. Згідно з поданими документами, його стаж служби в поліції становить: в календарному обчисленні: 22 роки 11 місяців 25 днів; у пільговому обчисленні: 25 років 06 місяців 12 днів. Тому, на думку позивача, він має право на довічну пенсію за вислугу років згідно Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

14.04.2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років, але отримав відмову. Також, 13.05.2025 року позивач звернувся до ГУ Нацполіції із заявою про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону №2262-ХІІ, проте, жодної відповіді не отримав. Тому, позивач змушений звернутися до суду з метою захисту свого права, оскільки вважає дії ГУ Нацполіції щодо неоформлення та ненаправлення документів до ГУ ПФУ, необхідних для призначення пенсії за вислугу років, із зарахуванням до вислуги років необхідної для призначення такої пенсії часу проходження служби на пільгових умовах, незаконними.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

16.07.2025 року від відповідача до суду надійшов відзив, в якому він проти задоволення позовних вимог заперечував.

04.08.2025 року від позивача до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.08.2025 року прийнято до розгляду уточнену позовну заяву від 04.08.2025 року у справі №160/18768/25.

20.08.2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на уточнену позовну заяву, в якому він проти задоволення позовних вимог заперечував. Вказав, що на день звільнення зі служби в поліції вислуга років ОСОБА_1 склала 22 роки 11 місяців 25 днів. Зауважив про помилковість тверджень позивача про те, що його стаж служби в календарному обчисленні - 24 роки 11 місяців 26 днів, у пільговому обчисленні 27 років 7 місяців 24 дні, оскільки відповідно до діючого законодавства умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на службі в органах внутрішніх справ, визначаються Законом України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон № 2262-ХІІ), та на момент звільнення ОСОБА_1 була чинна редакція Закону № 2262-ХІІ від 24.10.2020.

Звернув увагу на те, що згідно з п. «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ (в редакції від 24.10.2020), пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д", "ж", "з" статті 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше. Згідно з ч. 1 статті 171 Закону № 2262-ХІІ в редакції від 24.10.2020, порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Отже, обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ в редакції від 24.10.2020, передбачене Порядком обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до цього Закону та Порядку № 393. На день звільнення позивача (25.08.2020) був чинний Порядок № 393 в редакції від 15.06.2019. Зазначив, що згідно з копією послужного списку ОСОБА_1 , серед посад, на яких позивач проходив службу в органах внутрішніх справ МВС України та Національній поліції України, відсутні посади, визначені пунктом 3 Порядку № 393 в редакції від 15.06.2019, періоди служби на яких зараховуються на пільгових умовах.

Отже, відповідач вважає, що ГУНП було дотримано вимоги Порядку № 393, в редакції від 15.06.2019, та Закону № 2262-ХІІ в редакції від 24.10.2020, які були чинними на момент звільнення ОСОБА_1 , під час обчислення вислуги років останнього на день звільнення, а саме, 22 роки 11 місяців 25 днів. Відсутність права у позивача на призначення довічної пенсії за вислугу років свідчить про відсутність у ГУНП підстав для підготовки та направлення до пенсійного органу необхідних матеріалів для її призначення.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 01.09.1997 по 06.11.2015 та в Національній поліції України з 07.11.2015 по 25.08.2020. Наказом ГУНП від 25.08.2020 № 231 о/с ОСОБА_1 з 25.08.2020 звільнений за пунктом 6 частини 1 статті 77 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України).

Відповідно до довідки УКЗ ГУНП № 104894-2025 від 07.07.2025 та послужного списку ОСОБА_1 , на день звільнення зі служби в поліції вислуга років ОСОБА_1 склала 22 роки 11 місяців 25 днів (в Збройних силах України не служив, служба в органах внутрішніх справ у період з 01.09.1997 по 06.11.2015, служба в Національній поліції України з 07.11.2015 по 25.08.2020).

09.04.2025 представник позивача звернулась до ГУНП з адвокатським запитом щодо отримання копії послужного списку та атестаційного листа ОСОБА_1

10.04.2025 представнику позивача направлено лист (вихідний № 14980-2025 від 10.04.2025) із копіями запитуваних документів.

12.04.2025 представник позивача звернулась до ГУНП з адвокатським запитом щодо отримання військово-облікового документа та трудової книжки ОСОБА_1

14.04.2025 представнику позивача направлено лист (вихідний № 15554-2025 від 14.04.2025) з роз`ясненням щодо процедури нарочного отримання запитуваних документів.

14.04.2025 представнику позивача під розписку було видано трудову книжку та військово-обліковий документ ОСОБА_1 .

Також, встановлено, що 14.04.2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного Фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 23.04.2025 року №04350019376 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугою років через відсутність спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугою років.

Крім того, як зазначив позивач, 13.05.2025 року він звернувся до ГУ Нацполіції із заявою про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону №2262-ХІІ, проте відповіді не отримав.

Вказані обставини слугували підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Законом № 2262-ХІІ визначено умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Згідно з ч. 1 статті 1 Закону № 2262-ХІІ (в редакції від 24.10.2020), особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 12 Закону № 2262-ХІІ (в редакції від 24.10.2020), звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог ч. 5 ст. 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.

Згідно з пунктом «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ (в редакції від 24.10.2020), пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д", "ж", "з" статті 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше.

До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.

Згідно з ч. 4 статті 17 Закону № 2262-ХІІ, при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.

Статтею 17-1 Закону № 2262-ХІІ визначено, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених вимог Закону № 2262-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 1992 р. № 393 затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (далі - Порядок № 393).

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 р. № 119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393" (далі Постанова № 119), яка набрала чинності 19 лютого 2022 року, до Порядку № 393 внесено зміни, відповідно до яких Порядок № 393 доповнено пунктом 2-1 такого змісту: "Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови".

Пункт 3 Порядку № 393 (в редакції постанови № 119) визначає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.

Пункт 3 Порядку № 393 (в редакції постанови № 119) визначає види служби, які зараховуються на пільгових умовах лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії.

Отже, правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і, у зв`язку з такими змінами, як Закон № 2262-ХІІ, так і Порядок № 393 (в редакції постанови № 119) виникнення права на таку пенсію пов`язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому.

Розглядаючи питання розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, суд бере до уваги, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України.

Зокрема, у рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

Якщо під час вирішення суб`єктом владних повноважень певного питання (в даній справі щодо наявності підстав для направлення до пенсійного органу документів для призначення позивачу пенсії за вислугу років), до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Такого ж висновку, вирішуючи можливість застосування до спірних правовідносин нормативно-правового акта, який зазнав змін з моменту звернення позивача до суб`єкта владних повноважень, до моменту прийняття останнім рішення за результатами розгляду такого звернення, дійшов Верховний Суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 803/1541/16.

Постанову № 119 прийнято Кабінетом Міністрів України на реалізацію своїх повноважень та після прийняття такої постанови і стаття 12 Закону № 2262-ХІІ, і Постанова № 393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.

Так, виходячи з положень статті 12 Закону № 2262-ХІІ та пунктів 1 та 2-1 Постанови № 393, календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови № 393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.

Тобто Постановою № 119 усунуто розбіжності між Законом № 2262-ХІІ та Порядком № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ.

Відтак, обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ в редакції від 24.10.2020, передбачене Порядком обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до цього Закону та Порядку № 393.

На день звільнення позивача (25.08.2020) був чинний Порядок № 393 в редакції від 15.06.2019.

Таким чином, ГУНП було дотримано вимоги Порядку № 393, в редакції від 15.06.2019, та Закону № 2262-ХІІ в редакції від 24.10.2020, які були чинними на момент звільнення ОСОБА_1 (25.08.2020), під час обчислення вислуги років останнього на день звільнення.

З матеріалів справи, а саме, довідки УКЗ ГУНП № 104894-2025 від 07.07.2025 та послужного списку позивача вбачається, що на день звільнення зі служби в поліції, вислуга років ОСОБА_1 склала 22 роки 11 місяців 25 днів.

Згідно законодавства, чинного на час виникнення спірних відносин у цій справі, необхідною умовою для призначення спірної пенсії є наявність необхідної календарної вислуги років.

Враховуючи, що позивач звільнився зі служби в поліції 25.08.2020 і на день звільнення мав вислугу 22 календарних років замість необхідних 24 календарних років і більше, у відповідача були відсутні підстави для підготовки документів, необхідних для призначення пенсії за вислугу років та надсилання цих документів до відповідного органу Пенсійного фонду України.

В контексті спірних правовідносин, слід також зазначити, що Верховний Суд у постанові від 14.11.2023 у справі № 600/3836/22-а зробив висновок, відповідно до якого умовою для призначення пенсії за вислугу років для осіб, які звільнились зі служби до набрання чинності постанови №119, але звернулись із заявою про оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону №2262-ХІІ після набрання чинності зазначеної постанови, є наявність календарної вислуги років, без можливості обрахунку такої вислуги в пільговому обчисленні.

До того ж, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.12.2024 у справі № 520/5695/23, вирішуючи подібний спір, зазначила, що визначальним в цій справі є момент, коли позивач почав реалізовувати своє право на призначення пенсії. Ураховуючи те, що він звернувся з заявою про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону №2262-ХІІ у 2023 році, після набрання чинності постановою №119, то суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, відтак, його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними.

В контексті спірних правовідносин Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду звернула увагу на сутність такого поняття як «юридичний факт», зазначивши, що «юридичні факти у вимірі справи, що розглядається, - це конкретні соціальні обставини у формі дії чи події, з якими норми права пов`язують юридичні наслідки, тобто виникнення, зміну чи припинення правовідносин, набуття певних прав і обов`язків. Визначальним юридичним фактом у справі, що розглядається, було саме звернення ... до відповідача з приводу оформлення на направлення документів для призначення пенсії... Як вбачається з матеріалів справи, позивач одразу після звільнення зі служби у 2016 році не реалізував своє право на призначення пенсії за вислугу років... Отже необхідно констатувати, що не настав юридичний факт, з яким закон пов`язував би виникнення, зміну чи припинення правовідносин щодо призначення пенсії за вислугу років. Суд наголошує, що наявність в особи певного права не означає його автоматичної реалізації».

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду констатувала, що дії відповідача щодо відмови в оформленні та направленні документів до ГУ ПФУ, необхідних для призначення пенсії за вислугу років, обумовлені саме відсутністю достатньої вислуги років у календарному обчисленні, як того вимагає чинне на момент вирішення цього питання законодавство.

Отже, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.12.2024 у справі № 520/5695/23 виснувала, що призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII особам, які звернулись за оформленням та направленням документів до пенсійних органів після 19.02.2022 (набрання чинності Постановою № 119, якою внесені зміни до Порядку № 393), здійснюється виходячи з обчислення календарної вислуги років.

Також, судом враховується правова позиція Верховного Суду, що викладена у постанові від 17.12.2024 у справі № 380/13318/23.

Посилання позивача на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03.03.2021 року у справі №805/3923/18-а, суд відхиляє, оскільки такі ґрунтуються на іншому правовому регулюванні, а тому, не можуть бути враховані при розгляді цієї справи, оскільки втратили свою актуальність для цього спору.

Інші доводи учасників справи не спростовують наведені висновки суду.

Відтак, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, під час судового розгляду справи довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Оскільки в задоволенні позову позивачу відмовлено повністю та за відсутності понесення відповідачем судових витрат, судом розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись ст. ст. 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Розподіл судових витрат у справі не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимогстатті 255 Кодексу адміністративного судочинства Українита може бути оскаржене встроки, передбаченістаттею295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Кальник