Рішення № 129772686, 20.08.2025, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.2025 Справа № 914/3708/23(914/1846/25)

Господарський суд Львівської області у складі судді Чорній Л.З., за участю секретаря судового засідання Цурак У.Ю., розглянувши матеріали справи за позовом: ОСОБА_1

до відповідача: Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, Львівська обл., м. Львів, вул. В. Великого, 54, код ЄДРПОУ 31978981)

про стягнення 18 893,03 грн заборгованості з заробітної плати та 12 244,80 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

в межах провадження у справі № 914/3708/23

за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю Статусінвестгруп, м. Вінниця

про банкрутство: Дочірнього підприємства Львівський облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981)

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

20.11.2023 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Статусінвестгруп» про відкриття провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981).

Ухвалою суду від 22.12.2023 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Статусінвестгруп» про відкриття провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» прийнято до розгляду. Підготовче засідання суду призначено на 17.01.2024.

Рух справи викладено у відповідних ухвалах суду.

Ухвалою від 20.03.2024 року Господарським судом Львівської області відкрите провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981), введено процедуру розпорядження майном Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981) строком на сто сімдесят календарних днів, призначено розпорядником майна Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981) арбітражного керуючого Босака Олега Євгеновича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №1103 від 04.07.2013, адреса офісу:79014, м. Львів, вул. Ю. Руфа, 36).Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Босака Олега Євгеновича, попереднє засідання суду призначено на 08.05.2024.

Офіційно оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981) у встановленому законодавством порядку.

Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду. Справа №914/3708/23 перебуває на стадії процедури розпорядження майном боржника.

12.06.2025 в системі «Електронний суд» ОСОБА_1 сформував позовну заяву до відповідача Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення 18 893,03 грн заборгованості з заробітної плати.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 12.06.2025, справу №914/3708/23(914/1846/25) передано судді Чорній Л.З., в провадженні якої перебуває справа № 914/3708/23 про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України».

Ухвалою суду від 17.06.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення 18 893,03 грн заборгованості з заробітної плати прийнято до розгляду в межах провадження у справі №914/3708/23 про банкрутство ДП «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України». Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Справу призначено до розгляду на 20.08.2025.

У судове засідання 20.08.2025 сторони не з`явилися, хоча належним чином був повідомлений про місце, дату та час судового засідання.

19.08.2025 відповідач в системі «Електронний суд» сформував відзив на позовну заяву.

20.08.2025 представник позивача в системі «Електронний суд» сформував заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить стягнути з ДП «Львівський облавтодор» ВАТ «ДАК автомобільні дороги України» на користь ОСОБА_1 заборгованість щодо нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 18 893,03 грн. та стягнути 12 244,80 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Розгляд справи представник позивача просить проводити за його відсутності та за відсутності ОСОБА_1 .

У заяві представник позивача зазначає, що оскільки довідку про заробітну плату ОСОБА_1 від відповідача не вдалось отримати, тому сторона позивача проводила розрахунок, виходячи з даних, які містяться в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу, форма ОК-5), отриманому в застосунку «Дія».

Подана позивачем заява про уточнення позовних вимог є фактично заявою про збільшення грошових вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

У постанові Верховного Суду від 09.07.2020 у справі №922/404/19 зазначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.

Під збільшенням чи зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога (збільшення чи зменшення ціни позову, збільшення чи зменшення кількості товару тощо). Тобто, збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір заявлених вимог. Разом з тим, збільшенням розміру позовних вимог є збільшення позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві, тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов`язано з пред`явленням додаткових чи нових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.12.2019 року у справі №925/185/19.

Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов`язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Зокрема, під збільшенням позовних вимог, як зазначалось вище, слід розуміти зміну кількісних показників щодо початково заявленої вимоги, яка обґрунтована певними обставинами. Обставини позову, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу становлять підстави позову. Зміна підстав позову це зміна обставин, на яких ґрунтується вимоги позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Суд дійшов висновку, що заява позивача про збільшення розміру позовних вимог підлягає до задоволення, а подальший розгляд справи слід здійснювати з урахуванням збільшених позовних вимог.

Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, відповідно до ст. 13 ГПК України, учасникам справи створювались необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У судовому засіданні 20.08.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиції сторін.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що ОСОБА_1 працював у філії «Миколаївський райавтодор» ДП «Львівський облавтодор» з 03 квітня 2012 року (наказ № 10-вк від 03.04.2012) по 10 травня 2016 року (наказ № 29-вк від 10.05.2016), і з 11 травня 2016 року (наказ № 49-к від 10.05.2016) працював у філії «Дрогобицький райавтодор» ДП «Львівський облавтодор» на посаді дорожнього робітника 4-го розряду по 01 липня 2024 року (наказ № 12-к від 01.07.2024). Філія «Дрогобицький райавтодор» ДП «Львівський облавтодор» є правонаступником філії «Миколаївський райавтодор» і філії «Жидачівський райавтодор» у зв`язку з реорганізацією (наказ № 56 від 02.03.2016). Позивач вказує на те, що під час знаходження ОСОБА_1 у трудових правовідносинах з відповідачем, з боку останнього була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 18 893,03 грн., що підтверджується довідкою № 13 від 01.04.2025. Позивач посилається на те, що відповідач порушив строки виплати суми заробітної плати, встановлені чинним законодавством України, що призвело до порушення прав працівника та має наслідком стягнення на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати. Також, позивач просить стягнути з відповідача 12 244,80 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідач підтверджує та визнає суму заборгованості у розмірі 18 893,03 грн. нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, відповідно до даних бухгалтерського обліку.

Обставини справи встановлені судом.

Згідно з ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» та ч. 1 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 21, 22 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Частиною 3 ст.15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в ч. 5 ст. 97 КЗпП України.

Згідно з ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначеній статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 до 01 липня 2024 перебував у трудових відносинах з філією «Дрогобицький райавтодор» ДП «Львівський облавтодор», що підтверджується записами у трудовій книжці позивача.

Згідно з наказом філії «Дрогобицький райавтодор» ДП «Львівський облавтодор» № 12-к від 01.07.2024 позивача звільнено з роботи.

Як стверджує позивач, на час звільнення з роботи не проведено розрахунку в день звільнення. Відповідно до довідки філії «Дрогобицький райавтодор» ДП «Львівський облавтодор» №13 від 01.04.2025, копія якої долучена до матеріалів справи, станом на 01.04.2025 заборгованість щодо заробітної плати (компенсації за невикористані відпустки) становить 18 893,03 грн.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче визначеної законом. Право на своєчасне отримання винагороди за працю захищається законом.

Трудові відносини всіх працівників регулюються КЗпП України. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (ст. 1 КЗпП України).

Згідно з ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці», кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ст. 94 КЗпП та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Частиною 1 ст. 115 КЗпП передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Факт існування заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати відповідачем не заперечується, як і не заперечується безпосередньо сума заборгованості.

Таким чином, наданими належними письмовими доказами встановлений факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем щодо виплати заробітної плати, що становить 18 893,03 грн та підлягає стягненню на користь позивача.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237 цього Кодексу роз`яснив: Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Позивач посилається на те, що оскільки отримати довідку про заробітну плату від відповідача не вдалось, тому сторона позивача проводила розрахунок, виходячи з даних, які містяться в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу, форма ОК-5). Згідно з відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування оклад ОСОБА_1 за останні два повні відпрацьовані місяці становив 2 040,80 грн. Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становитиме 12 244,80 грн.

Враховуючи наведене, відповідач повинен виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто що становить 12 244,80 грн.

Судом встановлено, що визнання позову уповноваженим представником відповідача відповідає вимогам статті 191 Господарського процесуального кодексу України та такі дії останнього не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Суд дійшов висновку про прийняття визнання відповідачем позову.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами та підлягають задоволенню.

Судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У позовній заяві у попередньому (орієнтовному) розрахунку розрахунок суми судових витрат позивачем зазначено, що витратами, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи є судовий збір та витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Керуючись ст.ст. 13, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-241 ГПК України, ст.ст. 1, 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 18 893,03 грн заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та 12 244,80 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Наказ видати згідно з ст. 327 ГПК України після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Повний текст виготовлений 27.08.2025

Суддя Чорній Л.З.