Рішення № 129762600, 13.08.2025, Бершадський районний суд Вінницької області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа № 126/2217/24

Провадження № 2/126/213/2025

"13" серпня 2025 р. м. Бершадь

Бершадський районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Хмель Р. В.

зі секретарем Дончик О.А.

за участі представника позивача, адвоката Плахотнюк Т.С.

представника Служби у справах дітей Бершадської міської ради, Лелюк В.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Бершадь цивільну справу за ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Служба у справах дітей Бершадської міської ради, про позбавлення батьківських прав,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовом, в якому просить ухвалити рішення суду, яким позбавити відповідачку батьківських прав щодо малолітньої дитини, сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обгрунтування поданого позову, ОСОБА_1 , зазначає, що 07.10.2011 між ним та відповідачкою був зареєстрований шлюб. Від цього шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 .

Їх сім`я не склалася, у 2019 році вони фактично припинили сімейні стосунки та по даний час однією сім`єю не проживають. Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 03.11.2020 шлюб між ними було розірвано. Причиною розпаду сім`ї стало те, що відповідачка періодично на довгий час залишала сім`ю і не повідомляла своє місце знаходження, дитина постійно була з позивачем.

Дитина постійно проживає з позивачем, а відповідачка створила нову сім`ю та зареєструвала шлюб з іншим чоловіком.

За рішенням суду відповідачка зобов`язана сплачувати аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 1500 грн. на його користь на утримання сина ОСОБА_3 по виконавчому провадженню № НОМЕР_3 Бершадського районного відділу державної виконавчої служби. У даний час така мінімальна сума аліментів не може забезпечити матеріальні потреби дитини у віці 13 років.

Позивач, вказує, що відповідачка, як мати ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, не цікавиться станом здоров`я, не надає належної матеріальної допомоги, не приймає участі в придбанні одягу та інших речей, необхідних для сина, не цікавиться розвитком та життям, що є підставою для позбавлення батьківських прав.

Ухвалою Бершадського районного суду Вінницької області від 06.09.2024 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

22.10.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якій ОСОБА_2 просить в задоволенні позову відмовити, зазначивши, що після розірвання шлюбу з позивачем ОСОБА_1 у 2020 році перебуваючи не поруч зі своєю дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона не ухилялася та продовжувала виконувати свої батьківські обов`язки, щодо утримання дитини, зокрема вона щомісячно сплачує аліменти. Заборгованості зі сплати аліментів відсутні.

Окрім того, відповідачка зазначає, що хоче спілкуватись з дитиною, однак позивач перешкоджає у цьому.

У даній ситуації звертає увагу суду, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалою Бершадського районного суду Вінницької області від 09.04.2025 закрито підготовче судове засідання, справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивач, ОСОБА_1 , в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність.

В судовому засідання представник позивача, адвокат Плахотнюк Т.С., позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Представник відповідача, адвокат Пригуза С.Д., заперечував проти задоволення позовних вимог.

Представник служби у справах дітей Бершадської міської ради, Лелюк В., не заперечувала проти задоволення позовних вимог.

Заслухавши думку сторін, вивчивши матеріали цивільної справи, дослідивши та оцінивши в судовому засіданні письмові докази в їх сукупності, встановивши таким чином фактичні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .

Згідно копії рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 03.11.2020 було розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженню НОМЕР_4 заборгованості за ОСОБА_6 немає.

Згідно характеристики на учня 6-А класу Війтівського ліцею Бершадської міської ради Вінницької області, ОСОБА_3 , останній навчається в ліцеї з 01.09.2019 року та на протязі всіх років проживає з батьком ОСОБА_1 , мати хлопчика з дитиною не спілкується та не проживає.

Згідно довідки № 205, виданої Війтівським старостинським округом, ОСОБА_3 , 2012 року народження, проживає разом з батьком ОСОБА_1 , 1983 року народження за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Бершадської міської ради 26.11.2024 №309, таке позбавлення є доцільним.

Крім дослідження письмових доказів, в судовому засіданні було з`ясовано думку дитини та допитано свідка, стосовно предмету спору.

Свідок ОСОБА_7 , надала суду покази, в яких зазначила, що є матір`ю позивача та повідомила суд, що коли онуку виповнилося три роки, відповідачка вирішила поїхати до Польщі на заробітки. Перший місяць вона дзвонила і цікавилася дитиною, однак в подальшому знайшла собі іншого чоловіка та перестала цікавитися дитиною. З трирічного віку дитини до тепер, відповідачка не приймає участі у вихованні дитини, матеріальної допомоги не надає, не цікавитися, що дитина має їсти і чи має, що одягнути. Також, ОСОБА_6 , не прийшла до дитини на перший дзвоник в першому класі, жодного разу не привітала сина зі святами, навіть по телефону. Дитина не згадує про матір. В своїх показах, свідок відмітила, що ані вона, ані її син ніколи не перешкоджали спілкуванню матері з сином.

Допитаний в судовому засіданні син сторін, ОСОБА_3 , зазначив, що не бачив матір біля чотирьох років та висловив бажання, щоб її позбавили батьківських прав відносно нього. Повідомив суд, що з батьком йому жити добре. Щодо матері, то хлопчик вказав, що вона не шукала з ним зв`язку, в школу не приходила, не намагалася з ним зустрітися, не пропонувала проживати з нею та не вітала зі святами, не цікавилась його здоров`ям. Також, ОСОБА_3 зазначив, що йому відомо, що в матері є ще дочка. Через таке відношення матері, він ображений на неї.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Частиною першою статті 155 СК України встановлено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення змісту частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 рок (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 25 грудня 2023 року у справі № 168/297/23 (провадження № 61-12782св23) зроблено висновок, що: «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зроблено висновок, що: «позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) зроблено висновок, що: «звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

За положенням частини шостої статті 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини».

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Зокрема, указаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21).

Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що вона систематично не виконує свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

Крім того, у справі відсутні докази застосування до відповідачки заходів впливу у вигляді попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування чи поліції.

Позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно дитини є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо неї.

Також, позивачем не доведено та не надано суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків відносно дочки.

Суд переконаний, що позбавлення батьківських прав відповідачки стосовно свого неповнолітнього сина не буде сприяти захисту інтересів останнього, як і не буде стимулювати відповідачку до належного виконання своїх обов`язків.

Таким чином, беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов`язками відповідачкою, які б свідчили про злісне ухилення нею від виховання своєї дочки і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав, у матеріалах справи відсутні.

Аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, враховуючи якнайкращі інтереси дитини, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст.1-4,19,89,258,259,263,264,265,268,273 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Служба у справах дітей Бершадської міської ради, про позбавлення батьківських прав відмовити.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Покласти на Службу у справах дітей Бершадської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків щодо неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , житель АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації АДРЕСА_2 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Бершадської міської ради, 24400, м.Бершадь, вул. Героїв України, 22, ЄДРПОУ 44062642.

Суддя Р. В. Хмель