Рішення № 129753917, 25.08.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2025 рокуСправа №160/11664/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Водянська виправна колонія (№146)" про визнання протиправним протоколу та постанови,-

УСТАНОВИВ:

23.04.2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Горовенко Сергій Володимирович звернувся через підсистему "Електронний суд" до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи "Водянська виправна колонія (№146)", в якому вона просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення дисциплінарної комісії Державної установи "Водянська виправна колонія (№146)" (протокол №8 від 02.04.2025 року), на підставі якого до засудженої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було застосовано стягнення у виді поміщення до дисциплінарного ізолятору строком на 10 (десять) діб без виводу на роботу;

- визнати протиправною та скасувати постанову Державної установи "Водянська виправна колонія (146)" від 02.04.2025 року про поміщення засудженої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до дисциплінарного ізолятору строком на 10 (десять) діб без виводу на роботу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області ОСОБА_1 була засуджена до позбавлення волі строком 5 років, та остання на даний час відбуває покарання в ДУ «Водянська виправна колонія» №146. Позивач зазначає, що вона повторно відмовилась від здачі аналізу на геномну інформацію обгрунтовуючи тим, що даний відбір суперечить її релігійним переконанням. Відповідачем 02.04.2025 року була винесена постанова №8 за невиконання законних вимог адміністрації установи, а саме: відмова від здачі букального аналізу та накладено стягнення у вигляді 10 діб дисциплінарного ізолятору. ОСОБА_1 з даною постановою не згодна, так як вважає, що вона була винесена з порушенням вимог чинного законодавства. Позивач вважає, що саме відбирання у неї зразків букального епітелію є порушення її конституційних прав, а саме: недоторканість її особистого життя. На думку позивача, в її діях відсутні ознаки дисциплінарного проступку, так як остання відмовилась у зв?язку зі своїми релігійними переконання, оскільки не допускає такого втручання в особисте життя. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.04.2025 року звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання даного адміністративного позову та відкрито провадження у даній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 26.05.2025 року.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

05.05.2025 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від представника Державної установи "Водянська виправна колонія (№146)" надійшов письмовий відзив на позов, в якому вона позовні вимоги вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Згідно з матеріалами справи, позивач (засуджена) двічі відмовилася добровільно надати біологічні зразки (12.12.2024 року та 23.12.2024 року) для державної геномної реєстрації, передбаченої ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію геномної інформації людини" №2391-IX. Згідно ч.2 ст.7 КВК України засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду. Згідно ч.1 ст.9 КВК України основних обов`язків засуджених, засуджені зобов`язані виконувати встановлені законодавством вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань, уповноваженого органу з питань пробації. Згідно ст. 107 КВК України та п.3 розділу ІІ внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, засуджені зобов`язані виконувати встановлені законодавством вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань. Перша відмова спричинила накладення суворої догани - дисциплінарного стягнення, яке не досягло мети виправлення поведінки, тому повторна аналогічна відмова є новим порушенням, що відповідає положенням Порядку застосування заходів заохочення і стягнення до засуджених до позбавлення волі, затвердженого наказом Мін`юсту №2823/5 від 18.03.2013 року. З урахуванням вищенаведеного, просить суд відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 року продовжено строк розгляду адміністративної справи на 30 днів.

Згідно з довідкою в.о. начальника відділу управління персоналом Євгенії Овчаренко від 11.08.2025 року №355 суддя Серьогіна Олена Василівна з 14.07.2025 року по 01.08.2025 року, з 04.08.2025 року по 08.08.2025 року, з 11.08.2025 року по 15.08.2025 року та з 18.08.2025 року по 22.08.2025 року перебуває у щорічній відпустці.

У зв`язку з перебуванням судді Серьогіної О.В. у відпустці, рішення суду ухвалено в перший робочий день судді 25.08.2025 року.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

Судом встановлено, що в Державній установі "Водянська виправна колонія (№146)" відбуває покарання засуджена ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27.02.2024 року за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.111-1 ч.1, 436-2 ч.3 КК України. Визначено міру кримінального покарання строком на 5 (п`ять) років позбавлення волі, цей вирок набрав законної сили 15.05.2024 року. Початок строку покарання: 13.06.2024 року. Кінець строку покарання: 13.06.2029 року.

02.04.2025 року відбулось засідання дисциплінарної комісії ДУ «Водянська виправна колонія (№146) по розгляду матеріалів щодо порушень засудженою ОСОБА_1 встановленого порядку та умов відбування покарання.

За результатами розгляду складених щодо позивача матеріалів комісією виправної установи було прийнято рішення про застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді 10 (десяти) діб дисциплінарного ізолятору в порядку, визначеному ст.ст.131, 132, 134 КВУ України.

Так, відповідно до протоколу засідання дисциплінарної комісії ДУ «Водянська виправна колонія (№146)» №8 від 02.04.2025 року підставою для притягнення засудженої до такого виду та суворості дисциплінарної покарання стали допущені нею наступні порушення, а саме: а) вимог ч.1 ст.9, ст.107 КВК України, п.3, розділу II Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, в частині невиконання нею як загальних вимог, встановлених законодавством України для засуджених громадян України, так і б) вимог ст.5 ЗУ "Про державну реєстрацію геномної інформації людини" №2391-IX від 09.07.2022 року, в частині повторної відмови засудженої на вимогу адміністрації Водянська ВК №146, що мало місце 23 грудня 2024 року, від добровільної здачі нею біологічного матеріалу - аналізу на геномну інформацію, уже після того, як за аналогічну відмову з боку останньої, яка мала місце 12.12.2024 року, її уже було піддано дисциплінарному покаранню, а саме за рішенням ДК ДУ ВВК-146 від 20.12.2024 року у встановленому законом порядку їй було оголошено "сувору догану".

Вважаючи протиправними протокол №8 засідання дисциплінарної комісії ДУ Водянська виправна колонія (№146)" від 02.04.2025 року та постанову про поміщення засудженої до дисциплінарного ізолятору строком на 10 (десять) діб без виводу на роботу, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

За приписами ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань регламентує кримінально-виконавче законодавство України.

Згідно зі ст.1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 КВК України).

Правовий статус засуджених регламентовано главою 2 КВК України, в якій наводиться основний перелік прав та обов`язків засуджених.

Зокрема, ч. 1, ч. 2 ст. 7 КВК України визначено, що держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Режим у виправних і виховних колоніях, відповідно до ч. 1 ст. 102 КВК України, це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов`язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.

Відповідно до абз. 1, 3 ч. 3 ст. 107 КВК України засуджені зобов`язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами, виконувати встановлені законодавством вимоги персоналу колонії.

Наказом Міністерства юстиції від 28.08.2018 року №2823/5 затверджено Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (далі - Правила), які регулюють порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі та є обов`язковими для виконання персоналом установ виконання покарань, засудженими, які в них утримуються, а також іншими особами, які відвідують ці установи.

Пунктом 3 розділу ІІ Правил встановлено, що засуджені зобов`язані, зокрема:

виконувати встановлені законодавством обов`язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб;

дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня установи виконання покарань, правомірні взаємовідносини з іншими засудженими, персоналом установи виконання покарань та іншими особами;

ввічливо ставитися до адміністрації та персоналу, інших осіб, які відвідують установи виконання покарань, а також до інших засуджених.

Згідно з пунктом 4 розділу ІІ Порядку засудженим забороняється, зокрема:

спілкуватися із засудженими та іншими особами з порушенням встановлених правил ізоляції, звертатися до них з проханням про виконання незаконних дій;

чинити опір законним діям персоналу установи виконання покарань, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов`язків, підбурювати до цього інших засуджених;

вживати нецензурні та жаргонні слова, давати і присвоювати прізвиська.

В той же час ст.9 КВК України встановлено, що засуджені зобов`язані виконувати встановлені законодавством обов`язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб; виконувати встановлені законодавством вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань, уповноваженого органу з питань пробації; ввічливо ставитися до персоналу, інших осіб, які відвідують установи виконання покарань, а також до інших засуджених; з`являтися за викликом адміністрації органів і установ виконання покарань, уповноваженого органу з питань пробації.

Невиконання засудженими своїх обов`язків і встановлених законодавством вимог адміністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою встановлену законом відповідальність.

Поняття дисциплінарного проступку засуджених розкривається в ст. 131-1 КВК України.

Так, відповідно до зазначеної правової норми дисциплінарним проступком особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, є протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на встановлений порядок у сфері виконання покарань, вчинене цією особою.

Персонал установи виконання покарань зобов`язаний довести наявність у діях чи бездіяльності особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, усіх ознак дисциплінарного проступку. Відсутність таких ознак виключає застосування до особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, заходів стягнення (ч. 2 ст. 131-1 КВК України).

Отже, з аналізу даної норми слідує, що засуджений, який вчинив протиправне діяння під час виконання покарання, яке підпадає під визначення дисциплінарного проступку, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності.

Перелік видів заходів стягнення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі, визначено ст. 132 КВК України. Частиною 1 цієї статті передбачено, що за невиконання покладених обов`язків та порушення встановлених заборон до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, можуть застосовуватися такі заходи стягнення: попередження; догана; сувора догана; грошовий штраф до двох мінімальних розмірів заробітної плати; скасування поліпшених умов тримання; поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до чотирнадцяти діб, а засуджених жінок - до десяти діб; поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, у карцер без виведення на роботу на строк до чотирнадцяти діб; переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, крім засуджених, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців.

Відповідно до ч. 16 ст. 134 КВК України адміністрація колонії при встановленні факту порушення особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, вимог режиму зобов`язана невідкладно розпочати перевірку причин, обставин і мотивів вчинення порушення, поведінки цієї особи до вчинення проступку, визначити кількість і характер раніше накладених стягнень, а також отримати її пояснення про суть проступку. За наслідками такої перевірки приймається рішення про доцільність або недоцільність застосування до особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, заходів стягнення та обґрунтовується їх вид. Якщо адміністрація колонії прийняла рішення обмежитися іншими профілактичними заходами, це відображається у щоденнику індивідуальної роботи із засудженим та доводиться до відома особи під підпис.

При цьому, сама процедура дисциплінарного провадження визначена ст. 135 КВК України, ч.1 якої передбачено, що питання про доцільність застосування стягнення до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, вирішується на засіданні дисциплінарної комісії установи виконання покарань, яка діє на постійній основі.

Відповідно до ч. 6, ч.7 ст. 135 КВК України матеріали про порушення доповідаються на засіданні дисциплінарної комісії начальником відділення соціально-психологічної служби у присутності особи, яка вчинила порушення, та інших запрошених осіб.

Під час засідання дисциплінарної комісії заслуховуються пояснення засудженого та його представника, свідків, інших осіб, залучених відповідно до частини третьої та абзацу сьомого частини п`ятої цієї статті, адміністрації установи виконання покарань, особи, яка ініціювала притягнення до дисциплінарної відповідальності, та осіб, які мають право дорадчого голосу.

Рішення про притягнення до відповідальності приймається більшістю голосів членів дисциплінарної комісії.

Рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності особи, яка відбуває покарання, має бути детально вмотивоване та може бути оскаржене особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, або її представником до органу виконання покарань вищого рівня, прокурора чи суду.

Засудженому протягом трьох робочих днів видається копія рішення про застосування до нього стягнення із зазначенням можливості та порядку його оскарження.

Суд зазначає, що підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності згідно оскаржуваної постанови є повторна відмова від здачі зразку на аналіз геномної інформації, що суперечить обов`язку, передбаченому ч. 1 ст. 5 Закону № 2391-IX.

Свою відмову позивач обгрунтувала релігійними переконаннями. При цьому, позивач ані у поясненнях, ані в позовній заяві не зазначила, яким чином порушуються її права внаслідок здачі зразку на аналіз геномної інформації.

З цього приводу суд враховує, що правові засади обробки геномної інформації людини з метою її державної реєстрації в Україні врегульовано нормами Закону України «Про державну реєстрацію геномної інформації людини» від 09.07.2022 №2391 (далі Закон №2391-IX).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №2391-IX геномна інформація людини - це відомості про генетичні ознаки людини; біологічний матеріал - тканини і виділення тіла людини, останків померлої людини, що містять геномну інформацію людини; відбір біологічного матеріалу - дія або сукупність дій, таких як отримання та облік отриманого біологічного матеріалу, з якого можливо встановити геномну інформацію людини; Електронний реєстр геномної інформації людини (далі - Електронний реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, що забезпечує збирання, реєстрацію, накопичення, зберігання, поновлення, пошук, використання і поширення (розповсюдження, передачу) геномної інформації людини; обробка геномної інформації людини - будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, поновлення, пошук, використання і поширення (розповсюдження, передача) знеособлених персональних даних про особу, якій належить геномна інформація, а також знищення геномної інформації; реєстраційна картка - документ, що містить відомості, визначені цим Законом, для проведення державної реєстрації геномної інформації людини.

Частиною 1 ст. 3 Закону № 2391-IX встановлено, що державна реєстрація геномної інформації проводиться з дотриманням прав і свобод людини і громадянина та відповідно до таких основних принципів: верховенства права, у тому числі законності та юридичної визначеності; гуманізму; конфіденційності, у тому числі захищеності персональних даних.

Державна реєстрація геномної інформації, відповідно до ст. 4 Закону № 2391-IX, проводиться з метою: 1) ідентифікації осіб, які вчинили кримінальне правопорушення; 2) розшуку осіб, зниклих безвісти; 3) ідентифікації невпізнаних трупів людей, їх останків та частин тіла людини; 4) ідентифікації осіб, які не здатні через стан здоров`я, вік або інші обставини повідомити інформацію про себе.

Державна реєстрація геномної інформації громадян України, іноземців та осіб без громадянства проводиться згідно з цим Законом. Проведення державної реєстрації геномної інформації не повинно становити небезпеку для життя і здоров`я людини, принижувати її честь та гідність. В Україні проводяться обов`язкова та добровільна державна реєстрація геномної інформації. Державна реєстрація геномної інформації полягає у внесенні до Електронного реєстру відомостей про генетичні ознаки людини та визначених цим Законом знеособлених персональних даних про особу. Відомості, що містяться в Електронному реєстрі, є інформацією з обмеженим доступом та не підлягають оприлюдненню. Держателем Електронного реєстру є Міністерство внутрішніх справ України. Електронний реєстр є функціональною підсистемою єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України. Адміністратором Електронного реєстру є уповноважена Міністерством внутрішніх справ України юридична особа, що належить до сфери його управління або перебуває у його підпорядкуванні. Адміністратор Електронного реєстру відповідає за технічне, технологічне та програмне забезпечення автоматизованої системи формування та ведення Електронного реєстру, обробку, збереження, захист та надання інформації, що міститься в Електронному реєстрі.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону № 2391-IX, обов`язковій державній реєстрації підлягає геномна інформація:

1) осіб, яким повідомлено про підозру у вчиненні умисних тяжких чи особливо тяжких злочинів проти основ національної безпеки України, життя, здоров`я, волі, честі, гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, власності, громадської безпеки, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, або стосовно яких обвинувальний акт у кримінальних провадженнях зазначеної категорії злочинів передано до суду;

2) осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння або злочини проти основ національної безпеки України, життя, здоров`я, волі, честі, гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, власності, громадської безпеки, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, та до яких за рішенням суду застосовані примусові заходи медичного характеру;

3) осіб, засуджених за вчинення умисних злочинів проти основ національної безпеки України, життя, здоров`я, волі, честі, гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, власності, громадської безпеки, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку;

4) установлена з біологічного матеріалу, отриманого під час проведення слідчих (розшукових) дій відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, та неідентифікована;

5) невпізнаних трупів людей, їх останків та частин тіла людини, відомості про виявлення яких унесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань або відображено у постанові про початок досудового розслідування, винесеній у порядку, передбаченому статтею 615 Кримінального процесуального кодексу України;

6) встановлена з раніше відібраних біологічних зразків осіб, зниклих безвісти, або біологічного матеріалу з особистих речей осіб, зниклих безвісти, відомості щодо яких внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань або відображено у постанові про початок досудового розслідування, винесеній у порядку, передбаченому статтею 615 Кримінального процесуального кодексу України;

7) осіб, які не здатні через стан здоров`я, вік або інші обставини повідомити інформацію про себе.

Не підлягає повторній державній реєстрації геномна інформація осіб, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 цієї статті, якщо геномну інформацію таких осіб було внесено до Електронного реєстру на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті та не було вилучено згідно з цим Законом (ч. 2 ст. 5 Закону № 2391-IX).

Порядок проведення обов`язкової державної реєстрації геномної інформації людини затверджується Кабінетом Міністрів України (ч. 4 ст. 5 Закону № 2391-IX).

Частинами 1 та 2 ст. 6 Закону № 2391-IX визначено, що право на добровільну державну реєстрацію геномної інформації мають громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства. Добровільна державна реєстрація геномної інформації проводиться на підставі письмової заяви особи про відбір у неї біологічного матеріалу, проведення молекулярно-генетичної експертизи (дослідження) та внесення геномної інформації до Електронного реєстру, що вважається згодою цієї особи на обробку її персональних даних відповідно до Закону України «Про захист персональних даних».

Відповідно до вимог ст. 7 Закону № 2391-IX, відбір біологічного матеріалу для проведення державної реєстрації геномної інформації здійснюється:

1) в осіб, зазначених у пункті 1 частини 1 статті 5 цього Закону, - уповноваженими особами у порядку та на умовах, визначених законодавством, за рахунок коштів державного бюджету;

2) в осіб, зазначених у пункті 2 частини 1 статті 5 цього Закону, - уповноваженою особою закладу з надання психіатричної допомоги за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на здійснення таким закладом покладених на нього завдань;

3) в осіб, зазначених у пункті 3 частини 1 статті 5 цього Закону, - уповноваженою особою органу (установи) виконання покарань або органу з питань пробації за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на здійснення такими органами (установами) покладених на них завдань;

4) в осіб, зазначених у пункті 7 частини 1 статті 5 цього Закону, - уповноваженою особою закладу охорони здоров`я чи іншої установи, в яких може перебувати така особа, за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на здійснення такими закладами (установами) покладених на них завдань;

5) в осіб, зазначених у частині 1 статті 6 цього Закону, - уповноваженою особою суб`єкта, до компетенції якого відповідно до законодавства належить проведення молекулярно-генетичних експертиз (досліджень).

Відбір біологічного матеріалу для проведення державної реєстрації геномної інформації, передбаченої у пунктах 4 та 6 частини 1 статті 5, частині 6 статті 6 цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету на підставах та в порядку, передбачених кримінальним процесуальним законодавством України. Відбір біологічного матеріалу для проведення державної реєстрації геномної інформації у невпізнаних трупів людей, їх останків та частин тіла людини, зазначених у пункті 5 частини 1 статті 5 цього Закону, здійснюється уповноваженими особами судово-медичних установ або закладів охорони здоров`я на підставах та в порядку, передбачених кримінальним процесуальним законодавством України, за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на здійснення такими закладами (установами) покладених на них завдань.

До відбору біологічного матеріалу як спеціалісти можуть залучатися: 1) уповноважені особи науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України, судово-медичних установ, закладів охорони здоров`я; 2) уповноважені особи медичних та експертних служб Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України; 3) спеціалісти-криміналісти Національної поліції України; 4) уповноважені особи медичних служб Національної гвардії України. Під час здійснення відбору біологічного матеріалу відповідно до вимог цього Закону заповнюється реєстраційна картка.

Дослідивши вказані докази, суд дійшов висновку, що відповідач провів документування факту виявленого порушення.

Згідно з ч.2 ст. 9 КВК України невиконання засудженими своїх обов`язків і встановлених законодавством вимог адміністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою встановлену законом відповідальність.

Таким чином ураховуючи викладене, суд погоджується з доводами відповідача, що засуджена ОСОБА_1 допустила порушення установленого порядку відбування покарання, тобто вчинила дисциплінарний проступок, за який підлягає притягненню до відповідальності у виді догади.

Щодо тверджень позивача про порушення відповідачем процедури дисциплінарного розслідування, що свідчить про протиправність оскаржуваного рішення, то суд їх відхиляє, оскільки позивачем не доведено в чому саме виразились ці порушення та яким саме нормам права не відповідають.

У свою чергу суд зазначає, що ч. 5 ст. 135 КВК України передбачено, що засуджений та/або його представник мають право: отримати інформацію про притягнення до дисциплінарної відповідальності, у тому числі документи, що стосуються справи, не пізніш як за одну добу до початку засідання дисциплінарної комісії; бути присутнім на засіданні дисциплінарної комісії під час розгляду питання про його притягнення до дисциплінарної відповідальності; ознайомлюватися з матеріалами дисциплінарного провадження та особової справи, робити виписки, знімати копії з них; надавати пояснення, заперечення та заявляти клопотання в усному та письмовому вигляді, надавати докази; подавати клопотання не пізніш як за двадцять чотири години до визначеного часу засідання про залучення до засідання дисциплінарної комісії осіб, присутність яких є доцільною для встановлення обставин вчинення правопорушення та визначення міри відповідальності.

Пунктом 2 Розділу XXI Правил встановлено, що перед накладенням стягнення на засудженого, який відбуває покарання у виправній колонії, дисциплінарною комісією установи вирішується питання про доцільність застосування стягнення у порядку, визначеному статтями 134, 135 Кримінально-виконавчого кодексу України. Про місце і час засідання дисциплінарної комісії засуджений повідомляється письмово не пізніше ніж за одну добу до його проведення. За письмовою заявою засудженого цей термін може бути продовжено, але не більш як на дві доби.

Тобто, наведеними нормами встановлено порядок і строк подання засудженим пояснень, заяв, клопотань, доказів для встановлення обставин вчинення правопорушення та визначення міри відповідальності і, відповідно, повинні враховані на засіданні дисциплінарною комісією до прийняття відповідного рішення.

Водночас, доказів того, що позивач намагалась реалізувати свої права, надані ч. 5 ст. 135 КВК України та п. 2 Розділу ХХІ Правил, а саме: подати дисциплінарній комісії відповідні пояснення, заяви, клопотання, докази щодо спростування факту вчинення дисциплінарного порушення у визначений наведеними нормами строк, а відповідачем в цьому відмовлено, або подані ним документи не враховано комісією при прийнятті рішення, матеріали справи не містять.

Натомість, при прийняті рішення про притягнення засудженої ОСОБА_1 до дисціплінарної відповідальності, комісією було враховано, що за час відбування покарання в установах виконання покарань з 13.06.2024 року засуджена ОСОБА_1 має ряд непогашених стягнень та з нею неодноразово проводились профілактичні бесіди.

Доводи позивача про неправомірне застосування дисциплінарного стягнення за одне і те ж саме правопорушення спростовуються наступним.

Згідно з матеріалами справи, позивач (засуджена) двічі відмовилася добровільно надати біологічні зразки (12.12.2024 року та 23.12.2024 року) для державної геномної реєстрації, передбаченої ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію геномної інформації людини" №2391-IX.

Згідно ч.2 ст.7 КВК України засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Згідно ч.1 ст.9 КВК України осоновних обов`язків засуджених, засуджені зобов`язані виконувати встановлені законодавством вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань, уповноваженого органу з питань пробації.

Згідно ст. 107 КВК України та п.3 розділу ІІ внутрішнього розпорядку установ виконання покарань засуджені зобов`язані виконувати встановлені законодавством вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань.

Перша відмова спричинила накладення суворої догани - дисциплінарного стягнення, яке не досягло мети виправлення поведінки, тому повторна аналогічна відмова є новим порушенням, що відповідає положенням Порядку застосування заходів заохочення і стягнення до засуджених до позбавлення волі, затвердженого наказом Мін`юсту №2823/5 від 18.03.2013 року.

Отже твердження позивача про повторне покарання за одне правопорушення є помилковим, оскільки факти відмови мали місце у різні дати, а саме: 12.12.2024 року перша відмова - оголошення суворої догани; 23.12.2024 року повторна відмова - стягнення у вигляді 10 діб ДІЗО.

Відтак, йдеться про два самостійні факти порушення. Вони хоч і однотипні, але є новими правопорушеннями, що підтверджено службовою перевіркою та копіями витягу з протоколу №8 від 02.04.2025 року та витягу з протоколу №7 від 20.12.2024 року.

Аналогічну позицію викладено Верховним Судом у постановах від 19.03.2021 року у справі № 300/195/20 та від 18.05.2022 року у справі №815/1212/21, у яких зазначено, що не є подвійним покаранням притягнення особи до відповідальності за повторні аналогічні порушення, якщо вони вчинені в різні дні та зафіксовані окремими актами".

З огляду на викладене, судом не встановлено порушень приписів чинного законодавства з боку відповідача та не встановлено порушення прав та законних інтересів позивача.

Відповідно до частини першоїстатті 72 Кодексу адміністративного судочинства Українидоказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною першоюстатті 77 Кодексу адміністративного судочинства Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з частиною другоюстатті 77 Кодексу адміністративного судочинства Українипередбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ізстаттею 90 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, а отже, задоволенню не підлягають.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Згідно із ч. 5ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства Українидатою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 241-246,250,255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної установи "Водянська виправна колонія (№146)" про визнання протиправним протоколу та постанови - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя О.В. Серьогіна