Рішення № 129751476, 19.08.2025, Хорольський районний суд Полтавської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

Справа № 548/1117/25

Провадження № 2/548/542/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.08.2025 року м. Хорол

Хорольський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Коновод О.В.

за участю : секретарясудового засідання - Матвієнко О.А.

представника позивача - прокурора Жайворонок Ж.О.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засідання у залі суду м.Хорол у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом заступника керівникаЛубенської окружноїпрокуратури Полтавськоїобласті Романа Карпця, вінтересах державив особі: Державної еоклогічної інспекції Центрального округу, Хорольськоїміської радиЛубенського районуПолтавської областідо Головного управлінняДержгеокадастру уПолтавській області до ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення договору оренди, припинення речового права, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду

ВСТАНОВИВ:

Позиція позивача та відповідача, процесуальні дії, вчинені по справі.

Позивач звернувся до Хорольського районного суду з вищевказаним позовом.

На обґрунтування позову зазначив, що Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області 03.03.2014 винесено наказ №ПЛ/5324886200:00 024/00001298 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду», відповідно до якого затверджено розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Трубайцівської сільської ради Хорольського району Полтавської області.

Відповідно до п. 2 даного наказу вирішено надати гр. ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, кадастровий номер 5324886200:00:024:0001, площею 27,3000 га пасовищ для ведення фермерського господарства в довгострокову оренду терміном на 15 років, розташованої з північно-західної сторони с. Бовбасівка Трубайцівської сільської ради Хорольського району Полтавської області.

На підставі зазначеного наказу між Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області та ОСОБА_1 04.03.2014 укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001, площею 27,3000 га для ведення фермерського господарства.

Рішенням державного реєстратора Реєстраційної служби Хорольського районного управління юстиції Полтавської області Штомпель О.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.04.2014 № 12274738 за ОСОБА_1 зареєстровано право оренди вказаної земельної ділянки на строк 15 років.

У подальшому Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області прийняло наказ від 14.12.2020 №42-ОТГ про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність.

На підставі даного наказу 14.12.2020 між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та Хорольською міською радою Лубенського району Полтавської області укладено акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, відповідно до якого Хорольській міській раді передано, зокрема, земельну ділянку з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001.

Рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області Затуливітер Є.М. від 15.03.2021 №57076589 за Хорольською міською радою Лубенського району Полтавської області зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку.

Прокуратурою виявлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001 сформована за рахунок території Гідрологічного заказника місцевого значення «Комишитовий». При цьому, вказану ділянку передано в оренду як землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», завдання, науковий профіль, характер функціонування і режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду визначаються у положеннях про них, які розробляються відповідно до цього Закону.

Положенням про Гідрологічний заказник місцевого значення «Комишитовий» (далі Положення), затвердженим начальником державного управління екології та природних ресурсів в Полтавській області, визначено, що заказник займає площу 364 га. Територія заказника являє собою являє собою водно-болотні угіддя в заплаві р. Хорол і має велике значення як місце розмноження та проживання водоплавної дичини, диких тварин (видра річкова занесена до Червоної книги України), а також як місце зростання типової водно-болотної флори.

Заказник входить до складу природно-заповідного фонду України.

Територія Заказника має використовуватися в першу чергу: у природоохоронних цілях; наукових цілях; в освітньо-виховних цілях.

Метою створення Заказника є охорона та збереження цінної водно-болотної ділянки в заплаві р. Хорол, що має водорегулюче, природоохоронне, наукове, естетичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на територіях заказників забороняються рубки головного користування, суцільні, прохідні, лісовідновні та поступові рубки, видалення захаращеності, а також полювання та інша діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.

Разом із тим, усупереч вищезазначеним положенням закону та положення про заказник, згадана земельна ділянка, яка належить до природно-заповідного фонду, використовується для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що суперечить цільовому призначенню і загрожує збереженню цінних природних комплексів, а також порушує режим охорони території об`єкта природно-заповідного фонду, унаслідок чого порушено права та інтереси держави.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Згідно зі статтею 43 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

За змістом статті 44 Земельного кодексу України та статті 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

З огляду на викладене заказники віднесено до об`єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 Земельного кодексу України).

Згідно з частиною третьою статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Згідно з частиною третьою статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд» рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

Рішенням Полтавської обласної Ради народних депутатів від 20.12.1993 «Про затвердження додаткового переліку заповідних територій та об`єктів області» затверджено погоджений з районними органами влади додатковий перелік заповідних територій і об`єктів згідно додатками №1-5.

Відповідно до додатку №1 до вказаного рішення до переліку державних заказників місцевого значення занесено гідрологічний заказник «Комишитовий», площею 364 га, розташований у Хорольському районі (с. Єньки, територія Петрівської 181 га, Трубайцівської с/р 183 га). Цінність території водно болотні угіддя в басейні р. Хорол. Стабілізатор мікроклімату, регулятор ґрунтових вод і водного режиму річки.

Отже, Гідрологічний заказник «Комишитовий» включено до складу природно-заповідного фонду України.

Відповідно до Положення про Гідрологічний заказник місцевого значення «Комишитовий», територія Заказника являє собою водно-болотні угіддя в заплаві р. Хорол і має велике значення як місце розмноження та проживання водоплавної дичини, диких тварин (видра річкова занесена до Червоної книги України), а також як місце зростання типової водно-болотної флори.

Згідно з п. 58 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-ІХ, який набрав чинності 27.05.2021, розділ Х «Перехідних положень» Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, у відповідності до якого з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Таким чином, в тому числі землі природно-заповідного фонду місцевого значення не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності п. 24 розділу Х «Перехідних положень» Земельного кодексу України, тобто з 27.05.2021.

Зміна меж, категорії та скасування статусу території Заказника проводяться відповідно до природоохоронного законодавства України. Межі заказника наносяться на планово-картографічні матеріали органів Державного комітету земельних ресурсів на місцях, землевласника та землекористувача. (п.п. 1.8, 1.9 Положення).

Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. Положення метою створення Заказника є охорона та збереження цінної водно-болотної ділянки в заплаві р. Хорол, що має водорегулюче, природоохоронне, наукове, естетичне значення.

Основними завданнями Заказника є: збереження та охорона водно-болотного комплексу з типовою флорою та фауною, як стабілізатора мікроклімату, регулятора водного режиму р. Хорол рівня ґрунтових вод прилеглих територій, місця проживання водоплавних, болотних птахів та диких тварин (зокрема видри річкової занесеної до Червоної книги України); підтримання загального екологічного балансу в регіоні; поширення екологічних знань тощо.

Зазначеним Положенням визначено режим Заказника.

Відповідно до п. 3.1 Положення, на території заказника забороняється, зокрема: будь-яка господарська та інша діяльність, яка суперечить цілям і завданням, передбаченим природоохоронним законодавством, цим Положенням, а також така, що не погоджена з Державним управлінням екології та природних ресурсів в Полтавській області; меліоративні, пошуково-розвідувальні та інші роботи, що можуть призвести до зміни гідрологічного режиму, і які проводяться без відповідних наукових обґрунтувань, затверджених згідно природоохоронного законодавства; підривні роботи, розробка всіх видів корисних копалин та будь-яке порушення ґрунтового покриву; знищення та зміна рослинного покриву, в т.ч. випалювання сухої рослинності (очерету), розорювання, заліснення та залуження ділянок заказника; зберігання та використання на території Заказника всіх видів отрутохімікатів; використання природних ресурсів без затверджених у відповідності до встановленого порядку лімітів на їх використання.

На території заказника забороняється діяльність, що суперечить цільовому призначенню і загрожує збереженню цінних природних комплексів, а також порушує режим охорони території.

Згідно з п. 3.3 Положення, використання Заказника в науково-дослідних, оздоровчих, рекреаційних, освітньо-виховних та інших цілях може здійснюватись за дозволами Державного управління екології та природних ресурсів в Полтавській області у межах лімітів використання природних ресурсів, затверджених відповідно до чинного законодавства.

Забезпечення режиму охорони території здійснюється землекористувачем земельних ділянок у межах Заказника, державними органами виконавчої влади.

Земельні ділянки у межах Заказника передаються під охорону землекористувачу з оформленням охоронного зобов`язання щодо дотримання режиму охорони території (п.п. 3.4, 3.5 Положення).

Режим охорони території Заказника враховується при розробці регіональних та інших планів, проектів, схем з розвитку, будівництва, землевпорядкування, тощо ( п. 3.7 Положення).

Пунктом 4.3 Положення визначено, що відповідальність за порушення природоохоронного законодавства несуть особи, винні у: порушенні режиму охорони, нецільовому використанні території Заказника, здійсненні на його території забороненої діяльності, у незаконному використанні природних ресурсів, самочинній зміні меж Заказника.

Вказане свідчить про віднесення території Заказника до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює перебування цієї ділянки з іншим статусом цільового використання - для ведення фермерського господарства.

Крім цього, рішенням Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області від 20.12.2024 №3080 затверджено проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів гідрологічного заказника місцевого значення «Комишитовий».

Відповідно до даного проекту землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001 встановлено перелік обмежень щодо використання земель.

Так, відносно вказаної земельної ділянки застосовуються наступні обмеження: код 10 Території та об`єкти природно-заповідного фонду 1,1665 га; код 10.04 Заказники 1,1665 га.

Крім цього, відповідно до інформації Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної військової адміністрації № 1017/04.3-21 від 19.03.2025 частина земельної ділянки з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001 входить до складу території Гідрологічного заказника місцевого значення «Комишитовий».

Розташування спірної земельної ділянки на території об`єкту природно-заповідного фонду також підтверджується роздруківками з сайту «kadastr.live», що знаходиться в загальному доступі в мережі Інтернет, та з Державного земельного кадастру (додаються).

У листі Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної військової адміністрації № 1017/04.3-21 від 19.03.2025 також зазначено, що до Департаменту не надходили на розгляд (погодження) Проект землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001.

Наведене свідчить про порушення вимог природоохоронного законодавства та Положення про Гідрологічний заказник місцевого значення «Комишитовий» при використанні земельної ділянки з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001 в межах його території з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства.

Відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 був засновником, кінцевим бенефіціарним власником та керівником лише ФГ «Кулики».

Основним видом економічної діяльності ФГ «Кулики» було вирощування зернових, бобових культур і насіння олійних культур (01.11 КВЕД).

Крім цього, 09.12.2024 проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи ФГ «Кулики».

Правонаступників юридичної особи не визначено, що також підтверджується Протоколом Загальних зборів учасників Фермерського господарства «Кулики».

Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою.

Статтею 46-1 Земельного кодексу України визначені обмеження у використанні земель територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно з положеннями вказаної статті землі територій та об`єктів природно-заповідного фонду використовуються з урахуванням обмежень у їх використанні, визначених відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та положеннями про ці території, об`єкти.

Особливий режим охорони, відтворення і використання земель територій та об`єктів природно-заповідного фонду поширюється на всі розташовані в межах таких територій та об`єктів землі та земельні ділянки незалежно від форми власності та цільового призначення, крім випадків, передбачених законом.

Отже, законодавством встановлені обмеження щодо передачі спірної земельної ділянки, яка віднесена до земель природно-заповідного фонду, в оренду для цілей, що суперечать режиму охорони території Заказника.

Статтею 178 Цивільного кодексу України, яка регулює питання оборотоздатності об`єктів цивільних прав, передбачено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту або не обмежені в обороті.

Відповідно до ч. 2 цієї статті види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено обороноздатні), встановлюються законом.

Визначення на законодавчому рівні об`єктів, що обмежені в обороті є умовою дотримання конституційного режиму права власності на зазначені об`єкти.

Правовий титул (правова підстава) виникнення речових прав володіння, користування, розпорядження такими об`єктами визначається законодавчими актами, зокрема Конституцією України, Земельного кодексу України, іншими законами. Саме законодавчими актами забороняється перебування певних об`єктів власності Українського народу, державної та комунальної власності у приватній власності та незаконному користуванні.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.

Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.

Як вже зазначено вище, Гідрологічний заказник «Комишитовий» оголошено у 1993 році. Спірна земельна ділянка надана у користування ОСОБА_1 у 2014 році, тобто після створення заказника.

Так, згідно з договором оренди від 04.03.2014, укладеним між ГУ Держземагентства у Полтавській області та ОСОБА_1 , в оренду передано земельну ділянку 27,30 га сіножатей строком на 15 років.

У подальшому на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № 42-ОТГ від 14.12.2020 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну» земельна ділянка з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001 перейшла до комунальної власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 93 Земельного кодексу України (в ред. чинній на момент укладення договору оренди) не підлягають передачі в оренду земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, розташованих у прибережній захисній смузі водних об`єктів, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, Головне управління Держземагентства у Полтавській області, надаючи в користування для фермерського господарства ОСОБА_1 спірну земельну ділянку, у 2014 році протиправно, з перевищенням повноважень, змінило її цільове призначення, вилучивши зі складу земель природно-заповідного фонду.

Прийняття Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області наказу про передачу в користування ОСОБА_1 спірної земельної ділянки для здійснення фермерського господарства з числа територій природно-заповідного фонду суперечить вимогам природоохоронного законодавства та Положення про Гідрологічний заказник місцевого значення «Комишитовий».

Згідно з положеннями ст. 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Територіям природно-заповідного фонду законодавець надав особливий, виключний статус.

Частиною 3 ст. 7 вказаного Закону встановлено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Статтею 9 цього Закону визначено вичерпний перелік видів використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, який не передбачає використання територій природно-заповідного фонду для сільськогосподарських потреб, зокрема фермерське господарство. Водночас господарська діяльність може здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню таких територій.

Зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до ст. ст. 51 53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища (Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України), на підставі відповідного експертного висновку.

Однак, в даному випадку фактично здійснено зміну меж Гідрологічного заказника місцевого значення без дотримання вищезазначених вимог законодавства.

Статтею 5 Закону України «Про екологічну мережу України» передбачено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду є складовою екомережі.

За ст. 3 указаного Закону, екомережа це єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов`язань України підлягають особливій охороні.

У ст. 4 цього Закону зазначено, що збереження цілісності екомережі здійснюється відповідно до принципів забезпечення цілісності екосистемних функцій складових елементів екомережі, збереження та екологічно збалансоване використання природних ресурсів на території екомережі.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України, підлягають особливій державній охороні.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що території та об`єкти природно-заповідного фонду наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто відповідно до ст. 178 Цивільного кодексу України належать до обмежено оборотоздатних об`єктів.

Розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001 у межах Гідрологічного заказника місцевого значення «Комишитовий» згідно з чинним законодавством свідчить про її належність до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює передання цієї ділянки у користування на умовах оренди з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства після створення заказника.

Це твердження узгоджується з практикою Верховного Суду (постанова Верховного Суду від 02.04.2024 у справі № 904/917/23), відповідно до якої земельна ділянка, що перебуває в обмеженому обороті, не може передаватись у користування для сільськогосподарських потреб.

Наведена практика Верховного Суду свідчить про запровадження юридичної конструкції, за якою землі, перехід права володіння якими до фізичних та юридичних осіб неможливий, зважаючи на пряму вказівку законодавця, вважаються такими, що залишилися у володінні законного власника (держави або територіальної громади), і в такому разі їх державна реєстрація, використання і розпорядження іншою особою розцінюються як триваюче порушення прав власника, не пов`язане з позбавленням права володіння.

Цільове призначення спірної земельної ділянки фактично було змінено при її переданні у користування ОСОБА_1 для фермерського господарства.

Незважаючи на те, що розпорядник відніс належність вказаної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення, ця обставина не має правового значення, оскільки статус ділянки першочергово визначається тим, що вона розташована в межах об`єкта природно-заповідного фонду, і спеціальним режимом такої території.

У постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16 викладені висновки про те, що правовий режим відповідної земельної ділянки пов`язаний із фактом знаходження на ній об`єкта, який охороняється законом та має особливий статус, а не з рішенням органу місцевого самоврядування. Неприйняття місцевою радою рішення про приведення цільового призначення земельної ділянки у відповідність до її дійсного призначення, встановленого в силу вимоги законодавства, не впливає на її правовий режим.

Ураховуючи наведене, земельна ділянка з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001, яка зареєстрована на праві оренди за ОСОБА_1 , з огляду на імперативні вказівки законодавця належить до земель природно-заповідного призначення у зв`язку з розташуванням на ній об`єкта природно-заповідного фонду Гідрологічного заказника місцевого значення «Комишитовий», що узгоджується із зазначеними вище висновками Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16.

Згідно із законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Так, за ст. 14 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду це сукупність науково-обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об`єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.

Необхідно зазначити, що цільове призначення земельної ділянки варто розуміти як визначений законодавством правовий режим її експлуатації (використання), водночас поширення на відповідну територію режиму природно-заповідного фонду, передбаченого законом, обтяжує цю земельну ділянку тими обмеженнями, які встановлюються для збереження та охорони цих земель.

За таких обставин установлене спірній земельній ділянці цільове призначення для ведення фермерського господарства жодним чином не впливає на її обмежену оборотоздатність і не передбачає можливості її справжнього використання за таким призначенням, оскільки з часу створення у 1993 році Гідрологічного заказника місцевого значення «Комишитовий» ця територія має статус природно-заповідного фонду та її правовий режим і цільове призначення визначаються фактом розташування на ній вказаного об`єкта.

19.05.2025 року по справі було відкрито провадження та призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження.

В судовому засіданні прокурор підтримав позов та прохав його задовольнити з підстав наведених в ньому.

В підготовчому судовому засіданні відповідач позовні вимоги визнав в повному обсязі.

В підготовчому судовому засіданні представник відповідача Головного управлінняДержгеокадастру уПолтавській області проти задоволення позовних вимог заперечувала .

В судове засідання представники Державної еоклогічної інспекції Центрального округу , Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області не з"явилися, але прохали про розгляд справи у відсутність їх представників.

Врахувавши позицію позивача, дослідивши матеріали справи, врахувавши думку відповідача, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області 03.03.2014 винесено наказ №ПЛ/5324886200:00 024/00001298 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду», відповідно до якого затверджено розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Трубайцівської сільської ради Хорольського району Полтавської області.

Відповідно до п. 2 даного наказу вирішено надати гр. ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, кадастровий номер 5324886200:00:024:0001, площею 27,3000 га пасовищ для ведення фермерського господарства в довгострокову оренду терміном на 15 років, розташованої з північно-західної сторони с. Бовбасівка Трубайцівської сільської ради Хорольського району Полтавської області.

На підставі зазначеного наказу між Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області та ОСОБА_1 04.03.2014 укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001, площею 27,3000 га для ведення фермерського господарства.

Рішенням державного реєстратора Реєстраційної служби Хорольського районного управління юстиції Полтавської області Штомпель О.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.04.2014 № 12274738 за ОСОБА_1 зареєстровано право оренди вказаної земельної ділянки на строк 15 років.

У подальшому Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області прийняло наказ від 14.12.2020 №42-ОТГ про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність.

На підставі даного наказу 14.12.2020 між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та Хорольською міською радою Лубенського району Полтавської області укладено акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, відповідно до якого Хорольській міській раді передано, зокрема, земельну ділянку з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001.

Рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області Затуливітер Є.М. від 15.03.2021 №57076589 за Хорольською міською радою Лубенського району Полтавської області зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку.

Прокуратурою виявлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001 сформована за рахунок території Гідрологічного заказника місцевого значення «Комишитовий». При цьому, вказану ділянку передано в оренду як землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», завдання, науковий профіль, характер функціонування і режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду визначаються у положеннях про них, які розробляються відповідно до цього Закону.

Положенням про Гідрологічний заказник місцевого значення «Комишитовий» (далі Положення), затвердженим начальником державного управління екології та природних ресурсів в Полтавській області, визначено, що заказник займає площу 364 га. Територія заказника являє собою являє собою водно-болотні угіддя в заплаві р. Хорол і має велике значення як місце розмноження та проживання водоплавної дичини, диких тварин (видра річкова занесена до Червоної книги України), а також як місце зростання типової водно-болотної флори.

Заказник входить до складу природно-заповідного фонду України.

Територія Заказника має використовуватися в першу чергу: у природоохоронних цілях; наукових цілях; в освітньо-виховних цілях.

Метою створення Заказника є охорона та збереження цінної водно-болотної ділянки в заплаві р. Хорол, що має водорегулюче, природоохоронне, наукове, естетичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на територіях заказників забороняються рубки головного користування, суцільні, прохідні, лісовідновні та поступові рубки, видалення захаращеності, а також полювання та інша діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.

Разом із тим, усупереч вищезазначеним положенням закону та положення про заказник, згадана земельна ділянка, яка належить до природно-заповідного фонду, використовується для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що суперечить цільовому призначенню і загрожує збереженню цінних природних комплексів, а також порушує режим охорони території об`єкта природно-заповідного фонду, унаслідок чого порушено права та інтереси держави.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Згідно зі статтею 43 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

За змістом статті 44 Земельного кодексу України та статті 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

З огляду на викладене заказники віднесено до об`єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 Земельного кодексу України).

Згідно з частиною третьою статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Згідно з частиною третьою статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд» рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

Рішенням Полтавської обласної Ради народних депутатів від 20.12.1993 «Про затвердження додаткового переліку заповідних територій та об`єктів області» затверджено погоджений з районними органами влади додатковий перелік заповідних територій і об`єктів згідно додатками №1-5.

Відповідно до додатку №1 до вказаного рішення до переліку державних заказників місцевого значення занесено гідрологічний заказник «Комишитовий», площею 364 га, розташований у Хорольському районі (с. Єньки, територія Петрівської 181 га, Трубайцівської с/р 183 га). Цінність території водно болотні угіддя в басейні р. Хорол. Стабілізатор мікроклімату, регулятор ґрунтових вод і водного режиму річки.

Отже, Гідрологічний заказник «Комишитовий» включено до складу природно-заповідного фонду України.

Відповідно до Положення про Гідрологічний заказник місцевого значення «Комишитовий», територія Заказника являє собою водно-болотні угіддя в заплаві р. Хорол і має велике значення як місце розмноження та проживання водоплавної дичини, диких тварин (видра річкова занесена до Червоної книги України), а також як місце зростання типової водно-болотної флори.

Згідно з п. 58 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-ІХ, який набрав чинності 27.05.2021, розділ Х «Перехідних положень» Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, у відповідності до якого з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Таким чином, в тому числі землі природно-заповідного фонду місцевого значення не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності п. 24 розділу Х «Перехідних положень» Земельного кодексу України, тобто з 27.05.2021.

Зміна меж, категорії та скасування статусу території Заказника проводяться відповідно до природоохоронного законодавства України. Межі заказника наносяться на планово-картографічні матеріали органів Державного комітету земельних ресурсів на місцях, землевласника та землекористувача. (п.п. 1.8, 1.9 Положення).

Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. Положення метою створення Заказника є охорона та збереження цінної водно-болотної ділянки в заплаві р. Хорол, що має водорегулюче, природоохоронне, наукове, естетичне значення.

Основними завданнями Заказника є: збереження та охорона водно-болотного комплексу з типовою флорою та фауною, як стабілізатора мікроклімату, регулятора водного режиму р. Хорол рівня ґрунтових вод прилеглих територій, місця проживання водоплавних, болотних птахів та диких тварин (зокрема видри річкової занесеної до Червоної книги України); підтримання загального екологічного балансу в регіоні; поширення екологічних знань тощо.

Зазначеним Положенням визначено режим Заказника.

Відповідно до п. 3.1 Положення, на території заказника забороняється, зокрема: будь-яка господарська та інша діяльність, яка суперечить цілям і завданням, передбаченим природоохоронним законодавством, цим Положенням, а також така, що не погоджена з Державним управлінням екології та природних ресурсів в Полтавській області; меліоративні, пошуково-розвідувальні та інші роботи, що можуть призвести до зміни гідрологічного режиму, і які проводяться без відповідних наукових обґрунтувань, затверджених згідно природоохоронного законодавства; підривні роботи, розробка всіх видів корисних копалин та будь-яке порушення ґрунтового покриву; знищення та зміна рослинного покриву, в т.ч. випалювання сухої рослинності (очерету), розорювання, заліснення та залуження ділянок заказника; зберігання та використання на території Заказника всіх видів отрутохімікатів; використання природних ресурсів без затверджених у відповідності до встановленого порядку лімітів на їх використання.

На території заказника забороняється діяльність, що суперечить цільовому призначенню і загрожує збереженню цінних природних комплексів, а також порушує режим охорони території.

Згідно з п. 3.3 Положення, використання Заказника в науково-дослідних, оздоровчих, рекреаційних, освітньо-виховних та інших цілях може здійснюватись за дозволами Державного управління екології та природних ресурсів в Полтавській області у межах лімітів використання природних ресурсів, затверджених відповідно до чинного законодавства.

Забезпечення режиму охорони території здійснюється землекористувачем земельних ділянок у межах Заказника, державними органами виконавчої влади.

Земельні ділянки у межах Заказника передаються під охорону землекористувачу з оформленням охоронного зобов`язання щодо дотримання режиму охорони території (п.п. 3.4, 3.5 Положення).

Режим охорони території Заказника враховується при розробці регіональних та інших планів, проектів, схем з розвитку, будівництва, землевпорядкування, тощо ( п. 3.7 Положення).

Пунктом 4.3 Положення визначено, що відповідальність за порушення природоохоронного законодавства несуть особи, винні у: порушенні режиму охорони, нецільовому використанні території Заказника, здійсненні на його території забороненої діяльності, у незаконному використанні природних ресурсів, самочинній зміні меж Заказника.

Вказане свідчить про віднесення території Заказника до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює перебування цієї ділянки з іншим статусом цільового використання - для ведення фермерського господарства.

Крім цього, рішенням Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області від 20.12.2024 №3080 затверджено проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів гідрологічного заказника місцевого значення «Комишитовий».

Відповідно до даного проекту землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001 встановлено перелік обмежень щодо використання земель.

Так, відносно вказаної земельної ділянки застосовуються наступні обмеження: код 10 Території та об`єкти природно-заповідного фонду 1,1665 га; код 10.04 Заказники 1,1665 га.

Крім цього, відповідно до інформації Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної військової адміністрації № 1017/04.3-21 від 19.03.2025 частина земельної ділянки з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001 входить до складу території Гідрологічного заказника місцевого значення «Комишитовий».

Розташування спірної земельної ділянки на території об`єкту природно-заповідного фонду також підтверджується роздруківками з сайту «kadastr.live», що знаходиться в загальному доступі в мережі Інтернет, та з Державного земельного кадастру (додаються).

У листі Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної військової адміністрації № 1017/04.3-21 від 19.03.2025 також зазначено, що до Департаменту не надходили на розгляд (погодження) Проект землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001.

Наведене свідчить про порушення вимог природоохоронного законодавства та Положення про Гідрологічний заказник місцевого значення «Комишитовий» при використанні земельної ділянки з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001 в межах його території з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства.

Відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 був засновником, кінцевим бенефіціарним власником та керівником лише ФГ «Кулики».

Основним видом економічної діяльності ФГ «Кулики» було вирощування зернових, бобових культур і насіння олійних культур (01.11 КВЕД).

Крім цього, 09.12.2024 проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи ФГ «Кулики».

Правонаступників юридичної особи не визначено, що також підтверджується Протоколом Загальних зборів учасників Фермерського господарства «Кулики».

Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою.

Статтею 46-1 Земельного кодексу України визначені обмеження у використанні земель територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно з положеннями вказаної статті землі територій та об`єктів природно-заповідного фонду використовуються з урахуванням обмежень у їх використанні, визначених відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та положеннями про ці території, об`єкти.

Особливий режим охорони, відтворення і використання земель територій та об`єктів природно-заповідного фонду поширюється на всі розташовані в межах таких територій та об`єктів землі та земельні ділянки незалежно від форми власності та цільового призначення, крім випадків, передбачених законом.

Отже, законодавством встановлені обмеження щодо передачі спірної земельної ділянки, яка віднесена до земель природно-заповідного фонду, в оренду для цілей, що суперечать режиму охорони території Заказника.

Статтею 178 Цивільного кодексу України, яка регулює питання оборотоздатності об`єктів цивільних прав, передбачено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту або не обмежені в обороті.

Відповідно до ч. 2 цієї статті види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено обороноздатні), встановлюються законом.

Визначення на законодавчому рівні об`єктів, що обмежені в обороті є умовою дотримання конституційного режиму права власності на зазначені об`єкти.

Правовий титул (правова підстава) виникнення речових прав володіння, користування, розпорядження такими об`єктами визначається законодавчими актами, зокрема Конституцією України, Земельного кодексу України, іншими законами. Саме законодавчими актами забороняється перебування певних об`єктів власності Українського народу, державної та комунальної власності у приватній власності та незаконному користуванні.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.

Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.

Як вже зазначено вище, Гідрологічний заказник «Комишитовий» оголошено у 1993 році. Спірна земельна ділянка надана у користування ОСОБА_1 у 2014 році, тобто після створення заказника.

Так, згідно з договором оренди від 04.03.2014, укладеним між ГУ Держземагентства у Полтавській області та ОСОБА_1 , в оренду передано земельну ділянку 27,30 га сіножатей строком на 15 років.

У подальшому на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № 42-ОТГ від 14.12.2020 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну» земельна ділянка з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001 перейшла до комунальної власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 93 Земельного кодексу України (в ред. чинній на момент укладення договору оренди) не підлягають передачі в оренду земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, розташованих у прибережній захисній смузі водних об`єктів, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, Головне управління Держземагентства у Полтавській області, надаючи в користування для фермерського господарства ОСОБА_1 спірну земельну ділянку, у 2014 році протиправно, з перевищенням повноважень, змінило її цільове призначення, вилучивши зі складу земель природно-заповідного фонду.

Прийняття Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області наказу про передачу в користування ОСОБА_1 спірної земельної ділянки для здійснення фермерського господарства з числа територій природно-заповідного фонду суперечить вимогам природоохоронного законодавства та Положення про Гідрологічний заказник місцевого значення «Комишитовий».

Згідно з положеннями ст. 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Територіям природно-заповідного фонду законодавець надав особливий, виключний статус.

Частиною 3 ст. 7 вказаного Закону встановлено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Статтею 9 цього Закону визначено вичерпний перелік видів використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, який не передбачає використання територій природно-заповідного фонду для сільськогосподарських потреб, зокрема фермерське господарство. Водночас господарська діяльність може здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню таких територій.

Зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до ст. ст. 51 53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища (Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України), на підставі відповідного експертного висновку.

Однак, в даному випадку фактично здійснено зміну меж Гідрологічного заказника місцевого значення без дотримання вищезазначених вимог законодавства.

Статтею 5 Закону України «Про екологічну мережу України» передбачено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду є складовою екомережі.

За ст. 3 указаного Закону, екомережа це єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов`язань України підлягають особливій охороні.

У ст. 4 цього Закону зазначено, що збереження цілісності екомережі здійснюється відповідно до принципів забезпечення цілісності екосистемних функцій складових елементів екомережі, збереження та екологічно збалансоване використання природних ресурсів на території екомережі.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України, підлягають особливій державній охороні.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що території та об`єкти природно-заповідного фонду наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто відповідно до ст. 178 Цивільного кодексу України належать до обмежено оборотоздатних об`єктів.

Розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001 у межах Гідрологічного заказника місцевого значення «Комишитовий» згідно з чинним законодавством свідчить про її належність до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює передання цієї ділянки у користування на умовах оренди з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства після створення заказника.

Це твердження узгоджується з практикою Верховного Суду (постанова Верховного Суду від 02.04.2024 у справі № 904/917/23), відповідно до якої земельна ділянка, що перебуває в обмеженому обороті, не може передаватись у користування для сільськогосподарських потреб.

Наведена практика Верховного Суду свідчить про запровадження юридичної конструкції, за якою землі, перехід права володіння якими до фізичних та юридичних осіб неможливий, зважаючи на пряму вказівку законодавця, вважаються такими, що залишилися у володінні законного власника (держави або територіальної громади), і в такому разі їх державна реєстрація, використання і розпорядження іншою особою розцінюються як триваюче порушення прав власника, не пов`язане з позбавленням права володіння.

Цільове призначення спірної земельної ділянки фактично було змінено при її переданні у користування ОСОБА_1 для фермерського господарства.

Незважаючи на те, що розпорядник відніс належність вказаної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення, ця обставина не має правового значення, оскільки статус ділянки першочергово визначається тим, що вона розташована в межах об`єкта природно-заповідного фонду, і спеціальним режимом такої території.

У постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16 викладені висновки про те, що правовий режим відповідної земельної ділянки пов`язаний із фактом знаходження на ній об`єкта, який охороняється законом та має особливий статус, а не з рішенням органу місцевого самоврядування. Неприйняття місцевою радою рішення про приведення цільового призначення земельної ділянки у відповідність до її дійсного призначення, встановленого в силу вимоги законодавства, не впливає на її правовий режим.

Ураховуючи наведене, земельна ділянка з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001, яка зареєстрована на праві оренди за ОСОБА_1 , з огляду на імперативні вказівки законодавця належить до земель природно-заповідного призначення у зв`язку з розташуванням на ній об`єкта природно-заповідного фонду Гідрологічного заказника місцевого значення «Комишитовий», що узгоджується із зазначеними вище висновками Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16.

Згідно із законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Так, за ст. 14 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду це сукупність науково-обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об`єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.

Необхідно зазначити, що цільове призначення земельної ділянки варто розуміти як визначений законодавством правовий режим її експлуатації (використання), водночас поширення на відповідну територію режиму природно-заповідного фонду, передбаченого законом, обтяжує цю земельну ділянку тими обмеженнями, які встановлюються для збереження та охорони цих земель.

За таких обставин установлене спірній земельній ділянці цільове призначення для ведення фермерського господарства жодним чином не впливає на її обмежену оборотоздатність і не передбачає можливості її справжнього використання за таким призначенням, оскільки з часу створення у 1993 році Гідрологічного заказника місцевого значення «Комишитовий» ця територія має статус природно-заповідного фонду та її правовий режим і цільове призначення визначаються фактом розташування на ній вказаного об`єкта.

Норми права, застосовані судом.

Статтею 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Як зазначено у ст. ст. 317, 319 Цивільного кодексу України, саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (п. 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).

Способи захисту суб`єктивних земельних прав слід розуміти як закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Згідно з ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Титул і правовий режим обмежено оборотоздатних земель як об`єктів права власності та володіння встановлено законодавством і до внесення відповідних змін до законодавства є невід`ємним та незмінним. Доки вказаний правовий титул зберігається, суб`єкт права власності зберігає також і повноваження правової охорони та захисту свого права. Реалізація такого права повинна відбуватися з урахуванням зазначених особливостей, які відмежовують обмежно оборотоздатні об`єкти цивільних прав від об`єктів, які можуть перебувати у приватній власності та у вільному обігу між приватними особами.

При визначенні законного володільця спірного майна необхідно враховувати, що право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

У разі протиправного передання цих об`єктів у користування відповідне порушення, ураховуючи їхній правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Предмет негаторного позову становить вимога власника, який володіє майном, до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову є посилання позивача на належне йому право володіння, користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача щодо створення позивачу перешкод у здійсненні цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може охоплювати не тільки фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 та у постановах Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 676/2332/18, від 10.02.2021 у справі № 449/723/17 зазначені можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 викладено висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

Таким чином, власник і законний володілець земельної ділянки, яка входить у межі об`єкта природно-заповідного фонду, яким у цій справі є держава в особі Хорольської територіальної громади, може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути цю ділянку.

Земельна ділянка з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001 наразі зареєстрована на праві користування за ОСОБА_1 , проте з огляду на законодавство вона не може перебувати в оренді для фермерського господарства, тому права держави на реалізацію всіх правомочностей щодо земельної ділянки, а саме користування і розпорядження нею, підлягають захисту шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути ділянку площею 27,30 га з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001 у комунальну власність.

Такі твердження узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі№487/10132/14-ц та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

Передана в оренду ОСОБА_1 земельна ділянка входить до земель природно-заповідного фонду, а тому її правовий режим регулюється, крім земельного, також природоохоронним законодавством.

Статтею 3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відносини в галузі охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів регулюються Законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд України» та іншими актами законодавства України.

Частиною 1 ст. 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Як зазначалося, спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності, накладається на територію об`єкта природно-заповідного фонду Гідрологічного заказника місцевого значення «Комишитовий», а отже, належить до тих земель, які згідно зі ст. 178 Цивільного кодексу України, ст. 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» не можуть бути надані у користування для цілей, що суперечать меті створення режиму охорони заказника, зокрема для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За п. «г» ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України, до особливо цінних земель, зокрема, належать землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 виклала висновок про те, що положення розділу II «Землі України» Земельного кодексу України свідчать, що саме цільове призначення ділянки покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель, при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності стосовно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

Також у постанові від 03.09.2020 № 911/3306/17 Верховний Суд зазначив, що держава, втручаючись у права щодо земельних ділянок, зокрема тих, які перебувають під посиленою правовою охороною, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні майна не на шкоду людині та суспільству і ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок.

Тобто вирішення питання щодо зміни цільового призначення ділянок не обмежене власним розсудом органу, оскільки при прийнятті відповідного рішення належить керуватися вимогами земельного, природоохоронного та іншого законодавства і діяти з урахуванням загальних інтересів.

Статтею 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлено обмеження щодо видів використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Використання таких територій можливе лише у спосіб, який не суперечить їхньому цільовому призначенню, а також установленим вимогам щодо їх охорони і відтворення.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

У разі надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до ч. 7 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок комунальної власності природно-заповідного фонду, внаслідок якої земельні ділянки виводяться із складу таких категорій, погоджується з Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 186 Земельного кодексу України проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів погоджуються органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом відповідної обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища (у разі наявності територій чи об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення).

При цьому, за інформацією Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної військової адміністрації №1017/04.3-21 від 19.03.2025 до Департаменту не надходили звернення розробників документації із землеустрою та проєкти землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001.

Крім того, законодавством встановлено особливий порядок втрати територіями статусу об`єкта природно-заповідного фонду. Так, для зміни меж, категорії та скасування статусу територій природно-заповідного фонду вимагається дотримання такої самої процедури, яка встановлена ст. ст. 5153 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» для створення цих об`єктів, а також погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, та наявність відповідного експертного висновку, який би засвідчив втрату територією тієї природоохоронної, наукової, естетичної чи іншої цінності, яка стала підставою для її заповідання.

Однак ГУ Держземагентсва у Полтавській області видано наказ про надання у користування ОСОБА_1 спірної земельної ділянки за відсутності погоджень із структурним підрозділом обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища, з порушенням вимог ст. ст. 20, 123, 186 Земельного кодексу України, ст. ст. 51 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», та ці протиправні дії призвели до фактичного зменшення території Гідрологічного заказника місцевого значення «Комишитовий».

Згідно з вимогами ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, наказ ГУ Держземагентсва у Полтавській області № ПЛ/5324886200:00:024:0001298 від 03.03.2014 про укладення з ОСОБА_1 договору оренди суперечить вимогам вищезазначеного законодавства, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001 входить у межі Гідрологічного заказника місцевого значення «Комишитовий» та належить до земель природно-заповідного фонду, які не можуть передаватися у користування для сільськогосподарського виробництва.

Положеннями ст. 21 Земельного кодексу України передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, угод щодо земельних ділянок та для відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Відповідно до ст.ст. 16, 21 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України одним зі способів захисту цивільних прав є визнання незаконними рішень органів місцевого самоврядування.

За ст. 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно з ч.ч. 1, 4, 7, 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюється державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою та містобудівної документації; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

За ч. 1 ст. 22 Закону України «Про Державний земельний кадастр» документи, які є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, мають відповідати законодавству.

Положеннями ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Також, згідно з ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Оскільки державна реєстрація спірної земельної ділянки не відповідає вимогам законодавства, то відповідно до вимог ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України, прокурор звернувся з позовною вимогою про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Враховуючи те, що наказ ГУ Держземагентсва у Полтавській області № ПЛ/5324886200:00:024:0001298 від 03.03.2014 про укладення з ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001 стосується земель природно-заповідного фонду, які не можуть бути передані в оренду для цілей, що суперечать цільовому призначенню та режиму охорони Гідрологічного заказника місцевого значення «Комишитовий» і без погодження уповноважених органів, таке рішення суперечить ст. ст. 20, 122, 123, 186 Земельного кодексу України та порушує інтереси держави, що згідно зі ст. ст. 16, 21 Цивільного кодексу України, ст. ст. 21, 152, 155 Земельного кодексу України є підставою для визнання його недійсним з одночасним скаcуванням державної реєстрації земельної ділянки від 06.09.2010 у Державному земельному кадастрі.

Зазначені Лубенською окружною прокуратурою обставини доводять, що ОСОБА_1 на підставі незаконного наказу державного органу набув право користування земельною ділянкою природно-заповідного фонду. На підставі договору від 04.03.2014 земельну ділянку передано в оренду ОСОБА_1 строком на 15 років для фермерського господарства, яка згідно з вимогами природоохоронного законодавства взагалі не могла бути предметом такого правочину.

Існування договору оренди є юридичною перешкодою в реалізації територіальною громадою правомочностей користування та розпорядження землею згідно з цільовим призначенням, оскільки ОСОБА_1 за відсутності рішення суду про визнання цього договору недійсним може ставити вимогу про продовження правовідносин оренди з Хорольською міською радою навіть після повернення її у комунальну власність.

За ст. 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угод недійсними.

У ст. 203 Цивільного кодексу України закріплено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, є підставою недійсності правочину (ст. 215 Цивільного кодексу України).

Зміст ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України свідчить, що недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів, зокрема дефектів (незаконності) змісту, форми, суб`єктного складу, волевиявлення тощо.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладання) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторін і яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Оспорювати правочин можуть не лише сторони, а й заінтересована особа, яка не була його стороною, проте її власний інтерес полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

За ст. 3 Закону України «Про оренду землі», об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

У ст. 4 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

В оспорюваному договорі оренди вказано на відсутність обставин, які б перешкоджали вчиненню правочину та які обмежують можливість використання земельної ділянки за цільовим призначенням (пункт 22).

Пунктом 25 договору передбачено, що орендар має право, зокрема: отримувати продукцію і доходи, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому порядку будівлі і споруди, водогосподарські споруди та меліоративні системи, закладати багаторічні насадження; передавати земельну ділянку в суборенду за письмовою згодою орендодавця.

Наведені положення договору суперечать вимогам ст. 178 Цивільного кодексу України, ст. ст. 43, 44, 45, 93 Земельного кодексу України, ст. ст. 5, 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. ст. 3, 9, 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», які підтверджують статус зазначеної ділянки як обмежено обороноздатної і такої, що не може бути предметом договору оренди.

Зазначене підтверджується фактичним використанням ОСОБА_1 спірної земельної ділянки для фермерського господарства.

Таким чином, оскільки при укладанні згаданого договору наведених вище вимог Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд України» не дотримано, є визначені ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України правові підстави для визнання правочину недійсним.

Окремо варто звернути увагу на те, що наявність згаданого договору перешкоджає Хорольській територіальній громаді у реалізації правомочностей користування і розпорядження майном відповідно до вимог Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та Положення про Заказник.

З огляду на викладене, враховуючи недотримання вимог законодавства при укладанні договору оренди, наявні правові підстави для усунення територіальній громаді перешкод у користуванні ділянкою шляхом визнання недійсним договору оренди від 04.03.2014.

Першочергово задоволення цієї вимоги призведе до усунення юридичних перешкод у реалізації права володіння, унеможлививши вчинення ОСОБА_1 будь-яких юридично значимих дій на підставі цього договору та створення додаткових перешкод законним власникам спірної земельної ділянки у реалізації прав щодо неї шляхом, зокрема, укладання щодо нього інших договорів (суборенди), що передбачатимуть використання ділянок, проведення реєстраційних дій, об`єднання, поділ ділянок, отримання дозвільних документів на будівництво тощо.

Такий спосіб захисту повністю відповідає критерію ефективності, оскільки співвідноситься зі змістом права, за захистом якого звертається позивач, характером порушення цього права та спричиненими цим порушенням наслідками.

Використання цього способу захисту якнайкраще забезпечить відновлення відповідних прав та інтересів держави, оскільки ця позовна вимога за своєю правовою природою є вимогою про усунення перешкод у користуванні майном і правовим наслідком її задоволення є створення державі в особі Хорольської територіальної громади належних умов і можливостей для повноцінного використання та розпорядження земельною ділянкою площею 1 га з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001.

У постанові від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду виклала висновок про те, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які спрямоване, тому його оскарження має на меті не позбавлення рішення юридичної сили, а захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення).

Аналогічно у випадку із вказаним вище договором його існування зумовлює стан юридичної невизначеності, оскільки відповідачі посилаються на них як на обґрунтування своїх доводів про правомірність набуття у користування земельних ділянок. Визнання згаданого правочину недійсним належним чином захистить інтерес держави у юридичній визначеності та усуне правові невідповідності у статусі спірної ділянки, що свідчить про негаторний характер такої позовної вимоги.

Належність вимог про визнання правочинів недійсними до негаторних вбачається також зі змісту постанов Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14 та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, згідно з якими власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, оспорюючи договори або інші правочини.

Статтею 216 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Таким чином, оскільки договір від 04.03.2014 суперечить вимогам Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та Земельного кодексу України, що відповідно до частини першоїстатті 215 Цивільного кодексу Україниє підставою для визнання його недійсним, спірна земельна ділянка підлягає поверненню до комунальної власності в особі селищної ради в порядку статті 216 Цивільного кодексу України.

Водночас, частиною 6 статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначено, що у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Відповідно до ст. 211 Земельного кодексу України наслідком укладання угод з порушенням законодавства є визнання такої угоди судом недійсною.

Статтями 203, 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочини не можуть суперечити цивільно-правовому законодавству, не повинні бути спрямовані на порушення інтересів і пошкодження майна держави, територіальної громади, незаконним заволодінням ним, а тому, при таких обставинах, договір визнається недійсним.

При встановленні недійсності таких правочинів, відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, сторони зобов`язані повернути одна одній все, що вони одержали на виконання таких правочинів.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі ч.2, п.п. б), в) ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків, зокрема шляхом: б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною.

Земельний кодекс Україниу ст. 210 передбачає, що угоди з приводу земельних ділянок, укладені з порушенням встановленого законом порядку, визнаються недійсними за рішенням суду.

Крім цього, згідно договору оренди землі від 04.03.2014 встановлено, що станом на момент укладення договору оренди нормативна грошова оцінка земельної ділянки не проведена (п.5 Договору).

Відповідно до пункту 9 договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі, в розмірі 3962,65 гривень в рік, що становить 4% від нормативної грошової оцінки 1 гектара ріллі по області визначеної за матеріалами нормативної грошової оцінки земель 1995 року з урахуванням індексації такої оцінки станом на 01.01.2014 на коефіцієнт 3,2 та коефіцієнта.

Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату відноситься до істотних умов договору.

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Статтею 13 Закону України «Про оцінку земель» визначено випадки обов`язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок.

За змістом зазначеної статті нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Тобто, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності.

Зі змісту вищенаведених положень вбачається, що обов`язок зі сплати орендної плати є нормативно регульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням з порушенням умов та порядку, передбачених чинним законодавством; дотримання порядку визначення орендної плати відповідно до проведеної нормативної грошової оцінки є чинником економічного регулювання земельних відносин шляхом визначення економічно обґрунтованих надходжень до місцевих бюджетів та можливості подальшої індексації відповідних надходжень; виконанням вимог ст. 627 Цивільного кодексу України щодо справедливості укладеного договору шляхом забезпечення застосування рівного підходу при визначенні орендної плати незалежно від особи - учасника правовідносин, а отже порушення цього порядку суперечить ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оцінку земель».

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.04.2018 у справі № 923/1394/16, від 13.09.2023 у справі № 902/466/22.

Однак, всупереч вищезазначеним вимогам законодавства, станом на момент укладення спірного договору оренди землі нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001 не розроблялася та розмір орендної плати, зазначений в договорі, було визначено без проведення такої оцінки, на основі нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області без врахування коефіцієнтів, які характеризують зональні фактори місця розташування земельної ділянки, цільове призначення та особливості використання земельної ділянки в межах категорії земель за основним цільовим призначенням та нормативу капіталізованого рентного доходу за одиницю площі, що є підставою для визнання договору недійсним.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 1 Закону України «Про оцінку земель» унормовано, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Таким чином, оскільки законодавець чітко визначив, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності та з огляду на те, що договір оренди з ОСОБА_1 укладений без дотримання вимог земельного законодавства щодо його змісту, зокрема, визначення ціни, договір в цій частині суперечить приписам чинного законодавства, що відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним та, відповідно, поверненню земельної ділянки державі в особі Хорольської міської ради.

Як вже зазначено вище, статтею 13 Закону України «Про оцінку земель» регламентовано, що для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково.

Водночас, прокуратурою не встановлено обставин, які б перешкоджали сторонам договору вчинити дії спрямовані для визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки на момент укладення договору.

Наведене призвело до порушення економічних інтересів держави у вигляді ненадходження коштів до бюджету, оскільки з урахуванням зміни цільового призначення земельної ділянки із земель природно-заповідного фонду на цільове призначення для фермерського господарства, розмір нормативної грошової оцінки є значно вищим за встановлений у договорі оренди землі від 04.03.2014 на основі нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Отже, міська рада втрачає частину потенційного доходу, оскільки визначена без нормативної грошової оцінки орендна плата за землю є нижчою, ніж орендна плата, яка б визначалася із застосуванням такої оцінки.

У справі №6-824цс16 Верховний Суд України виходячи із системного тлумачення статті 632 Цивільного кодексу України, частини першої статті 15 та статті 21 Закону України «Про оренду землі», статті 289 Податкового кодексу України та частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель» сформував висновок про те, що обов`язок зі сплати орендної плати є нормативно врегульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням.

Зазначені норми законодавства на момент укладення договору були чіткими, зрозумілими та підлягали обов`язковому врахуванню учасниками договірних відносин (сторонами договору), як при його укладанні, так і під час виконання.

При цьому у справі № 912/2797/21 Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11.05.2016 у справі №6-824цс16 стосовно того, що непроведення нормативної грошової оцінки у порядку, встановленому законодавством, є підставою для визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України право на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникає із дня такої реєстрації.

Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно створює перешкоди для реалізації своїх прав законному власнику державі (ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Разом з тим державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

При дослідженні судом обставин наявності в особи права власності необхідно передусім встановити підставу, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18).

Отже, державна реєстрація у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права приватної власності на об`єкт з обмеженою оборотоздатністю (у цьому випадку на земельну ділянку природно-заповідного фонду) за особою, яка не має на нього жодних прав, є перешкодою в реалізації державою речових прав на зазначений об`єкт.

Статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, відповідні права припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

Указані положення узгоджуються з п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зокрема з приписами про те, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Крім того, необхідно зазначити, що навіть у випадку, якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема для державної реєстрації подані всі необхідні документи відповідно до закону та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), це не є перешкодою для задоволення позову.

Така позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 та Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 915/572/17.

Ураховуючи зазначене та керуючись ст. ст. 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 152 Земельного кодексу України, ст. 16 Цивільного кодексу України, для забезпечення Хорольській територіальній громаді реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування державної реєстрації права оренди за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 27,30 га з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001, здійснену на підставі рішення державного реєстратора Хорольського районного управління юстиції Полтавської області Штомпель О.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.04.2014 № 12274738, з одночасним припиненням права оренди ОСОБА_1 на неї.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.

Так, під час досудового розслідування кримінального провадження №4202417000000033 від 28.03.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, Спеціалізованою екологічною прокуратурою обласної прокуратури виявлено факти формування та реєстрації на території Полтавської області земельних ділянок з числа територій та об`єктів природно-заповідного фонду, які використовуються всупереч вимог законодавства, зокрема земельної ділянки з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001 площею 27,30 га.

Земельна ділянка, яка є предметом спору в цій справі, має спеціальний правовий титул, оскільки за своїми характеристиками належить до земель природно-заповідного фонду, тому не може передаватися в оренду для ведення сільського господарства, про що детально зазначено вище в обґрунтуванні цього позову.

Наведені порушення свідчать про порушення інтересів держави та прав територіальної громади на користування та розпорядження цією земельною ділянкою, що триває.

Негаторний позов, який спрямований на захист прав законного володільця спірних земельних ділянок щодо користування і розпорядження ними, може бути заявлений упродовж всього часу тривання відповідного порушення.

При цьому власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права на земельну ділянку, у тому числі оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.

Подібні за змістом правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 зазначено, що оскарження незаконного рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу в юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому це рішення можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу.

З урахуванням наведеного можна дійти висновку, що оскарження будь-яких рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інші правочинів, на підставі яких відбулось передання у приватну власність обмежених в обороті об`єктів, можливе протягом усього часу тривання відповідного порушення прав законного власника майна, оскільки їх чинність порушує інтерес у юридичній визначеності.

У цій справі вимоги про визнання рішення органу виконавчої влади, договору оренди недійсними та зобов`язання повернути земельну ділянку є елементами єдиного юридичного механізму захисту, спрямованого на досягнення реального результату у вигляді усунення законному власнику усіх перешкод у належному користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою.

Крім цього у постанові від 10.07.2024 у справі № 243/2163/22 Верховний Суд висловив позицію щодо початку перебігу строку позовної давності. У вказаній постанові зазначено, що Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що початок перебігу строку позовної давності для прокурора у цій справі слід обчислювати з дати реєстрації після проведення відповідної перевірки кримінального провадження у Єдиному реєстрі досудових розслідувань, тобто з 06 січня 2021 року, та виявлення обставин протиправного вибуття спірної земельної ділянки. Саме з цього моменту прокурор мав об`єктивну можливість дізнатися, що оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру в Донецькій області прийнято з порушенням вимог закону.

Ураховуючи правову природу спірних правовідносин, які за своїм характером є негаторними, та наведені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо правильного застосування матеріального права у справах відповідної категорії, оскільки земельна ділянка природно-заповідного фонду з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001 продовжує бути зареєстрованою й перебувати у користуванні на праві оренди за ОСОБА_1 , а тому порушення прав її законного володільця Хорольської територіальної громади на реалізацію усіх правомочностей власника триває, зазначений позов заявлено в межах позовної давності.

Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладена функція представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Право прокурора звертатися до суду в інтересах держави передбачено також ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 № № 3-рп/99 зазначено, що поняття «інтереси держави» є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор або його заступник самостійно визначає, посилаючись на законодавство, підстави подання позову, вказує, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Так, п. 3 цього рішення суд, не пов`язуючи поняття з конкретними нормами, які підлягають тлумаченню, вказує, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих за захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Необхідність пред`явлення цього позову зумовлена потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні екологічної безпеки та охорони землі як національного багатства, зокрема спірної земельної ділянки природно-заповідного фонду, порушення ґрунтового покриву (розорювання, дискування) якої заборонено законом.

Так, рівень забезпеченості земельними ресурсами сільськогосподарського призначення у світі становить 0,3 га на 1 жителя, по Україні 0,55 га, а на Полтавщині 1,04 га.

Проте такий високий показник забезпечення населення сільськогосподарськими землями досягається за рахунок високої розораності територій (63,7 %).

Отже, резерви екстенсивного розвитку сільського господарства у Полтавській області вичерпані, а такі масштаби і рівень використання орної землі є екологічно небезпечними. Одним із результатів інтенсивної та тривалої господарської діяльності людини є деградація природних ландшафтів.

За ст. 14 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду це сукупність науково-обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об`єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.

Цей режим може бути уніфікованим (єдиним для всієї території, встановлюється для природних заповідників, заказників, пам`яток природи, заповідних урочищ та парків-пам`яток садово-паркового мистецтва) і диференційованим (різним залежно від функціонального призначення відповідних зон або інших форм диференціації території, передбачається для біосферних заповідників, національних природних парків та зоологічних парків).

Поширення на територію режиму природно-заповідного фонду, встановленого законом, обтяжує земельну ділянку тими обмеженнями, які вимагаються для збереження й охорони цих земель.

Проте внаслідок людської діяльності, зокрема розорювання земель заповідний режим не завжди дотримується, що особливо негативно відображається на екосистемі об`єктів природно-заповідного фонду, їх флорі та фауні. Вплив розорювання цілинних ділянок є практично незворотнім і невиправним.

Зазначена діяльність, зокрема, негативно впливає на структуру популяцій рідкісних, занесених до Червоної книги України видів рослин і тварин, спричиняє деградацію їх різноманіття та навіть зникнення. Змінюється співвідношення надземної та підземної фітомаси, що змінює хід процесів формування ґрунтового покриву і здатність екосистем впливати на місцевий клімат (збільшення температури і випаровуваності) та глобальний клімат (зменшення здатності акумулювати карбон і збільшення викидів парникових газів).

Позов прокурора про повернення територіальній громаді спірної земельної ділянки природно-заповідного фонду (особливо цінні землі) спрямований на збереження екосистеми України, захист довкілля і реалізацію екологічних прав громадян, а також контроль за використанням і розпорядженням майном відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання та розпорядження відбувалося згідно з вимогами законодавства.

Позитивні зобов`язання держави у сфері охорони навколишнього природного середовища закріплені у ст. 50 Конституції України, ст. ст. 10, 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Законі України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» та інших нормативно-правових актах. Незважаючи на те, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод безпосередньо не закріплює право на безпечне довкілля, питання щодо його захисту та впливу екологічних факторів на людину дедалі частіше стають предметом розгляду Європейським судом з прав людини, у тому числі у справах проти України.

Таким чином, держава з метою захисту екосистеми України та дотримання екологічних прав громадян зобов`язана забезпечити належну охорону земель природно-заповідного фонду, у тому числі спірної земельної ділянки, яка входить у межі Гідрологічного заказника місцевого значення «Комишитовий». Виконання таких зобов`язань якнайкраще відповідає громадським інтересам, оскільки це сприятиме не лише збереженню унікального об`єкта екосистеми і стабільності навколишнього природного середовища, а й дасть населенню доступ до виняткового за красою та різноманітністю природного комплексу.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 наголосив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

Відповідно до положень ст. ст. 5, 10 та 246 Господарського кодексу України забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території країни становить одну з конституційних основ правового господарського порядку. Держава здійснює екологічну політику, що забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення. Здійснення будь-якої господарської діяльності, що загрожує життю і здоров`ю людей або становить підвищену небезпеку для довкілля, забороняється.

Отже, індивідуальне конституційне право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом, протиставляється публічному інтересу, який полягає в дотриманні вимог екологічної безпеки, забезпеченні державою права на безпечне довкілля, що закріплено у ст. 50 Конституції України, та, за загальним правилом, має безумовний пріоритет.

Згадана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 01.12.2022 у справі № 360/4969/21.

Згідно зі ст. ст. 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Принципами земельного законодавства є: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення раціонального використання та охорони земель; пріоритет вимог екологічної безпеки.

Таким чином, правовідносини, пов`язані з вибуттям та користуванням землями державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності чи надана у користування з порушенням вимог законодавства, такому суспільному інтересу не відповідає. Про це зазначив Верховний Суд у постанові від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19.

Ураховуючи викладене, подання позову про повернення земельної ділянки з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001 беззаперечно становить державний інтерес, оскільки стосується суспільно значущих правовідносин, а саме у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення комунальної земельної ділянки до складу природно-заповідного фонду, що незаконно вибула з такої власності.

У випадках, коли правопорушення стосується інтересів великої кількості громадян або потрібно захистити інтереси держави, підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, є виправданою (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Менчинська проти Російської Федерації», «Бацаніна проти Росії»).

Також і Верховний Суд звертає увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками, держава може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ч. 1 ст. 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст. ст. 18, 19, п. «а» ч. 1 ст. 91 Земельного кодексу України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України, п. 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, п. 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, п. 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

За таких обставин наявні підстави для захисту порушених інтересів держави та суспільства прокурором.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

При цьому п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Відповідно до ст. ст. 319, 386 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно зі ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі шляхом звернення до суду.

Державна екологічна інспекція Центрального округу, як міжрегіональний територіальний орган Держекоінспекції, відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію Центрального округу, затвердженого Наказом Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 №30, здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами-нерезидентами вимог законодавства, у тому числі про охорону і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема щодо додержання режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду; звертається до суду із позовом щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища; вживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступає позивачем та відповідачем у судах.

Зазначені приписи цілком корелюються із Положенням про Державну екологічну інспекцію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275, та Положенням про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженим наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07.04.2020 № 230.

За таких обставин, Державна екологічна інспекція Центрального округу є органом, уповноваженим державою здійснювати повноваження щодо захисту порушених інтересів держави у зазначених правовідносинах.

Лубенською окружною прокуратурою з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах листом від 24.04.2025 № 53/3-2760ВИХ25 поінформовано Державну екологічну інспекцію Центрального округу про виявлені порушення вимог природоохоронного законодавства щодо незаконності передання у користування земель природно-заповідного фонду. Однак Держекоінспекція до суду з позовом про повернення у державну власність спірної земельної ділянки до цього часу не звернулася. Наведене підтверджується листом № 06-08/2472 від 02.05.2025.

Тобто, незважаючи на очевидність порушення інтересів держави, Державною екологічною інспекцію Центрального округу заходів щодо звернення до суду не вжито, що свідчить про нездійснення захисту інтересів держави.

Крім цього, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником спірної земельної ділянки зазначено Хорольську міську раду Лубенського району Полтавської області.

Відповідно до п.п. 1, 5, 10 п. б ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування» до відання виконавчих органів міських рад належить: здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів; вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом; здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у межах та порядку, встановлених законом

Враховуючи викладене, Хорольська міська рада може виконувати, зокрема, дві абсолютно різні функції, а саме:

функції розпорядника земельних ділянок комунальної форми власності від імені власника з усіма повноваженнями власника на захист права власності;

функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель комунальної форми власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Лубенською окружною прокуратурою з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах листом від 24.04.2025 № 53/3-2759ВИХ25 поінформовано Хорольську міську раду про виявлені порушення вимог природоохоронного законодавства щодо незаконності передання у користування земель природно-заповідного фонду. Однак Хорольська міська рада до суду з позовом про повернення у державну власність спірної земельної ділянки до цього часу не звернулася. Наведене підтверджується листом № 02-22/2387 від 30.04.2025.

Ураховуючи те, що спірна ділянка належить до земель природно-заповідного фонду, яка перебуває під особливою охороною держави, невжиття уповноваженим органом протягом розумного строку, після отримання повідомлення про наявність порушень інтересів держави, заходів щодо їх поновлення є підставою для звернення прокурора до суду.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 № 912/2385/18.

Більше того, як зазначено в п. 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18, факт не звернення до суду відповідного органу з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що узгоджується з нормами національного законодавства та практикою Європейського суду з прав людини.

Водночас, статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Згідно з положеннями ст. ст. 83, 122 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону. Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб та відповідно є суб`єктами владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

У даному випадку оспорюване рішення прийняте ГУ Держземагентством у Полтавській області, як органом державної влади, який на момент видачі наказу здійснював права розпорядника землями державно форми власності та враховуючи, що відсутній орган, уповноважений на перегляд чи скасування даного наказу, у Лубенської окружної прокуратури наявні підстави для здійснення представництва інтересів держави в суді, що полягають в необхідності забезпечення належного правового регулювання питань надання у користування спірної земельної ділянки, тому даний позов пред`являється в порядку ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурором в інтересах Хорольської міської ради та Державної екологічної інспекції Центрального округу.

Верховним Судом у постанові від 01.09.2022 у справі №440/7210/21 зазначене наступне.

Особливість суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних, їх майже неможливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов`язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб`єкта, яким може і повинен за чинноїКонституції Українивиступати такий орган як прокуратура.

Прокурор в позовній заяві зазначив, що захисту підлягають інтереси держави, а саме - інтереси територіальної громади, порушення яких зумовлено протиправністю рішення органу місцевого самоврядування.

Колегія суддів зазначила, що таке обґрунтування є сумісним із розумінням «інтересів держави».

Окрім зазначеного, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 08.10.2019 у справі № 920/447/18 та від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, та Верховний Суд у постановах від 26.01.2019 у справі № 688/1376/17 та від 01.06.2022 у справі № 260/1815/21 неодноразово висловлювали правову позицію стосовно того, що захист прав територіальної громади у сфері земельних правовідносин є сумісним із захистом держаних інтересів.

Судом також зазначено, що у постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що прокурор може представляти інтереси територіальної громади і це є сумісним з вимогами частини третьоїстатті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Отже, звернення прокурора до суду у цій справі слугує меті захисту суспільного інтересу у такій важливій сфері, як дотримання органами місцевого самоврядування вимог законодавства про природно-заповідний фонд та охорону навколишнього природного середовища, а тому прокурор, звертаючись до суду з цим позовом, діє відповідно до вимогстатті53 Господарського процесуального кодексу Українита частини третьоїстатті 23 Закону України «Про прокуратуру».

З огляду на викладене, прокурор звернувся до суду з даним позовом про визнання недійсним рішення ГУ Держземагентства у Полтавській області, визнання недійсним договору оренди, скасування державної реєстрації, припинення права користування та повернення до комунальної власності земельної ділянки природно-заповідного фонду як позивач в інтересах Хорольської територіальної громади.

Підставою для набуття територіальною громадою в особі Хорольської міської ради права комунальної власності на нерухоме майно та землю є безоплатна передача її державою. Оскільки право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів, кожне порушення закону щодо безпідставного заволодіння комунальною власністю є порушенням державних інтересів.

Так, предметом спору в даному випадку є дотримання визначеного законом порядку надання у користування земельних ділянок природно-заповідного фонду, що перебувають у комунальній власності.

Таким чином, порушення цього порядку та протиправне надання землі у користування з порушенням Закону, завдає шкоду власності Хорольської територіальної громади та суперечить інтересам держави в цілому.

Згідно практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Враховуючи вищезазначену практику Європейського суду, повідомляю, що прокурор, звертаючись із даним позовом, діє на захист інтересів держави в цілому, які нерозривно пов`язані із правильним застосуванням та дотриманням усіма суб`єктами законодавства в сферах життєдіяльності суспільства, що контролюються та охороняються державою.

Ураховуючи викладене, відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявні підстави для пред`явлення цього позову керівником Лубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Центрального округу та Хорольської міської ради.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Полтавською прокуратурою попередньо, до звернення до суду, повідомлено Державну екологічну інспекцію Центрального округу та Хорольську міську раду про представництво прокуратурою інтересів держави в особі зазначеного органу державної влади відповідним листом, який додається до позовної заяви.

У практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Серков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

При зверненні до суду із даним позовом дотримано вищезазначених критеріїв з огляду на наступне.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Так, правовою підставою на обґрунтування позовних вимог у даній справі є недотримання відповідачами вимог ст.ст. 7, 9, 51-53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», якими визначено вичерпний перелік видів використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, серед яких не перебачено здійснення сільськогосподарської діяльності, та порядок зміни меж, категорії і скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Оскільки при прийнятті оспорюваного рішення та укладанні згаданого договору наведених вище вимог законодавства не дотримано, є визначені ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України правові підстави для визнання рішення та правочину недійсними. Тому в даному випадку дотримано критерій законності.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Подання даного позову в інтересах держави, з одного боку, спрямоване на відновлення порушеного права територіальної громади на землі природно-заповідного фонду, суспільної рівноваги та забезпечення конституційного права кожного громадянина користуватися землями природно-заповідного фонду у встановлений законом спосіб.

З іншого боку, позов прокурора про повернення державі спірної земельної ділянки природно-заповідного фонду (особливо цінні землі) спрямований на збереження екосистеми України, захисту довкілля і реалізації екологічних прав громадян, а також контролю за використанням і розпорядженням майном відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання та розпорядження відбувалося згідно з вимогами законодавства.

Водночас, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Варто зазначити, що аналогічні правовідносини неодноразово були предметом судового розгляду, за результатами якого сформовано сталу судову практику застосування норм законодавства у подібних правовідносинах.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 та у постановах Верховного Суду від 02.04.2024 у справі № 904/917/23, від 09.12.2020 у справі № 676/2332/18, від 10.02.2021 у справі № 449/723/17 зазначені можливі способи усунення порушень у судовому порядку, яких може вимагати законний власник майна або уповноважений орган, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати слід стягнути з Головного управлінняДержгеокадастру уПолтавській області, так, як позов ОСОБА_1 визнав у підготовчому судовому засіданні та оскільки з наявних матеріалів вбачається, що фактичні дії відповідача Головного управлінняДержгеокадастру уПолтавській області призвели до порушення чинного законодавства.

Керуючись ст. 131-1 Конституції України, ст.ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст. 15, 16, 178, 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, ст.ст. 152, 211 Земельного кодексу України, ст.ст. 7, 9, 26, 51-54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»,

УХВАЛИВ:

Позов заступника керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області Романа Карпця (юридична адреса: вул. Старо-Троїцька, 13 м. Лубни Полтавської області, код ЄДРПОУ 02910060), в інтересах держави в особі : Державної еоклогічної інспекції Центрального округу ( вул. Коцюбинського,6 м. Полтава,36039, код ЄДРПОУ 42149108 ), Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області (код ЄРДПОУ: 22528612, адреса знаходження:вул.Соборності,будинок 4м.ХоролЛубенського району Полтавськоїобласті) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області(адреса знаходження:вул. Уютна,23 м.Полтава, Код ЄДРПОУ39767930) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП: НОМЕР_1 ,адресапроживання:с.Трубайці Лубенськогорайону Полтавської області) про визнання недійсним рішення договору оренди, припинення речового права, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду- задовольнити повністю.

Визнати недійсним наказ Головного управління Держземагентства у Полтавській області №ПЛ/5324886200:00:024:0001298 від 03.03.2014 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду», яким надано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 5324886200:00:024:0001, площею 27,3000 га пасовищ для фермерського господарства терміном на 15 років.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 27,3000 га з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001 від 04.03.2014, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області та ОСОБА_1 (с. Трубайці Лубенського району Полтавської області, РНОКПП НОМЕР_1 ).

Скасувати державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 27,3000 га з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001, здійснену на підставі рішення державного реєстратора Хорольського районного управління юстиції Полтавської області Штомпель О.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.04.2014 №12274738 та припинити право оренди ОСОБА_1 на неї.

Зобов`язати ОСОБА_1 (с. Трубайці Лубенського району Полтавської області, РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути Хорольській територіальній громаді в особі Хорольської міської ради земельну ділянку площею 27,3000 га з кадастровим номером 5324886200:00:024:0001.

Визнати незаконною та скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 27,3000 га з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, кадастровий номер земельної ділянки: 5324886200:00:024:0001, дата державної реєстрації 13.01.2014, з одночасним припиненням усіх речових прав на неї.

Стягнути з відповідача Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області(адреса знаходження:вул. Уютна,23 м.Полтава, Код ЄДРПОУ39767930) на користь Полтавської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910060, місцезнаходження: вул. 1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава, р/р UA118201720343130001000006160, ДКСУ м. Київ) судові витрати у розмірі 15 140,00 ( п"ятнадцять тисяч сто сорок гривень 00 коп.) .

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду виготовлено та підписано 19.08.2025 року.

Суддя: О.В. Коновод