Рішення № 129749321, 26.08.2025, Бобровицький районний суд Чернігівської області

Справа № 729/1215/25 2/729/637/25

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

26 серпня 2025 р. Бобровицький районний суд Чернігівської області в складі:

головуючої судді Булиги Н. О.

за участі секретаря Романченко С. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бобровиця в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Синюк Станіслав Леонідович до Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» про стягнення суми страхового відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи,

В С Т А Н О В И В:

Позивачі, через свого представника, адвоката Синюка С. Л., звернулися до суду з позовом до НАСК «Оранта» про стягнення суми страхового відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.

Свої вимоги обгрунтовують тим що, 17 березня 2025 року приблизно о 09 год. 20 хв. водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «Opel Vivaro" д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою «Кіпті-Глухів -Бачівськ» здійснила наїзд на косулю, яка вибігла з лісу, після чого тварину відкинуло на зустрічну смугу руху в автомобіль «Volvo V70XC» д.н.з НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . В результаті вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «Volvo V70XC» д.н.з НОМЕР_2 ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень, загинула на місці пригоди, а пасажир ОСОБА_1 , отримала травми та була госпіталізована до лікарні.

Відомості про дане кримінальне правопорушення були внесені до ЄДРДР за №12025270000000316 .

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу «Opel Vivaro"д.н.з. НОМЕР_1 , була забезпечена полісом № ЕР221427231 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у Приватному акціонерному товаристві «НАСК «Оранта». Страхова сума за полісом на одного потерпілого за шкоду заподіяну життю і здоров`ю становить 320000 гривень.

Спадкоємцями першої черги після смерті загиблої ОСОБА_4 , є її діти, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Інших спадкоємців не має.

Позивачі зазначають, що внаслідок вказаної події їм, як дітям загиблої, було завдано непоправної моральної шкоди та тяжких глибоких душевних страждань внаслідок загибелі матері, що вже жодним чином неможливо виправити. Крім того, позивачка ОСОБА_1 отримала тілесні ушкоджені та понесла витрати на лікування, а також понесла витрати на поховання матері.

У подальшому позивачі звернулись до відповідача з повідомленням про подію ДТП та з заявами про виплату страхового відшкодування. Проте, отримали відмову, обґрунтовану тим, що згідно постанови про закриття кримінального провадження № 12025270000000316 від 30.05.2025, закритого на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК, встановлено, що в діях водія ОСОБА_3 відсутні порушення вимог п. 126 «г» та п. 12.3 Правил дорожнього руху, які б перебували у причинному зв`язку з виникненням та настанням даної дорожньо-транспортної пригоди, а тому відсутні правові підстави для виплати страхового відшкодування за шкоду, заподіяну смертю потерпілої особи. Тобто, на думку відповідача, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Opel Vivaro"д.н.з. НОМЕР_1 не наступила, а тому відсутні підстави для проведення страхового відшкодування.

Позивачі вважають такі дії відповідача незаконними, а тому звернулися до суду та на підставі викладеного просять стягнути з ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 48000 гривень кожному страхового відшкодування за заподіяну моральну шкоду, також стягнути з ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_1 19150 гривень страхового відшкодування пов`язаного з витратами на поховання та 10062,50 гривень страхового відшкодування пов`язаного з витратами на її лікування. Крім того, позивачі просять стягнути з ПАТ «НАСК «Оранта» на їх користь 10000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

07.08.2025 року від представника ПАТ «НАСК «Оранта» Сагаль С. В. до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти вимог позивачів та просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

У відзиві представник відповідача зазначає, що 17 березня 2025 року, приблизно о 09 год. 20 хв., водій ОСОБА_3 керуючи автомобілем «Opel Vivaro" д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою «Кіпті-Глухів -Бачівськ», здійснила наїзд на косулю, яка вибігла з лісу, після чого тварину відкинуло на зустрічну смугу руху в автомобіль «Volvo V70XC» д.н.з НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . В результаті вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «Volvo V70XC» д.н.з НОМЕР_2 ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень, загинула на місці пригоди, а пасажир ОСОБА_1 , отримала травми та була госпіталізована до лікарні.

Листом ПАТ «НАСК «Оранта» позивачам було повідомлено, що згідно постанови про закриття кримінального провадження № 12025270000000316 від 30.05.2025 СУ ГУНП в Чернігівській області, за результатами проведеного розслідування вказаного КП, старшим слідчим ОВС відділу врегулювання злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Чернігівській області підполковником поліції Євтушенко В. М., встановлено, що в діях водія ОСОБА_3 , відсутні порушення вимог п. 126 «Г» та п. 12.3 Правил дорожнього руху, які б перебували у причинному зв`язку з виникненням на настанням події ДТП. Вказане кримінальне провадження було закрито на підставі п. 2. ч. 1 ст. 284 КПК України.

Адвокат зазначає, що згідно п. 32.1 ст. 32 Закону, Страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого ТЗ, але за спричинення якої не виникає цивільно- правової відповідальності відповідно до закону.

Отже, оскільки в діях водія забезпеченого ТЗ «Опель» д. р. н. НОМЕР_1 ОСОБА_3 , відсутні елементи цивільно-правової відповідальності та причинний зв`язок з виникненням і настанням події ДТП, керуючись вищевказаними приписами Закону, у ПАТ «НАСК «ОРАНТА» відсутні правові підстави для виплати страхового відшкодування за шкоду, заподіяну смертю потерпілої особи.

Зазначає, що представником позивачів вказано, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

ТЗ «Opel Vivaro" д.н.з. НОМЕР_1 застрахований в ПАТ «НАСК «ОРАНТА», поліс № 221427231.

ТЗ «Volvo V70XC» д.н.з НОМЕР_2 , на час настання ДТП застрахований не був. Тобто, за такий ТЗ несе відповідальність Моторно (транспортне) страхове бюро України.

Разом з тим, відповідач посилається на те , що оскільки водія ОСОБА_3 визнано невинною у ДТП, але водій ТЗ «Вольво» ОСОБА_2 , також управляв джерелом підвищеної небезпеки, то враховуючи ту умову, що вимоги норми ч. 5 ст. 1187 ЦК України та ст. 1167 ЦК України розповсюджуються на обох водіїв, адже вони керували джерелами підвищеної небезпеки, то слід заявляти вимоги до водія ОСОБА_3 та страхової компанії «ОРАНТА» та до водія ОСОБА_2 та Моторно (транспортного) страхового бюро України, оскільки цивільно-правова відповідальність останнього не застрахована. Всі ці особи мають бути солідарними боржниками, та кожен нести свою матеріальну і нематеріальну відповідальність в межах і частках страхового випадку, що відбувся.

Зазначає, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених зазначеним Законом випадках - Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ)) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за вказаним Законом не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).

Разом з тим принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином, представник відповідача вважає, що оскільки страхова компанія не порушила будь-які законні права і інтереси позивачів, діяла в межах Закону, то і відсутні підстави для задоволення позову, а тому у задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі. Також вважають безпідставним і заявлену суму стягнення з відповідача судових витрат, так як розрахунок витрат на правничу допомогу не надано.

Цього ж дня, 07.08.2025 року від представника позивачів, адвоката Синюка С.Л., надійшла відповідь на відзив, у якій останній, посилаючись на висновки вищих судів, зазначає, що Законом не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен довести факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Вичерпний перелік випадків, коли не настає цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу як джерела підвищеної небезпеки - це якщо шкода була завдана внаслідок непереборної сили або мав місце умисел потерпілого.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Адвокат зазначає, що матеріали як кримінальної так і цивільної справи не містять жодних доказів про наявність умислу у діях потерпілих, а відповідачем до суду не надані докази зворотнього.

Також представник позивачів посилається на те, що вина водія у вчиненому кримінальному правопорушенні не має правового значення для вирішення справи щодо виплати страхового відшкодування.

Верховний Суд України 03.12.2014 року, при розгляді цивільної справи №6-183цс14 зробив правовий висновок відповідно до якого, законом не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен довести факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.

Розмір страхових лімітів у випадку настання страхового випадку є чітко законодавчо визначеним відповідно до ст. 27 Закону, а тому у даному випадку доводити розмір понесеної шкоди позивачам теж необхідності немає.

Постановою про закриття кримінального провадження за фактом ДТП встановлено відсутність у діях водія джерела підвищеної небезпеки складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, тоді як цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, передбачена ст.1187 ЦК України залишається.

Крім того звертає увагу, що відповідно до зазначеної постанови надавалася кваліфікація діям лише водія ОСОБА_3 , яка керувала автомобілем «Opel Vivaro" д.н.з. НОМЕР_1 , оскільки лише саме в діях останньої вбачалися ознаки кримінального правопорушення, а саме тому позовні вимоги заявляються до страхової компанії НАСК «ОРАНТА».

За змістом статей 9, 22-31, 35, 36 Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.

Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Розмір усіх здійснених страхових відшкодувань за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду, визначену у страховому полісі.

Представник вважає, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.

Таким чином, адвокат зазначає, що позивачам внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки не виплачено страхове відшкодування, що в цілому суперечить інституту відшкодування шкоди, а також зводиться до порушення прав позивачів, адже практична цінність цього виду страхування, зважаючи на вразливий стан потерпілих, полягає у швидкому, повному та гарантованому відшкодуванні шкоди. На досягнення цієї мети спрямоване нормативне врегулювання умов, розмірів та порядку страхових виплат.

При цьому, адвокат посилається на висновки Верховного Суду, згідно яких, «особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювана шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною».

Таким чином, враховуючи вказане вище, саме володілець джерела підвищеної небезпеки несе відповідальність за моральну шкоду, яка є наслідком дії цього джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності його вини у її заподіянні, що узгоджується з положеннями ч. 2 ст. 1167 ЦК України, а відповідно до Закону, відповідальність за відшкодування заподіяної шкоди покладається на відповідача, як на страховика.

Тому, на підставі вищевикладеного представник позивачів просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою від 28.07.2025 року було відкрито спрощене позовне провадження у даній справі та прийнято рішення про розгляд справи з повідомленням сторін.

У судове засідання позивачі та їх представник не з`явилися. Від представника, адвоката Синюк С.Л., надійшла заява, в якій він просить розглядати справу без його участі та без участі позивачів, позовні вимоги підтримують.

Представник відповідача Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» у судове засідання не з`явився. У відзиві на позовну заяву просив розглянути справу у його відсутність.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові докази, оцінивши фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 17 березня 2025 року приблизно о 09 год. 20 хв. водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «Opel Vivaro", д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою «Кіпті-Глухів Бачівськ», здійснила наїзд на косулю, яка вибігла з лісу, після чого тварину відкинуло на зустрічну смугу руху в автомобіль «Volvo V70XC» д.н.з НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . В результаті вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «Volvo V70XC» д.н.з НОМЕР_2 ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень, загинула на місці пригоди, а пасажир ОСОБА_1 , отримала травми та була госпіталізована до лікарні.

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Opel Vivaro", д.н.з. НОМЕР_1 , на момент ДТП була застрахована у ПАТ «НАСК «Оранта», згідно з полісом №221427231, який станом на 17.03.2025 був діючим, ліміт за шкоду життю та здоров`ю становить 320000 гривень (а.с.48).

За фактом даної дорожньо-транспортної пригоди 17.03.2025 були внесені відомості до ЄРДР за №12025270000000316 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України (а.с.17 зв.ст.)

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 21.03.2025, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Причиною її смерті є відкрита внутрішньочерепна травма з переломом кісток черепа, про що свідчить лікарське свідоцтво про смерть № 68 від 18.03.2025 (а.с.18-19).

Постановою старшого слідчого в ОВС відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Чернігівській області від 30.05.2025 кримінальне провадження за №12025270000000316 від 17.03.2025 було закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України (а.с.45-47).

31.03.2025 року позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на адресу ПАТ «НАСК «Оранта» було надіслано заяви про виплату страхового відшкодування, також додано повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та довідку про склад сім`ї (а.с.15-17).

Однак листом № 09-02-22/ ПАТ «НАСК «Оранта» відмовило позивачам у виплаті страхового відшкодування, зіславшись на вимоги п. 32.1 ст. 32 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зазначивши, що як вбачається з наданої копії постанови про закриття кримінального провадження № 12025270000000316 від 30.05.2025р. слідчого управління ГУ НП в Чернігівській області, за результатами проведеного розслідування вказаного кримінального провадження, старшим слідчим в ОВС відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ НП в Чернігівській області підполковником поліції Євтушенко В.М. встановлено, що в діях водія ОСОБА_3 відсутні порушення вимог п. 126 «г» та п. 12.3 Правил дорожнього руху, які б перебували у причинному зв`язку з виникненням та настанням даної дорожньо-транспортної пригоди. Вказане кримінальне провадження було закрито на підставі п. 2 ч.1 ст. 284 КПК України. Відповідно до п. 32.1. ст. 32 Закону, страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону. А тому, оскільки в діях водія забезпеченого транспортного засобу ОПЕЛЬ НОМЕР_1 ОСОБА_3 відсутні вищевказані елементи цивільно-правової відповідальності та причинний зв`язок з виникненням та настанням даної дорожньо-транспортної пригоди, у ПАТ НАСК «ОРАНТА» відсутні правові підстави для виплати страхового відшкодування за шкоду, заподіяну смертю потерпілої особи (а.с.49).

Як вбачається з копії свідоцтва про народження, ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.20).

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00050387943 від 01.04.2025, ОСОБА_5 після реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 , змінила своє прізвище на « ОСОБА_7 » (а.с.22). Згідно копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 від 05.05.2006, 07.04.2006 року даний шлюб було розірвано (а.с.21 зв.ст.).

У подальшому, 18.08.2007 року, після реєстрації шлюбу з ОСОБА_8 , ОСОБА_9 змінила своє прізвище на « ОСОБА_10 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 від 18.08.2007 (а.с.23).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 від 16.12.2014 (а.с.24).

Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_11 народилися ІНФОРМАЦІЯ_4 та ІНФОРМАЦІЯ_5 , їх батьками є ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_7 від 24.08.1987 та серії НОМЕР_8 від 22.11.1993 (а.с.24 зв.ст., 25-28). Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу, щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00050385963 від 01.04.2025, ОСОБА_12 після реєстрації шлюбу 06.10.2012 року з ОСОБА_13 , змінила своє прізвище на « ОСОБА_14 » (а.с.28 зв.ст, 31).

Згідно довідки № 553 від 18.09.2025, ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні Ніжинської центральної міської лікарні ім. М. Галицького з 17.03.2025 по 18.03.2025 з діагнозом ЗЧМТ, забійні рани обличчя та голови. Забій грудної клітки. Вказане також підтверджується випискою № 3385 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного хворого) (а.с.32-33).

Крім того, на підтвердження позовних вимог до матеріалів справи додано копію комп`ютерної томограми №12506/12507 проведеної ОСОБА_1 та копії фіскальних чеків, квитанція до прибуткового касового ордера від 17.03.2025 на суму 5150 грн. витрачених на поховання ОСОБА_4 , накладна № 17-03-25 від 17.03.2025 на суму 5150 грн. та товарний чек від 17.03.2025 на суму 14000 грн. (а.с.33 зв.ст.-38).

Судом встановлено, що до спірних правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України, Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ч.1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Спеціальним законом, яким встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами є ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі за текстом - Закон).

Станом на 17.03.2025 Закон діяв у новій редакції, а Закон № 1961 втратив чинність 01.01.2025.

Пунктом 1.2, 1.3 ст.1 Закону визначено, що дорожньо-транспортна пригода - подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої заподіяно шкоду життю, здоров`ю та/або майну потерпілої особи. Забезпечений транспортний засіб - наземний транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Страховим випадком за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої у особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, виник обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб (ст.5 Закону).

Як закріплено Законом, у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату в межах страхової суми відповідно до цього Закону.

Згідно з частиною 1 статті 20 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі заподіяння внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди життю та здоров`ю потерпілої фізичної особи здійснюється страхова (регламентна) виплата у зв`язку з, зокрема, лікуванням потерпілої фізичної особи; моральною шкодою, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала потерпіла фізична особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; смертю потерпілої фізичної особи.

Отже, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик заподіювача шкоди.

Відповідно до ст. 21 Закону, страхова (регламентна) виплата у зв`язку з лікуванням потерпілої фізичної особи здійснюється страховиком, а у випадках, передбачених частиною першою і пунктом 3 частини другої статті 43 цього Закону, - МТСБУ, у розмірі витрат, пов`язаних з доправленням, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілої фізичної особи у відповідному закладі охорони здоров`я, включаючи витрати на спеціальний медичний, постійний сторонній догляд та придбання лікарських засобів (лікарських препаратів). Необхідність здійснення таких витрат документально підтверджується відповідним закладом охорони здоров`я, а розмір витрат - розрахунковим документом.

Стаття 25 Закону закріплює, що страхова (регламентна) виплата у зв`язку із смертю потерпілої фізичної особи здійснюється, якщо смерть потерпілої фізичної особи настала протягом одного року з дня дорожньо-транспортної пригоди та є прямим її наслідком. Страховик, а у випадках, передбачених частиною першою та пунктом 3 частини другої статті 43 цього Закону, - МТСБУ, відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю потерпілої фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Страховик (МТСБУ) здійснює страхову (регламентну) виплату особі, яка здійснила витрати на поховання та/або спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання йому документів на підтвердження таких фактів та витрат. Загальний розмір такої виплати стосовно одного померлого не може перевищувати 12 розмірів мінімальної місячної заробітної плати, встановленої законом на дату настання страхового випадку, і не залежить від сум, отриманих особою за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням.

Страхова (регламентна) виплата не здійснюється у разі настання під час використання транспортного засобу дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої в особи, яка використовувала транспортний засіб, не виникла цивільно-правова відповідальність; (ч.2 ст.30 Закону).

Частиною 1 ст.32 Закону визначено, що для отримання страхової (регламентної) виплати потерпіла особа чи інша особа, яка має право на її отримання (далі - заявник), подає страховику, а у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону, - до МТСБУ, заяву про страхову виплату у встановлені строки.

У судовому засіданні встановлено, що позивачі у спосіб та порядок визначений Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» звернулися до відповідача про виплату їм страхового відшкодування, однак їм було відмовлено.

Таким чином, позивачі заявили про своє право та бажання на виплату їм страхового відшкодування.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за заподіяну шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було заподіяно внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Особливістю відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, є те, ще володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим мають однаковий обов`язок відшкодувати заподіяну шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за яким відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Для відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, достатньо лише трьох підстав: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою.

Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка заподіяла шкоду джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її заподіяння (без вини).

Виходячи з аналізу, ст.1187 ЦК України (за загальним правилом), шкода підлягає відшкодуванню: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала.

Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.

Так, відповідно до положень ст. 999 ЦК України, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Згідно з ст. 980 ЦК України, предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Як було зазначено, відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) регулює Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 3720-IХ, згідно ст.4 якого, предметом договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених цим Законом. Об`єктом страхування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок використання забезпеченого транспортного засобу особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб внаслідок настання страхового випадку.

Згідно висновку, викладеного у пункті 85 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 (справа № 147/66/17), основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.

У п. 86 постанови Велика Палата Верховного Суду підтвердила попередні правові висновки, зазначивши, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Положеннями ч.2 ст.1168 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Відповідно до ст. 1201 ЦК України, особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди. Тобто, обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

КЦС ВС у постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 184/1461/20-ц (провадження № 61-14226св21) дійшов наступного висновку, що згідно з ч. 1 ст. 22 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну потерпілого. Отже, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно вимог ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищенаведене у своїй сукупності, судом встановлено, що в результаті ДТП, яка сталася 17.03.2025, внаслідок якої загинула ОСОБА_4 та отримала травми ОСОБА_1 , мав місце страховий випадок, наслідком якого у позивачів, як дітей загиблої, виникло право на страхове відшкодування від відповідача в межах страхового відшкодування. При цьому, наданими стороною позивачів доказами підтверджується понесення витрат на поховання ОСОБА_4 , проте, позивачкою ОСОБА_1 не підтверджено належними доказами витрати пов`язані з її лікуванням та необхідність їх здійснення, тобто позивачкою не надано документів відповідного закладу охорони здоров`я, які б підтверджували призначення їй лікарем конкретних медичних препаратів та засобів перерахованих у фіскальних чеках, оскільки самі по собі копії фіскальних чеків з переліком певних медичних препаратів не можуть бути підтвердженням того, що саме такі засоби були необхідні ОСОБА_1 під час лікування, і що саме їх було призначено лікарем. Також позивачкою не доведено розмір витрат понесених на комп`ютерну томографію.

Разом з тим, згідно з ч.2 ст. 21 Закону, якщо страховику не надано документи на підтвердження розміру витрат, зазначених у частині першій цієї статті (страхова (регламентна) виплата у зв`язку з лікуванням потерпілої фізичної особи здійснюється страховиком у розмірі витрат, пов`язаних з доправленням, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілої фізичної особи у відповідному закладі охорони здоров`я, включаючи витрати на спеціальний медичний, постійний сторонній догляд та придбання лікарських засобів (лікарських препаратів) і необхідність здійснення таких витрат документально підтверджується відповідним закладом охорони здоров`я, а розмір витрат - розрахунковим документом), або їх документально підтверджений розмір є меншим за мінімальний розмір, визначений відповідно до частини третьої цієї статті, страховик здійснює страхову (регламентну) виплату в розмірі, передбаченому частиною третьою цієї статті. Частиною 3 передбачено, що мінімальний розмір страхової (регламентної) виплати у зв`язку з лікуванням потерпілої фізичної особи становить 1/30 розміру мінімальної місячної заробітної плати, встановленої законом на дату настання страхового випадку, за кожний день лікування (тимчасової непрацездатності), але не більше ніж за 120 днів.

Законом «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено мінімальну зарплату на рівні 8000 гривень, а тому стягненню з відповідача на користь позивачки ОСОБА_1 підлягає виплата у зв`язку з лікуванням потерпілої фізичної особи за 1 день, оскільки остання перебувала на лікуванні з 17.03.2025 по 18.03.2025, у розмірі 266, 67 гривень (8000:30).

За таких обставин, суд вважає позов обгрунтованим частково та таким, що підлягає частковому задоволенню і з відповідача підлягає стягненню на користь позивачки ОСОБА_1 виплата у зв`язку з її лікуванням у розмірі 266, 67 гривень та 19150 гривень страхового відшкодування, пов`язаного з витратами на поховання.

При вирішення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивачів, спричиненої їм моральної шкоди, суд виходить з такого.

На обґрунтування заподіяної моральної шкоди позивачі покликаються на те, що загибель їх матері у ДТП вже жодним чином неможливо виправити і таке завдало їм непоправних душевних страждань.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням суті позовних вимог, характеру дій особи, яка спричинила шкоду, фізичних та моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, розмір моральних страждань визначається з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача чи інших обставин.

Так, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

З урахуванням наведеного, враховуючи, що згідно Закону страховик відшкодовує моральну шкоду, зокрема, дітям загиблої в результаті ДТП фізичної особи, і позивачі просять стягнути таку шкоду у розмірі 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, у рівних частинах, суд доходить висновку, що в цій частині вимоги позивачів є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім цього, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди судом враховується те, що не можна відшкодувати моральну шкоду в повному обсязі, так як не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою особи. Будь яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь який її розмір буде мати суто умовний вираз. У будь якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватний нанесеній моральній шкоді.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суд зазначає таке.

Положеннями ст. 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 статті 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Доказів понесення витрат на правничу допомогу станом на час розгляду справи суду не надано, додані копії договорів про надання правової допомоги № 26 та № 27 від 22.07.2025 року, укладених між адвокатом Синюк С. Л. та позивачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 без надання детального опису робіт та наданих послуг, виконаних адвокатом, не є належним підтвердженням понесення витрат на правову допомогу, а тому суд не вбачає підстав для стягнення такої з відповідача у розмірі визначеному позивачами.

Оскільки позивачі звільнені від сплати судового збору на підставі п.2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1116,48 гривень (позов задоволено на 92,18%).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.15,16,23,1167, 1187 ЦК України, ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст.2,12,13,263,264,265,268,273 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Синюк Станіслав Леонідович, до Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» про стягнення суми страхового відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 48000 гривень страхового відшкодування за заподіяну моральну шкоду, кожному.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_1 19150 гривень страхового відшкодування, пов`язаного з витратами на поховання.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_1 266,67 гривень страхового відшкодування, пов`язаного з витратами на лікування.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «НАСК «Оранта» на користь держави судовий збір в розмірі 1211 гривень 20 копійок.

Рішення в частині стягнення шкоди, заподіяної смертю фізичної особи у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду через Бобровицький районний суд Чернігівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивачка - ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_9 .

Позивач - ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_10 .

Відповідач - Національна Акціонерна Страхова Компанія «Оранта», адреса 02081, м. Київ вул. Здолбунівська, 7 Д корпус Г, ЄДРПОУ 00034186.

Суддя Бобровицького районного суду Н.О.Булига