Рішення № 129725323, 22.08.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2025 року справа №320/24710/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач 1), Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області (далі - відповідач 2), в якому просить:

визнати бездіяльність та дії Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) і Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області щодо виконання ухвали Вишгородського районного суду Київської області по справі № 2-А-34/2010 від 21.12.2018 р. щодо зміни способу і порядку виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області по справі № 2-А-34/2010 протиправними;

зобов`язати Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) напротязі 5 робочих днів з дня набрання чинності рішенням суду в даній адміністративній справі передати ухвалу Вишгородського районного суду Київської області по справі № 2-А-34/2010 від 21.12.2018 р. щодо зміни способу і порядку виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області по справі №2-А-34/2010 до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області;

зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області прийняти до виконання ухвалу Вишгородського районного суду Київської області по справі № 2-А-34/2010 від 21.12.2018 р. щодо зміни способу і порядку виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області по справі № 2-А-34/2010;

стягнути з держави Україна на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн. (двадцяти тисяч гривень).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що на виконанні у відповідача 1 знаходиться рішення Вишгородського районного суду Київської області по справі № 2-А-34/2010 щодо зобов`язання Управління Пенсійного фонду України у Вишгородського району здійснити перерахунок та виплату пенсії, а також доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони посиленого радіологічного контролю згідно з ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», на користь його батька ОСОБА_2 .

Разом з цим, Вишгородським районним судом Київської області по справі № 2-А-34/2010 постановлено ухвалу про зміну способу і порядку виконання судового рішення шляхом стягнення коштів з Управління Пенсійного фонду України у Вишгородського району, яка була долучена до матеріалів виконавчого провадження. Однак, як вказав позивач, в порушення вимог законодавства відповідачем 1 не направлено вказану ухвалу до органу Казначейства для її виконання.

Позивач вважає такі дії та бездіяльність відповідачів щодо невиконання судового рішення протиправними, такими, що порушують його права та інтереси, а також спричинила йому моральну шкоду, яка полягає в психологічній напруженості, відчутті приниженості та меншовартості через неможливість скористатись присудженими коштами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.11.2024 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представником відповідача 1 подано відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, зазначивши, що рішення Вишгородського районного суду Київської області по справі №2-А-34/2010 виконано в повному обсязі, а саме кошти в сумі 17629,49 гривень були перераховані на користь позивача - правонаступника ОСОБА_2 , згідно поданих банківських реквізитів. Стосовно ухвали суду про зміну способу і порядку виконання судового рішення від 21.12.2018, відповідач зазначив, що Управлінням її було повернуто стягувачу, оскільки вона не підлягає виконанню згідно Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 440.

Представник відповідача 2, заперечуючи проти позову, зазначив, що позивачем не доведено в чому полягає бездіяльність органу Казначейства, оскільки останнім прийнято по акту приймання-передавання документи від відповідача 1 щодо безспірного списання коштів на користь позивача, як правонаступника ОСОБА_2 , в сумі 17629,49 гривень, які нараховані відповідно до рішення суду по справі №2-А-34/2010, яке виконано Казначейством в повному обсязі. Водночас, ухвалу про суду про зміну способу і порядку виконання судового рішення від 21.12.2018 Казначейством не прийнято до виконання, оскільки вказана ухвала не є виконавчим документом згідно з ст.373 КАС України та Порядку №845, а лише вносить зміни до постанови Вишгородського районного суду Київської області по справі №2-А-34/2010, яку відповідно до підпункту 1 пункту 4 Порядку №845 з відміткою про її виконання повернуто до суду. Головне управління Казначейства також зазначило, що позивач у своїх обґрунтуваннях позову щодо відшкодування моральної шкоди не довів факту заподіяння такої шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, погіршення стану та його причинно-наслідковий зв`язок.

Позивачем подано клопотання про розгляд справи без його участі, в яких підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити повністю.

Представник відповідача 1 просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Представник відповідача 2 заперечував проти позову і просив відмовити у його задоволенні повністю.

У відповідності до частини третьої статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасників справи, повідомлених відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин суд перейшов до розгляду справи по суті в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 02.11.2011 у справі № 22-а-22943/2011 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково:

постанову Вишгородського районного суду Київської області від 26.01.2010 у справі № 2«А»-34/2010 скасовано і ухвалено нову постанову;

зобов`язано управління Пенсійного фонду України у Вишгородського району здійснити перерахунок пенсії за період з 14.12.2008 по 31.10.2009 та виплатити на користь ОСОБА_2 недоплачену суму як різницю між фактично виплаченою сумою пенсії та належною сумою відповідно до ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

зобов`язано Управління Пенсійного фонду України у Вишгородського району здійснити за період з 03.08.2009 по 31.10.2009 перерахунок доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони посиленого радіологічного контролю згідно з ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.12.2012 постанову Апеляційного суду Київської області від 02.11.2011залишено без змін.

07 грудня 2011 року Вишгородським районним судом Київської області видано два виконавчі листи № 2«А»-34/2010.

27 листопада 2013 року відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області відкрито виконавчі провадження ВП № 41030106 та ВП № 41029540 з примусового виконання вказаних виконавчих листів.

28 грудня 2017 року Вишгородським районним судом Київської області по справі № 2-«А»-34/2010 постановлено ухвалу про заміну сторони виконавчого провадження з ОСОБА_2 на його правонаступника ОСОБА_1 .

21 грудня 2018 року Вишгородським районним судом Київської області по справі № 2-«А»-34/2010 постановлено ухвалу про зміну способу і порядку виконання судового рішення, якою змінено спосіб і порядок виконання судового рішення у справі № 2-«А»-34/2010 щодо зобов`язання Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі здійснити перерахунок пенсії за період з 14.12.2008 року по 31.10.2009 року та виплатити на користь ОСОБА_2 недоплачену суму як різницю між фактично виплаченою сумою пенсії та належною сумою відповідно до ст. 50 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та зобов`язання Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі здійснити за період з 03.08.2009 року по 31.10.2009 року перерахунок доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони посиленого радіологічного контролю згідно з ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», шляхом обрання належним способом виконання рішення - стягнення з Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі коштів в сумі 39 256 (тридцять дев`ять тисяч двісті п`ятдесят шість) гривень 57 копійок. Ухвала набрала законної сили 09.01.2019.

08 лютого 2019 року позивач подав заяву до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області в доповнення до своєї заяви від 11.05.2018 щодо виконання рішення суду по справі № 2-«А»-34/2010, в якій просив здійснити дії щодо виконання рішення суду з урахуванням ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 21.12.2018 про зміну способу і порядку виконання судового рішення та перерахувати кошти на зазначені ним реквізити.

Позивач неодноразово звертався до відповідача 1 щодо виконання рішення суду.

У листі від 04.09.2020 № М-2973 відповідачем 1 зазначено, що погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішення суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінеті Міністрів України від 03.08.2011 №845. Станом на день надання вказаної відповіді відповідної довідки про нарахування за рішенням суду від Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі до Управління не надходило. Подана позивачем ухвала Вишгородського районного суду Київської області від 21.12.2018 про зміну способу і порядку виконання судового рішення долучена до пакету документів. Також, Управлінням вказано було, що ним повторно направлено повідомлення до Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі щодо отримання інформації про виконання судового рішення.

У листі від 07.07.2021 № М-6103 на чергове звернення позивача, відповідачем повідомлено, що Управлінням Пенсійного фонду України у Вишгородському районі надано довідку про здійснення нарахування та проведення виплат згідно постанови Вишгородського районного суду Київської області від 26.01.2010 у справі № 2«А»-34/2010. Крім того, відповідачем зазначено, що сума коштів, яка підлягає стягненню на користь позивача за ухвалою суду від 21.12.2018, складає 39256,57 грн, а у вищевказаній довідці - 17629,49 грн, що, на думку відповідача 1, свідчило про описку, допущену у довідці. Тому Управлінням повторно направлено запит до Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі щодо надання виправленої довідки про здійснення нарахування та проведення виплат згідно рішення суду. Також, відповідачем 1 зазначено, що після надходження від Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі виправленої довідки, ним буде вирішено питання щодо її передачі разом із відповідним пакетом документів для виконання до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області.

Позивачем подано до Державної казначейської служби України скаргу від 17.01.2023 та звернення щодо виконання рішення суду у справі № 2«А»-34/2010 з урахуванням ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 21.12.2018 про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Листом від 20.02.2023 №5-11-11/3006 Державною казначейською службою України надано відповідь, в якій зазначено, що Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) передано Головному управлінню Державної казначейської служби України у Київській області по акту приймання-передавання за IV квартал 2021 року документи щодо безспірного списання на користь ОСОБА_2 (правонаступника ОСОБА_1 ) коштів в сумі 17 629,49 грн, які нараховані відповідно до постанови Вишгородського районного суду Київської області від 26.01.2010 у справі № 2«А»-34/2010. Вказане рішення виконано Казначейством 23.11.2022 в повному обсязі, а саме коштів в сумі 17 629,49 грн перераховані на користь ОСОБА_1 згідно поданих банківських реквізитів. Будь-які інші документи, в тому числі, ухвала Вишгородського районного суду Київської області від 21.12.2018 по справі № 2-А-34/2010 про зміну способу і порядку виконання судового рішення до Головного управління не надходила.

У відповідь на звернення позивача щодо невиплати на виконання рішення суду коштів в повному обсязі листом від 10.03.2023 №11761/3.3-23/вх.М-2286-23 Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) запропоновано позивачу з питань здійснення нарахування заборгованості за постановою Вишгородського районного суду Київської області від 26.01.2010 у справі № 2«А»-34/2010 звернутись до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.

Позивач звернувся до Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зі скаргою, у відповідь на яку отримав відповідь листом від 29.03.2023 № 15189/3.3-23/вх.М-3112-23, в якому повідомив, що Управлінням направлено запит до Вишгородського районного суду Київської області щодо надання завіреної належним чином ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 21.12.2018 у справі № 2-А-34/2010 про зміну способу і порядку виконання судового рішення, яку, в подальшому, надіслано до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області. У зв`язку з чим, відповідачем 1 рекомендовано позивачу, з питання виконання ухвали суду від 21.12.2018, звернутись до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області.

В додаток до відповіді від 29.03.2023 № 15189/3.3-23/вх.М-3112-23 Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) листом від 13.04.2023 № 18462/3.3-23/вх.М-3122-23 повідомлено, що 12.04.2023 за вх.№19833/3-23 від Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області надійшов лист щодо повернення ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 21.12.2018 у справі № 2-А-34/2010 про зміну способу і порядку виконання судового рішення, оскільки вона не підлягає виконанню згідно Порядку. На підставі викладеного, відповідачем 1 прийнято рішення про повернення вказаної ухвали позивачу.

Вважаючи такі дії та бездіяльність відповідачів щодо виконання судового рішення протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

На час відкриття виконавчих проваджень діяв Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV (далі - Закон №606-XIV), яким було визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону №606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (ч. 1 ст. 2 Закону №606-XIV).

Згідно з частиною першою статті 6 Закону №606-XIV державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону №606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За приписами частин першої - третьої статті 25 Закону №606-XIV державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону № 606-ХІV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ), пунктами 5-7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого було визначено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження.

Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Як встановлено судом вище, на виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області перебували виконавчі провадження ВП № 41030106 та ВП № 41029540 з примусового виконання виконавчих листів № 2«А»-34/2010, виданих 07 грудня 2011 року Вишгородським районним судом Київської області про:

зобов`язання управління Пенсійного фонду України у Вишгородського району здійснити перерахунок пенсії за період з 14.12.2008 по 31.10.2009 та виплатити на користь ОСОБА_2 недоплачену суму як різницю між фактично виплаченою сумою пенсії та належною сумою відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

зобов`язання Управління Пенсійного фонду України у Вишгородського району здійснити за період з 03.08.2009 по 31.10.2009 перерахунок доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони посиленого радіологічного контролю згідно з ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

27.11.2013 відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області були відкриті виконавчі провадження ВП № 41030106 та ВП № 41029540, а 22.05.2014 винесено постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 41030106 та ВП № 41029540.

Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 02.12.2014 у справі №363/4386/14-а задоволено адміністративний позов ОСОБА_2 до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області та, зокрема, скасовано постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 41030106 від 22.05.2014 та ВП № 41029540 від 22.05.2014.

На виконання рішення суду відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області відновлено виконавчі провадження ВП № 41029540 та ВП № 41030106.

Як вбачається з матеріалів справи, в межах вказаних виконавчих проваджень 11.05.2018 стягувачем ( ОСОБА_1 , яких є правонаступником свого батька ОСОБА_2 ) було подано до суду заяву про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі № 2«А»-34/2010.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 21.12.2018 у справі № 2-«А»-34/2010 заяву ОСОБА_1 задоволено та змінено спосіб і порядок виконання судового рішення у справі № 2-«А»-34/2010 шляхом обрання належним способом виконання рішення - стягнення з Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі коштів в сумі 39 256 (тридцять дев`ять тисяч двісті п`ятдесят шість) гривень 57 копійок.

Вказана ухвала суду не оскаржена та набрала законної сили 09.01.2019.

Оскільки заява подана позивачем після набрання чинності Законом № 1404-VІІІ, то подальші виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Згідно з частиною третьою статті 33 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Отже, під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленому раніше порядку і способом. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

При цьому, суд зазначає, що рішення суду щодо зміни порядку та способу виконання судового рішення має бути виконане саме в межах вже відкритого виконавчого провадження з його примусового виконання, а не розглядатись і виконуватись в іншому провадженні чи за іншим встановленим порядком.

Як свідчать встановлені обставини у справі та наявні у ній докази, позивачем як стягувачем подано до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області 08.02.2019 ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 21.12.2018 про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі № 2-«А»-34/2010 та неодноразово звертався до відповідача 1 із заявами щодо виконання рішення суду по справі № 2-«А»-34/2010 з урахуванням вказаної ухвали.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні належні та достатні докази в підтвердження вжиття відповідачем 1 передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання рішення суду у справі № 2-«А»-34/2010 з урахуванням зміни судом способу його виконання відповідно до ухвали від 21.12.2018.

Водночас, як передбачено статтею 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний, зокрема: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

У частині третій статті 18 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Статтею 63 Закону №1404-VІІІ врегульовано порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Згідно з частиною першою цієї статті за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ч.2, ч.3 ст.63 Закону №1404-VІІІ у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Крім того, відповідно до ч. 1, 2 ст.75 Закону №1404-VІІІ у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Враховуючи вищенаведене, Закон №1404-VІІІ чітко регламентує послідовність таких дій, до яких, зокрема, відносяться: накладення на боржника штрафу та перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин); накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин); звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності та здійснення інших повноважень, передбачених цим Законом.

Проте, відповідачем 1 не вчинено всіх необхідних дій, передбачених вимогами Закону №1404-VІІІ та направлених на примусове виконання судового рішення.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України, а судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін» («Жовнер проти України», № 56848/00, § 33, ЄСПЛ, від 29 червня 2004 року).

Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій та бездіяльності органу державної виконавчої служби, суд враховує, що Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені цим Законом заходи в межах встановлених повноважень.

Крім того, виконавче провадження здійснюється, зокрема, з дотриманням засад верховенства права та обов`язковості виконання рішень (стаття 2 Закону України Про виконавче провадження).

Європейський суд з прав людини у рішенні Юрій Миколайович Іванов проти України наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу №1 Конвенції (справи Войтенко проти України, Горнсбі проти Греції).

Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (Піалопулос та інші проти Греції, Юрій Миколайович Іванов проти України, Горнсбі проти Греції).

Варто також зауважити, що у справах Шмалько проти України, Іммобільяре Саффі проти Італії ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (до прикладу справа Сук проти України).

Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.

Суд зазначає, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи. Для визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною, особа, яка вважає, що її право порушене, повинна довести існування причинного зв`язку між такою протиправною бездіяльністю та її порушеним правом.

Поряд з цим, бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути визнано протиправною адміністративним судом лише в тому випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій. Таким чином, бездіяльність - це завжди пасивна поведінка, тобто відсутність з боку суб`єкта владних повноважень будь-яких дій.

Зважаючи на фактичні обставини справи, в контексті норм чинного законодавства, суд приходить до висновку про допущення відповідачем 1 протиправної бездіяльності щодо виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області по справі № 2-«А»-34/2010 з урахуванням постановленої ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 21.12.2018 про зміну способу і порядку виконання судового рішення у вказаній справі та з метою ефективного способу захисту вважає за необхідне зобов`язати відповідача 1 вчинити усі необхідні дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», щодо примусового виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області по справі № 2-«А»-34/2010 з урахуванням постановленої ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 21.12.2018 про зміну способу і порядку виконання судового рішення у вказаній справі.

Отже, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Позовні вимоги, заявлені до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області, є передчасними та задоволенню не підлягають, оскільки вони прямо залежать від дій та рішень відповідача 1, направлених на примусове виконання рішення суду у справі № 2-«А»-34/2010 з урахуванням ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 21.12.2018 про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Щодо вимоги про стягнення на користь позивача моральної шкоди, суд зазначає, що саме на позивача покладено обов`язок довести, якими діями йому завдано моральну шкоду, в чому вона полягає та з яких міркувань виходив, визначаючи її розмір, а також надати відповідні докази.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Суд зазначає, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди повинен визначатися залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Тобто, для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

За змістом частини першої статті 73 і статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Ураховуючи те, що позивачем в ході судового розгляду не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю або інших втрат немайнового характеру, з яких суд при обрахуванні розміру компенсації міг би встановити характер та обсяг моральних страждань, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

На підставі частин першої, третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягають стягненню здійсненні ним судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03056, м. Київ, вул. Олекси Тихого, 32, код ЄДРПОУ 43315602), Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області (01196, м. Київ, площа Лесі Українки, буд.1, код ЄДРПОУ 37955989) про визнання протиправними бездіяльності та дій, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03056, м. Київ, вул. Олекси Тихого, 32, код ЄДРПОУ 43315602) щодо виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області у справі № 2-«А»-34/2010 з урахуванням ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 21.12.2018р. у справі № 2-«А»-34/2010 про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

3. Зобов`язати Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03056, м. Київ, вул. Олекси Тихого, 32, код ЄДРПОУ 43315602) вчинити усі необхідні дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», щодо примусового виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області у справі № 2-«А»-34/2010 з урахуванням ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 21.12.2018р. у справі № 2-«А»-34/2010 про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні 60 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03056, м. Київ, вул. Олекси Тихого, 32, код ЄДРПОУ 43315602).

6. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Марич Є.В.