Рішення № 129719090, 25.08.2025, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/3539/25

2/583/1306/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2025 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

Головуючого судді Сидоренка Р.В.,

за участю секретаря Якубович В.В.,

представника позивача, адвоката Абрамовича О.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхбуд Тростянець» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, компенсації за затримку виплати заробітної плати та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

07.08.2025 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, компенсації за затримку виплати заробітної плати та моральної шкоди, в якому просить стягнути з ТОВ «Шляхбуд Тростянець» на його користь нараховану, але невиплачену заробітну плату в сумі 93576,10 грн.; середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 25900 грн.; компенсацію заборгованості за час затримки заробітної плати з урахуванням індексу інфляції в розмірі 889,07 грн.; моральну шкоду у розмірі 20000 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Шляхбуд Тростянець» на посаді водія в період з 02 квітня 2020 року по 29 травня 2025 року. При звільненні відповідач всупереч вимог чинного законодавства не здійснив з позивачем повного розрахунку.

Відповідно до довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхбуд Тростянець» № 20 від 03 липня 2025 року заборгованість перед ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , по виплаті заробітної плати станом на дату звільнення 29 травня 2025 року згідно наказу № 16-к від 29.05.2025 складає 111134,10 грн. яка складається із невиплаченої заробітної плати 108939,36 грн. та компенсації за невикористану відпустку 2194,74 грн. 15 липня 2025 року ОСОБА_1 подав до Охтирського міськрайонного суду Сумської області заяву про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати. 16 липня 2025 року Охтирським міськрайонним судом Сумської області видано судовий наказ по справі № 583/3122/25, яким вирішено стягнути з ТОВ «Шляхбуд Тростянець» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату в сумі 111134,10 грн. 30 липня 2025 року ТОВ «Шляхбуд Тростянець» подало до суду заяву про скасування судового наказу через те, що підприємством була проведена часткова оплата заборгованості. ТОВ «Шляхбуд Тростянець» було сплачено ОСОБА_1 кошти у розмірі 17558,00 грн. і загальна заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати складає 93576,10 грн. Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 04 серпня 2025 року скасовано судовий наказ № 583/3122/25 (2-н/583/499/25). Роз`яснено ОСОБА_1 право звернутися до суду в порядку позовного провадження.

Позивач в судове засідання не з`явився, будучи повідомленим про час та місце розгляду справи.

Його представник у судовому засіданні позов підтримав з підстав викладених у ньому. Проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзиву на позовну заяву не подав.

Відповідно до положень ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Вивчивши матеріалисправи,дослідивши обставинисправи таперевіривши їхдоказами вмежах заявленихпозовних вимог,вислухавши поясненняпредставника позивача,суд вважає,що позовнівимоги підлягаютьчастковому задоволенню.

Встановлено, що з 02 квітня 2020 року по 29 травня 2025 р. ОСОБА_1 працював на посаді водія автотранспортних засобів у ТОВ «Шляхбуд Тростянець», що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , заповненої 09.08.1998 року.

Згідно наказу директора ТОВ «Шляхбуд Тростянець» № 16-к від 29.05.2025 р. позивача було звільнено з роботи за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні ТОВ «Шляхбуд Тростянець» №16 від 29.05.2025 р. заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 на час звільнення складала 111134,10 грн.

15 липня 2025 року ОСОБА_1 подав до Охтирського міськрайонного суду Сумської області заяву про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати. 16 липня 2025 року Охтирським міськрайонним судом Сумської області видано судовий наказ по справі № 583/3122/25, яким вирішено стягнути з ТОВ «Шляхбуд Тростянець» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату в сумі 111134,10 грн.

30 липня 2025 року ТОВ «Шляхбуд Тростянець» подало до суду заяву про скасування судового наказу через те, що підприємством була проведена часткова оплата заборгованості. ТОВ «Шляхбуд Тростянець» було сплачено ОСОБА_1 кошти у розмірі 17558,00 грн. і загальна заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати складає 93576,10 грн. Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 04 серпня 2025 року скасовано судовий наказ № 583/3122/25 (2-н/583/499/25).

Статтею 43Конституція України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч.3ст.12ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі ч.1ст.13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81ЦПК України встановлено обов`язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до ст.116КЗпП України при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган, повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно вимог ст.117КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, обов`язок із проведення з працівником розрахунку покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану плату. Стаття 117КЗпП України застосовується у разі несвоєчасної виплати належних працівнику від підприємства сум незалежно від наявності клопотання працівника про таку виплату.

Враховуючи викладені обставини суд вважає, що позивач підтвердив наявність заборгованості відповідача з виплати заробітної плати та стягненню на користь позивача підлягає заробітна плата у розмірі 93576,10 грн.

Що стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд враховує наступне.

Згідно ч.1ст.117КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, за положеннями ст.117КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Судом встановлено, що при звільненні позивача, відповідач свій обов`язок із проведення з працівником розрахунку не здійснив, а тому є підстави для застосування до відповідача відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Згідно з п.6постанови ПленумуВерховного судуУкраїни від24грудня 1999року №13«Про практикузастосування судамизаконодавства прооплату праці» за своєю структурою заробітна плата складається: з основної - винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов`язків); із додаткової - винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій); а також із заохочувальних та компенсаційних виплат - винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені цими актами норми.

Відповідно до п.20постанови ПленумуВерховного судуУкраїни від24грудня 1999року №13«Про практикузастосування судамизаконодавства прооплату праці» встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

З матеріалів справи вбачається, що отримавши копію позовної заяви, відповідач не скористався своїм правом подати до суду відзив на позовну заяву, в судовому засіданні участі не брав, заперечень проти позову не висловлював, про причини затримки розрахунку з позивачем суд не повідомляв.

Тобто відповідач, як роботодавець, не заперечив своєї вини у порушенні строків виплати заборгованості із заробітній платі, жодних належних доказів, що підтверджують обставини, які виключають його вину у несвоєчасному розрахунку з працівником до суд не подавав.

Відповідно до роз`яснень, які надані Верховним судом України в постанові Пленуму № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі застосування ст.117КЗпП України перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 за № 100.

Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що позивача звільнено 29.05.2025 року, повний розрахунок зі сплати заборгованості по заробітній платі не здійснено.

Для розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку суд враховує розрахунок наданий підприємством, згідно з якою розмір середньоденного заробітку позивача складає 518,00 грн. Із даним розрахунком погодився представник позивача.

Враховуючи лист Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2020 році» від 29.07.2019 №1133/0/206/19, лист Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2021 році» від 12.08.2020 №3501-06/219 кількість святкових та вихідних днів, кількість робочих днів позивача з дати звільнення, тобто з 30.05.2025 року по 07.08.2025 року включно (як про це прохає позивач) складає 50 робочих днів, тому сума середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 25900,00 грн. з розрахунку 518 грн. 00 коп. (середньоденна заробітна плата) Х 50 (кількість робочих днів з часу звільнення подень винесення рішення).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині також підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог позивача щодо стягнення на його користь з відповідача по справі компенсації за затримку виплати заробітної плати з урахуванням інфляційних втрат за червень 2025 року (у межах заявленого позову), суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Об`єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру.

У відповідності з положеннями ч. 5 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закону) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, оплата праці (грошове забезпечення).

Структуру заробітної плати визначено у статті 2 Закону України "Про оплату праці", якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженоїнаказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 р. за № 114/8713.

Згідно п. 3 розділу ІІІ Виплати, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати Постанови КМУ від 8 лютого 1995 р. N 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати:

При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками - почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.

Отже, індексація заробітної плати є встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізмом (у контексті Постанови КМУ № 100-доплатою), а не компенсацією, підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг, а сума нарахованої індексації зарплати визначена як додаткова зарплата працівника і відноситься до джерел формування заробітної плати в цілому.

З розрахунку вбачається, що за червень 2025 року компенсація за затримку виплати заробітної плати з урахуванням інфляційних втрат становить 111134,10 х 100,8 % = 112023,17 грн 112023,17 - 111134,10 = 889,07 грн.

Проаналізувавши наведені норми діючого законодавства України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в цій частині також є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає суму, що підлягає стягненню, без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Стосовно позовних вимог позивача щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн., суд приходить до наступного.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до вимог ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.3 постанови "«Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995р. № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством (п.5 Постанови).

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації судом факту порушення (ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована 17.07.1997). Достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є визнаний судом факт порушення права (справедлива сатисфакція потерпілій стороні, справи «Савула проти України», № 12868/05, рішення від 10.12.2009р.; «Войтенко проти України», № 18966/02, рішення від 29.06.2004р.)

Обґрунтовуючи стягнення моральної шкоди позивач посилається на те, що він потребував додаткових зусиль для організації свого життя. В сім`ї виникали сварки через те, що чоловік не приносить додому заробітну плату і «до якихпір вінбуде сидітина шиїу дружини?».Через відсутність коштів ОСОБА_1 не міг задовольнити найнеобхідніші свої потреби та членів своєї родини - дружини і доньки. Він змушений був відмовляти собі у всьому, що призвело до нервового зриву.

Аналізуючи наведені норми діючого законодавства України, практику Європейського суду з прав людини, а також враховуючи викладені обставини та наявні в матеріалах справи письмові докази, керуючись принципом розумної достатності, суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування моральної шкоди до 5000,00 грн..

Відповідно до вимог ст.141ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам (89.31 % від 1211,20 грн.) 1081,72 грн.

З урахуванням того, що позивача звільнено від сплати судового збору за звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості по заробітній платі і ця вимога задоволена повністю, з відповідача підлягають стягненню на користь держави судові витрати в сумі 1211,20 грн..

При визначенні розміру витрат за надану позивачу професійну правничу допомогу адвокатом суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1ст.81ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

За змістом ст.137ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги підлягає доказуванню в суді.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження або інший розрахунковий документ). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об`ємів робіт, їх кількості та видів.

Окрім того, витрати на правничу допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо така допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансово-розрахунковими документами.

Позивачем надано суду договір про надання правничої допомоги від 30.06.2025 року, укладений із адвокатом Абрамовичем О.В., додаткова угода до договору від 30.06.2025 р. акт приймання - передачі виконаних робіт від 07.08.2025 року до договору, з яких вбачається види юридичних послуг, наданих позивачу та їх вартість. Сплата вказаних коштів позивачем адвокату підтверджується квитанцією № 60 від 07.08.2025 року на суму 20000,00 грн.

Відповідно до правової позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складу суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката, суд виходить з наступного.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п.п. 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на викладене, враховуючи характер спірних правовідносин, обставини справи, часткове задоволення позовних вимог, необхідний і фактично наданий обсяг правової допомоги, часткове задоволення позовних вимог, а також виходячи з принципів розумності, виваженості і справедливості, суд дійшов висновку, що заявлений стороною позивача розмір вартості послуг за судові витрати у загальній сумі 5000 грн. є виправданими, тому підлягають стягненню з відповідача.

Як встановлено п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

На підставі викладеного, ст.ст. 47, 116, 117, 233 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, керуючись ст. ст. 12, 81, 263-265, 279, 282 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхбуд Тростянець» про стягнення заробітної плати,середнього заробіткуза часзатримки виплатизаробітної плати,компенсації зазатримку виплатизаробітної платита моральноїшкоди задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідністю «Шляхбуд Тростянець» (місце знаходження: вул. Благовіщенська, 58, м. Тростянець Охтирський район Сумської області, ЄДРПОУ 42168309) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ), нараховану, але невиплачену заробітну плату в сумі 93576,10 грн.; середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 25900 грн.; компенсацію заборгованості за час затримки заробітної плати з урахуванням індексу інфляції в розмірі 889,07 грн.; моральну шкоду у розмірі 5000 грн., а всього 125365 (сто двадцять п`ять тисяч триста шістдесят п`ять) гривень 17 копійок.

Розрахунок проведено без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідністю «Шляхбуд Тростянець» (місце знаходження: вул. Благовіщенська, 58, м. Тростянець Охтирський район Сумської області, ЄДРПОУ 42168309) на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати пов`язані із сплатою судового збору в сумі 1081.72 грн. та 5000 грн понесених витрат на правничу допомогу, а всього стягнути 6081 (шість тисяч вісімдесят одну) гривню 72 копійки.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідністю «Шляхбуд Тростянець» (місце знаходження: вул. Благовіщенська, 58, м. Тростянець Охтирський район Сумської області, ЄДРПОУ 42168309) на користь держави судові витрати в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя Охтирського міськрайонного суду Р.В.Сидоренко