Рішення № 129704444, 14.08.2025, Солонянський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 192/2226/24

Провадження № 2/192/203/25

РІШЕННЯ

Іменем України

14 серпня 2025 року Солонянський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Щербини Н.О.,

за участю секретаря судового засідання - Короти Л. С.,

представника позивача - адвоката Жури Н. В. в режимі відеоконференції,

представника відповідача - адвоката Тихонова В. В. в режимі відеоконференції,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі су ду в с-щі Солоне Дніпровського (Солонянського) району Дніпропетровської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», за участю третіх осіб які не заявляють самостійні вимоги на стороні відповідача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача - адвокат Жура Н. В. в інтернах позивача звернулася до суду з позовом про зобов`язання відновити залишок коштів на рахунку.

На обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ОСОБА_1 є клієнтом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк») та їй була видана банківська карта № НОМЕР_1 (рахунок № НОМЕР_2 ), на яку вона отримувала, у тому числі соціальні виплати та кошти з благодійних фондів на допомогу в лікуванні дитини-інваліда - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

19 лютого 2024 року позивачу в додаток «Вайбер» надійшло повідомлення про отримання фінансової допомоги, а після переходу за посиланням програма запросила пароль від банківської карти. Знаючи, що пароль від картки є конфіденційною інформацією та підозрюючи можливе вчинення шахрайських дій, ОСОБА_1 вийшла з вказаного посилання та відразу заблокувала карту за допомогою додатку «Ощад24».

Наступного дня позивач встановила, що її карту було розблоковано без її відома та в період з 22 години 27 хвилин 19 лютого 2024 року по 00 годин 02 хвилини 20 лютого 2024 року здійснено переказ коштів з рахунку через UKR KYІV MOBILE BANKING в загальному розмірі 170 000 гривень 00 копійок, а також списано комісії на суму 620 гривень на рахунок невідомої особи. Про вказану ситуацію ОСОБА_1 негайно повідомила Контакт-центр АТ «Ощадбанк» та написала листа.

Також позивач звернулась до АТ «Ощадбанк» із заявою, в якій повідомляла про шахрайські дії невідомих осіб, внаслідок яких були здійснено операції по зняттю коштів та про її звернення до органів поліції, за яким розпочато досудове розслідування. Однак відповіді на своє звернення позивач не отримала.

За заявою позивача 21 лютого 2024 року були внесені відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024041660000199 за ч. 4 ст. 185 КК України.

Оскільки грошові кошти в загальній сумі 170 620 гривень були списані без згоди позивачки, тому вона вимушена звернутися до суду з вимогою про відновлення таких коштів на її рахунку.

Представник відповідача - адвокат Тихонов В. В. надав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого заперечував проти позову. Вважає позовні вимоги позивача незаконними, не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а тому просив відмовити у задоволенні позову. Представник відповідача вказує на те, що операції з переказу коштів відбувалися з обов`язковим дотриманням процедур з обслуговування платіжних карток, а саме: проведення авторизації, безпомилкове введення 3DS кодів підтвердження/біометрії без помилок в роботі міжнародної платіжної системи. Також, реквізити необхідні для входу в систему дистанційного обслуговування «Ощад 24/7» були відомі виключно позивачу та АТ «Ощадбанк» не несе відповідальності перед позивачем за проведені операції по рахунку. Отже, АТ «Ощадбанк» діяв у відповідності до вимог Договору та чинного законодавства України. В той час як в діях позивача вбачається недотримання, зокрема, вимог ст. 38 Закону України «Про платіжні послуги», п.п. 136, 140 Положення про порядок емісії та еквайрінгу платіжних інструментів, затвердженого постановою НБУ від 29 липня 2022 року № 164, п.п. 9.14 - 9.17, 17.2.3 Договору. А отже відсутні правові підстави для застосування до відповідача цивільно-правової відповідальності. Вищенаведені обставини підтверджують безпідставність та необґрунтованість позовних вимог позивача до АТ «Ощадбанк» та відсутності правових підстав для відшкодування банком коштів клієнту за оскаржуваними операціями. Зазначив, що в позові позивач посилається на норми Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Посилання на дані норми є безпідставними в зв`язку з втратою чинності з 01 серпня 2022 року Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та наявності у банку всіх підстав для виконання розпорядження власника рахунку про переказ коштів, який був належним чином ідентифікований та за відсутності відомостей щодо вини банку в ініціюванні переказів.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні 17 червня 2025 року позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити та пояснила, що у вересні 2023 року у відділенні АТ «Ощадбанк» на пр. Слобожанському в м. Дніпро вона відкрила рахунок та отримала дві картки до нього: картку для виплат та картку для особистих коштів, а додаток «Ощад24» встановили у відділенні банку та під`єднали картки. Пароль і логін в додатку вона встановлювала сама. Має дитину-інваліда, а тому збирала кошти від фондів на його лікування, а фонди просили номер картки і номер рахунку для переказу коштів. Фото картки їм не надавала та номер телефону не змінювала, а 19 лютого 2024 року вона перебувала на лікуванні у лікарні «ОХМАТДИТ» в м. Києві разом з дитиною, та їй у застосунок «Вайбер» надійшло повідомлення про можливість отримати допомогу від фонду. Позивач вказала номер картки АТ «Ощадбанк», а далі висвітилось повідомлення про необхідність ввести PIN-код і вона вийшла з додатку не вводячи цей код. Потім, вона перевела 10 000 гривень на свою картку «Монобанку» і заблокувала картку АТ «Ощадбанк» в додатку «Ощад24», а вранці виявила відсутність коштів на рахунку в сумі 170 620 гривень. Зателефонувавши до АТ «Ощадбанк» їй повідомили, що на її ім`я було відкрито декілька рахунків, а коли вона подала заяву до банку на відновлення коштів, то їй надали відповідь в усній формі, щоб вона зверталася до суду.

Представник позивача - адвоката Жура Н. В. в судовому засіданні надала пояснення, аналогічні поясненням позивача. Також пояснила, що посилена верифікація повинна застосовуватись банком, однак банк побачивши, що відбулась підозріла операція не дотримався посиленої верифікації. В матеріалах кримінального провадження є відомості по типу об`єкту даних за 19-20 лютого 2024 року, згідно яких IP-адреси змінювалися дуже швидко в межах декількох секунд з Польщі та України, що повинно було викликати підозру з боку банківської системи безпеки. 19 лютого 2024 року о 22 годині 30 хвилин позивач заблокувала свою карту, а вже о 22 годині 39 хвилин невідомі особи дистанційно авторизувалися, розблокували картки та відкрили декілька рахунків від імені позивача, тобто відбулась нетипова активність клієнта. Кіберполіція встановила шкідливі посилання, які були використані під час цих операцій, що вказує на порушення системи захисту банку, яке могло привести до вчинення злочину.

Представник відповідача - адвокат Тихонов В. В. в судовому засіданні пояснив, що підставою позову є постанова Правління НБУ від 05 листопада 2014 року № 705 «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів», яка втратила чинність 01 серпня 2022 року. Крім того, зазначив, що позивачем було заблоковано не карту, а лише новий мобільний додаток АТ «Ощадбанк» - «FLUMO». Таким чином позивач не дотрималася заходів безпеки, в результаті чого через шкідливі посилання було надано доступ стороннім особам до рахунку позивача, які відкрили від її імені інші рахунки та здійснили декілька транзакцій на суму 170 600 гривень. Вважав, що вина банку відсутня, оскільки позивач не заблокувала карту, а лише заблокувала застосунок, та можливо здійснила розголошення кодів та паролей. Просив відмовити в задоволенні позову.

Треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на стороні відповідача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до суду не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, а про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені.

З`ясувавши думку представників сторін, суд постановив проводити судовий розгляд без участі третіх осіб, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Суд, дослідивши докази, що маються у справі, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Судом встановлено, що правовідносин сторін регулюються ЦК України, Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про захист прав споживачів», постановою правління НБУ № 164 від 29 липня 2022 року.

Також судом з`ясовано, що 27 вересня 2023 року ОСОБА_1 та АТ «Ощадбанк» уклали Договір комплексного обслуговування фізичних осіб шляхом підписання позивачем Заяви № 860189305270923 про приєднання до Договору комплексного обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_2 на умовах тарифного пакету «Моя картка», та видано платіжну картку типу Mastercard Debit World PP MR (а.с.72-74, 90-93, 103, т. 1).

Згідно листа ПрАТ «Київстар» від 05 грудня 2024 року вих. №15538/3/КТ, електронні комунікаційні послуги по телефонному номеру НОМЕР_3 у період часу з 19 лютого 2024 року по 20 лютого 2024 року надавались на умовах контрактної форми обслуговування ПрАТ «Київстар» фізичній особі ОСОБА_1 . Відповідно до наданої ПрАТ «Київстар» інформації про отримання послуг, на номер телефону НОМЕР_3 надійшло 4 СМС-повідомлення від «Oschadbank» о 22 годині 38 хвилин 19 лютого 2024 року та 2 СМС-повідомлення від «Oschadbank» о 10 годині 01 хвилина 20 лютого 2024 року. Також, надано інформацію щодо телефонних та інтернет з`єднань по номеру телефону НОМЕР_3 , які були зафіксовані комунікаційним обладнанням ПрАТ «Київстар» в період часу з 19 лютого 2024 року по 20 лютого 2024 року (а.с. 184-188, т.1).

Відповідно до виписки по картковому рахунку № НОМЕР_2 в період з 22 години 27 хвилин 19 лютого 2024 року по 00 годин 02 хвилини 20 лютого 2024 року здійснено переказ коштів з рахунку через UKR KYIV MOBILE BANKING та поповнено рахунки невідомих осіб в загальному розмірі 170 000 грн., а також списано комісії на суму 426 гривень (а.с.75-89,102,106, т. 1).

Відповідно до листа АТ «Універсал Банк» від 25 вересня 2024 року №БТ/5649, банківська картка № НОМЕР_4 належить ОСОБА_3 , РНОКПП - НОМЕР_5 (а.с. 120, т.1). Банківська картка № НОМЕР_6 належить ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_7 (а.с. 127, т.1). Вказані особи були залучені судом до участі справі в якості третіх осіб.

Згідно руху коштів по картці ОСОБА_3 № НОМЕР_4 , 19 лютого 2024 року на вказаний рахунок від ОСОБА_6 надійшло сім грошових переказів на загальну суму 69 600 гривень 00 копійок (а.с. 124).

Згідно руху коштів по картці ОСОБА_2 № НОМЕР_8 , 19 лютого 2024 року на вказаний рахунок від ОСОБА_6 надійшло два грошові перекази на загальну суму 100 000 гривень 00 копійок (а.с. 128).

Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024041660000199 від 21 лютого 2024 року, відомості були внесені за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України за фактом вчиненні кримінального правопорушення за наступними обставинами: до чергової частини ВП № 2 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області надійшло повідомлення від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про те, що коли остання перебувала за адресою: м. Київ, вул. Черновона, лікарня МДЛ «ОХМАТДИТ» вона дізналася про те, що невстановлена особа, перебуваючи у невстановленому місці, таємно, шляхом вільного доступу, в період дії воєнного стану здійснила крадіжку грошових коштів заявника з її картки, отримавши їх на картку НОМЕР_1 (а.с. 21, т.1).

Згідно ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Частиною 1 ст. 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про платіжні послуги»: автентифікація - процедура, що дає змогу надавачу платіжних послуг установити та підтвердити особу користувача платіжних послуг та/або належність користувачу платіжних послуг певного платіжного інструменту, наявність у нього підстав для використання конкретного платіжного інструменту, у тому числі шляхом перевірки індивідуальної облікової інформації користувача платіжних послуг; неналежна платіжна операція - платіжна операція, внаслідок якої з вини особи, яка не є ініціатором або надавачем платіжних послуг, здійснюється списання коштів з рахунку неналежного платника та/або зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача чи видача йому коштів у готівковій формі;

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає, що споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Враховуючи споживчий характер правовідносин між банком і користувачем платіжних послуг, суд повинен виходити з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними. Подібні правові висновки щодо розподілу тягаря доказування у категорії справ щодо оспорювання правомірності здійснення платіжних операцій викладені у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2024 у справі № 190/2037/23.

Згідно зі ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його ж рахунка, банк повинен негайно, після виявлення порушення, зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до пунктів 136, 139, 140, 146, 147 розділу VIІ Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 164, користувач зобов`язаний зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень; емітент у разі невиконання ним обов`язку з інформування користувача про виконані операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від виконання таких операцій. Обов`язок емітента щодо повідомлення користувача про виконані операції з використанням платіжного інструменту користувача є виконаним у разі: інформування емітентом користувача про кожну виконану операцію відповідно до контактної інформації, наданої користувачем; відмови користувача від отримання повідомлень емітента про виконані операції з використанням платіжного інструменту користувача, про що зазначено в договорі з користувачем. Користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем. До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом. Власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Власник рахунку має право на відшкодування в судовому порядку шкоди, заподіяної надавачем платіжних послуг унаслідок помилкової, неналежної платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених законодавством України строків.

Пунктом 6 ч. 19 ст. 38 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що емітент зобов`язаний повідомляти користувача про виконання операцій з використанням електронного платіжного засобу.

Згідно з ч. 12 ст. 38 Закону України «Про платіжні послуги» електронний платіжний засіб, що використовується в платіжній системі, має відповідати вимогам щодо захисту інформації, передбаченим правилами платіжної системи, з урахуванням вимог цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Відповідно до п. 2 ч. 20 ст. 38 Закону України «Про платіжні послуги» користувач зобов`язаний зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства та умов договору, укладеного з емітентом, не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права, не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв`язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 614 ЦК України саме банк має довести відсутність своєї вини, а не перекладати це на клієнта банку, споживача послуг, що відповідає й вимогам ЦПК України та позиції ВС.

Аналіз вказаних нормативно-правових актів, які є спеціальними для спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що при здійсненні операцій з використанням електронних платіжних засобів відповідальність за безпеку здійснення переказу коштів покладається як на платника, так і на емітента (банк чи іншу установу), які зобов`язані вжити всіх заходів по нерозголошенню третім особам інформації, що дає змогу виконувати платіжні операції від імені платника з використанням електронного платіжного засобу.

Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, які беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. У разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності. Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі №176/1445/22, від 2 березня 2024 року у справі №456/4026/21, від 11 вересня 2024 року у справі №753/12781/23, від 27 листопада 2024 року у справі №190/2037/23, від 01 листопада 2024 року у справі №332/6036/23.

Судом встановлено обставини, які підтверджені доказами та не заперечувались сторонами.

З досліджених судом доказів встановлено, що згідно виписки по картковому рахунку позивача в АТ «Ощадбанк», а також згідно письмових пояснень представника відповідача в період з 19 по 20 лютого 2024 року за допомогою успішної верифікації картки ОСОБА_1 відбулися наступні транзакції: з поточного рахунку № НОМЕР_2 - 19 лютого 2024 року о 23:42:13 переказ коштів на суму 50 000 гривень комісія 250 гривень на рахунок ОСОБА_2 , а всього 50 250 гривень; 20 лютого 2024 року о 00:02:31 переказ коштів на суму 50 000 гривень комісія 250 гривень на рахунок ОСОБА_2 , а всього 50 250 гривень. Тобто всього на суму 100 500 гривень.

Також з платіжної банківської карти позивача № НОМЕР_9 19 лютого 2024 року о 23:39:29 було знято 20 гривень за розблокування карти клієнтом через веб-банкінг, а в період з 23:39 по 23:40 години було здійснено три транзакції по 20 000 гривень на загальну суму 60 000 гривень та одна транзакція 20 лютого 2024 року о 00:00 на суму 10 000 гривень з комісією 100 гривень.

З рахунку № НОМЕР_10 було здійснено спочатку зарахування 20 000 гривень, а потім два списання (перекази), кожен з яких на суму 9 800 гривень з комісією 103 гривні, тобто на суму 19 806 гривень, а з рахунку № НОМЕР_11 та 20 лютого 2024 року також спочатку було здійснено зарахування на 20 000 гривень, а потім списання на суму 20 000 гривень без комісії.

Далі по рахунку № НОМЕР_12 було здійснено спочатку зарахування 20 000 гривень, а потім два списання на суму 20 000 гривень без комісії.

Таким чином судом встановлено, що безпосередньо з відкритого рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 без її волевиявлення було списано 100 500 гривень, а потім здійснено розблокування карти, за що банком списано 20 гривень. Вказане розблокування та списання коштів за таку операцію підтверджує пояснення позивача про те, що вона ввечері 19 лютого2024 року здійснила своє волевиявлення щодо блокування карти задля збереження коштів на рахунку, оскільки не мала бажання перераховувати їх іншим особам та не здійснювала наступні транзакції.

Проте від її імені були відкриті три рахунки: № НОМЕР_10 , № НОМЕР_13 та № НОМЕР_12 , на які спочатку з основного рахунку позивача перераховано 70 000 гривень та комісія 100 гривень, тобто на суму 70 100 гривень, з яких на рахунки третіх осіб перераховано 19 806 гривень та 50 100 гривень, тобто всього на суму 69 906 гривень.

Таким чином з карти позивача було списано: 100 500+19 806+50 100+20=170 426 гривень.

Судом встановлено, що позивач, як користувач картки, своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Списання грошових коштів з карткового рахунку ОСОБА_1 відбулося не за її розпорядженням, і вона не повинний нести відповідальності за такі операції, а про несанкціоноване списання грошових коштів позивач негайно 20 лютого 2024 рок повідомила банк, що підтверджено дослідженим судом звукозаписом спілкування позивача з представником банку.

Відповідно до п. 143 розділу VIІ Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 164, надавач платіжних послуг у разі виконання помилкової платіжної операції з рахунку неналежного платника, якщо власник рахунку/держатель невідкладно повідомив про платіжні операції з використанням платіжного інструменту, які ним не виконувалися, зобов`язаний негайно після виявлення помилки або після отримання повідомлення (залежно від того, що відбулося раніше) переказати за рахунок власних коштів суму платіжної операції на рахунок неналежного платника. Надавач платіжних послуг зобов`язаний також відшкодувати неналежному платнику суму утриманої/сплаченої неналежним платником комісійної винагороди за виконану помилкову платіжну операцію (за наявності такої комісійної винагороди).

Посилання представника АТ «Ощадбанк» на ту обставину, що позивач своїми діями сприяла незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третім особам встановити перереєстрацію застосунку, проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження.

Пунктом 146 розділу VIІ Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 164 передбачено, що власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Дії позивача щодо звернення до банку про скасування спірної транзакції, про проведення службового розслідування, подання заяви до правоохоронних органів з приводу вчинення кримінального правопорушення щодо зняття її коштів у сукупності свідчать про відсутність у ОСОБА_1 волі на вчинення таких перерахувань.

Представник відповідача не довів суду того, що ОСОБА_1 втрачала ПІН-код або сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Тому на думку суду саме відповідач згідно положень постанови Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 164 повинен нести відповідальність за такі платіжні операції, які були здійснені без волевиявлення позивача.

Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».

У постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №537/3312/16-ц (провадження №61-17629св18) зазначено, що: «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.»

Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Таких доказів представником відповідача суду не надано. Також судом враховано те, що позивач здійснила блокування своєї карти 19 лютого 2024 року після того, як перевела на свою карту в іншій банківській установі 10 000 гривень. Суд не приймає посилання представника відповідача на те, що таким чином позивач здійснила лише блокування застосунку, а не карти, оскільки позивач не є працівником банківської установи та на її думку, як споживача фінансових послуг, користується застосунком виключно як засобом платежу для проведення операцій з отримання (зарахування) грошових коштів та перерахунку коштів. Тому позивач, виконуючи дії з блокування застосунку, як пояснив представник відповідача в судовому засіданні, мала всі підстави розраховувати на те, що вчинила достатні дії з її боку для збереження фінансових ресурсів, які були розміщені на її картці. Можливість здійснити розблокування карти, відкрити інші рахунки на ім`я позивача, здійснити зарахування коштів на них та подальше списання (переказ) лежить в площині відповідальної фінансової установи, яка повинна докладати зусилля для застосування ефективних дій щодо унеможливлення здійснення шахрайства з фінансовими ресурсами.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Ощадбанк» підлягають частковому задоволенню та відповідача слід зобов`язати переказати за рахунок власних коштів 170 426 гривень 00 копійок на рахунок позивача, оскільки саме така сума була списана з усіх її рахунків без її волевиявлення.

Суд вважає, що обраний представником позивача - адвокатом Журою Н. В. спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 , а саме вимога про зобов`язання відповідача відновити кошти на картковому рахунку відповідача, які ґрунтуються на положеннях Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів», а також на положеннях постанови правління НБУ № 704 від 05 листопада 2014 року, які втратили свою чинність у 2021 році та 2022 році відповідно, не може бути підставою для відмови в задоволенні позову з огляду на наступне.

ВП ВС в постанові від 16 липня 2025 року у справі № 910/2389/23 зазначив, що невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав. Суд у кожному окремому конкретному випадку має встановити, якого результату прагне досягнути позивач за наслідком розгляду справи, тобто надати належну інтерпретацію змісту його заявлених вимог. У разі посилання позивача на неправильні (невідповідні предмету позову) законодавчі положення, суд має застосувати відповідну законодавчу норму самостійно. Така помилка позивача не може слугувати підставою для відмови в позові.

Встановивши під час розгляду справи, що позивач прагне відновити свій фінансовий стан до моменту безпідставного списання коштів з її рахунку, суд вважає, що не зважаючи на те, що представником позивача обрано спосіб захисту, який був вказаний в постанові правління НБУ № 705, яка втратила чинність, тому слід застосувати спосіб захисту, який вказаний в п. 143 постанови Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 164, в якому передбачено, що надавач платіжних послуг у разі виконання помилкової платіжної операції з рахунку неналежного платника, якщо власник рахунку/держатель невідкладно повідомив про платіжні операції з використанням платіжного інструменту, які ним не виконувалися, зобов`язаний негайно після виявлення помилки або після отримання повідомлення (залежно від того, що відбулося раніше)переказати за рахунок власних коштів суму платіжної операції на рахунок неналежного платника.

Тому суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на суму 170 426 гривень 00 копійок, оскільки вимоги про переказ 194 гривень задоволенню не підлягають у зв`язку з тим, що докази про їх списання з рахунків ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Таким чином, у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у розмірі 1 363 гривні 40 копійок (170 426х1%=1 704,26х0,8=1363,40), сплачений нею під час звернення з позовом до суду (а.с. 35, т.1).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 81, 141, 247, 259, 263-265, 274, 279, 280 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_14 ) до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Г, код ЄДРЮОФОПГФ - 00032129), за участю третіх осіб які не заявляють самостійні вимоги на стороні відповідача - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ) про зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Зобов`язати Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Г, код ЄДРЮОФОПГФ - 00032129) переказати за рахунок власних коштів 170 426 (сто сімдесят тисяч чотириста двадцять шість) гривень 00 копійок на рахунок ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_15 , НОМЕР_2 ), відмовивши в задоволенні решти позову.

Стягнути з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Г, код ЄДРЮОФОПГФ - 00032129) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_15 , НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 363 (одна тисяча триста шістдесят три) гривні 40 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складене 25 серпня 2025 року.

Суддя Н. О. Щербина