Рішення № 129703774, 20.05.2025, Житомирський районний суд Житомирської області

Справа № 278/2349/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2025 року м. Житомир

Житомирський районний суду Житомирської області у складі головуючого судді Дубовік О. М., за участю секретаря судового засідання Кравчук Д. В., розглянувши цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Томашевська Оксана Анатоліївна, до Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області про визнання права власності на спадкове майно, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Житомирського районного суду Житомирської області з позовною заявою до Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, в якій просила:

- встановити факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , які є рідними онукою та бабусею відповідно;

- визнати право власності на спадкове майно, а саме: право на земельну частку (пай) на землю відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЖТ №0141856, яка перебувала у комунальній власності КСП «Полісся» Високопічської сільської ради, розміром 3,97 умовних кадастрових гектара без визначення меж цієї частки в натурі.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалась на те, що внаслідок неправильного зазначення в свідоцтві про народження її батька прізвища його матері (« ОСОБА_3 », замість « ОСОБА_4 »), нотаріусу не вдалося встановити родинні зв`язки позивача і її баби - ОСОБА_2 , у зв`язку із чим вона позбавлена можливості оформити спадщину на земельну частку (пай) після смерті останньої, що, в свою чергу, порушує права позивача та стало підставою для звернення до суду з позовом у даній справі.

Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 03.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №278/2349/24 за правилами загального провадження.

Відповідач своїм правом на подання письмового відзиву на позовну заяву не скористався.

Учасники справи своїх представників для участі в судових засіданнях не направили, що, разом з тим, не перешкоджає її розгляду та прийняттю рішення по суті заявлених вимог.

Дослідивши повно, всебічно та об`єктивно матеріали справи, оцінивши всі зібрані докази у їх сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням, дійшов висновку що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Так, суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 (а.с. 23). Після її смерті відкрилась спадщина на житловий будинок і земельну ділянку, які відповідно до заповіту були успадковані її онукою - ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 02.03.1999, виданим державним нотаріусом Третьої Житомирської державної нотаріальної контори Лямець С.Л. за реєстровим №1-339 (а.с. 24).

В подальшому, ОСОБА_1 стало відомо про існування спадщини не охопленої заповітом, а саме - на ім`я спадкодавиці було видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЖТ №0141856, який посвідчив, що їй належить право на земельну частку (пай) розміром 3,97 умовних кадастрових гектара без визначення меж цієї частки в натурі, яка перебувала у комунальній власності КСП «Полісся» Високопічської сільської ради. Наведене підтверджується листом виконавчого комітету Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 06.08.2024 №16 (а.с. 31-32).

Реалізуючи своє право на отримання спадщини, ОСОБА_1 звернулась до Житомирської державної нотаріальної контори із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину законом, за результатами розгляду якої нотаріусом прийнято постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії №1788/02-31 від 17.11.2022 (а.с. 25).

При цьому, в постанові нотаріуса констатовано, що ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 прийняла спадщину за заповітом та є її єдиною спадкоємицею. Однак, свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно (земельну частку (пай)) не може бути видано ОСОБА_1 , оскільки неможливо встановити зміну прізвища ОСОБА_5 з ОСОБА_3 на Почепа, а відтак й підтвердити, що вона є бабою заявниці. Крім того, відповідно до поданих документів сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЖТ №0141856, виданий Житомирською районною державною адміністрацією Житомирської області 16.07.1997 на підставі рішення Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області від 02.07.1997 №185, тобто і рішення прийнято і сертифікат видано після смерті спадкодавиці - ОСОБА_2 .

Вважаючи, що такими обставинами порушуються її права на оформлення спадщини, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою у даній справі.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 315 Цивільного процесуальногокодексу України(далі-ЦПК України) суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

Згідно з пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Також за змістом пункту 12 вищевказаної Постанови при розгляді справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали, суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення.

З огляду на зміст заявлених у даній справі позовних вимог, встановлення факту родинних зв`язків пов`язується ОСОБА_1 з подальшим вирішенням спору про право, у зв`язку із чим дана справа розглядається в порядку загального позовного провадження.

Як вбачається з свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 20.07.1985, ОСОБА_1 змінила прізвище, яке було до одруження, - ОСОБА_6 .

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 батьками ОСОБА_7 є ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (а.с. 27).

В свою чергу, у відновленому свідоцтві серії НОМЕР_3 від 01.08.1952 про народження батька позивача ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вказано, що його батьком є ОСОБА_10 , а матір`ю - ОСОБА_11 (а.с. 29).

Разом з тим, на виконання ухвали суду від 07.06.2024 щодо витребування документа про народження ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Висока Піч Житомирського району Житомирської області, Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирській області листом від 01.07.2024 за №826/8.3-35 (а.с. 85) повідомив про відсутність актового запису про народження ОСОБА_8 , 1935 р.н., про що додатково надіслав відповідь з Державного архіву Житомирської області від 29.07.2024 №К-3602/01 (а.с. 102).

Аналогічна інформація відображена і у листі від 20.02.2024 №794/21/29.18-58 Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Житомирі та листі від 28.03.2024 №Ш-1755/02 Державного архіву Житомирської області у відповідь на адвокатські запити представника позивача.

Отже, перевірити правильність відомостей щодо матері ОСОБА_8 , вказаних у його відновленому свідоцтві про народження серії НОМЕР_3 від 01.08.1952, не є можливим.

У той же час, факт родинних зв`язків, а саме того, що ОСОБА_1 є рідною онукою ОСОБА_2 підтвердили допитані в судовому засіданні свідки: ОСОБА_12 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_13 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_2 ).

Окрім того, той факт, що ОСОБА_1 є рідною онукою ОСОБА_2 підтверджується і змістом заповіту останньої, на підставі якого державним нотаріусом Третьої Житомирської державної нотаріальної контори Лямець С.Л. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 02.03.1999, зареєстроване за реєстровим №1-339.

Зокрема, у заповіті від 24.10.1983, копія якого разом з матеріалами спадкової справи №78/1999 на виконання вимог ухвали суду була надана Житомирським обласним нотаріальним архівом, зазначено, що у випадку своєї смерті ОСОБА_2 належний їй житловий будинок, що знаходиться в с. Висока Піч Житомирського району Житомирської області заповіла своїй онуці ОСОБА_14 .

Відтак, суд вважає за можливе встановити факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначити, що вони є рідними онукою та бабусею відповідно.

З приводу ж визнання за ОСОБА_1 права власності на спадкове майно, а саме права на земельну частку (пай) на землю відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЖТ №0141856, яка перебувала у комунальній власності КСП «Полісся» Високопічської сільської ради, розміром 3,97 умовних кадастрових гектара без визначення меж цієї частки в натурі, суд зазначає наступне.

У відповідності до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Аналогічно в статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Вказані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Окрім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №372/2904/17-ц викладено правову позицію, відповідно до якої право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Статтею 317 ЦК України визначено, що власникові належать право володіння користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Положеннями статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Разом з тим, положеннями статті 5 Земельного кодексу України (1990 року) передбачалося, що земля може належати громадянам на праві колективної власності. Суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Аналогічно за змістом пункту 2 Указу Президента України від 08.08.1995 №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) зокрема мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, що сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю. Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта.

Отже, оскільки хоч сертифікат на земельну частку (пай) серії ЖТ №0141856 і був виданий 16.07.1997, тобто через 5 місяців після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте право на земельну частку (пай) було набуте спадкодавицею на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акта на право колективної власності на землю, у якому вона працювала та була його членом, та як наслідок, таке право увійшло до складу її спадкового майна.

Виходячи з положень статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особа, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 1261 ЦК України в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини (частина 1 статті 1266 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Згідно з частинами 1 та 5 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Частиною 1 статті 1269 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частини 1, 3 статті 1296 ЦК України).

Відповідно до статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутись до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

У постанові від 21.12.2023 у справі №513/612/21 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду виклав правову позицію, відповідно до якої під час вирішення спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України, Указу Президента України від 08.08.1995 №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям».

Також, у постанові від 13.07.2021 у справі №274/3394/20 Верховний Суд зазначив, що особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акта.

У пункті 3.5 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 роз`яснено, що спори про визнання права власності на земельну ділянку та права на земельну частку (пай) в порядку спадкування, зокрема у випадках, якщо відсутній отриманий спадкодавцем державний акт про право власності на земельну ділянку, зареєстрований належним чином, якщо спадкодавцем не був отриманий державний акт про право власності на земельну ділянку, або в державному акті є неточності, які підлягають виправленню, розглядаються судами з урахуванням вимог закону та роз`яснень, викладених в пунктах 10, 11 Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від30.05.2008№7 про те, що відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

У постанові Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №205/4311/14 зроблено висновок, що визнання права на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, зокрема, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Ця позиція викладена також в постанові Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №227/3750/19, згідно з якою у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.

Як вже вказувалось в цьому рішенні, на ім`я ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після її смерті було видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЖТ №0141856 від 16.07.1997, який посвідчив, що їй належить право на земельну частку (пай) розміром 3,97 умовних кадастрових гектара без визначення меж цієї частки в натурі, яка перебувала у комунальній власності КСП «Полісся» Високопічської сільської ради.

При цьому, у постанові державного нотаріуса Житомирської державної нотаріальної контори про відмову у вчиненні нотаріальної дії №1788/02-31 від 17.11.2022 констатовано, що ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею ОСОБА_2 .

Син ОСОБА_2 та, відповідно, батько ОСОБА_1 - ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 й спадщину після смерті матері не приймав.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, а саме на земельну частку (пай) на землю відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЖТ №0141856, яка перебувала у комунальній власності КСП «Полісся» Високопічської сільської ради, розміром 3,97 умовних кадастрових гектара без визначення меж цієї частки в натурі.

В частині 1 статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2, 3 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Підсумувавши все наведене вище у цьому рішенні в сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись статтями 12, 13, 76 - 81, 258, 259, 263, 265, 268, 272, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Томашевська Оксана Анатоліївна, до Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області про встановлення факту та визнання права власності на спадкове майно задовольнити у повному обсязі.

Встановити факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , які є рідними онукою та бабусею відповідно.

Визнати право в порядку спадкування на спадкове майно померлої ОСОБА_2 , а саме - право на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у комунальній власності КСП «Полісся» Високопічської сільської ради, розміром 3,97 умовних кадастрових гектарах, відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЖТ №0141856 від 16.07.1997 року, без визначення меж цієї частки в натурі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 22.08.2025 року.

Суддя О. М. Дубовік