Рішення № 129698988, 21.08.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2025 р. № 520/12747/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Світлани Чудних, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Національної поліції України (код ЄДРПОУ-40108578, адреса: 01601, м. Київ, вул. Богомольця, б. 10), які полягають у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 (РНОКПП- НОМЕР_1 ) середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 14.10.2024 по 07.05.2025;

- зобов`язати Національну поліцію України (код ЄДРПОУ- 40108578, адреса: 01601, м. Київ, вул. Богомольця, б. 10) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 14.10.2024 по 07.05.2025 в розмірі 277 056,33 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив публічну службу в Національній поліції України по 14.10.2024 року. На виконання рішення суду від 04.02.2025 по справі №520/31708/24, 07.05.2025 позивачеві остаточно виплачено належне йому при звільненні грошове забезпечення. Позивач вважає, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність, що полягає в ненарахуванні та невиплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.10.2024 по 07.05.2025 включно. Позивач вважає свої права порушеними, тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Вказану ухвалу суду надіслано судом відповідачу з використанням системи Електронний суд та доставлено в його електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому виклав свої заперечення проти позовних вимог. Відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Суд, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 у період часу з 27 грудня 2010 року по 06 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ України. У період з 07 листопада 2015 року по 14 жовтня 2024 року проходив службу в Національній поліції України.

03 липня 2023 року ОСОБА_1 було надано статус учасника бойових дій та видано посвідчення серії НОМЕР_2 .

Відповідно до свідоцтва про хворобу № 788 виданого 10 вересня 2024 року Державною установою «Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України» Госпітальна військово лікарська комісія, начальник відділу організації виявлення та знешкодження боєприпасів масового ураження Управління вибухотехнічної служби Національної поліції України полковник поліції ОСОБА_1 визнаний не придатним до служби в поліції.

Наказом Національної поліції України №1806 о/c від 09.10.2024 року полковника поліції ОСОБА_1 начальника сектору протидії боєприпасам, споряджених радіоактивними або біологічними матеріалами Управління вибухотехнічної служби звільнено з 14 жовтня 2024 року зі служби в поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу), з виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції та компенсації за невикористані: 3 доби щорічної основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2015 році, 30 діб щорічної основної оплачуваної відпустки за 2022 рік та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік, 30 діб щорічної основної оплачуваної відпустки за 2023 рік та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2023 рік, 23 доби щорічної основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2024 році та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2024 рік.

Згідно вищевказаного наказу станом на день звільнення ОСОБА_1 стаж служби для виплати надбавки за вислугу років у поліції, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції та вислуга років для призначення пенсії складає 30 років 02 місяці 20 днів.

Судом встановлено, що позивачем через адвоката Сагайдака Е.С. 16 жовтня 2024 року направлено засобами поштового зв`язку «Укрпошта» на адресу Національної поліції України адвокатський запит стосовно отримання інформації про проходження служби ОСОБА_1 .

Згідно з відповіддю Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України №147053-2024 від 28.10.2024, ОСОБА_1 у період з 29 липня до 11 серпня 2024 року перебував у додатковій відпустці зі збереженням заробітної плати (грошового забезпечення) за 2024 рік, як учасник бойових дій відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». При цьому, додаткову відпустку зі збереженням заробітної плати (грошового забезпечення) за 2023 рік, як учасник бойових дій відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів, гарантії їх соціального захисту» - не використовував.

Відповідно до архівних відомостей про нараховане та виплачене ОСОБА_1 грошове забезпечення у розрізі складових за період з 07.11.2015 по 14.10.2024, компенсація за невикористану додаткову оплачувану відпустку відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2023 рік в кількості 14 діб не виплачувалась.

Таким чином, Національною поліцією України не було виплачено ОСОБА_1 при звільненні 14.10.2024 року грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2023 рік в кількості 14 діб.

У зв`язку з наведеним, ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії.

Так, Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 по справі №520/31708/24, визнано протиправною бездіяльність Національної поліції України, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, згідно зі ст. 12 п. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії і соціального захисту» за 2023 рік в кількості 14 діб. Вирішено стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, згідно зі ст. 12 п. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії і соціального захисту» за 2023 рік в кількості 14 діб.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року по справі №520/31708/24, апеляційну скаргу Національної поліції України залишено без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 по справі № 520/31708/24 залишено без змін.

Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

07 травня 2025 року Національною поліцією України на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 по справі №520/31708/24 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року по справі № 520/31708/24 нараховано та виплачено позивачу грошову компенсацію в розмірі 20 759, 30 грн, що підтверджується відповіддю Національної поліції України від 14.05.2025 та платіжною інструкцією № 2173.

Судом також встановлено, що компенсація за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, згідно зі ст. 12 п. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії і соціального захисту» за 2023 рік в кількості 14 діб позивачу виплачена 07 травня 2025 року, а отже затримка розрахунку при звільненні складає 06 місяців 23 днів.

Вказані обставини не заперечуються сторонами.

Разом з тим, позивач фактично не погоджується з бездіяльністю відповідача стосовно ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку, тому звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент проведення остаточного розрахунку) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Судом встановлено, що на час звільнення позивача (14.10.2024) з ним не проведено повний розрахунок відповідачем, а саме не виплачена при звільненні грошова компенсація за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки.

При цьому, на момент звільнення позивача, спір між сторонами з приводу зазначеної виплати був відсутній.

Згідно ст. 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин; далі Закон №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Проте, період спірних правовідносин регулюється чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 14.03.2024 у справі №560/6960/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Відповідно до абз. 1 п. 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Згідно з абз. 3 п. 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Абзацом 1 п. 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, позивач заявив позовні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.10.2024 по 07.05.2025 включно.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно розрахунку, наданого відповідачем, про грошове забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням зі служби, судом встановлено, що грошове забезпечення позивача за серпень 2024 року становило 47936,95 грн, за вересень 2024 року 46955,70 грн.

Так, середньоденне грошове забезпечення, з урахуванням кількості календарних днів за зазначені два місяці (61 день), становить 1555,61 грн (47936,95 грн + 46955,70 грн) / 61 день.

Щодо періоду несвоєчасного розрахунку з 14.10.2024 по 07.05.20258, при визначені розміру середнього заробітку суд враховує ст. 117 КЗпП України (в редакції з 19.07.2022), яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями.

Так, розмір середнього заробітку визначається за 6 місяців та складає період з 14.10.2024 до 14.04.2025, тобто 182 календарних днів.

Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 1555,61 грн х 182 днів = 283121,02 грн.

Разом з тим суд звертає увагу, що фактично зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Закону України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням але не більше як за шість місяців. Отже, обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Такі висновки сформовано Верховним Судом у постанові від 20 червня 2024 року у справі №120/10686/22.

Стосовно вирішення питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, що вплинули затримку розрахунку.

Суд звертає увагу, що зазначений відповідачем підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, був обґрунтований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки ст.117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 №3248-IV не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Така позиція була обумовлена також тим, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Крім того, враховано, що непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Указане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи із середнього заробітку.

Отже, саме з урахуванням того, що ст.117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 №3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах підлягали застосуванню критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У той же час, із прийняттям Закону №2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності, та одночасно шляхом внесення змін до ст.233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями, усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку.

Таким чином, у спорах щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні належить враховувати норми ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Суд зазначає, що принцип співмірності та пропорційності підлягає застосуванню лише при розрахунку середнього заробітку за період до 19.07.2022, натомість з 19.07.2022 стягнення сум хоча і обмежено шістьма місяцями, втім розрахунок проводиться шляхом множення кількості днів затримки в межах шести місяців на розмір середньоденної заробітної плати без зменшення отриманого результату.

Вказані висновки узгоджуються із позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, яка в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковою для врахування при розгляді даної справи.

Отже, у спірних правовідносинах застосуванню підлягають положення ст.117 КЗпП України у чинній редакції щодо періоду, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Відтак, підстав для зменшення розміру суми середнього заробітку, враховуючи актуальну позицію Верховного Суду, із застосуванням принципів співмірності та пропорційності, суд не вбачає.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом зобов`язання відповідача Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 14.10.2024 по 07.05.2025, але не більше шести місяців, у сумі 283121,02 грн.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до положень ст.139 КАС України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Національної поліції України (код ЄДРПОУ-40108578, адреса: 01601, м. Київ, вул. Богомольця, б. 10), які полягають у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 (РНОКПП- НОМЕР_1 ) середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 14.10.2024 по 07.05.2025.

Зобов`язати Національну поліцію України (код ЄДРПОУ- 40108578, адреса: 01601, м. Київ, вул. Богомольця, б. 10) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 14.10.2024 по 07.05.2025, але не більше шести місяців, у сумі 283121,02 (двісті вісімдесят три тисячі сто двадцять одна гривня) грн 02 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Світлана ЧУДНИХ