Рішення № 129688259, 22.08.2025, Погребищенський районний суд Вінницької області

Справа № 143/479/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.08.2025 року м. Погребище

Погребищенський районний суд Вінницької області у складі:

головуючого - судді Сича С.М.,

за участю секретаря Левченко М.О.,

позивачки ОСОБА_1 ,

представника органу опіки та піклування Дзюби О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Погребище Вінницького району Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , за участю органу опіки і піклування - виконавчого комітету Погребищенської міської ради, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав,-

встановив:

У травні 2024 року позивачка звернулась до суду із вказаним позовом, в якому просить позбавити батьківських прав ОСОБА_3 щодо малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позов мотивований тим, що вона є рідною бабою дітей, а їх батьками її син - ОСОБА_2 та відповідачка.

Більше року внуки проживають разом із нею в будинку по АДРЕСА_1 . Із травня 2023 року їхній батько ОСОБА_2 перебуває у лавах ЗСУ.

В свою чергу відповідачка ОСОБА_3 з березня 2023 року не бере участі у вихованні та матеріальному забезпеченні дітей, веде аморальний спосіб життя, зловживає алкоголем.

Піклуванням про здоров`я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток опікуються виключно вона та їхній батько, який надсилає їй кошти.

Зазначені обставини свідчать про невиконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків, що змушує її звернутися із цим позовом до суду.

Ухвалою судді від 24.05.2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (а.с.20-22).

Ухвалою суду від 12.11.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.83, 84).

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала та підтвердила викладені у ньому обставини. Також зазначила, що вона подала позов від імені батька дітей ОСОБА_2 , який є її сином. Відзначила, що позбавлення відповідачки батьківських прав життя її внуків на краще фактично не змінить.

Представник органу опіки та піклування - виконавчого комітету Погребищенської міської ради - головний спеціаліст юрист відділу правової роботи Погребищенської міської ради Дзюба О.О. в судовому засіданні повідомив, що позов не підлягає задоволенню, оскільки орган опіки та піклування не вважав за доцільне позбавляти відповідачку батьківських прав.

Відповідачка ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання повторно не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, а тому суд відповідно до ч.4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України, ураховуючи відсутність заперечень позивачки, в судовому засіданні 03.06.2025 року постановив ухвалу про проведення заочного розгляду справи, що відображено у протоколі судового засідання (а.с.123).

В судовому засіданні також були заслухані думки дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які повідомили, що вони спілкуються інколи із матір`ю, вона запитує їх про навчання у школі, однак гроші майже не дає. Вони люблять матір. Відповісти на запитання щодо доцільності позбавлення її батьківських прав не змогли.

Заслухавши учасників справи, дітей та дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи із наступного.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, судом встановлено, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_2 (син позивачки) та ОСОБА_3 (а.с.12-15).

Відповідачка ОСОБА_3 разом із дітьми (під прізвищем ОСОБА_7 ) зареєстрована в будинку по АДРЕСА_2 (а.с.10).

Позивачка ОСОБА_1 та її син ОСОБА_2 зареєстровані по АДРЕСА_1 (а.с., 4-6,11).

Актом обстеження умов проживання від 20.03.2024 року, складеним працівниками ССД Погребищенської міської ради, підтверджується, що діти проживають з позивачкою (бабою) та батьком у житловому будинку по АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 виховує трьох малолітніх дітей. Батько дітей проходить службу в ЗСУ. Мати дітей залишила їх, не відвідує та не спілкується із ними. Діти добре ладять із бабою, активні та комунікабельні (а.с.16).

Згідно із висновком органу опіки та піклування, затвердженим рішенням виконкому Погребищенської міської ради Вінницької області від 08.08.2024 року №306, орган опіки та піклування міської ради, враховуючи інтереси малолітніх дітей, заслухавши пояснення баби, думку дітей, не вважає за доцільне позбавити відповідачку батьківських прав (а.с.56-59).

Визначаючись із обґрунтованістю позовної вимоги про позбавлення відповідачки батьківських прав, суд виходить із того, що відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100).

Згідно частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Системний аналіз наведених норм міжнародного права та національного законодавства, з урахуванням прецедентної практики Європейського Суду з прав людини, дозволяє стверджувати, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Разом із тим, за змістом ч.1 ст.165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

В судовому засіданні позивачка повідомила, що вона подала позов від імені батька дітей ОСОБА_2 , який є її сином.

Надаючи оцінку таким аргументам позивачки, суд ураховує, що нормою ч.1 ст.165 СК України визначено вичерпний перелік суб`єктів, наділених правом звертатися із позовом до суду про позбавлення батьківських прав.

Відповідно до ч.1 ст.121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

В силу ч.1 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (ч.1 ст.151 СК України).

В ч.2 ст.154 СК України обумовлено, що батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень.

За частинами 1, 2 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно із ч.1 ст.14 СК України сімейні права є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.

Системний аналіз наведених положень сімейного законодавства у сув`язі із конструктивним змістом ч.1 ст.165 СК України дозволяє дійти висновку, що саме один із батьків має першочергове право звертатися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. При цьому обумовлене право є таким, що тісно пов`язане з особою одного із батьків, а тому не може бути передано іншій особі, зокрема бабі.

У позовній заяві ОСОБА_1 обумовлено, що внуки проживають разом із нею, а тому суд вважає за доцільне надати оцінку наведеній обставині в контексті її впливу на існування/ не існування в останньої права на звернення до суду із позовом про позбавлення батьківських прав.

Вирішуючи питання щодо сутнісного змісту вжитого у нормі ч.1 ст.165 СК України словосполучника «особа, в сім`ї якої проживає дитина», на думку суду, слід звернутися до інших приписів ЦК України та СК України, якими регламентовано підстави, умови та порядок проживання дитини як з батьками, так і з іншими особами, які їх замінюють (опікун, піклувальник), а також в сім`ї іншої особи, відмінної від попередньо згаданих законних представників дитини.

Так, в ч.2 ст.3 СК України унормовано, що сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Відповідно до ч.3 ст.29 СК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Отже, презюмується, що дитина належить до сім`ї своїх батьків і місцем проживання малолітньої дитини є передусім місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

Водночас, діючим сімейним законодавством урегульовано такі правові інститути як «Патронат над дітьми» (Глава 20 СК України), «Прийомна сім`я» (Глава 20 -1 СК України), «Дитячий будинок сімейного типу» (Глава 20 -2 СК України).

Зокрема, положеннями частин 1, 2, 6 ст.252 СК України передбачено, що патронат над дитиною - це тимчасовий догляд, виховання та реабілітація дитини в сім`ї патронатного вихователя на період подолання дитиною, її батьками або іншими законними представниками складних життєвих обставин. Патронатний вихователь - це особа, яка за участю членів сім`ї надає послуги з догляду, виховання та реабілітації дитини у своїй сім`ї. Сім`я патронатного вихователя - це сім`я, в якій за згоди всіх її членів повнолітня особа, яка пройшла спеціальний курс підготовки, виконує обов`язки патронатного вихователя на професійній основі. Термін перебування дитини в сім`ї патронатного вихователя встановлюється органом опіки та піклування і не може перевищувати трьох місяців.

За договором про патронат над дитиною орган опіки та піклування влаштовує дитину, яка перебуває у складних життєвих обставинах, в сім`ю патронатного вихователя (ч.1 ст.253 СК України).

Відповідно до ч.1 ст.256 - 1 СК України прийомна сім`я - сім`я, яка добровільно взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

За ч.4 ст.256 - 2 СК України прийомні батьки є законними представниками прийомних дітей і діють без спеціальних на те повноважень як опікуни або піклувальники.

Згідно із ч.1 ст.256 - 5 СК України дитячий будинок сімейного типу - окрема сім`я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, для забезпечення сімейним вихованням та спільного проживання не менш як п`яти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

В ч.4 ст.256 - 5 СК України визначено, що батьки-вихователі є законними представниками дітей і діють без спеціальних на те повноважень як опікуни або піклувальники.

Таким чином, саме патронатні вихователі, прийомні батьки та батьки-вихователі передусім є «особами, в сім`ї яких проживає дитина» в значенні ч.1 ст.165 СК України, які мають право на подання позову про позбавлення батьківських прав за відсутності батьків, опікунів, піклувальників.

Вочевидь не можна відкидати тієї обставини, що внуки, які позбавлені батьківського піклування, можуть проживати у сім`ї своїх баби чи діда, унаслідок чого в останніх виникає право звернення до суду із позовом про позбавлення батьківських прав.

Із матеріалів розглядуваної справи слідує, що діти зареєстровані в житловому будинку по АДРЕСА_2 разом із матір`ю ОСОБА_3 , однак фактично проживають по АДРЕСА_1 разом із позичкою (бабою) ОСОБА_1 та батьком ОСОБА_2 , який мобілізований на особливий період до складу ЗСУ. При цьому, як зазначено у позовній заяві, батько піклується про здоров`я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, надсилає позивачці кошти на їх утримання.

За таких обставин слід дійти висновку, що діти принаймні належать до сім`ї свого батька ОСОБА_2 , але аж ніяк не до сім`ї своєї баби ОСОБА_1 , а тому вона не може стверджувати про існування у неї права на подання позову про позбавлення батьківських прав, покликаючись на те, що вона є «особою, в сім`ї якої проживає дитина».

Водночас суд звертає увагу на положення ст.258 СК України, за змістом яких баба і дід мають право на самозахист внуків. Баба і дід мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних внуків до органу опіки та піклування або до суду без спеціальних на те повноважень.

У постанові Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі №356/417/17 сформульовано правовий висновок, який зводиться до того, що правила статті 29 ЦК України, а також статті 161 СК України є спеціальними відносно положень статті 258 СК України.

Так, правила статті 258 СК України є загальними щодо права баби та/або діда на звернення до суду в разі порушення прав онуків, проте у тому випадку, якщо предметом спору є визначення місця проживання дитини, має бути застосовано спеціальні правила статті 161 СК України.

Частина перша статті 258 СК України гарантує бабі та дідові право на самозахист внуків. Відповідно до статті 19 ЦК України особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.

Зміст статті 19 ЦК України дає підстави для висновку, що самозахист можливий за наявності таких умов: 1) має місце порушення цивільного права або загроза його порушення; 2) існує необхідність припинення (попередження) порушення власними силами; 3) відбувається застосування заходів, які відповідають характеру правопорушення, тобто заподіяння шкоди порушнику чи іншій особі має бути санкціонованим законом, не виходити за межі дозволеного.

Самозахист дитини - це, в першу чергу, фактичні дії батьків, баби та/або діда, які мають неюрисдикційний характер, спрямовані на фактичний захист порушеного права або загрози такого порушення, вчинені відповідно до чинного законодавства. Отже, якщо баба та/або дід вважають, що дитині (онуку) загрожує небезпека, вони вправі вчиняти дії, спрямовані на усунення загроз життю, здоров`ю дитини, припинення спілкуванню з особою, яка шкідливо (негативно) впливає на дитину тощо.

В оцінці наявності підстав для застосування частини другої статті 258 СК України до спірних правовідносин потрібно враховувати, що у разі звернення до суду з позовом на підставі цього правила вважається, що позов подано від імені такої дитини її представником та виключно в її інтересах у разі існування загрози порушення прав дитини або фактичного порушення її прав, позов не може бути спрямований на захист власних інтересів баби та/або діда.

Оцінюючи релевантність означеного правового висновку до обставин цієї справи, суд відзначає, що правила ч.1 ст.165 СК України, якими визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав, так само як і приписи ст.161 СК України, є спеціальними відносно положень ст.258 СК України.

Крім того, судом встановлено, що на момент звернення ОСОБА_1 до суду з позовом внуки фактично проживали разом з бабою, обставини того, що існує небезпека чи загроза безпеці дітей, позивачкою не доведені, а судом не встановлені, а отже відсутні підстави стверджувати, що позов подано у порядку самозахисту дітей.

Позов не містить обґрунтування того, що його подано в інтересах малолітніх внуків, ба більше позивачка наголошувала на тому, що вона діє в інтересах свого сина ОСОБА_2 , який є їх батьком; у позовній заяві не наведені також такі підстави позову як реальне порушення прав малолітніх дітей, що потребує невідкладного застосування способів фактичного самозахисту дитини.

Встановлені обставини справи свідчать, що позов подано не у порядку статті 258 СК України, не від імені дітей та не в їхніх інтересах, а у інтересах їхнього батька ОСОБА_2 , що виключає застосування правил статті 258 СК України до спірних правовідносин.

У постанові Верховного Суду від 25.10.2022 року у справі №607/14378/21 сформульовано правовий висновок про те, що відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення. Нормами ЦПК України не передбачено можливості заміни позивача чи залучення особи як співпозивача. Якщо позов пред`явила особа, якій не належить право вимоги, суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред`явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову.

Оскільки ОСОБА_1 не наділена правом на звернення із таким позовом до суду, а відтак є неналежним позивачем, то це є самостійною підставою для відмови у позові.

Разом із тим, суд ураховує, що в частині третій статті 51 Конституції України закріплено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100).

Згідно частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Системний аналіз наведених норм міжнародного права та національного законодавства, з урахуванням прецедентної практики Європейського Суду з прав людини, дозволяє стверджувати, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

В силу приписів частин 1-3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Верховного Суду від 23.11.2021 року у справі №592/17972/19 обумовлено, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Звертаючись із позовом до суду, ОСОБА_1 посилалася на те, що більше року внуки проживають разом із нею. В свою чергу відповідачка ОСОБА_3 з березня 2023 року не бере участі у вихованні та матеріальному забезпеченні дітей, веде аморальний спосіб життя, зловживає алкоголем і така її поведінка, на думку позивачки, свідчить про невиконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків

Суд бере до уваги, що згідно із висновком органу опіки та піклування, затвердженим рішенням виконкому Погребищенської міської ради Вінницької області від 08.08.2024 року №306, орган опіки та піклування міської ради, враховуючи інтереси малолітніх дітей, заслухавши пояснення баби, думку дітей, не вважає за доцільне позбавити відповідачку батьківських прав. В обґрунтування такого висновку зазначено, що після того як батьки стали жити окремо, то діти періодично проживали то з матір`ю, то з батьком. Коли батько дітей був мобілізований до лав ЗСУ, то вихованням дітей займалася баба ОСОБА_1 , так як мати не мала власного житла. Зі слів ОСОБА_1 мати дітей не має постійного місця роботи і зловживає спиртними напоями, не навідує дітей та не займається їх вихованням, але підтверджуючих документів не надано. Діти підтвердили, що з матір`ю спілкуються, навідують її та бабу (по материнській лінії), яка проживає поблизу (а.с.57-59).

Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Суд погоджується із висновком органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, оскільки він не суперечить інтересам малолітніх дітей, є достатньо обґрунтованим та прийнятий з урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин.

За ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В контексті наведеного суд вважає, що ОСОБА_1 не доведено, що на час розгляду справи відповідачка веде аморальний спосіб життя та зловживає алкогольними напоями та її поведінка безсумнівно свідчить про не бажання виконувати свої батьківські обов`язки.

Водночас, суд враховує, що позбавлення батьківських прав тягне за собою серйозні правові наслідки, як для матері, так і для дітей. Позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

На переконання суду матеріали справи не свідчать про наявність достатніх та вагомих підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав.

Зважаючи на викладене, суд і з цих підстав дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За ч.1 ст.141 СК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, то понесені ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211 грн. 20 коп. слід залишити за нею.

Керуючись ст. ст. 2-7, 10, 258, 259, 263, 268, 281, 282 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав щодо малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Сторони по справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою:АДРЕСА_4 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 ,АДРЕСА_3 .

Орган опіки і піклування - Виконавчий комітет Погребищенської міської ради, 22200, Вінницька область, Вінницький район, м. Погребище, вул. Б. Хмельницького, 77, код ЄДРПОУ 03772654.

Суддя