Рішення № 129687901, 19.08.2025, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Чернівці

19 серпня 2025 року Справа № 926/1123/25

Господарський суд Чернівецької області у складі головуючого судді Марущака І.В., за участю секретаря судового засідання Терещенко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні загального позовного провадження справу

за позовом заступника керівника Дністровської окружної прокуратури (60100, Чернівецька область, Дністровський район, смт. Кельменці, вул. Сагайдачного, 39, код ЄДРПОУ 02910120) в інтересах держави в особі Хотинської міської ради Дністровського району (60000, Чернівецька область, Дністровський район, м. Хотин, вул. О. Кобилянської, 2 А, код ЄДРПОУ 04062205)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІМОН ІТ» (46020, Тернопільська обл., м. Тернопіль, вул. Гріга Едварда, 3, код ЄДРПОУ 38498411)

про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю в сумі 60 993,17 грн,

представники:

від позивача не з`явився;

від відповідача не з`явився;

прокурор Балицька Р.С.

І. Стислий виклад позовних вимог.

Заступник керівника Дністровської окружної прокуратури звернулася в інтересах держави в особі Хотинської міської ради Дністровського району до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІМОН ІТ» про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю в сумі 60 993,17 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що опрацюванням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 420687178 від 02.04.2025 Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІМОН ІТ» 22.05.2014 набуло у власність нежитлове приміщення магазин з підвалом літ. А-1, загальною площею 193,10 кв.м., що розташоване за адресою: Чернівецька область, Хотинський район, м. Хотин, вул. Свято-Покровська, 30.

Зазначене нерухоме майно розміщене на земельній ділянці площею 0,0209 га, кадастровий номер 7325010100:01:007:0168, цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 15.02.2021 власником вказаної земельної ділянки є територіальна громади в особі Хотинської міської ради.

ТОВ «ЛІМОН ІТ» у період з 01.03.2021 до 01.03.2025 відповідач без жодних правовстановлюючих документів користувалася вказаною земельною ділянкою, у зв`язку з чим позивач недоотримав кошти від орендної плати за землю у сумі позову, які підлягають стягненню з відповідача відповідно до статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов не скористався.

ІІ. Процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.04.2025 вказану позовну заяву передано до провадження судді Марущака І.В.

Ухвалою суду від 09.04.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив загальне позовне провадження у справі, призначив підготовче засідання на 30.04.2025 та встановив відповідачу строк для подання відзиву, а позивачу та прокурору запропонував надати відповідь на відзив.

Ухвалою від 30.04.2025 відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 15.05.2025.

Ухвалою від 15.05.2025 відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 29.05.2025.

Ухвалою від 29.05.2025 судом продовжено строк підготовчого провадження та відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 18.06.2025.

За наслідками підготовчого засідання суд постановив ухвалу від 18.06.2025 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 08.07.2025.

Судове засідання 08.07.2025 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Марущака І.В. у відпустці, про що учасники справи були сповіщені повідомленням заступника керівника апарату Господарського суду Чернівецької області про неможливість проведення судового засідання.

Ухвалою суду від 28.07.2025 призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 19.08.2025.

Позивач та відповідач явку своїх представників в підготовче судове засідання 19.08.2025не забезпечили.

Позивач був належним чином повідомлений про розгляд справи, що підтверджується довідкою про доставку ухвали Господарського суду Чернівецької області від 28.07.2025 в його електронний кабінет. Однак суд враховує клопотання позивача про розгляд справи без його участі, в якому позивач позовні вимоги підтримує в повному обсязі, клопотань та доповнень не має.

Як вбачається з матеріалів справи, до суду повернулися без вручення поштові відправлення відповідачу з ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 28.07.2025, які направлялися за адресами: 1) Чернівецька область, Дністровський район, м. Хотин, вул. Свято-Покровська, 30; 2) Тернопільська область, Тернопільський район, м. Тернопіль, вул. Едварда Гріга, 3. У прикріплених до вказаних поштових відправлень довідках Укрпошти вказана причина невручення адресат відсутній за вказаною адресою та за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно із пунктом 1 частини третьої цієї статті ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до частини дев`ятої статті 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин суд вирішив за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників позивача відповідача.

Суд заслухав вступне слово прокурора, яка позовні вимоги підтримала та просила задовольнити. Далі суд дослідив матеріали справи.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.

З`ясувавши обставини, на які прокурор посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд установив таке.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 420687178 від 02.04.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІМОН ІТ» 22.05.2014 набуло у власність нежитлове приміщення магазин з підвалом літ. А-1, загальною площею 193,10 кв.м., що розташоване за адресою: Чернівецька область, Хотинський район, м. Хотин, вул. Свято-Покровська, 30.

Підстава для державної реєстрації права власності на вказане нежитлове приміщення є договір купівлі-продажу від 22.05.2014, приватний нотаріус Хотинського районного нотаріального округу Мартинюк С.А., зареєстровано в реєстрі за № 601.

Зазначене нерухоме майно розміщене на земельній ділянці площею 0,0209 га, кадастровий номер 7325010100:01:007:0168, цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 15.02.2021 власником вказаної земельної ділянки є територіальна громади в особі Хотинської міської ради.

Рішенням Хотинської міської ради №644/62/20 від 18 червня 2020 року «Про внесення змін до рішення Хотинської міської ради від 06.01.2012 № 148/10/12 «Про впорядкування розміру орендної плати за користування земельними ділянками в м. Хотин» для земельних ділянок з видом діяльності, для якої використовується земельна ділянка -торгівельне обладнання (магазин), кіоски та павільйони для торговельного та побутового обслуговування, прибудов до цих об`єктів, складів встановлено орендну плату в розмірі 10% від нормативної грошової оцінки.

У відповідності до довідки Хотинської міської ради Дністровського району від 11.03.2025 № 02-13-16-396 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 7325010100:01:007:0168 із врахуванням коефіцієнту індексації становила в 2021 році 124 473,04 грн, 2022 році 136 920,35 грн, 2023 році 157 458,40 грн, та 2024 -165 488,78 грн.

Згідно з витягу № НВ - 9951673852025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 11.03.2025, нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 7325010100:01:007:0168 в 2025 році становить 185 347,43 грн.

04.02.2025 окружною прокуратурою на адресу Хотинської міської ради Дністровського району Чернівецької області направлено лист № 51-109-533ВИХ-25 від 04.02.2025 від 04.02.2025 з пропозицією вжити заходів щодо стягнення безпідставно збережених коштів з орендної плати за землю.

У листі Хотинської міської ради Дністровського району Чернівецької області від 14.02.2025 № 02-13-6-265, адресованому Дністровській окружній прокуратурі, повідомляється, що міська рада неодноразово направляла листи ТОВ «Лімон ІТ» щодо укладення договору оренди на вищезазначену земельну ділянку. Однак, на даний час договір оренди не укладено.

Окружною прокуратурою зверталась увага органу місцевого самоврядування на необхідність вжиття відповідних заходів до відповідача, однак Хотинською міською радою Дністровського районну Чернівецької області відповідні заходи вжито не було.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Дністровська окружна прокуратура повідомила Хотинську міську раду листом № 51-109-1619ВИХ-25 від 01.04.2025 що прокуратурою здійснюватиметься представництво інтересів держави в особі Хотинської міської ради Дністровського району Чернівецької області до ТОВ «Лімон ІТ» про стягнення безпідставно збережених коштів з орендної плати за землю.

ІV. Мотиви, якими керується суд, та застосоване ним законодавство.

Згідно зі використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Зі змісту вказаних норм можна дійти висновку, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».

Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних положень Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 ЦК України).

Натомість предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Частиною 1 статті 93 та статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 цього Кодексу).

Таким чином, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини 2 статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Згідно правового висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28.02.2020 у справі № 913/169/18, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Згідно з частинами 1-5, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Судом установлено, що Товариству з обмеженою відповідальністю «ЛІМОН ІТ» з 22.05.2014 на праві власності належить нежитлове приміщення магазин з підвалом літ. А-1, загальною площею 193,10 кв.м., що розташоване за адресою: Чернівецька область, Хотинський район, м. Хотин, вул. Свято-Покровська, 30.

Зазначене нерухоме майно розміщене на земельній ділянці площею 0,0209 га, кадастровий номер 7325010100:01:007:0168, цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 15.02.2021 власником вказаної земельної ділянки є територіальна громади в особі Хотинської міської ради.

З метою встановлення умов, за яких настають кондиційні зобов`язання, суд зазначає, що відповідач не був та не є власником або постійним користувачем вказаної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, а єдиною формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.

Матеріали справи не містять доказів належного оформлення ТОВ «ЛІМОН ІТ» права користування земельною ділянкою площею 0,0209 га, кадастровий номер 7325010100:01:007:0168, зокрема укладення відповідного договору оренди з Хотинською міською радою та державної реєстрації такого права.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач з 01.03.2021 до 01.04.2025 (заявлений позивачем період) користувався цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

З огляду на викладене відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мала заплатити за користування нею, зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно із статтею 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

У свою чергу п. 14.1.147 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п. 14.1.136 ст. 14 ПК України орендна плата - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.

Пунктами 1, 4 статті 288 ПК України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім випадків консервації таких земельних ділянок або визнання земельних ділянок забрудненими (потенційно забрудненими) вибухонебезпечними предметами).

Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки (пункт 5 статті 288 ПК України).

При цьому, згідно з абзацом 3 частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (частина друга статті 20 Закону України «Про оцінку земель»).

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України.

Рішенням Хотинської міської ради №644/62/20 від 18 червня 2020 року «Про внесення змін до рішення Хотинської міської ради від 06.01.2012 № 148/10/12 «Про впорядкування розміру орендної плати за користування земельними ділянками в м. Хотин» для земельних ділянок з видом діяльності, для якої використовується земельна ділянка -торгівельне обладнання (магазин), кіоски та павільйони для торговельного та побутового обслуговування, прибудов до цих об`єктів, складів встановлено орендну плату в розмірі 10% від нормативної грошової оцінки.

У матеріалах справи наявний витяг № НВ - 9951673852025 із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий номер 7325010100:01:007:0168 від 11.03.2025, згідно з яким нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки в 2025 році становить 185 347,43 грн.

У відповідності до довідки Хотинської міської ради Дністровського району від 11.03.2025 № 02-13-16-396 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 7325010100:01:007:0168 із врахуванням коефіцієнту індексації становила в 2021 році 124 473,04 грн, 2022 році 136 920,35 грн, 2023 році 157 458,40 грн, та 2024 -165 488,78 грн.

Відповідач не заперечує щодо нормативної оцінки земельної ділянки, на підставі якої здійснено розрахунок безпідставно збережених коштів з орендної плати за землю.

Що ж до розміру відсоткової ставки орендної плати, суд зазначає, що позивач наділений дискреційними повноваженнями щодо встановлення розміру нормативної грошової оцінки в діапазоні від 3% до 12%, відтак він був вправі розраховувати на отримання орендної плати в розмірі 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Щодо формули розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки, то такий розрахунок здійснюється відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2021 року № 1147.

Відповідачем не спростовано наданий позивачем розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

За розрахунком позивача, розмір збережених відповідачем коштів від безпідставно набутого майна за період з 01.03.2021 до 01.04.2025, який підлягає відшкодуванню з боку відповідача, складає 60 993,17 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог прокурора в інтересах Хотинської міської ради щодо стягнення з відповідача 60 993,17 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

V. Наявність підстав для звернення прокурора за захистом інтересів держави.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким є Закон України «Про прокуратуру».

За змістом абзаців 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (абзаци 1- 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

У відповідності до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Системне тлумачення положень частин 3- 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Водночас тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом, а саме позивачем жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Судом установлено, що прокурором перед зверненням до суду 04.02.2025 на адресу Хотинської міської ради Дністровського району Чернівецької області направлено лист № 51-109-533ВИХ-25 від 04.02.2025 від 04.02.2025 з пропозицією вжити заходів щодо стягнення безпідставно збережених коштів з орендної плати за землю.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Дністровська окружна прокуратура повідомила Хотинську міську раду листом № 51-109-1619ВИХ-25 від 01.04.2025 що прокуратурою здійснюватиметься представництво інтересів держави в особі Хотинської міської ради Дністровського району Чернівецької області до ТОВ «Лімон ІТ» про стягнення безпідставно збережених коштів з орендної плати за землю.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Статтею 327 ЦК України визначено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

Відповідно до частини третьої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Частиною першою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації тощо.

Частинами першою, четвертою статті 61 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

Відповідно до статті 66 Закону України «Про місцеве самоврядування» місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету. У разі коли вичерпано можливості збалансування місцевих бюджетів і при цьому не забезпечується покриття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій та субвенцій відповідно до закону.

Таким чином, місцеві інтереси знаходяться у тісному зв`язку із загальнодержавними, характеризуються взаємозалежністю. Як наслідок, у разі порушення економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування порушуються й інтереси держави в цілому.

Хотинська міська рада з 15.02.2021 є власником земельної ділянки кадастровий номер 7325010100:01:007:0168.

Статтею 12 Земельного кодексу України визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад.

Реалізація правомочностей власника комунального майна, в тому числі землі, передбачає право на отримання доходів від користування нею іншими особами, у розмірах та в порядку, визначених чинним законодавством та відповідними правовстановлюючими документами.

Неотримання доходів від використання земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, у зв`язку із не укладенням договору оренди землі, порушує інтереси відповідної територіальної громади та інтереси держави.

За таких обставин суд дійшов висновку про доведення прокурором факту бездіяльності Хотинської міської ради Дністровського району Чернівецької області.

VІ. Висновки суду.

За результатами розгляду цієї справи суд дійшов висновку, що відповідач як власник нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці комунальної власності, здійснював фактичне користування вказаною земельною ділянкою без жодних правовстановлюючих документів, внаслідок чого міська рада недоотримала кошти від орендної плати за землю за період 01.03.2021 до 01.03.2025 в сумі 60 993,17 грн, а, отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.

VІІ. Розподіл судових витрат.

Чернівецькою обласною прокуратурою сплачений судовий збір в сумі 3 028,00 грн згідно платіжної інструкції № 525 від 26.03.2025.

У відповідності до статті 129 ГПК України сплачений прокуратурою судовий збір слід покласти на відповідача.

Про понесення інших судових витрат сторони не заявляли.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІМОН ІТ» (46020, Тернопільська обл., м. Тернопіль, вул. Гріга Едварда, 3, код ЄДРПОУ 38498411) на користь Хотинської міської ради Дністровського району (60000, Чернівецька область, Дністровський район, м. Хотин, вул. О. Кобилянської, 2 А, код ЄДРПОУ 04062205, р/р UA288999980334159812000024365, код платежу 18010600 орендна плата з юридичних осіб) 60 993,17 грн (шістдесят тисяч дев`ятсот дев`яносто три гривні сімнадцять копійок) безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІМОН ІТ» (46020, Тернопільська обл., м. Тернопіль, вул. Гріга Едварда, 3, код ЄДРПОУ 38498411) на користь Чернівецької обласної прокуратури (58002, Чернівецька обл., місто Чернівці, вул. М. Кордуби, будинок 21, код ЄДРПОУ 02910120, банк платника ДКСУ м. Київ, МФО 820172, р/р UA378201720343110001000004946, класифікація видатків бюджету 2800) 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень нуль копійок) відшкодування судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Повний текст рішення складено та підписано 22 серпня 2025 року.

Суддя І.В. Марущак